Стара фортеця [Володимир Бєляєв] (fb2) читать постранично
[Настройки текста] [Cбросить фильтры]
- 1
- 2
- 3
- . . .
- последняя (94) »
Володимир Бєляєв КНИГА ПЕРША СТАРА ФОРТЕЦЯ
© http://kompas.co.ua — україномовна пригодницька література
Художники А. І. Мітченко, В. С. Мітченко З російської переклали ДІОДОР БОБИР, ІВАН СЕНЧЕНКО, АНДРІЙ ГОЛОВКО
Учитель історії
Гімназистами ми стали зовсім недавно. Раніше всі наші хлопці вчилися в міському вищепочатковому училищі. Жовті його стіни й зелений паркан добре видно з Заріччя. Коли на училищному дворі дзвонили, ми чули дзвоник у себе, на Заріччі. Схопиш книжки, пенал з олівцями та й давай бігти, щоб вчасно встигнути на уроки. І встигали. Мчиш крутим провулком, пролітаєш дерев'яний міст, тоді — вгору скелястою стежкою — на Старий бульвар, і ось уже перед тобою училищні ворота. Тільки-но встигнеш вбігти в клас і сісти за парту — входить учитель з журналом. Клас у нас був невеликий, але дуже світлий, проходи між партами вузькі, а стелі невисокі. Три вікна в нашому класі виходили до Старої фортеці й два — на Заріччя. Набридне слухати вчителя — можна у вікна подивитися. Глянув праворуч — височить над скелями Стара фортеця з усіма її дев'ятьма вежами. А ліворуч подивишся — там наше рідне Заріччя. З вікон училища можна розглядіти кожну його вуличку, кожний дім. Ось у Старій садибі Петькова мати вийшла білизну розвішувати: видно, як вітер пузирями надимає великі сорочки Петькового батька — шевця Маремухи. А ось із Крутого провулка виїхав ловити собак батько мого приятеля Юзика кривоногий Стародомський. Видно, як підстрибує на камінні його чорний довгастий фургон — собача тюрма. Стародомський повертає свою вбогу шкапу праворуч і їде мимо мого дому. З нашої кухонної труби в'ється синій димок. Це означає — тітка Марія Опанасівна вже розтопила плиту. Цікаво, що сьогодні буде на обід? Молода картопля з кислим молоком, мамалиґа з узваром чи зварена в качанах кукурудза? «От якби смажені вареники!» — мрію я. Смажені вареники з потрухом я люблю найдужче. Та хіба можна рівняти до них молоду картоплю чи гречану кашу з молоком? Ніколи! Замріявся якось на уроці, дивлячись у вікна на Заріччя, і раптом над самісіньким вухом голос учителя: — Ану, Манджуро! Піди до дошки — допоможи Бобирю… Повільно виходжу з-за парти, поглядаю на хлопців, а що допомагати — хоч убий, не знаю. Конопатий Сашко Бобир, переступаючи з ноги на ногу, чекає мене біля дошки. Він навіть носа вимурзав крейдою. Я підходжу до нього, беру крейду й так, щоб не помітив учитель, моргаю до свого приятеля Юзика Стародомського, на прізвисько Куниця. Куниця, стежачи за вчителем, складає руки човником і шепоче: — Бісектриса! Бісектриса! А що воно за птах, такий, бісектриса? Теж, називається, підказав! Математик рівними, спокійними кроками вже підійшов до дошки. — Ну, чого, юначе, задумався? Але раптом цієї самої хвилини у дворі лунає дзвоник. — Бісектриса, Аркадію Леонідовичу, це… — жваво починаю я, та вчитель уже не слухає мене і йде до дверей. «Ловко викрутився, — думаю, — а то вліпив би одиницю…»
З усіх учителів у вищепочатковому найбільше ми любили історика, Валеріана Дмитровича Лазарєва. Був він невисокий на зріст, біловолосий, завжди ходив у зеленій толстовці з залатаними на ліктях рукавами, — нам він видався з першого погляду найзвичайнісіньким учителем, так собі — ні риба ні м'ясо. Коли Лазарєв уперше прийшов у клас, він, до того як заговорити з нами, довго кашляв, копався в класному журналі й протирав своє пенсне. — Ну, приніс дідько ще одного чотириокого… — зашепотів мені Юзик. Ми вже й прізвисько Лазарєву збиралися вигадати, але коли ближче з ним познайомились, одразу звикли до нього й полюбили міцно, по-справжньому, як не любили досі жодного з учителів. Де це бачено раніше, щоб учитель запросто гуляв разом з учнями по місту? А Валеріан Дмитрович гуляв. Часто після уроків історії він збирав нас і, хитро примружуючись під скельцями пенсне, пропонував: — Я сьогодні до фортеці після уроків іду. Хто хоче зі мною? Охочих виявлялося багато. Хто відмовиться з Лазарєвим туди піти? Валеріан Дмитрович знав у Старій фортеці кожний камінчик. Одного разу цілісіньку неділю, аж до вечора, пробули ми з Валеріаном Дмитровичем у фортеці. Багато цікавого розповів він нам цього дня. Від нього ми тоді дізналися, що найменша вежа називається Ружанкою, а оту, напівзруйновану, що стоїть біля фортечних воріт, прозвано чудним ім'ям — Донна. А біля Донни над фортецею здіймається найвища з усіх — Папська вежа. Вона стоїть на широкому чотирикутному фундаменті, всередині восьмигранна, а вгорі, над покрівлею, кругла. Вісім темних бійниць дивляться за місто, на Заріччя, і в глиб фортечного
- 1
- 2
- 3
- . . .
- последняя (94) »
Последние комментарии
16 часов 15 минут назад
16 часов 31 минут назад
16 часов 44 минут назад
16 часов 49 минут назад
19 часов 21 минут назад
19 часов 25 минут назад