Линник Юрий [Николай Михайлович Сухомозский] (fb2) читать онлайн
[Настройки текста] [Cбросить фильтры]
ЛИННИК Юрій Володимирович
ЕКСПРЕС-ЖИТТЄПИС, найважливіші ціхи біографії
Національний статус, що склався у світі: російський.
Математик. У математиці існують наукові терміни «метод великого сита Линника» і
«межові теореми Линника».
З вчительської родини.
Народився 8 (21) січня 1915 р. в м. Білій Церкві Київської губернії Російської імперії (нині
– районний центр Київської області України).
Помер 30 червня 1972 р. в м. Ленінграді СРСР (нині – м. Санкт-Петербург РФ).
Закінчив Ленінградський університет (1938).
Працював у Ленінградському відділенні Математичного інституту ім. В. Стєклова (1940-1943), викладачем Ленінградського університету (з 1944).
Член-кореспондент (1953), академік (1964) академії наук СРСР.
Почесний доктор Паризького і Стокгольмського університетів.
Дійсний член Міжнародного статистичного інституту.
Президент Ленінградського математичного товариства.
Лауреат Державної премії СРСР (1947).
Лауреат Ленінської премії.
Герой Соціалістичної Праці (1970).
Кавалер орденів Леніна і «Знак Пошани», низки медалей.
Як вчений дебютував математичною роботою в «Вістях академії наук СРСР» (1937).
Потім настала черга наступних книги: «Дисперсійний метод у бінарних адитивних
завданнях» (1961), «Метод найменших квадратів», «Елементарні методи в аналітичній
теорії чисел» (обидві – 1962), «Незалежні і стаціонарно зв’язані величини» (1965),
«Статистичні завдання з параметрами, які заважають,» (1966).
Займався теорією чисел, теорією ймовірностей, математичною статистикою. Основні
напрямки досліджень: граничні теореми для незалежних випадкових величин і
неоднорідних ланцюгів Маркова, глибоке вивчення безмежне ділених законів,
характеристика розподілів властивостями статистик, теорія перевірки складних гіпотез і
теорія оцінювання.
Л. вирішив: проблему Варінга, довівши, що кожне велике натуральне число є сума семи
кубів натуральних чисел; проблему Харді – Літлвуда про вираження натуральних чисел
сумою простого числа і двох квадратів; адитивну проблему дільників; проблему дільників
Титчмарша.
Він також довів також, що найменше просте число в арифметичній прогресії, різниця і
перший член якої взаємно прості, не перевершує деякого постійного ступеня різниці
прогресії; встановив, що майже для всіх модулів вірна гіпотеза І. Виноградова про
найменше квадратичне невирахування.
Наш земляк дав новий доказ теореми Гольдбаха-Виноградова.
У теорії імовірностей і математичній статистиці вирішив ряд важких проблем за
допомогою введення нових аналітичних методів.
Серед друзів та близьких знайомих Л. – Ю. Прохоров, І. Ібрагімов, В. Скітович, С.
Новиков, А. Каган, Ю. Розанов, Б. Левін, О. Гельфонд, В. Петров, К. Огородніков, Г.
Петрашень, Д. Нейман, В. Ріхтер, С. Цимбал та ін.
***
СТУДЕНТ – ЦЕ СМОЛОСКИП, з викладацького кредо Ю. Линника
Пам’ятайте, що студент – це не посудина, яку слід наповнити, це – смолоскип, котрий
потрібно запалити.
МІСЦЕ В БОЮ, з виступу Ю. Линника по радіо 6 листопада 1941 р.
Війна увірвалася в моє життя ще на початку моєї наукової роботи: два роки тому я
перервав підготовку своєї дисертації, в якій розробляв проблеми вищої арифметики в
додатку до кристалографії, і відправився на фронт. Війну з фінськими фашистами я провів
на фронті як командир артилерійського метеорологічного поста, а весною сорокового
року захистив дисертацію.
Я приступив тоді до нових важливих і захоплюючих досліджень. Але, коли здійснився
мерзотний зрадницький напад на нашу країну, я зрозумів, що нацистські бандити
загрожують не тільки моїй Батьківщині, але й її культурі, її математиці, яка займає одне з
перших місць в світі...
Тепер я командир взводу топографічної розвідки артилерійської частини – разом зі мною і
моя математика зайняла своє місце в бою.
ВИКОНАВ СВІЙ ОБОВ’ЯЗОК, з дослідження В. Фролова «Математики на війні»
Багато математиків були мобілізовані чи пішло добровільно на фронт. Вони хоробро
воювали і чесно виконали свій громадянський обов’язок. Безсумнівно, що при цьому
країна втратила величезне число талановитої молоді, яка могла б стати гордістю
вітчизняної науки.
Про це ми можемо судити, по-перше, з того, що серед тих, хто повернувся з фронтів
Великої Вітчизняної війни, багато хто став знаними вченими – професорами, членами-
кореспондентами й академіками Всесоюзної і республіканської академій наук. Досить
назвати такі імена як академіки Ю. Линник, Ю. Митропольский, Г. Чорний, М. Єругін, О.
Парасюк, аби в цьому переконатися.
САМОСТІЙНОЇ КАФЕДРИ ДОВГО НЕ БУЛО, з статті О. Горохова «Петербурзька
математична школа»
При заснуванні Петербурзького університету на математичному відділенні було створено
чотири кафедри: чистої математики, прикладної математики, астрономії і фізики. З такою
структурою, але з більшим числом кафедр факультет прожив понад вік і лише в двадцятих
роках минулого століття з фізико-математичного факультету утворилися два: фізичний і
математико-механічний.
Необхідно відзначити наступність наукових традицій, успадкованих факультетом від
знаменитої Петербурзької математичної школи. Її ідейним попередником був Леонард
Ейлер, який працював у Петербурзькій академії наук в першій половині 18 століття, , а
творцем – геніальний математик Пафнутій Львович Чебишев, котрий започаткував низку
напрямків у теоретичній і прикладній математиці.
Ці роботи продовжили його учні, теж професори університету – академіки Є. Золотарьов, О. Марков, І. Виноградов, Ю. Линник…
Проте самостійної кафедри теорії імовірностей в університеті ще довго не було. Днем її
народження можна вважати 1 грудня 1947 року – з цього дня Юрій Володимирович
Линник був призначений завідувачем кафедрою теорії імовірностей і математичної
статистики.
У перше п’ятиліття до складу кафедри входили Ю. Линник, М. Сапогов, О. Сарманов і В.
Скитович.
Ю. Линник читав спецкурси з математичної статистики і теорії випадкових процесів, курс
теорії імовірностей для механіків і курс теорії імовірностей на економічному факультеті.
ПРАЦЮВАВ ПІД КЕРІВНИЦТВОМ ЛИННИКА, з передмови Б. Гніденка до книги А.
Реньї «Діалог про сутність»
Думка Галілея про те, що велика книга природи написана математичною мовою і тому
прочитати її може тільки той, хто знайомий з її знаками, за сторіччя, які пройшли з часу
Галілея, знайшла безліч блискучих підтверджень. Важливо підкреслити, що в міру
виникнення нових завдань пізнання природи сам зміст математики не міг залишатися
незмінним. Вона, як живий організм, розвивалася і розвивала нові свої галузі. …Дійсний
член Академії наук Угорщини Альфред Реньї – один з найвизначніших представників
сучасної математики. Його наукові інтереси в першу чергу відносяться до теорії
імовірностей і теорії чисел, а також додаткам математики до фізики й інженерної справи.
Протягом багатьох літ він керує Інститутом математики Академії наук Угорщини і є
професором Будапештського університету.
Незабаром після закінчення другої світової війни Реньї майже рік працював у Ленінграді
під керівництвом академіка Ю. В. Линника.
ПОБУДУВАВ ПЕРЕДБАЧЕНІ НИМ КЛАСИ, зі спогадів А. Кагана «Історія мого
знайомства з Юрієм Володимировичем Линником»
Ця коротка розповідь, звичайно ж, не представляє особливого інтересу для історії
математичної статистики, проте, сподіваюся, додає декілька штрихів до портрета Юрія
Володимировича як людини і вченого.
Отже, на дворі літо 1958 року. Я щойно закінчив фізико-математичний факультет
Ташкентського державного університету по кафедрі теорії вірогідності і математичної
статистики. За порадою одного з моїх викладачів, який знав Юрія Володимировича,
вирішив спробувати вступити до аспірантури до Линника. Левін дав мені адресу дачі
Юрія Володимировича (селище Комарово, Курортна вулиця, а ось номер будинку я забув, хоч і бував неодноразово), додавши, що літо він зазвичай проводить на дачі. Телефону у
Линника на дачі тоді не було, тому наперед домовитися про зустріч я не міг.
Приїхавши до Ленінграду і зупинившись у родичів, я в одного прекрасного ранку з’явився
біля хвіртки дачі Линника. На щастя, він був удома, і я без жодного вступу пояснив мету
свого візиту.
Юрій Володимирович люб’язно запросив мене до будинку, попросив Людмилу Павлівну
приготувати чай і почав розпитувати мене про те, що я знаю. Результат моєї дипломної
роботи... на Юрія Володимировича особливого враження не справив.
Далі розмова пішла про мої пізнання з математичної статистики ... Мені і зараз стає
соромно, коли згадую, з яким статистичним багажем я з’явився на зустріч з Линником.
Пам’ятаю, він запитав мене, як мені подобається теорема Дармуа – Скітовича. Що ж я міг
відповісти, якщо почув про неї тоді вперше? Тепер-то вона мені дуже подобається.
Багато років опісля я довів, що має сенс розглядати завдання Линника так, як він його
спочатку ставив, навіть в дещо загальнішій формі. На жаль, робота була зроблена вже
після смерті Юрія Володимировича; хочеться думати, що йому було б приємно побачити
реабілітованою свою постановку завдання.
Але повернемося в липень 1958 року. У мене був єдиний козир, яким я і скористався. ...
Розповів Линнику, що я знав про достатніх статистиків і експонентні сімейства. Він
пожвавішав, поставив мені декілька запитань, на які я відповів. Після цього моя доля на
найближчі три роки була вирішена: Юрій Володимирович на своєму бланку члена-
кореспондента АН СРСР написав листа до відділу аспірантури Ленінградського
університету, в якому погоджувався бути моїм науковим керівником і просив звільнити
мене від надання реферату.
...Тоді я погано зрозумів, про що говорив Юрій Володимирович, проте в електричці
дорогою назад до Ленінграду майже дослівно записав його завдання. Час від часу я, вже
чомусь навчившись, роздумував над цим завданням і в 1966 році побудував передбачені
Линником класи. Робота, не зважаючи на її простоту (а, можливо, саме завдяки цьому), дуже сподобалася Юрієві Володимировичеві, і він представив її в Доповіді АН СРСР.
Побудовані мною оцінки є поліноміальними аналогами класичних оцінок Пітмена; один
автор назвав їх (якщо не помиляюся, за порадою В. А. Статулявічуса) в своїй роботі
оцінками Пітмена-Линника.
Последние комментарии
10 часов 37 минут назад
10 часов 37 минут назад
15 часов 56 минут назад
19 часов 38 минут назад
19 часов 59 минут назад
20 часов 53 минут назад