Ваксман Залман [Николай Михайлович Сухомозский] (fb2) читать онлайн
[Настройки текста] [Cбросить фильтры]
ВАКСМАН Залман Аврахамович
ЕКСПРЕС-ЖИТТЄПИС, найважливіші ціхи біографії
Національний статус, що склався у світі: американський.
Мікробіолог. Відкривач стрептоміцину (1943). Лауреат Нобелівської премії з медицини (1952).
З міщанської родини. Батько, Ваксман А., – ремісник-меблевик.
Народився 21 липня 1888 р. в с. Нові Прилуки Бердичівського повіту Київської губернії Російської
імперії ( нині – Липовецький район Вінницької області України).
Помер 16 серпня 1973 р. у м. Хаєнісі (США).
Закінчив початкову релігійну школу у Бердичеві, екстерном склав іспити за повний курс п’ятої
гімназії в Одесі (1910), закінчив агрономічний факультет Рутгерського коледжу (1915),
Каліфорнійський університет (1918) у США.
Працював на родинній фермі, в Нью-Йоркській дослідницькій лабораторії бактеріології ґрунту,
Каліфорнійському університеті, ад’юнкт-професором (1925-1930), професором (1930-1943),
завідувачем відділу (1943-1949) Рутгерського університету, директором інституту мікробіології
при Рутгерському університеті (1949-1958).
Лауреат Нобелівської премії «за відкриття стрептоміцину – першого антибіотика, ефективного при
лікуванні туберкульозу». Завдяки цьому препарату вдалося врятувати сотні мільйонів життів на
планеті.
Почесний доктор університетів Рутгера, Принстона, Пенсільванії, Філадельфії, Нью-Йорку (усі –
США), Льєжу (Бельгія), Мадриду (Іспанія), Страсбургу (Франція), Єрусалиму (Палестина).
Почесний член низки наукових товариств в США, Данії, Нідерландах, Канаді, Швеції, Ізраїлі,
Італії, Іспанії.
Коло головних наукових інтересів вченого – біохімія ґрунтових бактерій, механізм розкладу
туберкульозної палички, «санітарні» властивості ґрунту, актиноміцети.
Крім стрептоміцину, він відкрив: неоміцин – антибіотик широкого антибактеріального спектру,
актиноміцин D (дактиноміцин) – протипухлинний антибіотик, кандицідин – антифугальний
антибіотик полієнової структури, стрептотріцин, гризеїн.
Наш земляк заснував нову науку – мікробіологію ґрунту. Він також відпрацював загальну
технологію створення антибіотиків, успішно боровся з пошкодженням пліснявою точних
приборів, винайшов мікробіологічні засоби боротьби з обростанням днищ морських суден.
Перу В. належить капітальні доробки «Антагонізм мікробів і антибіотичні речовини»,
«Мікробіологія ґрунту в 1924 році», «Ферменти», «Ґрунт і мікроб», «Спроба синтезу і аналізу»,
«Моє життя з мікробами», «Перемога над туберкульозом».
Всього ж він написав близько 30 книг і понад 400 наукових праць, серед яких 18 монографій.
Частину гонорарів за свої відкриття вчений пожертвував Фонду підтримки дослідницьких робіт в
галузі мікробіології.
Стисла інформація про нього подана в «Великій медичній енциклопедії» (М., 1976), кілька рядків
присвятив йому «Радянський енциклопедичний словник» (М., 1989) і жодним словом не
обмовилася «Українська радянська енциклопедія (1960; 1979).
Зате В. увійшов до переліку 100 найбільш видатних діячів людства.
Ім’я нашого земляка присвоєно Інституту мікробіології при Рутгерському університеті.
У м. Вінниця створено Благодійний фонд ім. З. А. Ваксмана (2003), тут пройшла міжнародна
конференція, присвячена вихідцю з України (2003).
На малій батьківщині, в с. Нова Прилука встановлено пам’ятну стелу видатному земляку, його
ім’я рішенням сільради присвоєно одній з вулиць.
Серед друзів та близьких знайомих В. – Я. Ліпман, А. Волгрен, Т. Робертсон, О. Флемінг, Х.
Флорі, Е. Чейн, В. Кінг та ін.
***
ІНША РОЛЬ, з творчого кредо З. Ваксмана
Ангкорський грибок не пригнічує життя мікроорганізмів, його роль в іншому.
СПАСІННЯ ПРИЙШЛО З ГРУНТУ, з заяви З. Ваксмана при висуненні на Нобелівську премію
Ця кульмінаційна точка праці всього мого життя почалась у 1915 році з вивчення маленької
групи ґрунтових мікроорганізмів, актиноміцетів, які принесли за останній час велику користь
людству.
Я гордий тим, що виправдав прадавній вислів «З землі прийде твоє спасіння»: мікроорганізми, які
виявили свої важливі хімічні властивості при лікуванні людських хвороб, мали прийти з ґрунту.
ЯКБИ НЕ СТРЕПТОМІЦИН, НІНА НЕМИНУЧЕ Б ЗАГИНУЛА, з книги З. Ваксмана «Моє
життя з мікробами»
У 1942 році ми ізолювали стрептотрицин. Ми вивчали його в експерименті й одночасно
створювали його технологію. Планували досліди в клініці, але все обірвалося через виявлену
токсичну дію на нирки.
Експерименти добігали невдалого завершення, коли в серпні 1943 року в нашій лабораторії був
ізольований стрептоміцин, причому зі штаму стрептоміцету, який я вперше описав ще 28 років
тому, будучи студентом-дипломником.
Вийшло, що фірма «Мерк» багато зробила з стрептоміцину ще до того, як він народився.
…Антибіотик виявився ефективним при багатьох формах туберкульозу, бруцельозі, чумі й інших
тяжких хворобах, проти яких раніше не існувало специфічних засобів терапії. Особливо
вражаючим була його дія на хворих туберкульозним менінгітом, який ще недавно у всіх випадках
закінчувався смертю. Скільки хвилюючих переживань в мене зв’язано з клінічним застосуванням
стрептоміцину!
Пам’ятаю, як 1946 року в одній з московських клінік я бачив дев’ятирічну дівчинку Ніну, котра
спокійно сиділа в постелі і читала мені вірші англійською. 80 днів назад її привезли в клініку з
туберкульозним менінгітом, – якби не стрептоміцин, вона неминуче загинула б.
Ніна стала першою дитиною в Радянському Союзі, яка повернулася до життя після
туберкульозного менінгіту.
ПІТРИМУВАВ ВИХІДЦІВ З СРСР, з розвідки Б. Пухлика «Що він шукав в краю далекім»
Вийшовши на пенсію в 1958 р., він заснував фамільний добродійний фонд для підтримки
наукових досліджень у галузі мікробіології. Потім тривалий час фонд очолював його син Байрон
Ваксман , який також став професором в галузі мікробіології. Гроші фонду йшли й на підтримку
вчених, студентів, їхніх сімей, які емігрували з СРСР.
…Ваксман був патріотом держави, у якій народився. Він постійно підтримував емігрантів з СРСР,
намагався створити їм максимально комфортні умови для адаптації в США.
…Ми виїжджали до Нової Прилуки. Дуже гарне, благополучне село. Проте ніхто нам не міг
показати, де був будиночок Ваксманів.
НЕ ВІДМОВЛЯВ НІКОМУ, з статті І. Чекмана «Нобелівські премії за відкриття нових
препаратів»
До лабораторії надходило багато листів з проханням прислати стрептоміцин для лікування хворих
на туберкульоз. Професор нікому не відмовляв: уже 1949 року йому вдалося налагодити масове
виробництво препарату.
…Під час нагородження З. А. Ваксмана член Нобелівського комітету А. Вольгрен із
Каролінського інституту в Стокгольмі відзначив: «На відміну від відкриття пеніциліну
професором Олександром Флемінгом, яке значною мірою зумовив випадок, отримання
стрептоміцину було результатом тривалої систематичної праці великої групи вчених». А.
Вольгрен вітав З. Ваксмана як «одного з найвидатніших благодійників людства».
АКТОРИ СУСІДНЬОЇ СЦЕНИ, з інтерв’ю О. Левченка Ю. Килимникові «Україна– батьківщина
шiстьох Нобелівських лауреатів»
– Аналізуючи офіційну статистику, вивчаючи біографії загальновизнаних авторитетів, доводиться
констатувати: Україна формально не має своїх лауреатів. Наша держава поки що не дістала
визнання нобелівських установ, але вони не обділили увагою вихідців із нашої землі. Це – вчені та
письменники, які народилися, навчалися, розпочинали свою успішну діяльність або тривалий час
жили, плідно творили в Україні, але одержали Нобелівську премію як громадяни інших країн,
насамперед Росії, колишнього СРСР, США, Франції, Ізраїлю. Україна народжувала геніїв,
виколисувала їх, навчала і... відпускала (чи витискала) в чужі краї.
– Скільки серед лауреатів найпрестижнішої світової нагороди вихідців з України?
– Шестеро. Вони одержали найвищу міжнародну відзнаку в усіх номінаціях, окрім премії Миру.
Етнічні українці та уродженці нашої держави інших національностей зробили, без перебільшення,
вагомий внесок у економічний розвиток, науку, культуру світової цивілізації... Прикро, що, за
висловом письменника Бориса Харчука, лауреати-уродженці України нерідко були «поетами
чужої слави, акторами сусідньої сцени».
– Вам відомі імена вчених і письменників з України, кого висували на здобуття
Нобелівської премії, але з різних причин вони її не були удостоєні?
– Як про реального претендента в галузі літератури можна говорити про Івана Яковича Франка.
Його, «великого провідника свого народу, міжнародного генія», «справді найвизначнішого
письменника сучасної Європи» висунув 26 листопада 1915 р. в листі до Нобелівського комітету
професор, доктор філософії з Відня Йозеф Застирець. …На превеликий жаль, він не був
увінчаний нобелівськими лаврами. Причина в тому, що лист-подання надійшов до Стокгольма,
коли питання про лауреатів уже було вирішене.
Не судилося отримати цю нагороду й Уласу Самчуку (1905-1987) – «найвидатнішому
українському прозаїку в діаспорі», уродженцю села Дермань (тепер – Рівненської області). Після
виходу в світ роману-трилогії «Волинь» (перший том опубліковано 1934 р.) кандидатуру Уласа
Самчука на здобуття Нобелівської премії з літератури висунув у 1980 році торонтський
російськомовний журнал «Сучасник». І тоді, і в наступні роки премію одержали інші, не
українські майстри слова.
На Нобелівську премію висували поетів Павла Тичину (1966) і Миколу Бажана (1970). Їх
кандидатури запропонував Омелян Пріцак, широковідомий у світі український вчений-славіст і
тюрколог, дійсний член Американської, Фінської, Турецької академій наук, донедавна професор
Гарвардського університету. Проте Бажан, подякувавши Шведській академії літератури за увагу
до його особи та творчості, в надісланому їй листі висловив сумніви в реальності та своєчасності
висунення його кандидатури, тобто фактично відмовився від нагороди.
В ранзі одного з реальних претендентів на найвищу відзнаку так і залишився Павло Тичина.
Серед них був також поет-дисидент Василь Стус, якого 1985-го року висував нобелівський
лауреат Генріх Бьоль. Як відомо, В. Стус помер 4 вересня 1985 року від тортур у таборі для
політв’язнів. На жаль, кандидатура померлого автора вже не могла розглядатися.
– Кандидатуру Олеся Гончара теж висували на здобуття престижної премії?
– Українська діаспора в 1989 році, коли з з’явилося нове видання «Собору» англійською мовою, розпочала заходи щодо висунення Олеся Гончара претендентом на Нобелівську премію з
літератури. Його кандидатуру було запропоновано 1991 року. На жаль, безрезультатно.
На мою думку, не варто драматизувати ці прикрі факти. Рішення Нобелівських комітетів, як ми
переконались, не завжди збігаються з громадською думкою, можливо, не завжди є об’єктивними.
СИН, ХИЛЬНУВШИ, СПІВАВ УКРАЇНСЬКОЮ, з статті В. Родинкової «Бажані гості»
Байрон Ваксман відвідав малу батьківщину батька. І дуже здивувався. Адже в 1929 році, коли він
приїжджав сюди зі США з матір’ю і ганяв калюжами за вперше побаченим поросям, в Новій
Прилуці асфальту не було. Не було й сучасних чистеньких будиночків, якими село зустрічало
шановних гостей. І дружно ойкнуло, коли дідусь-американець, який виступав на церемонії
відкриття пам’ятного знака батьку, раптом заспівав українською! Пізніше Байрон Ваксман, який
володіє 7 мовами, згадав ще одну українську пісню.
Пригощатися українськими стравами він не боявся. Навіть попросив горілки. А от кольорова
капуста ресторанного виробництва американцю не сподобалася.
Зате онук Байрона і правнук великого вченого Жорж, котрий теж вирішив присвятити себе науці,
був у захваті від усього, що відбувалося. Проте, на відміну від прадіда-біолога і діда-медика,
Жорж став фізиком.
І вважає, що повинен не тільки користатися привілеями прославленого прізвища, а й зробити
щось, аби прославити це прізвище ще більше. Час цьому настав: гості зізналися, що ім’я Зельмана
Ваксмана забувається навіть в Америці.
– Ті, хто займається проблемою туберкульозу, батька знають, – пояснив Байрон Ваксман, – інші ж
– ні. Студенти знають тільки те, що відбулося максимум 5 років тому. Так у тіні залишаються
навіть найвидатніші вчені.
Последние комментарии
11 часов 27 минут назад
11 часов 28 минут назад
11 часов 36 минут назад
11 часов 44 минут назад
12 часов 42 минут назад
13 часов 57 секунд назад