Я бачу, вас цікавить пітьма [Ілларіон Павлюк] (fb2) читать постранично
[Настройки текста] [Cбросить фильтры]
- 1
- 2
- 3
- . . .
- последняя (181) »
Я бачу, Вас цікавить пітьма. Ілларіон Павлюк
Життя кожного з нас складається з низки днів, які минають один за одним. Ми бредемо крізь самих себе, зустрічаючи бандитів, привидів, велетнів, старців, юнаків, жінок, удів, побратимів. Та щоразу зустрічаємо самих себе.Джеймс Джойс, «Улісс»
Частина 1 Пояс Каїна
Розділ 1 Зупинка
Мікроавтобус зменшив швидкість, з’їхав на освітлене місяцем узбіччя, захрускотів кригою замерзлих калюж і став. Дівчина відразу ж прокинулася й зачудовано завертіла головою. Обабіч дороги в очікуванні снігу розкинулися замерзлі поля. — Чого спинилися? — запитала вона. — Підкинемо декого, — сказав Чоловік у Червоному і кивнув на недоладний бетонний дашок зупинки попереду. — Ні-ні-ні, ми так не домовлялися! — обурилася дівчина. — Ви з мене повну вартість узяли! — Та чого ви… Дитину забрати. На той бік. Він вимкнув фари і заглушив двигун. Запала тиша. У місячному світлі добре було видно зупинку, розмальовану портретами героїв мультфільмів. Переважно диснеївських. Проте зображені вони були так потворно, що вона не всіх і впізнала. — То ваша дитина? — Моя? — він зареготав. — Оце так сказали! Ні. Я лише вожу. — І де ж це вони сядуть? Дівчина озирнулася, щоб іще раз переконатися: салон мікроавтобуса був вантажний. Є лише оце подвійне пасажирське сидіння, на якому сидить вона. — Одна дитина, а не «вони», — поправив Чоловік у Червоному. — Посуньтеся трохи. — Хіба вона їде без батьків? — Так і є, — сумовито кивнув Чоловік у Червоному. — Побудете мамкою? Недовго. Вона мугикнула. — Оце вже спасибі. — Я думаю, діти — це нагода взнати про себе щось хороше, — прорік Чоловік у Червоному. — Для когось навіть — єдина. Дівчина скептично закотила очі: — А ви, бачу, філософ… Годинник на торпеді показував 23:55. Вона зітхнула і знову втупилася у вікно. Час волікся по-свинському повільно. Дорога була порожнісінька. Ні світла фар вдалині, ні будівель. — Як ви сказали вас звуть? — запитав раптом Чоловік у Червоному. Вона вже було відкрила рота, але чомусь затнулася. Наче не була впевнена. — Мене? — Ну а кого ж! Із голови вилетіло… — Чоловік у Червоному поплескав себе по чолу. — Гала! Сам згадав. Гала. І він усміхнувся їй. — Гала, — повторила дівчина. — Так же? — перепитав Чоловік у Червоному. — Так… — невпевнено кивнула вона. — А його хтось привезе? Малого? — Її. Це дівчинка. Та не переживайте ви, скоро будете на місці. За мостом уже Буськів Сад. Гала нетерпляче засовалася. Дістала телефон. Мережі не було, інтернету, ясна річ, теж. — Онде вона! — несподівано мовив Чоловік у Червоному і кивнув у бік зупинки. Під бетонним дашком маячіла самотня постать дівчинки рочків шести, в пальтечку і плетеній шапочці. — Звідкіля вона взялася?! — здивувалася Гала. — Пішки, чи як… Ніч же! Ви так оце і будете сидіти?.. — Та підождіть же! — перебив Чоловік у Червоному. Аж ось дівчинка ритмічно плеснула в долоньки, і чіткий високий звук розірвав нічну тишу. Плесь! Плесь-плесь! Вона трішки постояла, немов роздивлялася власні руки, і знову — плесь! Плесь-плесь! — Дайте їй пару хвилин, — попрохав Чоловік у Червоному. — Їй треба освоїтися. — Що? Що їй треба? Він зітхнув: — Вона не така, як усі. Гала нахилилася трохи вперед, пильно придивляючись до дитячої постаті. Дівчинка притисла до обличчя долоньки і тепер кумедно вертіла голівкою, роздивляючись усе крізь розчепірені пальці. — Не розумію, хто відпустив таку манюню саму? — не стрималася Гала. — Ви знаєте її батьків? — Та знаю… — стиха мовив він. — Усе, освоїлася! Йдіть! — Хто? — не збагнула Гала. — До дитини ідіть! Забирайте і їдьмо. — Я?! — Просто візьмете її за руку — і все. — Та з якої це статі! — обурилася Гала. — Ви везете, ви і йдіть… — Мене вона злякається, — відтяв він. — І втече. — Ви здуріли? Ідіть самі! — Утече, ми нізащо на світі її не знайдемо. Ясно вам? — Нічого мені не ясно! Не піду я нікуди! — Гала схрестила руки, встромивши долоні під пахви. — Просто дайте їй руку! Хіба це так важко? — Та що це таке робиться! — Вона особлива дитина, розумієте? — Так, я дзвоню в поліцію! Нехай розбираються… Вона дістала телефон, і тут же згадала, що мережі немає. Без особливих сподівань піднесла його до лобового скла. Нічогісінько. Чоловік у Червоному опустив вікно і закурив. Плесь! Плесь-плесь! — пролунало від зупинки. — Чим ви собі думали, коли соглашались її підвезти, — буркнула Гала. — Комусь же треба перевозити людей… — І чого ж це вона вас боїться?! — Мене багато хто боїться, — звів плечима Чоловік у Червоному. — А діти — то- 1
- 2
- 3
- . . .
- последняя (181) »
Последние комментарии
21 часов 26 минут назад
23 часов 43 минут назад
1 день 14 часов назад
1 день 14 часов назад
1 день 19 часов назад
1 день 23 часов назад