Шкіромий [Олександр Тарасенко Бабайчик] (fb2) читать онлайн
[Настройки текста] [Cбросить фильтры]
[Оглавление]
Олександр Тарасенко
ШКІРОМИЙ
(Пародія на вірш Корнія Чуковського «Мойдодыр»)
Простирадло – утікало І білизна – хай їй грець І матрасик, мов карасик Від мене забрався геть. Я за мапу – мапа в шафу, Я за пензлик – той нишком І сховався під ліжком. Я хочу поїсти сало, Відрізаю шмат чималий, Але кляті ті шмати Від мене – під три чорти. Що за жарти недолугі, І чому всі речі вщерть Заюрмились, схаменулись І сягнули шкереберть? Чобітки за рушниками, Рушники за мотузками, Мотузки за чобітками, Все батьківське надбання Шаленіє, скаженіє І тікає навмання? Раптом просто із горища Клишоногий, наче рак Шкутильгає водомийник І до мене мовить так: «Ти гидкеє, ти бруднеє. Неохайне поросятко Ти брудніш за сміттєзбірник У люстерко подивись! У тебе вапно на оці У тебе гівно на боці, У тебе такі капиці, Що іздерлись ногавиці! Навіть, навіть ногавиці Від тебе забрались геть! Дуже рано на світанку Миють личко каченята Й пташенята І шпачки, і пацючки. Ти єдиний не помився І бруднечею лишився То ж забрались від бруднечі І панчохи, й чобітки. Я – шановний водомийник, Славнозвісний шкіромий, Водомийників керівник І мочалок ланковий! Ледве гепну я ногою, І покличу козаків, Водомийники юрбою Всі візьмуть напоготів. Закатують, відшматують Неохайних дітлахів. І прочуханку жорстоку Запровадять над тобою У Матвіївську затоку Вмить занурять з головою!» Замантулив в мідний таз, Заволав «Кара – барас!» Тої ж миті мило, мило Зась! – в волосся – мити зілля Гілля, рілля і бадилля Підбадьорює: «Мию, мию сажотруса Пильно, щільно, Часто, густо! Буде, буде сажотрус Чистий, мов різдвяний гусь» Тут мочало причвалало І мерщій малечу мить Ось вовтузить мов шибало І волає, і ганьбить. Від збентежених мочалок Я мерщій, немов від палок А вони чимдуж загалом Нижнім Валом, Верхнім Валом. Я до Бабиного Яру Навпростець я повз кошару, А вони – через мури, Як підступнії щури. Тут назустріч мій коханий Мій улюблений кацап, Він з Альошею і Ванєй Прямував, неначе цап І мочалку, наче галку Він щелепами цап-цап! А за тим ногами він затупцював І руками він мене відлупцював «Уходи-ка ты домой!» – він мовляв «Да лицо свое умой!» – він мовляв «А не то как налечу!» – він мовляв «Растопчу и проглочу» – він мовляв Я по вулицях борснувся підтупцем Втік до водомийника кінець кінцем Милом мивсь, циберком грюкав, Як ударник п’ятиріччя. І багнюку, і гівнюку Відокремив від обличчя. Тої ж миті капелюх Сів на мене проміж вух А за ним цукерок купа: «З’їж мене, малеча любо!» А за ними сала шмат: «Поласуй мене, мій брат!» Ось і зошит повернувся, Ось і коник без візка, І абетка з Інглиш мовой Станцювали гопака. Шанобливий водомийник, Славнозвісний шкіромий, Водомийників керівник І мочалок ланковий Закружляв мене у танку І, кохаючись, мовляв: «Ти тепер мені приязний, Ти тепер мені люб’язний То ж нарешті ти, бруднеча, Шкіромия вшанував!» Треба, треба, треба митись Вдень і ввечері – то ж ба! Неохайним сажотрусам Ой ганьба, ганьба, ганьба! Хай живе рушниченько пухкенький І мило духмяне, мов ненька, І кістковий гребінь, І голярський ремінь! То ж мийся, підмийся, голись! Пірнай, виринай, не барись! У лазні, ставку, на болоті, В Гнилим Тикичу, що в Кам. Броді В Криму і в Карпатах Усюди й завжди Вкраїні хвала – і воді!
Серпень 1993
Последние комментарии
20 часов 48 минут назад
23 часов 5 минут назад
1 день 13 часов назад
1 день 13 часов назад
1 день 19 часов назад
1 день 22 часов назад