Вейнберг Павел [Николай Михайлович Сухомозский] (fb2) читать онлайн
[Настройки текста] [Cбросить фильтры]
[Оглавление]
ВЕЙНБЕРГ Павло Ісайович
ЕКСПРЕС-ЖИТТЄПИС, найважливіші ціхи біографії
Національний статус, що склався у світі: російський.
Гуморист.
З купецької родини. Брат, Вейнберг Петро, – письменник.
Народився 25 березня (6 квітня) 1846 р. в м. Одесі Російської імперії (нині – адміністративний
центр однойменної області України).
Помер 25 липня (6 серпня) 1904 р. в м. Петербурзі Російської імперії (нині – м. Санкт-Петербург
РФ).
Закінчив 2-у одеську гімназію.
Працював на залізниці, був актором Одеського російського та Олександринського театрів. Висту-
пав в ролі декламатора.
Друкувався в журналі «Розваги» та інших гумористичних виданнях.
Як літератор дебютував книгою «Сцени з єврейського побуту» (1870).
Потім настала черга наступних: «Нові сцени й анекдоти з єврейського, вірменського, грецького, німецького та руського побуту» (1880), «Нові оповідання та сцени» (1886), «Повне зібрання опові-
дань та сцен» (1896).
З 1891 р. тяжкою хворобою прикутий до ліжка.
Серед друзів та близьких знайомих В.– М. Милославський, К. Трутовський, О. Потєхін, П. Гнідич, П. Свободін та ін.
***
БАЖАЙ НЕМОЖЛИВОГО
, з життєвого кредо П. Вейнберга
Бажай неможливого, мирися з неминучістю.
РІДНА МОВА, оповідання П. Вейнберга
Багатий єврей запрошує відомого лікаря. Той приїздить.
– Чим можу служити?
– Бачите, я повинен Вам, по-перше, сказати, що маю дочку, справжній діамант. Французькою
розмовляє, танцює, на фортеп’янах грає і вже рік, як виходить заміж.
– І що, вона нездорова?
– Дозвольте усе по черзі. Вона вже давно, слава Творцю, в цікавому становищі. Не завтра повинна
народити... І оскільки ви такий популярний, то я вас і запросив...
– Можна оглянути хвору?
– Зробіть милість. Будь ласка, у спальню.
Лікар іде і через якийсь час повертається.
– Будьте, – говорить, – абсолютно спокійні! Все скінчиться благополучно і, здається, незабаром.
– Незабаром? Пане лікарю, присядьте, будь ласка!
Сіли, поговорили. Зі спальні лунає стогін:
– О mon Dieu!
– Пане лікарю! Чуєте, вже час!
– Не турбуйтеся, ще нічого немає.
Дочка знову стогне:
– О mon Dieu!
– Лікарю, тепер уже час!
– Не турбуйтеся так! Ще не час.
Раптом зі спальні чується:
– Ой, мамо, тату, гевалт! Караул!
– Ось тепер ходімо. Коли на рідній мові заволала, – значить, пора.
НІЖКАМИ, анекдот П. Вейнберга
Тут, у Петербурзі, є одна людини, яка колись була скажено багатою, й тільки шалено гуляла.
Потім з нами, євреями, познайомилася, почала гроші під великі відсотки позичати й усі –
прогулювати.
Якось він проходив, а я й кажу:
– Шкода – зовсім людина зубожіла...
– Що ти? – регочуть євреї. – Наші векселі його на ноги поставили.
– Як? – запитую. – Хіба знову справи пішли на краще?
– А ти хіба не бачиш? З наших векселів знову на ноги встав... пішки ходить... Раніше на каретах
роз’їжджав.
«КАРАВУЛ», Я «З ВЕКСЕЛЯМИ», з розвідки Ш. Ар’є-Лейба «Брати Вейнберги»
Павло Ісаєвич Вейнберг працював на залізниці, грав в Одеському російському театрі, виступав з
концертами і швидко здобув, говорить сучасник, «гучне ім’я як розповідач сцен з єврейського, російського і вірменського побуту».
...»Сцени з єврейського побуту» винайшов Павло Ісаєвич. А його слідами пішли молоді та ранні –
Володимир Хенкін, Леонід Утьосов...
І жанр єврейського анекдоту, хоч би друкарською легалізацією, зобов’язаний багато в чому Павлу
Ісаєвичу. Він записував свої сценки «фонетично», імітуючи містечкову південноросійську говірку:
«вже» (уже), «шделал, шкажал», «брильянт», «каравул», «мене», «з векселями» і т.д. і т.п., витягуючи комічний ефект з акценту, з неправильного слововживання, з невірної побудови
фрази...
Тексти ці (після півтораста років) мають скоріше історичне значення. Правда, колізії вічні. І хтось, мабуть, пригадає легендарний телебойовик і що трапилася там з радисткою Кет в далеких
весняних митях...
ПЕРЕКЛАВ «УРІЕЛЯ ДА’КОСТУ», з дослідження М. Шахновича «Спіноза в дзеркалі
російської культури кінця XIX – початку ХХ ст.»
Широка публіка уявляла Спінозу зовсім іншим: філософ сприймався не лише як жертва
насильства і неуцтва, а як мужня людина, котра насмілилася відстояти свої переконання. Він став
персонажем віршів і художніх біографій, в яких описувався як герой. У суспільній свідомості
образ Спінози був повний алюзії на події сучасності, він став пророком свободи, борцем проти
тиску церкви і держави і злився з образом Уріеля д’Акости. Трагічна історія цього вільнодумця
відома з п’єси Карла Гучкова «Уріель д’Акоста», яка мала велику популярність в Росії.
П’єса стала відома завдяки перекладу Павла Вейнберга, що з’явився 1872 року в журналі
«Вітчизняні нотатки». Потім в сезон 1878-1879 рр. вона була поставлена в Москві в Малому театрі
в бенефіс великої Марії Миколаївни Єрмолової.
Впродовж десяти подальших років постановка йшла в Малому театрі з незмінним аншлагом.
У 1880 році п’єса з’явилася і потім успішно зберігалася на сцені Імператорського
Олександринського театру в Санкт-Петербурзі.
ПОКЛАЦАЄТЕ ЯЗИКОМ, з книги П. Гнідича «Книга життя. Спогади 1855-1917»
Він був строгим, майже жорстоким до артистів. Вимагав шанобливості і чиношанування. Я
пам’ятаю, як Павло Ісаєвич Вейнберг, відомий розповідач, якось сидів за лаштунками і, побачивши О. А., який стрімголов біг кудись в убиральню, клацнув услід йому язиком. Цього разу
Потєхін не удавав з себе глухого. Він зупинився, круто обернувся і, підійшовши до тих, хто сидів,
– а сиділи Вейнберг, Сазонов і Свободін, – запитав:
– Панове, хто це клацнув?
Вейнберг не вважав можливим відрікатися, і сказав:
– Це я, Олексію Антиповичу!
Потєхін зробив радісне обличчя:
– Ах, як ви славно клацаєте, – вас треба використати для справи, матінка!
Він звернувся до помічника режисера:
– Миколо Максимовичу, хто у вас в останній картині «Ревізора» клацає язиком? Лелюков чи
Коробкін? Будь ласка, запишіть цю роль за Павлом Ісаєвичем: хай поклацає. І, будь ласка, беззмінно.
Так два роки і клацав Вейнберг, при цьому зізнаючись:
– Уїдливо, проте розумно! Запрягли в безсловесну роль.
Таких «анекдотів» – про закріпачення артистів на багато років на безсловесні ролі – знайдеться
немало. Публічні догани і публічні вибачення перед всією трупою були справою звичайною.
«Кров лилася річкою», як виразився якось Варламов, згадуючи цей період.
Однак артисти не відчували одного, що Потєхін все ж таки підняв загалом «літературність» сцени.
Сам костромич, знавець мови, він свято оберігав її на сцені. І потім, коли на зміну йому, після
скасування посади керівника, з’явився Медведєв – провінційний діяч старого гартування, – сцена
раптом зробила крок на тридцять років назад.
...Наскільки Потєхін вселяв страх службовцем, видно з того, як переляканий сценаріус, якому було
доручено попередити, коли залишиться п’ять хвилин до початку спектаклю, сказав:
– Олексію Хвилиновичу, п’ять Антиповичів залишилося.
Але у нас в кімнаті Олексій Антипович був дуже благодушним і виступав тільки проти крупної
неписьменності. Я не пригадаю випадку, аби він наполягав на забороні тієї чи іншої п’єси.
Втім, після відставки він впав в якусь байдужість, і йому все стало все одно. Він випивав три
склянки чаю, посміхався Григоровичу, жартував над Вейнбергом, клацав щелепами і задумливо
дивився вдалину своїми молочно-сірими очима. В такому стані він перебував довго, до самого
кінця життя. І наступні за Всеволозьким директори не знали, як його вижити. Проте «вижити»
його не вдалося, і сімнадцять років підряд він одержував левову частку винагороди, котра втричі
перевищувала суму гонорару решти членів комітету.
ВИРОДОК І НЕГІДНИК, з статті І. Аксельрода «Єврейська енциклопудія»
У спогадах Максима Горького є нотатки про те, що «ганебній справі розповсюдження
антисемітизму в масах вельми сильно сприяють вигадники і розповідачі «єврейських» анекдотів.
Дивно, що серед них нерідко зустрічаєш євреїв».
У Казані, де під час своїх поневірянь працював булочником молодий письменник, Горький з своїм
приятелем, «маленьким студентом Грейманом, дуже милою людиною», пішов на виступ «виродка
і негідника народу свого» Павла Вейнберга. «Цей Вейнберг навіть видав книжку чи дві дуже
дурних і бездарних «Єврейських анекдотів» або «Сцен з побуту євреїв»...
Мене дуже смішили жартики Вейнберга, але раптом поряд зі мною я почув хрипіння, те саме, яке
видає чоловік, коли його душать, схопивши за горло. Я озирнувся – обличчя Греймана, освітлене
місяцем і червоними ліхтарями естради, було неприродним: сіро-зелене, дивно витягнуте, воно все
тремтіло, здавалося, що й зуби тремтіли, – рот хлопця був відкритий, а очі вологі і, здавалося
налилися кров’ю. Грейман хрипів: «На-во-лоч, о, на-во-лоч...»
Такий довгий витяг з Горького я навів, аби показати, якому «великому» діячеві російського
єврейства знайшлося місце в енциклопедії. Звичайно, в ній мали бути висвітлені не лише герої
народу, а й його «виродки та негідники», як було в енциклопедії Брокгауза і Ефрона. Там
знайшлося місце для Павла Вейнберга, який «немало сприяв зміцненню юдофобства в Росії».
ТВІЙ ОСТРАХ ЗАЙВИЙ, з жартівливого експромту Г. Лішина
Напрасно, друг Исаич Павел,
Ты мнишь, что я тебя оставил,
И леший сам меня возьми,
Коль не явлюся я к восьми!
А потому твой страх излишен!
Сбор береги!
Григорий Лишин.
ПОЧАТОК ДРУЖБИ, бувальщина
Відомий у другій половині XIX століття письменник П. І. писав маленькі оповідання, які читав на
прилюдних концертах.
Йому дуже подобались картини з українського життя художника К. Трутовського, і він хотів з ним
познайомитись.
Одного разу Вейнберг їхав з Москви до Курська. У вагон ввійшла якась родина. Незабаром
батько почав читати книгу оповідань Вейнберга. Тоді автор попросив книгу й сам прочитав
уголос одне оповідання. Йому зауважив батько:
– От якби ви послухали самого Вейнберга, знали б, як треба читати.
– Слухав. Нічого особливого в ньому не знайшов.
– Що ви? Чудовий оповідач!
Надвечір вони помітили, що недалеко від залізниці, в селі, горить хата. Вейнберг зауважив:
– Сумна картина. Але ефектна От якби сюди Трутовського, він чудово намалював би.
– Не думаю, щоб цей маляр схопив колорит такої картини.
– Як вам не соромної Ви, мабуть, зовсім не знаєте цього художника.
– Знаю добре. Маю право лаяти. Я і є Трутовський.
– Коли так, будьмо знайомі. Вейнберг.
З цього й почалася їхня багаторічна дружба.
Последние комментарии
5 часов 25 минут назад
5 часов 27 минут назад
6 часов 25 минут назад
6 часов 47 минут назад
1 день 47 минут назад
1 день 47 минут назад