Кочубей Виктор [Николай Михайлович Сухомозский] (fb2) читать постранично
[Настройки текста] [Cбросить фильтры]
КОЧУБЕЙ Віктор Павлович
ЕКСПРЕС-ЖИТТЄПИС, найважливіші ціхи біографії
Національний статус, що склався у світі: російський.
Дипломат, державний діяч. Перший міністр внутрішніх справ Російської імперії (1802).
З родини дворянської. Прадід, Кочубей В., – генеральний малоросійський суддя; дядько, Безбородько О., – «найсвітліший князь».
Народився 11 (22) листопада 1768 р. в с. Диканьці Полтавського повіту Полтавської губернії (нині
– районний центр Полтавської області України).
Помер 3 (15) червня 1834 р. в м. Москві Російської імперії (нині – столиця РФ). Похований в
петербурзькій Олександро-Невській лаврі.
Записаний у гвардію капралом (1876), закінчив закритий аристократичний пансіон (1784), Упсальський університет (1784-1786).
Був чиновником лондонської російської місії (1788-1790), посланником у Туреччині (1792-1797), віце-канцлером (1798-1801), керуючим Колегією іноземних справ (1801-1802), міністром
внутрішніх справ (1802-1807; 1819-1823), головою Державної ради і Комітету міністрів (1827-1834), державним канцлером внутрішніх справ Російської імперії (1834).
Почесний член Петербурзької академії наук (1818).
Як людина освічена і певною мірою гуманна, вважав кріпацтво великим злом, проте як державна
людина боявся потрясінь і не був схильним ослабляти існуючий порядок, що й дозволило йому
залишатися на владних вершинах за чотирьох монархів.
Відмінні риси, за оцінкою сучасників, – незвичайний розум і малоруська ухильність.
Серед друзів та близьких знайомих К. – С. Воронцов, Олександр I, О. Чарторийський, П.
Строганов, М. Сперанський, М. Новосильцев та ін.
***
МРІЯВ ПРО УНІВЕРСИТЕТСЬКИЙ НІЖИН
, з освітянського кредо В. Кочубея
Малоросія університетів не має, а Ніжин – місце вельми хороше для цієї благородної мети.
МІКРОСКОПІЧНІ ПОГЛЯДИ МЕНЕ НЕ ХВИЛЮЮТЬ, з життєвого кредо В. Кочубея
Хоч і народився я хохлом, я великорос, ніж хто інший...
Моє становище підносить мене над всякими дріб’язковими турботами. Я розглядаю проблеми
ваших губерній з погляду загальних інтересів всієї нашої держави. Мікроскопічні погляди мене не
хвилюють...
КОНТРАСИГНУВАВ КОЧУБЕЙ, з указу російського імператора «Про відпущення
поміщиками своїх селян на волю після укладання умови за обопільною згодою» від 20
лютого 1803 р.
...Знаходимо потрібним ухвалити наступне:
1) Якщо хто з поміщиків забажає відпустити придбаних чи родових селян своїх поодинці або і
цілим селищем на волю і разом з тим затвердити за ними ділянку землі а той цілу дачу, то, уклавши з ними угоду, яка за обопільної згоди визнається кращою, має подати її при проханні
через губернського дворянського предводителя до міністра внутрішніх справ для розгляду; і якщо
вийде від нас рішення бажанню його згідне: тоді надати ці угоди в Цивільну палату...
2) Такі умови, досягнуті поміщиком з його селянами і в кріпосні справи записані, зберігаються як
кріпосні зобов’язання свято і непорушно. По смерті поміщика законний його спадкоємець чи
спадкоємці вступає у всі обов’язки і має права, в цих умовах зазначені.
5) Дворові люди і селяни, які досі були відпущення ...на волю із зобов’язанням вибрати рід життя, можуть в покладений законами термін вступити в цей стан вільних землеробів, якщо придбають
собі землю у власність...
...На цій підставі Урядуючий сенат не забариться здійснити всі потрібні розпорядження.
Контрасигнував міністр внутрішніх справ граф Віктор Кочубей.
МИНУЛО ВСЕ, ТА НЕ ПРОПАЛО, вірш Т. Шевченка «Бували войни й військовії свари»
Бували войни й військовії свари:
Ґалаґани, і Киселі, і Кочубеї-Нагаї –
Було добра того чимало.
Минуло все, та не пропало.
Остались шашелі: гризуть,
Ж[е]руть і тлять старого [дуба]...
А од коріння тихо, любо
Зелен [і парості] ростуть.
І виростуть; і без сокири
Аж зареве та загуде,
Козак безверхий упаде,
Розтрощить трон, порве порфіру,
Роздавить вашого кумира,
Людськії шашелі. Няньки,
Дядьки отечества чужого!
Не стане ідола святого,
І вас не стане, – будяки
Та кропива – а більш нічого
Не виросте над вашим трупом.
І стане купою на купі
Смердячий гній – і все те, все
Потроху вітер рознесе,
А [ми] помолимося Богу
І небагатії, невбогі.
НЕ ТАМ ПОМЕР, з листа О. Пушкіна Н. Гончаровій від 3 серпня 1834 р.
Соромно, дружино. Ти на мене
Последние комментарии
18 часов 14 минут назад
18 часов 15 минут назад
18 часов 23 минут назад
18 часов 31 минут назад
19 часов 29 минут назад
19 часов 48 минут назад