Разумовский Алексей [Николай Михайлович Сухомозский] (fb2) читать онлайн
[Настройки текста] [Cбросить фильтры]
РОЗУМОВСЬКИЙ Олексій Григорович
ЕКСПРЕС-ЖИТТЄПИС, найважливіші ціхи біографії
Національний статус, що склався у світі: російський.
Співак, державний діяч.
З козацької родини.
Народився 17 (28) березня 1709 р. в с. Лемешах Козелецького повіту Чернігівської губернії
Російської імперії (нині – Козелецький район Чернігівської області України).
Помер 6 (17) липня 1771 р. в м. Петербурзі Російської імперії (нині – м. Санкт-Петербург РФ).
Похований в Благовіщенській церкві Олександро-Невської лаври.
Спеціальної освіти не мав, грамоту освоїв за допомогою сільського дяка.
Був пастухом, співаком на крилосі церкви с. Чемери Козелецького повіту, Петербурзької
придворної капели (1731-1732), придворним бандуристом, управляючим одним з маєтків
цесарівни Єлизавети Петрівни, де-факто керував двором уже в ролі її як імператриці.
Граф Римської і Російської імперій (1744).
Генерал-фельдмаршал (1756).
Кавалер ордена Андрія Первозванного.
До Петербурга наш земляк потрапив випадково: його голос оцінив полковник Ф. Вишневський,
який, знаходячись в Україні поїздом, зайшов у церкву. У столиці імперії краса нового співака не
залишила байдужою цесарівну Єлизавету Петрівну: вони не тільки почали таємно зустрічатися з
парубком, а, за деякими даними, навіть крадькома з ним обвінчалися (1742). Проте ще до цього Р.
сприяв зайняттю коханкою престолу, взявши активну участь у палацовому перевороті (1741).
Піднесення нашого земляка мало величезний вплив на найближчу долю України (тоді –
Малоросії). За його клопотанням старшин зрівняли в правах з великоросійськими членами
Військової Генеральної Канцелярії; місту Києву було даровано підтвердження древніх переваг;
співвітчизникам, які постраждали в 1748 р. від сарани й пожеж, отримали дозвіл вільно ввозити
хліб з Польщі. Крім того, Р. домігся виведення з його улюбленої Малоросії полків,
розквартированих там, котрі спричиняли великі незручності населенню.
Завдяки старанням нового фаворита в Україні відновили спочатку Київську митрополію (1745), а
потім і гетьманство (1747). Між іншим останню посаду обійняв рідний брат новоспеченого графа.
Після смерті Єлизавети Петрівни вийшов у відставку. Зберігаючи певний вплив при дворі,
допомагав відстоювати права українського козацтва.
Майже неймовірна історія Р. детально виписана в книзі Д. Бантиш-Камінського «Біографії
російських генералісимусів і генерал-фельдмаршалів», монографії О. Васильчикова «Родина
Розумовських».
Серед друзів та близьких знайомих Р. – Катерина II, Єлизавета Петрівна, Петро III, Ганна
Леопольдівна, О. Воронцов, О. Сумароков, В. Ададуров, О. Бестужев-Рюмін, І. Єлагін, Ф.
Вишневський та ін.
***
ДОЛЯ – ЦЕ ХАРАКТЕР,
з життєвого кредо О. Розумовського
Доля – це характер.
ЯК КОЗАК РОЗУМ СТАВ ГРАФОМ І ФЕЛЬМАРШАЛОМ, з книги Г. Мельничука
«Українські царедворці»
1730 року селом Чемери Чернігівської губернії дорогою з Угорщини до Санкт-Петербургу
проїжджав полковник Вишневський. Він заїхав до місцевої церкви, де почув прекрасний голос
красеня-юнака, козака Олексія Розума. Столичний сановник взяв його з собою до Петербургу для
придворного хору.
Якось церкву в Зимовому палаці відвідала цесарівна Єлизавета Петрівна, дочка Петра I. Вона з
першого погляду закохалася у пригожого козака. Єлизавета умовила обер-гофмейстера
Левенвольда віддати Олексія для її придворної церкви. Любов майбутньої імператриці до простого
українського хлопця не згасала довгі роки…
25 листопада 1741 року цесарівна зважилася на палацовий переворот – гвардійці Воронцов,
Шувалов, а також фаворит Єлизавети Олексій Розумовський з’явилися до палацу Анни
Леопольдівни із гренадерською ротою Преображенського полку і заарештували її разом із
чоловіком і сином – півторарічним імператором – Іваном IV.
Олексія Григоровича Розумовського, який став одним із найактивніших учасників цих подій, було
щедро нагороджено одразу ж після коронації Єлизавети Петрівни – він стає дійсним камергером,
потім йому подаровано чин поручика лейб-компанії у чині генерал-лейтенанта.
За існуючими переказами (хоча документального підтвердження немає) імператриця Єлизавета
вже через рік після сходження на престол таємно одружилася з ним, повінчавшись з ним у
підмосковному селі Перово. Йому були даровані великі маєтки під Петербургом, Москвою та в
Україні, а також величезні грошові суми.
Олексій Григорович був законодавцем чоловічої моди при дворі, піклувався про свій бездоганний
зовнішній вигляд і першим почав носити діамантові ґудзики на сюртуку, зірку, ордени і еполети.
Існує легенда, що його мати, приїхавши до Петербургу, в блискучому царедворці не впізнала сина.
Олексію довелося роздягнутися і за родимими плямами на тілі довести, що він її син.
Єлизавета ревно оберігала честь піднесеного нею роду. В архівах збереглося безліч справ,
проваджених у Таємній канцелярії: розгляди щодо поширення висловів, образливих для
улюбленця государині та його батьків, закінчувалися трагічно – тюрмою, дибою, батогами,
шпіцрутенами і, нарешті, засланням на каторгу.
Багато років жила імператриця у злагоді з Розумовським. Але, як то кажуть, «ніщо не вічне». У
государині з’явився новий фаворит – Іван Іванович Шувалов. Це була молода людина, яка
відрізнялася від Олексія Розумовського вишуканішим вихованням і належала до родовитого
російського дворянства. Проте екс-фаворит не залишився без монаршої милості.
Доживав свій вік граф в Анічковому палаці, колись подарованому імператрицею до дня його
народження. Він помер бездітним у 1771 році у віці 62 років, і все колосальне багатство Олексія
Григоровича перейшло до його брата – останнього гетьмана України, президента Імператорської
Академії наук Кирила.
МАТЕРІ НЕ ЦУРАВСЯ, з розвідки В. Стегнія «Щасливий випадок»
Що відчувала їхня мати Наталя Розум, коли її сини опинились на Олімпі слави? Щастя, острах за
них, тривогу? Мовчить з цього приводу історія: свої почуття Наталка забрала із собою –
неписьменна була, таємниці своєї душі довіряла Богові та своїй сім’ї.
Народилась вона в селі Адамівка нинішньої Чернігівської області, в родині реєстрового козака
Демешка, 16-річною вийшла заміж на сусідній хутір Лемеші за козака «Київського Вишгорода
Козельця полку» Григорія Лемеша.
Наталя рано лишилась вдовою з шістьма малими дітьми (трьома синами й трьома доньками). Аби
утримувати сім’ю, завела корчму. Сини, ледь поспинавшись на ноги, пасли людську худобу.
Старший Олекса, як ми знаємо, мав чудовий голос і співав у сільській церкві. За переказами,
вразлива, щиросердна й богобоязлива Наталя мала схильність до видінь і передбачень. Вони
начебто супроводжували її все життя. Існує легенда, що Наталці було послано «знак» на щастя.
У Козелецькому музеї зберігається вірш невідомого автора «До портрету Розумихи», що за
мовним стилем належить до XVIІІ ст. У ньому йдеться, що нібито Наталя знайшла на
московському шляху золотий ніж, який приносить удачу.
Сини не цурались матері, не прагнули приховати свого простого походження. Олексій відразу
після палацового перевороту, в якому брав найактивнішу участь, і коронування Єлизавети відразу
відправив посильного в Лемеші за матір’ю. Уявімо собі, що діялось на хуторі, коли біля старої
шинкарчиної хати спинився блискучий екіпаж! Переказ засвідчив: Розумиха розклала на підлозі
соболину шубу, прислану сином, скликала сусідів, почаркувалась з ними на дорогу, щоб «рівною
була», й з острахом сіла в карету.
Достеменно відомо: не звикнувши до лицемірства й лукавства «вищого світу», що давав їй звання
свекрухи і статс-дами її величності, Наталка Розум повернулась до рідних Лемешів. Історія
зафіксувала її слова: «Тут я сама собі цариця, а там...».
Провернувшись, Розумиха починає будівництво власного будинку в Козельці, що й досі зберігся
(щоправда, потребує капітального ремонту, реставрації), а також церкви на хуторі, де 1744 року
через Козелець проїздила імператриця Єлизавета. Саме у новозбудованому будинку Наталка
Розум зустрічала невістку-царицю. Садиба називається «Покорщина» – на згадку про часи, коли
звичайний пастух покорив серце цариці, а та, в свою чергу, покорилась свекрусі, погостювавши в
неї кілька днів.
ІСТОРИЧНУ ПАМ’ЯТКУ РОЗБИРАЮТЬ НА БУДМАТЕРІАЛИ, з статті Н. Григорець «Хто
відновить Козелецький храм?»
Сьогодні в соборі майже щонеділі відбуваються вінчання... Промені ранішнього сонця падають на
вишукану ліпнину.
Колись тут зачаровувалися Олександр Пушкін і Микола Лисенко, Микола Садовський і Марко
Кропивницький, Олександр Довженко та Іван Козловський, який полюбляв випробовувати
акустику безлюдного храму. А Тарас Шевченко згадував про собор у повісті «Княгиня». Кожен,
хто відвідає Козелець, обов’язково помилується «величним храмом архітектури растреллівської,
спорудженим Наталією Розумихою», писав він.
Сонце піднімається вище, а разом із ним переміщується й світловий пучок, який тепер падає на
запилену й потріскану синю фарбу, якою пофарбовано іконостас, на потьмянілу позолоту.
– Ми постійно робимо тут якийсь ремонт, – пояснює мені паламар Дмитро. – Майже кожного року
треба підбілювати храм, наразі добираємося до іконостасу.
Священики розповідають, що вони підтримують зв’язок із нащадками, які інколи навідуються
сюди.
Цікаво, що наприкінці серпня тут вінчався Андрій Розумовський , який задля цього приїхав з
Аргентини зі своєю нареченою Урсулою.
Однак пам’ятка потребує опіки, і тут роботи для благодійників – непочатий край.
Узяти хоч б маєток Наталки Розумихи в Покорщині. У цьому одноповерховому будинку ніщо не
свідчить про те, що жила тут мати найбагатших вельмож Росії. Будинок скромний, із двома
прогнилими ґанками, мансардою й дерев’яними потрісканими колонами. Через щілини в забитих
дошками вікнах можна заглянути всередину й побачити цілковитий безлад: розкидані папери,
шмаття, пляшки та залишки меблів. Усе свідчить про те, що тут були підсобні приміщення лікарні, розташованої поруч. Широке подвір’я заросло, дерев’яні хліви помалу розтягують на будівельні
матеріали…
РОЗУМОВСЬКИЙ – ВИНЯТОК, зі спогадів Катерини II
Не маючи будь-якої освіти, він мав широкий розум; обсипаний почестями, він не вирізнявся
гордістю. Рисами його вдачі були щедрість і великодушність, але був крутим і важким на руку у
нетверезому вигляді.
…Я ніколи не знала родини тимчасових правителів, яку б так любили.
ЗАСТУПАВСЯ ЗА НЕЩАСНИХ, з книги О. Васильчикова «Сімейство Розумовських»
Цурався гордості, ненавидів підступництво й, не маючи ніякої освіти, проте обдарований від
природи ґрунтовним розумом, був ласкавий, поблажливий, привітний в поводженні з молодшими,
любив заступатися за нещасних і користувався загальною любов’ю.
ВІД ТИТУЛУ ВИСОКОСТІ ВІДМОВИВСЯ, з дослідження «Розумовський Олексій
Григорович» на інтернет-сайті 300.ru
Вступивши на престол, Катерина II відправила до Розумовського канцлера Воронцова з указом, у
якому йому давався титул високості, як законному чоловікові покійної государині. Розумовський
вийняв з потаємної скриньки шлюбні документи, прочитав їх канцлерові й відразу кинув у
палаючий камін, додавши:
– Я не був нічим більше, як вірним рабом її величності, покійної імператриці Єлизавети Петрівни, яка обсипала мене благодіяннями вище заслуг моїх... Тепер ви бачите, що в мене немає ніяких
документів.
Катерина II, коли Воронцов доповів їй про те, що сталося, відзначила:
– Ми один одного розуміємо. Таємного шлюбу не існувало, хоча б для приспання боязкої совісті.
Шепіт про це завжди був для мене неприємний. Поважний старий попередив мене, однак я
очікувала цієї властивої малоросіянину самовідданості.
Document Outline
YANDEX_1
YANDEX_2
YANDEX_19
YANDEX_21
YANDEX_25
YANDEX_30
YANDEX_32
Последние комментарии
7 часов 11 минут назад
9 часов 45 минут назад
10 часов 13 минут назад
10 часов 20 минут назад
4 часов 36 минут назад
13 часов 23 минут назад