Костенецкий Яков [Николай Михайлович Сухомозский] (fb2) читать постранично
[Настройки текста] [Cбросить фильтры]
КОСТЕНЕЦЬКИЙ Яків Іванович
ЕКСПРЕС-ЖИТТЄПИС, найважливіші ціхи біографії
Національний статус, що склався у світі: російський.
Мемуарист, журналіст.
З дворянської родини. Дядько, Костенецький В., – офіцер, який сформував одну з перших в
Російській імперії роту кінної артилерії
Народився в 1811 р. в Вирівці Конотопського повіту Чернігівської губернії Російської імперії
(нині – Конотопський район Сумської області України).
Помер 1 (13) червня 1885 р. на х. Скибинцях поблизу с. Сім’янівки Конотопського повіту
Чернігівської губернії Російської імперії (нині – Конотопський район Сумської області України).
Похований на місцевому цвинтарі.
Закінчив Конотопське училище, навчався в Полтавській гімназії, закінчив Новгород-Сіверську
гімназію (1823-1828), навчався на етико-політичному відділенні Московського університету
(1828-1831).
Служив в Куринському єгерському полку (1833-1841), був гласним, почесним мировим суддею,
справником, членом училищної ради, піклувальником шкіл Конотопського повіту.
Друкувався в журналах «Сучасник», «Історичний вісник», «Російська старовина», «Журнал
міністерства юстиції», «Російський архів».
Його перу також належать статті «Про запис равлика» (1859), «Генерал В. Г. К.» (1875), «Ів.
Скобелєв і генерал Тешен» (1882), «Розповіді про імп. Миколу I» (1883), нариси про зустрічі з М.
Лермонтовим, О. Бестужевим, генералом В. Костенецьким.
Наш земляк – автор книг «Нотатки про Аварьску експедицію на Кавказі 1837 р.» (1851).
Після смерті надруковані «Спогади. З мого студентського життя» (1887).
Студентом входив в т. зв. Сунгуровський гурток, який мав за мету «продовжити справу
декабристів» (1831). Як результат, арешт, слідство, позбавлення майнових прав і заслання рядовим
на Кавказ.
К., служачи в штабі військ Кавказької лінії в Ставрополі, оформляв документи Лермонтова на
відпустку (1840).
Випадково декілька разів зустрічався з поетом в П’ятигорську (1841).
Серед друзів та близьких знайомих К. – М. Калугін, Ф. Левдик, М. Тимківський, О. Герцен, П.
Рогович, М. Альбіні, О. Бестужев, М. Павлов, М. Огарьов, П. Антонович, М. Станкевич, Я. Косач,
П. Каменський, Я. Невєров, М. Максимович, В. Пассек, Я. Почека, Ю. Кольрейф та ін.
***
НІ – СВАВОЛІ
, з політичного кредо Я. Костенецького
Ні самодержавному деспотизму, ні цареві ні жандармам.
МАЛОРУСЬКА КОЛОНІЯ, зі спогадів Я. Костенецького
Вступили до Московського університету. Все, окрім мене, Тимківського, Полоника й Іванівського,
були дітьми дуже бідних дворян; Курилков же був міщанин, а Полоник – купецький син. Всі вони
насилу, то з товаришами, то з обозами, змогли дістатися Москви, де тільки за допомогою
товаришів і кондицій ледве могли абияк існувати. Тут відзначу мимохідь, що між тодішніми, не
тільки середнього стану, а навіть і багатими поміщиками нашої губернії, мало ще було прагнення
до університетів: вся молодь, якщо вона й закінчувала гімназію, йшла або на військову службу,
або ж, послуживши до першого чину в цивільній службі, залишалася удома господарювати.
…Для мене, як жителя південного повіту, Конотопського, який набагато ближче до Харкова, ніж
до Москви, і з якого вже декілька поміщицьких синків виховувалося в Харківському університеті
(і навіть один мій близький родич), важко було потрапити до Московського університету, і
потрібні були особливі зусилля, аби схилити до того мого батька.
Здається в серпні 1828 року виїхав я з дому до Москви. Розлука з батьками була найсумніша;
батько й мати гірко плакали, цілували мене, благословляли... Бідні! Вони неначе передчували, що
нам судилося не скоро побачитися! Так, хоча я відправлявся до Москви і не надовго, всього на рік, до майбутніх канікул, проте зустрівся з батьками через тринадцять років після повернення мого з
Кавказу!
…Почав я відшукувати своїх гімназичних товаришів, в першу чергу тих, що вступили до
університету. Відшукав Тимківського й Іванівського, які дуже мені зраділи, наставили мене що і
як робити, і хотіли прийняти мене до себе на квартиру; проте у них було тісно.
Незабаром я відшукав собі квартиру на Бронній вулиці, в будинку генерала Самаріна, і поселився
в одній кімнаті з товаришем своїм Полоником (фатальною для мене людиною надалі) і
Животкевичем, теж колишнім учнем Новгород-Сіверської гімназії, який вже років зо два прожив у
Москві, все готувався вступити до університету. Іноді
Последние комментарии
5 часов 24 минут назад
7 часов 58 минут назад
8 часов 26 минут назад
8 часов 33 минут назад
2 часов 48 минут назад
11 часов 36 минут назад