Подальші пригоди Робінзона Крузо [Даніель Дефо] (fb2) читать постранично
[Настройки текста] [Cбросить фильтры]
- 1
- 2
- 3
- . . .
- последняя (85) »
Деніел Дефо
Подальші пригоди Робінзона Крузо, що складають другу й останню частину його життя, та дивовижні оповіді про його подорожі трьома частинами світу, описані ним самим
З англійської переклав Лесь Герасимчук
Розділ І. Знову на своєму острові
Є в Англії така приповідка: куди вороні не літати, то все клювати; найкраще вона прикладається саме до історії мого життя. Кожний, беручи на увагу мої тридцятирічні випробування, злигодні моєї долі, що випадають небагатьом, сім років життя у спокої та достатку, нарешті, мою старість, – так аби ще б мені безпретензійно звікувати вік, коли людина пізнає повняву щастя, – покладав би у думці, що моя природна схильність до мандрів, яка поривала мене і про яку я казав у розповіді про першу свою зустріч із широким світом, мала б погамуватися й або трохи випаруватися, або, як на те, сконденсуватися, та що в шістдесят один рік людина має таки ставати домонтарем і якомога утримуватися від подальших пригод і приключок. Власне, в мене пропав і сам мотив до мандрів у світах, бо вже не треба було збиватися на гроші; та й що там громадити: ще десять тисяч фунтів стерлінґів, не зробили б мене багатшим, – я досить поприховував і собі й спадкоємцям, а ті статки, що вже були, швидко приростали, через те що великої родини в мене не було, і я навіть не міг витратити поточного прибутку на свій капітал, хіба що почав би широко жити, циндрити на численну родину, слуг, екіпажі, розваги тощо, але все це мені думки не бралося й не приваблювало. Тому лишалося надалі тихо собі вікувати, тішитися своїм надбанням і спостерігати як воно день у день прибільшується. Проте, виявилося, міркування такі не про мене, бо нездоланно таки вабили мандри, які опанували мене, наче хронічна хвороба. Ото уроїлося в голову поглянути ще раз на свою нову плантацію на острові і на колонію, яку я там залишив. Я снив усім тим уночі й понад усе линув думкою удень; і так я тим переймався, що й уві сні почав говорити та ні про що інше вже й гадки нема; кожна розмова – до збудження – соталася про одне, бо я достоту не міг балакати про інше: я вже й сам помітив, що торочу про одне й те саме. Від розважливих людей я чував, що людські байки про привидів і духів виникають через палку уяву і невгамовну фантазію, бо насправді з’яв нема й духи не блукають, а просто люди, згадують колишні бесіди з померлими друзями й так сильно переймаються ними, що за виняткових обставин здатні уявити, ніби бачать їх, звертаються до них та одержують відповідь, хоча на ділі нічого немає, крім тіней та химерій. Особисто я й досі не знаю, чи насправді бувають з’яви, фантоми, чи дійсно ходять мерці, чи всі ці оповідки – лишень химерії, хворобливі вигади та нестримна уява, проте я знаю, що інколи моя збуджена уява знову поривала мене туди, до мого острівного притулку за деревами, де я бачив старого іспанця, батька П'ятниці, та бунтівних матросів, яких я покинув там; здавалося, що я балакаю з ними й бачу їх ніби уяв, і так тривало доти, доки ці привидження не почали переймати мене страхом. Якось мені наснилося наживо, буцім перший іспанець та батько П'ятниці розповідають про мерзоту трьох розбійних матросів, які намірилися по-варварському перебити всіх іспанців, і як вони підпалили весь запас провіанту, складованого іспанцями, щоб завдати їм страждань і уголодити; та й то правда, що часто густо та чудасія розбігалася з дійсністю: проте так мені те видиво тоді вживилося, що правду від брехні я не годен був відрізнити; тож-то щиро обурювався, коли мені скаржився іспанець, і тоді я позвав їх до суду, розглянув справу та звелів усіх трьох повісити. Скільки у всьому цьому було правди з'ясується в свій час, як і те, чому мені таке наснилося і яким духом все навіяло, і як підтвердилася жива справжність. Не те щоб усе до цяти так само й сталося, але загалом від правди відбігло недалеко; ганебна поведінка цих трьох паскудників не піддається описові, в цьому сон виявився правдивий, і мені насправді згодом довелося їх суворо покарати; тож аби я їх тоді повісив, то мав би рацію і за Божим законом, і за людським. Проте повернімося до моєї оповіді. Так я прожив кілька років; день при дні – ні радощів, ні втіхи, ні розради, – буденщина та й по всьому; отож, дружина побачила, наскільки це мені зайшло в думку, та й сказала якось ввечері цілком поважно, що, на її гадку, в усьому цьому є якась таїна, саме Провидіння спонукує мене знову туди вирушити, і що, як вона сказала, лишень мої обов'язки перед дружиною і дітьми стоять на перепоні. Вона казала також, що і в думці не покладає розлучатися зі мною, але оскільки вона була переконана, що в разі її смерті я б найперше подався на острів, то це вже схоже на небесний присуд, і вона не хоче стати на заваді, бо якщо я відчуваю в собі силу й так налаштувався... (Тут вона помітила, що я дуже переймаюсь її словами і щиро дивлюсь їй у вічі, і ніби трохи
- 1
- 2
- 3
- . . .
- последняя (85) »
Последние комментарии
50 минут 16 секунд назад
50 минут 47 секунд назад
12 часов 13 минут назад
12 часов 14 минут назад
14 часов 16 минут назад
14 часов 18 минут назад