Громека Степан [Николай Михайлович Сухомозский] (fb2) читать онлайн
[Настройки текста] [Cбросить фильтры]
ГРОМЕКА Степан Степанович
ЕКСПРЕС-ЖИТТЄПИС, найважливіші ціхи біографії
Національний статус, що склався у світі: російський.
Публіцист, журналіст. Псевдоніми – Хронікер «Вітчизняних нотаток», Л. Словачевський.
З дворянської родини. Батько, Громека С., – поштовий службовець.
Народився в 1823 р. в м. Полтаві Російської імперії (нині – адміністративний центр однойменної
області України). За іншою, менш поширеною версією, – в м. Одеса.
Помер 15 (27) вересня 1877 р. в с. Вольці-Плебанській Більського повіту Сідлецької губернії
Російської імперії (нині – Республіка Польща).
Закінчив благородний пансіон Київської гімназії №1 (1841),
Служив в Українському уланському та Лібавському піхотному полках (1841-1849), липовецьким
городничим (1849), київським молодшим поліцмейстером (1849-1850), бердичівським
поліцмейстером (1851) і городничим (1852), чиновником особливих доручень при київському
генерал-губернаторові (1853-1856), начальником поліцейського управління на Миколаївській
залізниці (1857-1858), чиновником одеського Руського товариства пароплавства і торгівлі (1858-1860), начальником 1-го відділу Департаменту загальних справ Міністерства внутрішніх справ (з
1861), сідлецьким губернатором (з 1867).
Друкувався в газетах «Санкт-Петербурзькі відомості», «Голос», журналах «Сучасник»,
«Вітчизняні нотатки», «Століття», «Сучасні літописи», «Дзвін», «Російський вісник»,
Г. – автор циклів нарисів «Про поліцію поза поліцією» (1857-1859), «Сучасна хроніка Росії» (1861-1863), статей «Польські євреї» (1858), «Аннапольська справа» (1862), брошури «Київські
заворушення в 1855 р.» (1863).
Наш земляк був серед тих діячів, хто підписав петицію Олександру II з вимогою запобігти
поліцейським втручанням в літературний процес (1861).
Г. зазнав утисків з боку влади. Так, його викликав шеф жандармів, котрий в ультимативній формі
вимагав «не писати більше різких статей» (1858).
Серед друзів та близьких знайомих Г. – Т. Шевченко, Л. Толстой, О. Дружинін, М. Лєсков, М.
Некрасов, О. Герцен, С. Дудишкін, І. Аксаков, Ю. Самарін, О. Краєвський, М. Катков, О. Фет та
ін.
***
СПЕЦИФІКА РОСІЙСЬКОЇ СВОБОДИ
, з політичного кредо С. Громеки
Ми гаряче бажаємо, щоб наша вітчизна виробила таку свободу, яка існує в Англії, за умови, коли
це виросте саме собою на нашому грунті.
БАЖАЮ ЩОНАЙПОВНІШОГО УСПІХУ, з листа С. Громеки І. Аксакову від 21 жовтня 1858
р.
Чим довше живу і знайомлюся з російським життям, тим більше переходжу розумом і серцем на
Ваш бік.
...Дозвольте потиснути Вашу чесну руку і побажати Вашим істинно російським і здоровим
переконанням щонайповнішого успіху.
В РЕФОРМАТОРСЬКОМУ ДУСІ, з монографії Т. Антонової «Боротьба за свободу преси в
пореформеній Росії 1861-1882 рр.»
Ідея свободи преси стає однією з головних і в ліберальній публіцистиці. Їй були присвячені статті
«Бібліотеки для читання», «Вітчизняних нотаток», «Часу», «Епохи», «Світоча», періодика І. С.
Аксакова й ін. Ряд статей, написаних для ліберальних видань, опинилися під цензурною
забороною, що свідчить про наявність в них високої ноти на підтримку ідеї свободи преси.
У «Вітчизняних нотатках» до теми свободи преси зверталися С. С. Громека, К. К. Арсеньєв, В. Д.
Скарятин, О. І. Рижов й ін. Примітно, що ідею свободи преси вони розглядали в
реформаторському дусі, як перспективу поступового подолання суспільством політичної
безвиході і культурного застою.
Одні робили акцент на необхідності підтримки свободи преси відповідними установами
(парламентом) – К. К. Арсеньєв, інші – на значенні твердого закону і ролі суду – С. С. Громека, треті, – на можливості засобами вільного слова позбавити суспільство від нігілізму – В. Д.
Скарятин.
ЗА ГЕРЦЕНОМ СТОЯВ РОТШІЛЬД, з розвідки Г. Мещерякової «Кому дзвонив російський
«Дзвін»
Пізніше стало відомо, що лист про ігнатівські махінації вислав з Петербургу 11 грудня 1859 року
якийсь С. С. Громека. Таємничим кореспондентом виявився жандармський підполковник, через
рік призначений начальником відділення в міністерстві внутрішніх справ. Секретні доповіді про
повстання, студентські хвилювання, таємні наради у верхах були доступні Громеці, який акуратно
інформував про них Герцена.
Чим секретнішою було справа, тим більше була вірогідність, що воно з’явиться в «Дзвоні».
Наприклад, цар скликає таємне засідання Державної ради з селянської справи. Через деякий час в
«Дзвоні» – повний звіт про нього. «Хто ж міг повідомити так вірно подробиці, як не хтось з
присутніх», – вигукнув міністр закордонних справ Горчаков.
Через півроку заарештували журналіста Ераста Перцова, і в його паперах знайшли чернетку того
ж звіту. Брат Е. Перцова був крупним чиновником в міністерстві внутрішніх справ. Ймовірно, він
добув відомості у ще вищої персони.
...Газета обслуговувала не тільки інтереси окремих революційно настроєних гуртків, таємного
товариства. За всім цим стояв банкірський будинок Ротшильдів.
І НАШИМ, І ВАШИМ, з книги Н. Ейдельмана «В’єварум»
За дванадцять днів до відставки Володимира Петровича Перцова у нього з’явився новий колега-
начальник «сусіднього» відділення того ж департаменту. Це був жандармський підполковник
Степан Степанович Громека. Підполковник славився як ліберал, жваво друкувався в багатьох
газетах і журналах, багато чого знав і, між іншим, регулярно посилав досить цінну інформацію до
Лондона – Герцену, перед яким в ті роки буквально схиляв голову (пізніше Громека «виправився»
– відмовився від «помилок молодості», справно робив кар’єру, розправлявся з бунтівними
поляками, дослужився до генеральських погон і губернаторського окладу).
У листі Герцену, що зберігся, від 18 квітня 1861 року Громека цитував інше дуже цікаве послання: граф Шувалов пише шефові жандармів Долгорукову і намагається якось ухилитися від служби в
III відділенні!
Через три тижні Громека знову шле до Лондона листа, який теж зберігся: «Місяць тому Шувалов
затягнув мене в міністерство внутрішніх справ... Коли він йшов до III відділення, він дуже щиро
боявся «Дзвону» і від чистого серця дякував мені за лист, з якого уривки я вже вам повідомляв».
Ось, виявляється, як була справа! Шувалов пише листа шефові і дає скопіювати своєму
підлеглому – Громеці, щоб той передав текст Герцену, тому самому Герцену, який для керівника
III відділенням – ворог номер один! Ось які були часи.
Я з’єдную «нитки» – від Перцова і від Шувалова. Перше: два начальники відділення у Шувалова –
Громека і Перцов – були важливими кореспондентами Герцена.
Друге: обидва були «фактотуми» Шувалова.
Третє: про зв’язки Громеки з Герценом Шувалов знав, цими зв’язками користувався.
Чи маю я право припустити, що граф-авантюрист знав і користувався зв’язками Володимира
Петровича Перцова? Здається, маю.
ЧИЇХ ЦАРІВ СОБІ НА ГОЛОВУ ЖАДАЛИ УКРАЇНЦІ, з дослідження «Київські хвилювання
1855 року С. С. Громеки» на philolog.ru
Пан Громека брав особисту участь в утихомиренні селянських хвилювань, що сталися 1855 року в
Київській губернії, і тому розповідь його про цю справу не позбавлена цікавості. …Брошура його
видана з метою дати можливість читачеві «почерпнути відомості про політичні переконання, інстинкти і бажання південноросійського народу». …Подивимося, чи виконав і яким чином
виконав п. Громека своє завдання.
…Ми дозволяємо собі думати, що всі міркування, які висловлює п. Громека про причини,
ініціаторів київських хвилювань 1855 року, суть міркування дуже мало переконливі; вони навіть
зашкодили його брошурі в тому плані, що породили в читачів сумнів щодо правильності
постановки фактів, про які йдеться. Наприклад, п. Громека, як очевидець, стверджує, що
хвилювання ці самі по собі мали значення, заслуговуючи навіть заохочення, і що той сумний
характер, якого вони з самого початку набрали, і той ще сумніший результат, який одержали
згодом, пояснюється частково непорозуміннями, … частково ж південноросійською
простодушністю.
Понад те, полковник А-в, теж очевидець, «приписує головну причину хвилювань озлобленню
селян проти економічних властей; справа ж про указ і козацтво вважає побічною і не більш як
приводом».
Пан Громека, мабуть, скаже: моя думка виправдовується успіхом; але і п. А-в може сказати, що
він також діяв цілком успішно і припинив хвилювання, що виникли в Канівському повіті, дуже
скоро і притому виключно «розсудливими» заходами.
На це п. Громека, звичайно, знову скаже: «Ви не припинили хвилювань, а тільки замазали
справу»; але хто ж може поручитися, що і п. А-в, у свою чергу, не відповість йому: «А ви хіба
припинили що-небудь? а ви хіба не замазали?». Хто вирішить цю прю? Хто скаже, хто має рацію і
хто винен?
Звичайно, все це, згодом, вирішать і розкажуть нам знамениті історіографи наші, пп. Соловйов та
Іловайський, але зовсім не пп. Громека і А-в, тому що ці останні зовсім не історики, а прості
виконавці начальницьких розпоряджень.
Закінчуючи свою брошуру, п. Громека пише: «Чи хороший факт чи поганий, але він полягає в
тому, що український народ відданий російському цареві і не хоче ні англійських, ні французьких, ні інших яких-небудь царів». З цим, зрозуміло, неможливо не погодитися, але тут мимоволі постає
питання, для кого писана брошура п. Громеки? Хто сумнівався коли-небудь, що український народ
хоче англійських, французьких і ще якихось «інших» царів? Судячи з того, що брошура написана
російською мовою, треба думати, що вона призначається для росіян же, які, звичайно, ні тіні
сумніву в цьому сенсі ні на хвилину допустити не можуть.
Якщо ж брошура написана для таких людей, для яких Украйна складає невідому землю (такими є
всі іноземні публіцисти), …у них теж є з цього приводу свої теорії, в яких бажання українського
народу грають ту саму роль, яку на сцені грають гості й пейзани.
ЧИ МИЛИЙ ТОБІ ПОЛУМ’ЯНИЙ ГРОМЕКА, з вірша М. Некрасова «Коли в затемненні
глузду»
Когда наклонностей военных
Дух прививается ко всем,
Когда мы видим избиенных
Посредников; когда совсем
Нейдут Краевского изданья
И над Громекиной главой
Летает бомба отрицанья,
.............................................
Тогда в невинности сердечной
Любимый некогда поэт,
Своей походкою беспечной
«Свисток» опять вступает в свет...
Как изменилось всё, создатель!
Как редок лиц любимых ряд!
Скажи: доволен ты, читатель?
Знакомцу старому ты рад?
Или изгладила «Заноза»
Всё, чем «Свисток» тебя пленял,
И как увянувшая роза
Он для тебя ненужен стал?
Меняет время человека:
Быть может, пасмурный Катков,
Быть может, пламенный Громека
Теперь милей тебе свистков?
Последние комментарии
4 часов 12 минут назад
7 часов 53 минут назад
8 часов 14 минут назад
9 часов 8 минут назад
12 часов 7 минут назад
12 часов 8 минут назад