Три стигмати Палмера Елдрича [Філіп К. Дік] (fb2) читать постранично

Філіп К. Дік Три стигмати Палмера Елдрича

Зрештою, як на мене, ви маєте враховувати, що ми створені лише з пилу. Звісно, це не казна-що, але й не варто про таке забувати. Та навіть попри, на мою думку, нездалий початок, ми непогано справляємося. Тож особисто я вірю, що ми впораємось навіть із такою кепською ситуацією. Зрозуміли мене?

З внутрішнього аудіоповідомлення для консультантів з пре-моди корпорації «Набори Прудкої Пет», надиктованого Лео Булеро одразу ж після повернення з Марсу.

1

Голова боліла жахливо, Барні Меєрсон прокинувся в незнайомій спальні незнайомого йому конапту. Поруч із ним, легко дихаючи через рот, спала вкрита до гладеньких голих плечей незнайома дівчина з білим, мов вата, волоссям.

Б’юсь об заклад, на роботу я спізнився, — подумав він, а тоді вислизнув з ліжка й, заплющивши очі, невпевнено підвівся, намагаючись побороти нудоту. Наскільки Барні зрозумів, він був за кілька годин від офісу; імовірно, навіть не в Сполучених Штатах. Утім, це точно Земля; сила тяжіння, яка на нього діяла, була звична й нормальна.

У сусідній кімнаті біля дивана стояв знайомий портфель його психіатра доктора Смайла.

Він зайшов босоніж до вітальні і всівся поряд із портфелем; відкрив його, клацнув перемикачами й увімкнув доктора Смайла. Запрацювали датчики, механізм загудів.

— Де я? — поцікавився Барні. — І як далеко від Нью-Йорка?

Це було найголовніше. Тепер він помітив на кухонній стіні годинник; 07:30 ранку. Зовсім не пізно.

Механізм, що був портативним розширенням доктора Смайла, з’єднаним за допомогою мікрореле з комп’ютером у підвалі нью-йоркського конапту Барні на Ренаун, 33, пропищав:

— А, містере Беєрсон.

— Меєрсон, — виправив Барні, пригладжуючи тремтячими пальцями волосся. — Що ти пам’ятаєш про минулу ніч?

Тепер, відчуваючи сильну фізичну відразу, він зауважив на кухонному столі напівпорожні пляшки бурбону й газованої води, лимон, біттери та формочки для льоду.

— Хто ця дівчина?

— Дівчину в ліжку звати міс Рондінелла Фуґате. Або, як вона просила її називати, Роні, — відповів доктор Смайл.

Ім’я видалося ледве знайомим і незрозуміло як пов’язаним з його роботою.

— Слухай, — звернувся він до портфеля, але у спальні заворушилася дівчина; Барні негайно ж вимкнув доктора Смайла й підвівся, почуваючись у самих трусах присоромленим і незграбним.

— Вже встав? — сонно спитала вона.

Пововтузившись, дівчина сіла й поглянула на нього; доволі мила, — вирішив Барні, — очі гарні, великі.

— Котра година? Каву поставив?

Він побрів на кухню, ввімкнув плиту, щоб нагріти воду для кави. Тим часом грюкнули двері; дівчина пішла у ванну. Полилася вода. Роні приймала душ.

Повернувшись до вітальні, Барні знову ввімкнув доктора Смайла.

— Як вона пов’язана з «Наборами П. П.»? — запитав він.

— Міс Фуґате — ваша нова асистентка; вчора вона прибула з Китайської Народної Республіки, де працювала в «Наборах П. П.» регіональним консультантом з пре-моди. Втім, попри талановитість, міс Фуґате неабияк бракує досвіду, тож містер Булеро^[1] вирішив, що короткочасне перебування на посаді вашої асистентки, я б навіть сказав «під вашим керівництвом», хоча це можна хибно потрактувати, зважаючи на...

— Чудово, — проказав Барні. Зайшовши до спальні, він відшукав свій одяг, який, поза сумнівом, сам і звалив купою на підлозі, та почав обережно вдягатися; йому досі було зле, і він докладав неабияких зусиль, щоб стримувати нудоту.

— Точно, — сказав Барні доктору Смайлу, повертаючись до вітальні й застібаючи сорочку. — Я пригадую п’ятничне повідомлення з приводу міс Фуґате. Вона непередбачувана. Помилилася з вітражем на тему Громадянської війни в США... подумала, що він матиме шалений успіх в Народному Китаї, треба ж таке.

Він розсміявся.

Двері ванної прочинилися, і перед ним постала Роні — рожева, пружнотіла й чиста; вона саме витиралася.

— Любий, ти мене кликав?

— Ні, — відказав він. — Я розмовляв зі своїм доктором.

— Усі припускаються помилок, — видав беззмістовну фразу доктор Смайл.

— Як ми з нею так швидко опинилися в... — поцікавився Барні, вказавши на спальню.

— Хімія, — відповів той.

— Невже?

— Ви обоє ясновидці. Ви передбачили, що врешті-решт у вас виникне еротичний потяг одне до одного. Тож після кількох чарок подумали: навіщо чекати? «Життя коротке, мистецтво...»

Портфель замовк, оскільки гола Роні Фуґате вийшла з ванної і рушила повз нього й Барні до спальні. Вона була стрункою, мала бездоганну поставу, і, як зауважив Барні, маленькі випнуті груди із сосками, що нагадували рожеві горошини. Або радше рожеві перлини, подумки виправив себе він.

— Я ще вчора хотіла спитати, навіщо тобі психіатр? — --">