Білий Ріг [Іван Єфремов] (fb2) читать постранично, страница - 37

пологому піке, швидко зближаючись з третім ворожим літаком. Знову зацокотіли кулемети — повз обличчя Сергієвського пролетіло щось гаряче, бризнули на всі боки осколки, — і «альбатрос» пірнув у густу білясту імлу.

Сергієвський відчув на обличчі майже твердий струмінь холодного повітря і зрозумів, що в носі кабіни пробоїна. Літак і далі мчав крізь непроглядну хмару, Мотори, як і раніше, гули свою переможну пісню. Ось, викликаючи тривогу, сяйнуло яскраве сонячне світло, але назустріч насувалася нова стіна хмар. Знову й знову спалахувало і зникало сонячне сяйво, поки літак остаточно не занурився в глибину багатокілометрової товщі хмар, що високо над океаном ішли з заходу. Літак почало гойдати: повітря було неспокійне, воно ніби намагалося скинути багатотонну вагу корабля.

Скорчене від напруження тіло Сергієвського розслабилося. Він вирівняв літак, кинув погляд на гірокомпас і застиг від подиву: вся верхня частина стойки з приладами являла собою нагромадження знівеченого металу. Сергієвський озирнувся. Злива бронебійних і розривних куль, розбивши передню частину кабіни, пронеслася, мабуть, далі — між пілотами — і вдарила в основу стойки турелі, де була змонтована радіоустановка. Радист лежав на розбитому апараті, притиснувши руку до щоки. Механік, не звертаючи уваги на кров, що просочувалась у нього на плечі, зосереджено гасив якісь тліючі уламки, а другий пілот, Ємельянов, похмуро обмацував руку крізь розірваний рукав комбінезона. Почало стукотіти у вухах, стало важко дихати — тиск у пошкодженій кабіні понизився, зрівнявшись із розрідженим висотним повітрям, і без кисневих апаратів довго протриматися на цій висоті було неможливо.

Поки товариші забивали широку пробоїну в передній частині кабіни і перев’язували поранених, Сергієвський, переконавшись, що товща хмар досягає такої висоти, на якій літак з пошкодженою кабіною триматися не може, пішов на зниження.

Становище літака внаслідок пошкодження основних ведучих приладів та радіоустановки було тяжким. Летіти без сонця над позбавленим орієнтирів океаном — це майже все одно, що летіти сліпим польотом. Поки налагоджували вцілілий магнітний компас, Сергієвський мріяв про пташине відчуття напрямку. Яке особливе чуття веде птахів під час їхніх тривалих перельотів у дощ і туман над морем? Чи виробиться таке почуття у людини, яка теж стала птахом?

Магнітний компас, хоч девіація під час такого струсу і зміщення напевне змінилася, все ж міг давати бодай у межах чверті горизонту, той напрям, без якого навіть найдосконаліший майстерний сліпий політ перетворюється в небезпечну і непевну гру…

Довкола почало темніти. Насувався шторм. Ось по вікнах заструмувала вода; цілі потоки її періщили по літаку, легкий прозорий туман змінився мутною, сірою водяною завісою. Ємельянов з штурманом, втративши надію полагодити радіоустановку, витягли й почали припасовувати аварійну. Механік, балансуючи на правому кріслі, пробував полагодити прилади, які вціліли, але не діяли.

Темрява густішала. Літак здригався від різких поштовхів. На висоті двісті метрів у вікнах посвітлішало: машина виходила з хмар. Ще п’ятдесят метрів — і внизу з’явилися звивисті білі гребені хвиль. Океан бушував. Під похмуро навислими хмарами, у вузенькій щілині між ними і велетенськими хвилями, літак, неначе справжній буревісник, з навальною силою прокладав собі шлях. Машину кидало й розгойдувало, уламки й неприкріплені предмети перекочувалися по кабіні.

Пориви вітру, приглушувані ревом моторів, з шаленою силою накидалися на літак і безсило спливали по гладеньких, полірованих, помітно вібруючих крилах. Чудова конструкція літака давала йому змогу сідати й на воду; але шаленство збурених вод було згубним навіть для літаючого човна. А втім, пілоти були зараз заклопотані зовсім іншим: складні розрахунки можливих помилок ненадійного магнітного компаса, дрейф повітряного корабля, витрата пального…

Сергієвський передав управління Ємельянову (рана в другого пілота була незначною), а сам разом з штурманом схилився над розгорнутими картами. Аварійна радіоустановка чомусь ніяк не хотіла діяти, і серйозно поранений радист не міг допомогти льотчикам. Наближався вечір, туман над океаном густішав, а ще й досі жоден радіопеленг не пролунав у навушниках.

— Давайте англійську карту 2927! — наказав Сергієвський.

Зубчасті голубі, червоні лінії штормів і пасатів перехрещувалися з стрілками на квадратній сітці карти. Обчислення були не досить точні — дуже мало допомагали дані уцілілих навігаційних приладів. Проте гостинний берег — там, далеко попереду, — простягався на тисячі миль. Відхилитися так далеко на північ чи на південь, щоб поминути його, було неможливо. Зваживши все, Сергієвський заспокоївся.

Дві лампочки на стелі кабіни яскраво освітлювали і розбиті шибки приладів. Океан зник, відступивши в темряву, і можна було