Варшавський акт звинувачення Степана Бандери та товаришів [Николай Романович Посивныч] (pdf) читать онлайн

Центр
досліджень
визвольного
руху

ВАРШАВСЬКИЙ АКТ ОБВИНУВАЧЕННЯ
СТЕПАНА БАНДЕРИ ТА ТОВАРИШІВ

Упорядник
Микола Посівнич

Львів
2005

УДК 94(477.8)“19”
ББК 63.3(4УКР3)
В 18

ПЕРЕДМОВА

Варшавський акт обвинувачення Степана Бандери та товаришів /
Упорядник Микола Посівнич. – Львів, 2005. – 204 с.

Пропоноване документальне видання висвітлює складний період
історії українського визвольного руху між двома світовими війнами.
Крізь призму обвинувального акта Варшавського процесу ОУН
1935–1936 рр. читач зможе поглянути на боротьбу українських націо&
налістичних організацій за незалежність України. Зокрема, він дові&
дається про обставини створення, про структуру та діяльність ОУН
у Польщі, Чехословаччині, Литві, Німеччині, США, Канаді та інших
країнах. Особливу увагу в документі присвячено ролі Степана Бандери
у згаданих політичних процесах.
Для фахівців та широкого кола зацікавлених.
The Warsaw Act of indictment against Stepan Bander
Bandera
a and his
ades / Ed. by Mykola Posivnych. Lviv, 2005. – 204 p.
comrades
comr
Documentary edition covers difficult period of Ukrainian liberation
movement during the period between the First and the Second World Wars,
namely the Warsaw OUN’s trial in 1935. The struggle of Ukrainian
nationalistic organizations for the independence of Ukraine is demonstrated
through the prism of this trial. The publication also with creation, structure
and activity of the OUN in Poland and also in Czechoslovakia, Lithuania,
Germany, USA, Canada and other countries, and with the role of Stepan
Bandera in organization – building and political processes.
For the wide circle of readers and experts.
With a special thanks to the Ukrainian Cultural Center of Hamilton,
Ontario, Canada for financial support of this publication.
Рекомендовано до друку Вченою радою
Інституту українознавства ім. І. Крип’якевича НАН України
Рецензент – проф., д. і. н. Зашкільняк Леонід Опанасович,
завідувач кафедри історії слов’янських країн ЛНУ ім. І. Франка

Видання здійснено завдяки фінансовій підтримці
Українського Культурного Центру в м. Гамільтоні, Онтаріо, Канада

© Центр досліджень визвольного руху
© Посівнич Микола, упорядник
© Сало Ольга, обкладинка

ISBN 966*8461*20*7

2

Тривалий час дослідження тематики, пов’язаної з діяльністю Організації
Українських Націоналістів та Української Повстанської Армії, підпорядко"
вувалося панівній комуністичній ідеології, і лише нещодавно виникли умо"
ви для неупередженого аналізу та вивчення різноманітних аспектів діяль"
ності українського визвольного руху.
Запорукою об’єктивності історичних досліджень, безперечно, є широка
джерельна база. Однак, незважаючи на значну кількість, джерела до історії
національно"визвольної боротьби міжвоєнного періоду на сьогодні залиша"
ються маловивченими1. Натомість чимало робіт про ОУН, які з’явилися
останнім часом, мають обмежену джерельну базу. Чи не найдійовіший
спосіб розв’язати цю проблему – публікувати невідомі архівні матеріали.
Подібні видання є актуальними з низки причин: по"перше, матеріали розки"
дано по різних сховищах не лише України, але й цілого світу; по"друге, знач"
ну частину джерел ОУН, передусім архівних, збирали противники україн"
ського руху, через що, попри системне використання, ці матеріали не дають
цілісної картини діяльності організації та її членів; по"третє, в умовах
підпільної боротьби самі структури націоналістичного підпілля переховува"
ли, а то й знищували власні документи.
Чільне місце в комплексі джерел про український визвольний рух
міжвоєнного періоду посідає «Акт обвинувачення Степана Бандери та това"
ришів». Археографічна цінність цього джерела полягає в тому, що воно надає
можливість ліпше зрозуміти становище українського націоналістичного
руху в Польщі, а також ставлення до нього польської влади й громадськості.
Водночас, у документі подано велику кількість невідомої досі, проте дуже
цінної інформації про діяльність ОУН. Зокрема, тут докладно описано: еле"
менти тактики і засоби діяльності організації; підготовку і виконання зама"
ху на міністра внутрішніх справ Польщі Броніслава Пєрацького; діяльність
закордонних станиць ОУН у Гданську, Празі та Берліні; організаційне забез"
печення й функціонування Крайової екзекутиви (КЕ) ОУН; заснування і
діяльність хімічної лабораторії ОУН; допомогу націоналістам з боку україн"
ських емігрантів з Північної Америки та литовського уряду.
Незважаючи на тенденційність викладу тогочасних подій, Акт чудово
відображає усю складність ситуації, в якій відбувалася боротьба за дер"
_______________________________________
1

Як виняток можна назвати видання: Є. Коновалець. “Я б’ю у дзвін, щоб зрушити справу ОУН з
мертвої точки...” Невідомі документи Організації Українських Націоналістів. Рік 1930: листу&
вання Голови Проводу ОУН Є. Коновальця і секретаря ПРУН В. Мартинця. Документально&
наукове видання / Передм. А. Кентія, А. Лозинського. – Київ: Темпора, 2003. – 272 с., також
Володимир Муравський готує до друку в Центрі досліджень визвольного руху спільно з
ЛНБ ім. В. Стефаника НАН України та Бібліотекою ім. О. Ольжича (м. Київ) документальне ви&
дання: Конгрес Українських Націоналістів 1929 рік. Документи і матеріали.

3

П
Е
Р
Е
Д
М
О
В
А

жавність, коли свідома українська молодь, жертвуючи життям заради Бать"
ківщини, гідно й безстрашно кидала виклик окупаційній системі.
«Акт обвинувачення Степана Бандери та товаришів» склали восени
1935 р. прокурори Варшавського апеляційного суду Казимир Рудніцький та
Владислав Желенський. Основою його доказової бази стали організаційні
документи Проводу українських націоналістів (ПУН) з т. зв. «архіву Сени"
ка», а також свідчення членів КЕ ОУН: Богдана Підгайного, Івана Малюци,
Романа Мигаля, Євгена Качмарського, Ярослава Макарушки, Ярослава
Спольського. До Акта було додано витяги з протоколів слідства, донесень
поліції, свідчення й інші матеріали обвинувачення. 1935 р. документ було
опубліковано окремою книжкою2, а 1936 р. – надруковано й промову проку"
рора В. Желенського, яка була, по суті, переказом Акта обвинувачення3. Акт
обвинувачення переклали англійською та французькою мовами.
На початку Другої світової війни, у вересні 1939 р., за нез’ясованих об"
ставин у Варшаві матеріали процесу було повністю знищено. Натомість
копії цих матеріалів, які використовували як докази під час Львівського про"
цесу ОУН 1936 р., частково збереглися в Центральному державному історич"
ному архіві України у м. Львові, фонд 371 (Степана Шухевича), справи 74–784.
Восени 1939 – на початку 1940 рр. спеціально для провідних активістів
ОУН Акт обвинувачення було перекладено українською мовою5. Як згадує у
своїх спогадах чільний діяч ОУН Олександр Матла6 , 1942 р. під час арешту
Григорія Ґаладжуна7 гестапо виявило в нього у Львові велику кількість при"
мірників цього документа. Нині цей варіант документа зберігається у
Львівському історичному музеї – у фондовій групі «Пам’ятки визвольних
змагань» (ФГ ПВЗ ЛІМ) – № 788, куди його передав Богдан Казанівський8
_______________________________________
2

Akt oskarżenia przeciwko Stefanowi Banderze, Mikołajowi Łebedowi, Darji Hnatkiwskiej, Jarosławowi
Karpyńcowi, Bohdanowi Pidhajnemu, Iwanowi Malucy, Jakóbowi Czornijowi, Eugeniuszowi
Kaczmarskiemu, Romanowi Myhalowi, Katarzynie Zaryckiej oraz Jarosławowi Rakowi. – Warszawa,
1935. – 110 s.
3
Żeleński W. Przemówienie w procesie o zabójstwo min. Pierackiego (w Sądzie Okręgowym
w Warszawie). – Warszawa, 1936.
4
Świątek F. Czy t. zw. arhiwum Senyka było autentyczne, czy było to arhiwum falsyfikatów? //
Najnowzse dzieje Polski 1914/1939. – 1965. – T. IX. – S. 280; Wysocki R. Organizacja Ukraińskich
Nacjonalistów w Polsce w latach 19291939. Geneza. Struktura. Program. Ideologia. – Lublin:
Wydawnictwo Uniwersytetu Marii CurieSkłodowskiej, 2003. – S. 12–13, 416–417; Лист д&ра Ро&
мана Висоцького до Миколи Посівнича від 27 вересня 2005.
5
Цю інформацію упорядник уточнив під час зустрічі з Богданом Казанівським у м. Львові 31 жовт&
ня 2005 р.
6
Матла О. Спомини // Архів Центру досліджень визвольного руху. – Фонд “Спогади”. – С. 76.
7
Ґаладжун Григорій (??? – ???) – родом з Яворівщини. Член повітового проводу Яворівщини та
кур’єр до КЕ ОУН. В 1930 рр. відбував тюремне покарання в тюрмі “Бригідки” (Львів). У 1940 р.
працював в “Маслосоюзі” у м. Катовіце та переправляв членів ОУН до Німеччини та Чехосло&
ваччини. У 1941 р. нелегально перейшов радянський кордон, але був спійманий НКВД. Був
важко поранений у голову і не міг говорити. У липні 1941 р. активно далі включається в
діяльність ОУН. В 1942 був арештований гестапо і разом з іншими членами ОУН й жінкою
Івана Равлика були розстріляні недалеко с. Винники біля Львова.
8
Казанівський Богдан – “Щетина” (3.II.1916, с. Нивиці Радехівського р&ну Львівської обл.) –
чільний діяч ОУН. В організації з 1933 р. Повітовий провідник ОУН Радехівщини. У квітні 1937 р.
провів антиколонізаційні виступи селян у своєму повіті, за це був заарештований поліцією.
Засуджений на 12 років ув’язнення і 20 позбавлення громадянських прав. В’язень у тюрмах

4

(м. Бетезда, США) із архіву провідного члена ОУН Зенона Матли – «Дніпро"
вого»9.
Загалом, український варіант документа дещо відрізняється від
польськомовного оригіналу. Зокрема, в ньому бракує двох останніх техніч"
них частин – «Списку осіб, яких слід викликати на судові засідання» та
«Інших докази», – які перекладачі відкинули, мабуть, з огляду на їхню недо"
статню інформаційну цінність. Дотримуючись принципу цілісності доку"
мента, упорядник додав відсутні частини.
Також окремі речення в українському перекладі мають відмінне від ори"
гіналу формулюванням. Крім того, деякі слова та речення тут пропущено.
Найважливіші пропуски упорядник коментуєв примітках.
Акт складається зі 119 сторінок дрібного машинопису, 28,4 х 21,5 см.; ви"
друкуваний на тонкому цигарковому папері.
Структурно Акт обвинувачення наголошує на таких моментах:
1) Діяльність членів КЕ ОУН на чолі зі С. Бандерою у 1930–1934 рр. та
їхні короткі біографії.
2) Підготовка і перебіг атентату на Броніслава Пєрацького у Варшаві та
ставлення міністра до українського народу.
3) Коротка історія Української військової організації (УВО).
4) Створення ОУН, її устрій та засновники; її структура в Польщі, склад,
завдання, пропаганда, військовий вишкіл, фінансування, закордонні станиці.
5) Допомога ОУН з боку українських емігрантів Північної Америки.
6) Функціонування лабораторії Ярослава Карпинця.
7) Організація мережі транспортування підпільних видань ОУН з тери"
торії Чехословаччини, Литви і Вільного міста Данціґа на західноукраїнські
землі.
8) Бойова акція у м. Городку й Організаційний суд щодо її організаторів.
9) Степан Бандера – Крайовий провідник ОУН та організатор антира"
дянської діяльності.
Золочева, Дрогобича, Равіча, Сєдлєц. Від вересня 1939 р. – на Холмщині. Член групи ОУН
Степана Пшеничного, вирядженої в січні 1940 р. до України; майже всі учасники групи заги&
нули. Пережив тортури та тюрми. У травні 1941 р. переведений до “Бриґідок” у Львові.
25.VI.1941 р. викликаний на розстріл; зумів залишитися живим. Близький співробітник Івана
Климіва – “Мармаша”. Довгий час проживав у Філадельфії (США). Автор спогадів “Шляхом
легенди” (1975).
9
Матла Зенон – “Чорний” (26.ХІ.1910, с. Містки Пустомитівського р&ну Львівської обл. –
23.ІХ.1993, Філадельфія, США) – провідний член ОУН. Студент математичного факультету
Львівського університету. Надобласний провідник ОУН у 1933–1934 рр. (Перемишль–Львів–
Бережани–Тернопіль). Іван Малюца під час слідства у Варшаві виказав його організаційну
роботу і функції. 8.ХІ.1934 р. засуджений жовківським судом на смерть, кару замінили на
довічне ув’язнення. Перебував у тюрмах “Святий Хрест”, Равіча. 1941 р. – керівник Південної
похідної групи. У 1941–1942 рр. – Крайовий провідник ПівдСУЗ. 1943 р. був відкликаний Про&
водом ОУН до Львова. Від травня 1943 р. – член Бюра Проводу ОУН. Арештований у липні
1943 р.; перебував у тюрмі на Лонцького, у концтаборах Монтелюпіх, Авшвіц, Саксенгавзен.
Звільнений восени 1944 р. Емігрував до Німеччини. Член Проводу ЗЧ ОУН, згодом – терено&
вий провідник у Франції. У США з 1952 р. Член редакції газети “Америка” у Філадельфії, а у
1971–1981 рр. – її головний редактор. Написав спогади “Південна похідна група”, підпису&
вав свої публіцистичні статті псевдонімом “О. Львівський”.

5

П
Е
Р
Е
Д
М
О
В
А

П
Е
Р
Е
Д
М
О
В
А

10) Справа вбивств Якова Бачинського та Івана Бабія, свідчення з цього
приводу С. Бандери.
При підготовці до видання документ було максимально збережено –
з усіма орфографічними, пунктуаційними та діалектичними особливостями.
Усі доповнення до оригінального тексту позначено квадратними дужками.
Тлумачення найхарактерніших слів іншомовного походження, діалектизмів
та рідковживаних слів можна знайти в кінці книжки. Пояснення до окремих
слів, зокрема написаних з одруками, наведено в примітках унизу сторінки.
***
Тему Варшавського процесу 1935–1936 рр. детально було розглянуто у
спогадах його безпосередніх учасників. У мемуарах Миколи Климишина10
відображено події, які передували процесові, атмосферу самого суду, а також
проаналізовано та верифіковано Акт обвинувачення і матеріали «архіву Се"
ника» як основу обвинувачення прокуратури. Водночас, погляди польської
сторони на ці події – підготовку Акта, поведінку підсудних, тактику адво"
катів і подальшу долю обвинувачених – представлено у спогадах колишньо"
го прокурора В. Желенського11. Також загальний перебіг Варшавського про"
цесу описав у своїх споминах Іван Кедрин – акредетований журналіст
львівської газети «Діло»12.
В історіографії до питання Варшавського процесу першим звернувся
Петро Мірчук у «Нарисі історії ОУН»13. Тут автор докладно зупинився на пе"
ребігові атентату на Б. Пєрацького у Варшаві та узагальнено висвітлив по"
дальший судовий процес. Проте дослідник не зумів повністю розкрити про"
блему, оскільки, перебуваючи в еміграції, спирався лише на матеріали преси.
Найбільше дослідження – це робота Зиновія Книша14 , в чию основу ав"
тор поклав офіційні комунікати Польської телеграфної агенції (PAT) та ко"
респондентів львівської газети “Діло”, що вели стенографічний запис про"
цесу. Наведений у цьому виданні Акт обвинувачення15 є неповним та урив"
частим, подекуди пропущено цілі фрагменти та параграфи (наприклад,
свідчення Ярослава Спольського, Ярослава Макарушки, зізнання обвину"
вачених про вбивство Якова Бачинського; пункти “Степан Бандера –
Крайовий Провідник”, “Антисовєтська акція”, “Микола Лебедь організа"
тор нападу в Городку Ягейлонськім”)16 .
У польській історіографії комуністичного періоду Варшавський процес
ОУН 1936 р. детально розглянули у своїй праці Р. Юрис і Т. Шафар17. У розділі
________________________
Климишин М. В поході до волі. – Торонто, 1975. – Т. 1. – С. 114–147.
11
Żeleński W. Zabójstwo ministra Pierackiego. – Warszawa, 1995.
12
Кедрин І. Життя – події – люди. Спомини і коментарі. – Нью&Йорк, 1976. – С. 231 – 239.
13
Мірчук П. Нарис історії ОУН / За ред. Ленкавського С., Штикала Д., Чайківського Д. – Мюн&
хен–Лондон–Нью&Йорк: Українське Видавництво, 1968. – С. 373–398.
14
Книш З. Варшавський процес ОУН на підложжі польсько&українських відносин тієї доби. –
Торонто: Срібна Сурма, 1986. – Т. 1. – 674 С.; – Т. 2. – 535 с.
15
Книш З. Варшавський процес ОУН на підложжі польсько&українських відносин тієї доби. –
Торонто: Срібна Сурма, 1986. – Т. 1. – С. 63–205.
16
Там само. – С. 168–178, 182–184, 194.
17
Juryś R., Szafar T. Pitoval polityczny 1918 – 1939. – Warszawa, 1971. – S. 390–439.
10

6

«Постріли у Товариському Клубі» вони переказали Акт обвинувачення та
подали деякі витяги й цитати з публікацій у польській пресі, що стосуються
процесу, зокрема виступи суддів, прокурорів, адвокатів та обвинувачених.
У сучасній українській історіографії, на жаль, ця проблема не висвітлена
належним чином. Дослідниця Леся Онишко, розглядаючи у своїй роботі
діяльність ОУН крізь призму біографії Катерини Зарицької, розкрила роль та
участь цієї особи в подіях 1934–1936 рр.18. Досить несподіваний погляд на роз"
виток ситуації довкола Варшавського процесу виклав Олександр Кучерук19.
Автор висловив припущення, що за організацією атентату у Варшаві стояв
Ріко Ярий (а не ПУН), який без відома інших членів ОУН, у згоді з Абвером і
«Штальгаймом»20, намагався не допустити до польсько"німецького порозу"
міння. Згідно з його планом, під час атентату на Пєрацького від вибуху бомби
мав загинути і міністр пропаганди та інформації Й. Ґебельс. Цим мало бути
порушено попередній договір між двома країнами. Однак наведені у праці тези
недостатньо обґрунтовані і не базуються на підтверджених фактах. Також тут
подано дуже суперечливі відомості про виконавця замаху – Григорія Мацейка.
Питання Варшавського процесу порушували також у публіцистиці. Зокре"
ма, відомий діяч ОУН і УПА Петро Дужий, характеризуючи роль Степана Бан"
дери в національно"визвольному русі, присвятив цій події окремий розділ21.
***
15 червня 1934 р. у Варшаві на вул. Фоксаль № 3 за наказом Крайового
провідника ОУН Степана Бандери бойовик Григорій Мацейко – «Гонта»,
здійснив вдалий замах на міністра внутрішніх справ Другої Речіпосполитої
Броніслава Пєрацького. Протягом червня–листопада 1934 р. польська полі"
ція заарештувала понад 800 осіб, серед них чимало членів ОУН, зокрема її
чільних представників. У цей же час влада створила концентраційний табір
у Березі Картузькій, де перебувало понад 120 оунівців22.
18 листопада 1935 р. у Варшаві розпочався судовий процес над членами
ОУН. Він викликав жваве зацікавлення в Європі та Північній Америці, яке, до
речі, підсилював суд над хорватськими усташами у Франції, котрі 9.ХІ.1934 р.
вбили в Марселі короля Югославії Олександра І й міністра закордонних справ
Франції Луї Барту. Іноземна преса активно коментувала співпрацю між ОУН та
усташами, а також вказувала на Німеччину як на ініціатора цих двох подій.
Польська влада намагалася показати себе перед західним світом демо"
кратичною та правовою державою, дозволяючи публікувати у пресі промо"
_______________________________________
18

Онишко Л. Катерина Зарицька: Молитва до сина. – Львів: Видавництво “Світ”, 2002. – С. 28–43.
Кучерук О. Рико Ярий – загадка ОУН. – Львів: ЛА “Піраміда”, 2005. – С. 92–105.
“Сталевий шолом” – німецька воєнізована організація колишніх ветеранів Першої світової
війни, яку від 1918 р. очолював майор Зельде. Вона виступала на націоналістичних позиціях
та закликала до встановлення “залізного порядку”. У грудні 1933 р. за наказом А. Гітлера
була ліквідована.
21
Дужий П. Степан Бандера – символ нації. Езкізний нарис про життя і діяльність Провідника
ОУН. Частина перша. – Львів: Галицька видавнича спілка, 1996. – С. 137–145.
22
Wysocki R. Organizacja Ukraińskich Nacjonalistów w Polsce w latach 19291939. Geneza.
Struktura. Program. Ideologia. – Lublin: Wydawnictwo Uniwersytetu Marii CurieSkłodowskiej,
2003. – S. 299–300; Żeleński W. Zabójstwo ministra Pierackiego. – Warszawa, 1995. – S. 97–99.
19
20

7

П
Е
Р
Е
Д
М
О
В
А

П
Е
Р
Е
Д
М
О
В
А

ви підсудних і матеріали процесу. Вона передчувала тріумф остаточного роз"
грому організаційного апарату ОУН та припускала, що промови її членів, які
співпрацювали зі слідством, остаточно знищать авторитет організації в
українському суспільстві. Крім того, самій організаційній структурі ОУН
уже було завдано дуже вагомого удару.
Одначе процес, який мав стати останньою крапкою в історії ОУН,
відіграв зовсім іншу роль. Закордонна й місцева преса (польська та україн"
ська) подавала реферовані промови обвинувачених, які під час цих драма"
тичних подій зуміли схилити на свій бік ще більше симпатиків і перетворити
поразку на перемогу. Саме після цих двох гучних політичних процесів – Вар"
шавського та Львівського – у 1935–1936 рр. почав формуватися певний ре"
волюційний міф, що дав змогу ОУН на початку 1940"х рр. стати провідною
політичною силою в Західній Україні, яка, налічуючи понад 20 тисяч членів,
тривалий час протистояла двом імперіям.
У ході Варшавського процесу (18.ХІ.1935–13.І.1936) судили дванадця"
тьох членів ОУН: Степана Бандеру, Богдана Підгайного, Миколу Лебедя,
Ярослава Карпинця, Миколу Климишина, Дарію Гнатківську, Ярослава
Рака, Якова Чорнія, Катерину Зарицьку, Івана Малюцу, Романа Мигаля і
Євгена Качмарського23. Оборонцями підсудних були: Володимир Горбовий
(Бандери, Чорнія, Качмарського); Ярослав Шлапак (Карпинця, Малюци);
Лев Ганкевич (Лебедя, Гнатківської, Рака, Підгайного); Олександер Па"
венцький (Климишина, Зарицької). Судові засідання проходили по вулиці
Медовій, 15, провадив їх В. Посемкевич; допомагали йому судді С. Дем"
біцький і Вишневський. Офіційним стенографуванням процесу займалася
Польська телеграфна агенція, а також акредитовані журналісти. Загалом мате"
ріали слідства складали 25 томів, кожен з яких містив понад 400 сторінок ма"
шинопису24. До процесу було залучено 144 свідки та 5 експертів25.
С. Бандера та інші підсудні перетворили Варшавський процес на форум
пропаганди ідеї національно"визвольної боротьби серед українського су"
спільства та світової громадськості, зокрема вони звинувачували Польщу в
знущанні над українським народом. Приклад дав С. Бандера, який своїми де"
монстративними виступами надихав інших підсудних до активного спротиву.
Він почав процес, за спогадами прокурора Желенського, із заяви: «Як україн"
ський громадянин не підлягаю польським законам і це накинув своїм товари"
шам. Було видно, що він – їхній провідник та має від них абсолютний послух.
За це (за заяви. – М. П.) Бандеру силою винесли з зали суду. Від нього била не"
вичерпна енергія та фантастична сила»26. На прикладі газети «Батьківщина»
покажемо, яке загальне враження робив Бандера на українських журналістів
під час процесу: «Він низенького, маленького росту, худорлявий, лице моло"
_______________________________________
23

Мірчук П. Нарис ... – С. 375–376.
Żeleński W. Zabójstwo ministra Pierackiego. – Warszawa, 1995. – S. 105, 116; Книш З. Варшав&
ський процес ОУН на підложжі польсько – українських відносин тієї доби. – Торонто: Срібна
Сурма, 1986. – Т. 1. – С. 209, 603.
25
Juryś R., Szafar T. Pitoval polityczny 1918 – 1939. – Warszawa, 1971. – S. 413.
26
Żeleński W. Zabójstwo ministra Pierackiego... – S. 106.
24

8

дого хлопчика, темноволосий, пристрижений, одягнений в чорне вбрання.
Поводиться свобідно й починає зізнавати зрівноваженим голосом. Думки ви"
являє у ясній формі, з них видно, що це інтеліґентна людина. Його зізнання
роблять помітне враження. Ціла заля із зацікавленням слідкує за зізнаннями
Бандери. Відчувається, що ця людина цілком не подібна до більшости підсуд"
них. На запит Бандера відповідає – до вини не почувається, свою революційну
діяльність я вважав тільки сповненням мого обов’язку»27. Своєю чергою ко"
респондент «Газети Польської» («Gazeta Polska») так описував Бандеру: «Він
має досить непоказний вигляд, низького зросту, щуплий, мізерний. Виглядає
щонайбільше на 20–22 роки. Втягнуте підборіддя, жорсткі риси, неприємний
вираз обличчя, бігаючі очі з легким жалем, нервові рухи, замкнуті важкі вуста»28.
На Варшавському процесі, згідно з Актом, підсудних обвинувачували
передовсім у належності до ОУН, а також у тому, що Степан Бандера – Кра"
йовий провідник ОУН – наказав убити міністра внутрішніх справ Б. Пєраць"
кого; Микола Лебедь підготував замах; Дарія Гнатківська допомагала Лебе"
деві в цьому; Ярослав Карпинець виготовив бомбу, яку мали використати
при вбивстві; Микола Климишин допомагав Карпинцеві виготовляти
хімічні прилади, розповсюджував підпільну літературу; Богдан Підгайний
відповідав за координування атентату з боку бойової референтури; Іван Ма"
люца, будучи організаційним референтом, пересилав гроші для виконання у
Варшаві замаху й організовував переховування Григорія Мацейка; Яків
Чорній переховував Г. Мацейка у Любліні; Євген Качмарський допомагав
Г. Мацейкові переховуватися у Львові; Роман Мигаль забезпечував організа"
ційний зв’язок Г. Мацейка з І. Малюцою; Катерина Зарицька і Ярослав Рак
організували Г. Мацейкові нелегальний перетин польсько"чехословацького
кордону.
Початок процесу Микола Климишин у споминах описує так: «В дні 18"го
листопада 1935 року варшавська поліція мала повні руки праці. Всі вулиці,
якими нас везли на розправу, були густо обставлені “сторожами публічного
ладу” – поліціянтами. Нас везли кожного окремо і в будинку суду ізолювали,
поки ми не ввійшли до залі. І на лавах обвинувачених нас порозділювано так,
що ледве можна було привітатися, і це ми зробили тільки користуючись замі"
шанням. Напереді в першій лаві сидів Бандера, на ліво від нього Лебідь, Гнат"
ківська і Карпинець. В другій лаві за ними сидів я, а ліворуч від мене Підгай"
ний, Малюца і Чорній. В третій лаві, за мною – Качмарський, Мигаль, Зариць"
ка і Рак. Поміж нами сиділи поліцаї й уважали, щоб ми не говорили й не
порозумівалися між собою, ані не оглядалися. Я привітався з Бандерою ще під
час того, як входив до залі, і зразу таки нав’язав розмову з допомогою в’язнич"
ної азбуки. Я довідався, що і він протягом усього слідства сидів у кайданах, і що
його арештовано у Львові... Я пояснив йому, що не хочу мати адвоката й що
ввесь час буду ігнорувати суд, але він заявив, що з зарядження Крайової Екзе"
кутиви моїм адвокатом буде д"р Павенцький. У судовій залі перед нами сиді"
_______________________________________
27
28

Цит. за: Климишин М. В поході до волі. – Торонто, 1975. – Т. 1. – С. 148.
Цит. за: Żeleński W. Zabójstwo ministra Pierackiego... – S. 106.

9

П
Е
Р
Е
Д
М
О
В
А

П
Е
Р
Е
Д
М
О
В
А

ли адвокати, а по протилежному боці, звернені до нас обличчям, сиділи жур"
налісти. Їх було дуже багато, тому для них майже не вистачало місця в лавках.
По лівому боці залі сиділи батьки і рідні тих, що мали бути суджені. Входячи до
залі, ми вітали їх, а вони нас, але тільки здалека кивком голови»29.
Перші дні судового процесу були присвячені офіційним заявам та спра"
вам, а згодом суд узявся до допиту підсудних. Їх уводили до зали засідань
поодинці, щоб вони не змогли почути свідчень одне одного30. З початком
процесу всі підсудні, окрім Мигаля, відмовилися відповідати польською мо"
вою, заявляючи, що добре нею володіють, але вважають, що мають право го"
ворити українською. В. Посемкевич, голова суду, заборонив їм це і надалі
відбулося тільки зачитування протоколів поліційних допитів31. Так само, як
і підсудні, повелися й свідки. Наприклад, Віра Свєнціцька привітала підсуд"
них окликом «Слава Україні!» і стала відповідати на запитання голови суду
українською мовою. За таку поведінку В. Посемкевич оштрафував її на
200 злотих, а за привітання «Слава Україні!» покарав однією добою ув’язнен"
ня і наказав покинути залу суду. Виходячи, Свєнціцька попрощалася тим"
таки окликом. Так само повелися й інші свідки: Ірина Хомяк, Рома Чорна,
Олена Чайківська, Роман Шухевич, Олександер Пашкевич, Дмитро Мирон,
Осип Нидза, Осип Мащак, яких було покарано, як і В. Свєнціцьку32.
Деякі зі свідків"українців намагалися відповідати рідною мовою, але на
вимогу голови суду погоджувалися говорити польською для того, щоб відкли"
кати свої зізнання, складені під час слідства. Так, наприклад, Андріян Гор"
ницький (заступник референта пропаганди КЕ ОУН), погодившись виступа"
ти польською мовою, заявив: «Під час слідства я зробив зізнання, що ними
звинуватив деяких підсудних. Тепер заявляю, що ті зізнання вибили з мене
поліційними тортурами, а саме: під час допиту мене тримали чотири дні на
морозі. Тепер мені соромно, що я був таким слабким і що зробив такі ганебні
зізнання. Вважаю це за злочин». Після гучних націоналістичних заяв Посем"
кевич наказав вивести підсудного із зали, відтак Горницький вигукнув: «Хай
живе українська національна революція!» – а з підсудними попрощався окли"
ком «Слава Україні!» Так само вчинили й обвинувачувані, референти КЕ ОУН
з пропаганди – Ярослав Спольський та з розвідки – Ярослав Макарушка33.
З іншого боку, на процесі погодилися свідчити польською мовою Роман
Мигаль та дещо згодом Іван Малюца. Перший описав замахи ОУН на Якова
Бачинського й Івана Бабія. Другий підтвердив свої попередні свідчення, які
дав під час слідства. Його свідчення, друкуючи їх у великій кількості на цик"
лостилі, намагалася використовувати поліція та деякі українські політичні
партії, щоб дискредитувати ОУН в очах суспільства і цим відвернути молодь
від революційних дій – «самоспалення»34.

Адвокати членів ОУН

Ганкевич Лев

Горбовий Володимир

_______________________________________
29

Климишин М. В поході до волі. – Торонто, 1975. – Т. 1. – С. 139–140.
Книш З. Варшавський процес ОУН на підложжі польсько – українських відносин тієї доби. –
Торонто: Срібна Сурма, 1986. – Т. 1. – С. 210–249.
31
Żeleński W. Zabójstwo ministra Pierackiego... – S. 104–105.
32
Книш З. Варшавський процес ОУН… – Т. 1. – С. 273, 340–341, 354.
33
Книш З. Варшавський процес ОУН… – Т. 1. – С. 354 – 356; Мірчук П. Нарис ... – С. 391–392.
34
Ребет Л. Світла і тіні ОУН. – Мюнхен: В&во Український самостійник, 1964. – С. 62–63.
30

10

Старосольський Володимир

Шухевич Степан
11

П
Е
Р
Е
Д
М
О
В
А

П
Е
Р
Е
Д
М
О
В
А

Протягом усього Варшавського процесу основні обвинувачувані – Банде"
ра, Лебедь, Гнатківська, Карпинець, Климишин – поводилися дуже ви"
клично, пропагуючи ідеї та гасла ОУН. Варшавський суд багато разів силоміць
усував із зали суду обвинувачених, карав свідків грошовими та тюремними
ув’язненнями, відмовляв адвокатам та відхиляв їхні пропозиції й запитання до
свідків і підсудних, тим самим забороняючи висловлювати власні думки35.
Так, наприклад, польська газета «Роботнік» («Robotnik») пиcала: «В історії
польського судівництва ще ніколи не записано, щоб суд відкинув стільки
внесків оборони; ще ніколи літанія відкинених запитань оборони не займала
цілих колонок у щоденниках. Суди не раз давали догану обороні, але рідкістю
бувають так щедро присуджувані оборонцям грошові кари*»36.
Після двомісячного процесу у Варшаві суд виніс обвинуваченим такі ви"
роки:
Степана Бандеру, Миколу Лебедя і Ярослава Карпинця засуджено на кару
смерті, але згідно з урядовою амністією, вирок замінено на довічне ув’язнення;
Миколу Климишина і Богдана Підгайного засуджено на довічне ув’яз"
нення;
Дарію Гнатківську засуджено на 15 років тюремного ув’язнення;
Івана Малюцу, Романа Мигаля і Євгена Качмарського – на 12 років тю"
ремного ув’язнення;
Катерину Зарицьку – на 8 років тюремного ув’язнення;
Ярослава Рака і Якова Чорнія – на 7 років тюремного ув’язнення37.
Суд також позбавив Д. Гнатківську, І. Малюцу, Є. Качмарського, Р. Ми"
галя, Я. Чорнія, Я. Рака і К. Зарицьку громадянських прав на 10 років та за"
рахував їм слідчий арешт до 13 січня 1935 р.
Усі обвинувачені прийняли вирок спокійно та виважено, а Степан Бандера
та Микола Лебедь разом вигукнули: «Хай живе Україна!» За таку поведінку їх
було усунуто із зали суду на час зачитування обґрунтування вироку38.
У відповідь на вирок у Західній Україні з ініціативи ОУН було оголоше"
но траур. Заходами референтури пропаганди КЕ ОУН було видано спеці"
альні листівки з портретами учасників процесу та з їхніми лаконічними ви"
словами, сказаними під час судових засідань.
Хід процесу протягом двох місяців докладно висвітлювали в українській
та закордонній пресі. Зокрема, львівська газета «Новий час» зазначала:
«Преса цілого світу вислала до Варшави своїх кореспондентів. Як"не"як, а на
лаві підсудних було 12"ть здогадних членів широко розгалуженої революцій"
ної організації. Всі відчули і зрозуміли, що Варшавський процес – це не
тільки сенсація, але й історична подія»39. Унаслідок проведення Варшав"
_______________________________________
35

Книш З. Варшавський процес ОУН на підложжі польсько – українських відносин тієї доби. –
Торонто: Срібна Сурма, 1986. – Т. 1. – С. 354, 383, 489, 492.
* Під час процесу адвокатів суд оштрафував сукупно на 700 злотих, а обвинувачених на 600.
36
Цит. за: Свобода. – 1936. – 10 січня.
37
Мірчук П. Степан Бандери – символ революційної безкомпромісовости. – Нью&Йорк, 1961. – С. 49.
38
Книш З. Варшавський процес ОУН… – Т. 1. – С. 516; Żeleński W. Zabójstwo ministra
Pierackiego... – S. 129.
39
Новий час. – 1935. – 1 грудня. – С. 1.

12

ського процесу над оунівцями дещо змінилася думка польського суспільства
та преси, які відтепер об’єктивніше ставилися до українців та їхньої діяль"
ності. Так, у «Літературних відомостях» («Wiadomości literackie») від
15.XII.1935 р. було вміщено статтю Ксаверія Прушинського, у якій зазнача"
лося: «Ті люди вбили бажаючи служити справі свого народу. Ми не думаємо,
що таким способом вони їй добре служили. Успішно служать вони їй щойно
тепер: три четвертини польської преси, що протягом сімнадцяти років не хо"
тіли знати слова “український”, протягом цих трьох тижнів навчилися цьо"
го слова і вже його не забудуть. А люди, які не писали інакше, як про “гайда"
маків”, сьогодні соромляться того дурного баналу... 17 років товкмачили
нам, що поширювання, навіть з допомогою насильства, на окраїнах
польської мови є рівнозначним із поширюванням польськости, защіплю"
ванням любови до Польщі. А ось тут ці люди, хоч знають польську мову, не
хочуть говорити по"польськи... Вчили нас, що ціла та «Україна» є штучним
творивом, яке зникне з останніми слідами австрійської держави, твором якої
вона була. А тим часом – це та «Україна» своєю ненавистю до нас бухає сьо"
годні сильніше, ніж за тих давніх, неспокійних часів… Треба, щоб усі в
Польщі застановилися над загадкою тих контрастів. Звідомлення з процесу
друкують всі щоденники в Польщі. Треба, щоб ми довгою чергою пройшли
попри лаву обвинувачених, щоб заглянули глибоко в очі цих хлопців. Це му"
сіло бути щось важливе, коли уклад взаємин двох сусідніх народів і роля дер"
жави зуміли б знищити в цих людей захоплення молодістю й життям, і
замість того зродити думку про вбивання та про самопожертву. Треба було
багато речей, щоб вони почали влаштовувати ті “хати”, студіювати хемічні
сполуки вибухових речовин. Це не хлопчики, що не мали грошей на кіно й на
горілку. Це хлопець, в душі якого вкорінилась щороку пригадувана нена"
висть листопадових днів, горда погорда до польської “вищости” і до запере"
чування йому навіть права на національне ім’я»40.
Орган польських народовців «Просто з мосту» («Prosto z mostu») надру"
кував статтю «Справа найважливіша з важливих», у якій підкреслювалося:
«Ми, польські народовці, маємо обов’язок найголосніше казати про те, що
існує український народ, що він живе і бореться за своє право на життя. Саме
ми мусимо розуміти й цінити героїчне зусилля українського народу, який
протягом сотень років не має своєї державности, що його русифікують, по"
льонізують, роздирають, а він завжди триває. Хай українських націоналістів
буде тільки жменька, проте напруження жертовности, посвяти й героїзму
тієї жменьки таке наявне велике, що його вистачає не лише на те, щоб вос"
кресити, а навіть створити націю»41.
Польська католицька газета «Полонія» («Polonia»), пишучи про Вар"
шавський процес, визнала, що «...за доцільне є не писати «моральних по"
учень» про гріх «убивання ближнього», як це в той час робила частина
української католицької преси, а звернула б увагу на конечність справжньої
_______________________________________
40
41

Цит. за: Мірчук П. Нарис... – С. 397–398.
Цит. за: Мірчук П. Нарис... – С. 398.

13

П
Е
Р
Е
Д
М
О
В
А

Листівки ОУН з нагоди Варшавського процесу

П
Е
Р
Е
Д
М
О
В
А

14

15

П
Е
Р
Е
Д
М
О
В
А

П
Е
Р
Е
Д
М
О
В
А

об’єктивности й справедливости в підході суддів, кажучи, особливо в таких,
як оцей, процес судді повинні пам’ятати, що мають судити людину, яка хоч і
вчинила найважчий злочин, проте заслуговує на пошану, бо вона потоптала
закони в боротьбі за ідею…»42.
На події процесу цікаво відреагувала Комуністична партія Західної
України. На початку 1930"х рр. через комуністичні репресії у Східній Україні
та активізацію діяльності ОУН КПЗУ стала втрачати вплив. Після масових
арештів оунівців у 1934–1935 рр. комуністи, заохочені тиском польської
влади й поліції, вирішили й собі завдати націоналістам удару. Яскравим при"
кладом цього була відозва Комуністичного союзу молоді Західної України
«Друзі! Товариші» від грудня 1935 р., де йдеться про події, які відбувалися під
час Варшавського процесу над ОУН. У цій унікальній листівці комуністи
фактично вимушені визнати членів ОУН борцями за свободу. «Молоді робіт"
ники, селяни, студенти – читаємо тут, – Ви йшли до ОУН, йшли з думкою
боротьби за незалежну Україну, за Україну “без хлопа й пана”, про яку співав,
за яку боровся наш великий бунтар Шевченко й тисячі безіменних борців»43.
Українська емігрантська преса констатувала, що «вбивство міністра і го"
лосний процес над дванадцятьма членами ОУН довели польській спільноті,
що українська проблема таки існує, коли молоді люди готові покласти своє
життя задля добра українського народу. З іншого боку, терористичний акт
проти впливового урядовця продемонстрував рішучість намірів ОУН та про"
демонстрував, що окрім угодовців є ще Україна повстанських загонів та бо"
йових п’ятірок»44; а також, що цей процес показав: «Одним з головних слаб"
ких місць Польської держави є українська проблема»45. Американська газе"
та «Свобода» зазначала, що Варшавський процес мав бути наступом не
тільки проти ОУН, але також проти цілого українства: «Але вже тепер поля"
ки цей процес капітально програли. Бо до діла мають вони з сильним, органі"
зованим рухом, в авангарді якого ступає молодь»46.
Логічним продовженням Варшавського процесу став Львівський
(25.V.–26.VI.1936 р.), на якому Бандера та інші підсудні почали обвинувачу"
вати польську владу у злочинах проти України й українців. На цьому процесі
вони обрали тактику, за якою одна частина підсудних мала зізнатися в на"
лежності до ОУН і розкрити всі її ідеологічно"пропагандистські положення;
інша повинна була повністю заперечувати свою причетність до ОУН. Через
«грипси» (таємні листи. – М. П.) Бандера зв’язався з тими, хто дав свідчен"
ня поліції, щоб вони відкликали всі свої зізнання та пояснили свою пове"
дінку українському суспільству47.

Щодо цього процесу чільний діяч ОУН Микола Сціборський писав у па"
ризькій газеті «Українське слово» (21.VII.1936 р.) у статті «Клонім голови»:
«Героїчною поставою своїх представників – Бандери і товаришів – націо"
налізм продемонстрував перед цілим світом силу своєї моралі, ідейну непри"
миримість, внутрішню здоровість і організаційно"політичний розмах… А
вже справді гігантською в своїй духовій силі, моральній красі, непримири"
мості й героїчності виростає постать – Провідника ОУН на ЗУЗ – Бандери!
Того Бандери, що кинув гасло: “Згинути, а не зрадити!”»48.
Про поведінку Бандери на процесі М. Климишин писав у своїх мемуа"
рах: «Він не мав змоги належно виявитися на варшавському процесі, за те у
Львові він виступив у всій своїй особовості, як революціонер"провідник. Це
вже не був молодий хлопець. Це був провідник революційної організації,
який не тільки знав, що він зробив і чому, а й умів це гідно, по державниць"
кому вияснити, згідно з рацією поневоленого українського народу, який в
безкомпромісовій боротьбі з окупантами української землі революційним
шляхом іде до своєї державної самостійности. Він знав, що належить сказа"
ти, що промовчати, чого домагатися і від чого категорично відмовитися»49.
***
По"різному склалася доля учасників Варшавського процесу. Головний
виконавець замаху Григорій Мацейко виїхав за кордон і проживав у повній
конспірації під іменем Петра Книша в Аргентині аж до смерті 1966 р. Мико"
ла Лебедь і Дарія Гнатківська одружились у в’язничній каплиці 1936 р.; після
війни вони виїхали до США, де провадили активну суспільно"політичну
діяльність. Ярослав Карпинець, Євген Качмарський, Іван Малюца, Роман
Мигаль загинули на фронтах Другої світової війни в боротьбі за державність
України. Микола Климишин та Ярослав Рак за антинімецьку діяльність пе"
ребували в концтаборі Освенцім, а після звільнення переїхали до США, де
активно працювали в структурах ОУН. Катерина Зарицька і Яків Чорній ста"
ли чільними діячами ОУН і УПА в Україні та провадили боротьбу проти оку"
пантів*.
Видавці переконані, що документ, пропонований увазі читачів, стане
важливим джерелом для майбутніх дослідників діяльності Організації
Українських Націоналістів. Проте його цінність не обмежується лише істо"
ричною вагою, він має чимале суспільне значення. Адже у народу, який пле"
кає почуття національної гідності, борці за його свободу стають взірцем для
виховання наступних поколінь.

_______________________________________
42

Свобода. – 1936. – 30 січня.
Документ зберігається в архіві Віталія Манзуренка у м. Львові. Відозва надрукована на газет&
ному папері розміром 16,5х25 см.
44
Український націоналіст. – 1934. – Ч. 5. – С. 2.
45
Українське слово. – 1935. – 22 грудня. – С. 2.
46
Свобода. – 1936. – 19 січня. – С. 3.
47
Мірчук П. Степан Бандери – символ революційної безкомпромісовости. – Нью&Йорк, 1961. –
С. 54–56.
43

16

48

Говорять архівні знахідки // Воля і Батьківщина. – 1999. – Ч. 1 (14/30). – С. 66.
Климишин М. В поході до волі. – Торонто, 1975. – Т. 1. – С. 144–145.
* Детальнішу інформацію про учасників Варшавського процесу див. у примітках у кінці доку&
мента.

49

17

П
Е
Р
Е
Д
М
О
В
А

А
К
Т

Сторінка оригіналу «Акта обвинувачення»

АКТ ОБВИНУВАЧЕННЯ

О
Б
В
И
Н
У
В
А
Ч
Е
Н
Н
Я

проти

1/ СТЕПАНА БАНДЕРИ1
2/ МИКОЛА ЛЕБЕДЬ2*
З/ ДАРІЯ ГНАТКІВСЬКА3
4/ ЯРОСЛАВ КАРПИНЕЦЬ4
5/ МИКОЛА КЛИМИШИН5
6/ БОГДАН ПІДГАЙНИЙ6
7/ ІВАН МАЛЮЦА7
8/ ЯКІВ ЧОРНІЙ8
9/ ЕВГЕН КАЧМАРСЬКИЙ9
10/ РОМАН МИГАЛЬ10
11/ КАТЕРИНА ЗАРИЦЬКА11
12/ ЯРОСЛАВ РАК12

обвинувачені з арт. 97 § 1 у зв’язку з арт. 93 § 1 К.К.**, з арт. 26 і 27 у зв’язку
з арт. 225 § 1 К.К.*** рівночасно з арт. 148 § 1 К.К.**** 1932 р.

/обвинувачені заарештовані: Бандера XII 2225, 2209, Лебедь VІІІ 1347,
IX 1673, Гнатківська XI 2008, XI 2033, Карпинець V 961, IX, 1669, Климишин
V 963, IX 1671, Підгайний XII 2286, 2355, Малюца ХVІ 2990, 2977, Чорній
X 1821, ХVІ 3018, Качмарський XIII 2368, 2533, Мигаль XIII 2414, 2385, За"
рицька ХVІІ 3110, 3093, Рак 3152, 3148/*****.

_______________________________________

* Тут ідалі до кінця переліку замість називного відмінка вжито родовий.
** Злочини державної зради та змова з іншими особами через організаційні зв’язки відокре&
мити частину території від польської держави.
*** Намова, вбивство та допомога вбивці.
**** Підтримка, переховування вбивці та затирання слідів злочину.
***** Римські цифри в акті означають томи слідства, арабські числа – порядкові номери доку&
ментів.

18

19

А
К
Т
О
Б
В
И
Н
У
В
А
Ч
Е
Н
Н
Я

Підсудні

А
К
Т
О
Б
В
И
Н
У
В
А
Ч
Е
Н
Н
Я

А
К
Т
О
Б
В
И
Н
У
В
А
Ч
Е
Н
Н
Я

Климишин Микола
Бандера Степан
Зарицька Катерина
Лебедь Микола

Рак Ярослав

Качмарський Євген
Гнатківська Дарія

Карпинець Ярослав
20

Чорній Яків
21

А
К
Т
О
Б
В
И
Н
У
В
А
Ч
Е
Н
Н
Я

Прокуратура Апеляційного Суду в Варшаві обвинувачує 1/ СТЕПАНА
БАНДЕРУ, літ 26, сина Андрія і Мирослави, 2/ Миколу Лебедя, літ 25, сина
Михайла і Катарини, 3/ ДАРІЯ ГНАТКІВСЬКА, літ 23, дочка Омеляна і Алек"
сандра. 4/ ЯРОСЛАВА КАРПИНЦЯ, літ 30, сина Петра і Павліни, 5/ МИКО"
ЛИ КЛИМИШИНА, літ 26, сина Дмитра і Анни, 6/ БОГДАНА ПІДГАЙНОГО
літ 31, сина Володимира і Марії, 7/ ІВАНА МАЛЮЦИ, літ 25, сина Івана і
Олени, 8/ ЯКОВА ЧОРНІЯ, літ 28, сина Івана і Ксені, 9/ Евгена Качмар"
ського, літ 25, сина Йосифа і Анни, 10/ РОМАНА МИГАЛЯ, літ 24, син Сте"
пана і Вероніки, 11/ КАТЕРИНА ЗАРИЦЬКА, літ 21, дочка Мирона і Воло"
димири і 12/ЯРОСЛАВА РАКА, літ 27, сина Антона і Зо…[фії]
А/ БАНДЕРА від 1929 до 14 червня 1934 року, Лебедь від 1931 до 23 черв"
ня 1934 року, ГНАТКІВСЬКА в 1934 до 9 жовтня, КАРПИНЕЦЬ від
1931 року до 14 червня 1934 року, КЛИМИШИН від 1931 до 14 червня
1934 року, ПІДГАЙНИЙ від 1926 до 14 червня 1934 року, МАЛЮЦА від
1932 до 10 серпня 1934 року, ЧОРНІЙ від 1933 до 27 вересня 1934 року,
КАЧМАРСЬКИЙ від 5 липня 1933 до 25 вересня 1934 року, МИГАЛЬ від
1931 до 24 вересня 1934 року, ЗАРИЦЬКА від 1933 до 8 листопада
1934 року, РАК в 1934 до 25 вересня – на території Польщі, а БАНДЕРА,
ЛЕБЕДЬ, ГНАТКІВСЬКА, КАРПИНЕЦЬ, КЛИМИШИН, ПІДГАЙ"
НИЙ, МАЛЮЦА і РАК рівночасно поза границями брали активну
участь в Організації Українських Націоналістів в цілі відірвання від
Польщі полуднево"східні воєвідства.
Б/ Вони, як члени згаданої Організації Українських Націоналістів
1/ БАНДЕРА – дав приказ в маю і червні 1934 року у Львові Григор[і]ю Ма"
цейко13 , сина Івана і Агафії, уродженого 7 серпня 1913 року вбити міністра внут"
рішних справ, Жечипосполітей Польскей, Броніслава Пєрацкєго14, доручив
Мацєйце* виїхати до Варшави в цілі виконання вбивства сам причинився до
цего вбивства через це, що в часі від вересня до листопада 1933 року доставляв
Лебедеві гроші і опіку організаційну для улегшення вступної розвідки щодо
даного вбивства, рівночасно за посередництвом Малюци підготовляв місце для
виїзду атентатчика, в маю і червні 1934 року доставляв Лебедеві і Гнатківській
гроші, яві підготовляли атентат на міністра Пєрацкого, забезпечив Мацейка в
автоматичну зброю системи «Гішпан» кал. 765 мм., в фальшиву особисту ви"
казку і гроші, а рівночасно дав йому вказівки щодо стрічі з Лебедем в Варшаві
і адресу місця укриття по вбивстві, – потім той же Григорій Мацейко в дні
15 червня 1934 року в Варшаві вбив міністра Пєрацкого зі згаданої зброї.
2/ ЛЕДЕДЬ – приказав Мацейкові в червні 1934 року вбити міністра
Пєрацького через кинення бомби або вистрілу з пістолі, причинився до ви"
щезгаданого вбивства тим, що від вересня до грудня 1933 року, а також в маю
і червні 1934 року перевів розвідку, в цілі усталення способу життя міністра
_______________________________________

Пєрацкого, вибрання місця, часу і найбільш підходячий момент для вико"
нання атентату, причому забезпечив Мацейка бомбою та показав йому місце
атентату і особу міністра Пєрацкого.
З/ ГНАТКІВСЬКА – в маю і червні 1934 року в Варшаві доставляла вка"
зівки щодо вищезгаданого вбивства через те, що провадила розвідку і обсер"
вацію в справі способу життя міністра Пєрацкого та вибрання часу і місця
виконання атентату, а рівночасно через те, що втримувала зв’язок між Лебе"
дем і Мацейком.
4/ КАРПИНЕЦЬ – в маю 1934 року в Кракові причинився до вищезга"
даного вбивства тим, що зробив бомбу і доставив її Мацейкові за
посередництвом Лебедя, призначену для вбивства міністра Пєрацкого.
5/ КЛИМИШИН – в маю 1934 року в Кракові причинився до вищезгада"
ного вбивства тим, що доставив Карпинцеві хльорану поташу, призначеного
для спорядження згаданої бомби, а рівночасно через це, що нав’язав зв’язок
між Карпинцем і Лебедем та був охороною Лебедя в часі його побуту в Кракові,
щоб запевнити йому безпеку і можливість перевезення бомби до Варшави.
6/ ПІДГАЙНИЙ – в маю і червні 1934 року у Львові, причинився до ви"
щезгаданого вбивства тим, що віддав під наказ Бандери і безпосередньо з
ним запізнав Мацейка, забезпечив Мацейка в згадану пістолю «Гішпан»
кал. 7. 65 мм., та втримував інформативний зв’язок з Лебедем в часі пригото"
вань до атентату в Варшаві.
7/ МАЛЮЦА – від вересня до листопада 1933 і в маю 1934 року в Вар"
шаві, у Львові, в Познані і в Люблині причинився до вищезгаданого вбивства
тим, що забезпечив в гроші й інструкції Лебедя, який переводив розвідочні
приготування в справі атентату, а рівночасно приготовив місце укриття в По"
знані і Люблині, призначене для для улегшення зникнення атентатчика.
В/ Натомість, як члени згаданої Організації Українських Націоналістів,
ці самі ЧОРНІЙ, КАЧМАРСЬКИЙ, МИГАЛЬ, ЗАРИЦЬКА і РАК допо"
могли Григорію Мацейце* по вбивстві через нього в дні 15 червня
1935 року міністра Пєрацкого, уникнути за повище вбивство карної
відповідальности, через це, що:
1/ ЧОРНІЙ – в червні 1934 року в Люблині, в цілі уможливлення Мацей"
кові втечі, допоміг йому нічлігом в помешканні ч. 1, при вулиці Вєсолей ч. 10.
2/ КАЧМАРСЬКИЙ – в червні і липні 1934 року у Львові, в цілі умож"
ливлення Мацейкові втечі, віддав його під опіку Малюци, рівночасно забез"
печив Мацейка в гроші і зброю.
З/ МИГАЛЬ – в червні і липні 1934 року у Львові, в цілі уможливлення
Мацейкові втечі, дворазово причинився до наладнання зв’язку організацій"
ного з Малюцою.
4/ ЗАРИЦЬКА – 1–5 серпня 1934 року в «Малопольсце Всходнєй», на до"
ручення Малюци, допомогла Мацейкові заїхати до Ясіни в Чехословаччину,
укриваючи його в Ямній та додержувала йому товариства в дорозі до Ясіни.
_______________________________________

* Мацейкові.

* Мацейкові.

22

23

А
К
Т
О
Б
В
И
Н
У
В
А
Ч
Е
Н
Н
Я

А
К
Т
О
Б
В
И
Н
У
В
А
Ч
Е
Н
Н
Я

5/ РАК – 4–5 серпня 1934 року в Малопольще Всходнєй /Галичина/, на
доручення Малюци, поміг Мацейкові перейти до Ясіни в Чехословаччину,
відпровадив його поза границі Польщі і віддав під опіку домовленого там
Ярослава Барановського15.
Вищезгадані проступки передбачені є щодо А/ в арт. 93 § 1 і 93 § К.К.,
щодо Б/ 1/а/, 2/ а/ в арт. 26 у зв’язку з арт. 225 § 1 К.К., щодо Б/" 1"б/ 2/ б/ в
арт. 27 в зв’язку з арт. 225 § 1 К.К. ад Б/ 3/" 7/ в арт. 27 у зв’язку з арт. 225 1 К.К.
щодо В/ в арт. 148 § 1 К.К. і на засаді арт. 19, 26 і 29 К.П.К. належать до Голов"
ного Суду у Варшаві.

ОБҐРУНТУВАННЯ ОБВИНУВАЧЕННЯ
15 червня 1934 року, в годині 15.40 в Варшаві, в домі при вулиці Фоксаль
ч. 3 доконано замаху револьверового на особі Міністра Справ Внутрішних
Броніслава Пєрацкого, який внаслідок віднесених ран помер в годині 17. 15.
Вбивства доконано в наступних обставинах: (I 24, 223)*
В дні 15 червня міністр Пєрацкі по закінченні урядування вийшов з
Міністерства Справ Внутрішніх, при вулиці Нови Свят ч. 69, їдучи в замкну"
тому авті до приміщення «Клюбу Товажискего» при вулиці Фоксаль ч. 3, де
майже щоденно обідав. Дорогу з Міністерства до Клюбу Міністр відбув ву"
лицями Нови Свят, Ординацка, Коперника і Фоксаль. В авті, яке, як щоден"
но провадив шофер Станіслав Вітульскі, нікого більше в товаристві міністра
Пєрацкого не було. Коли авто задержалося коло дому ч. 3, при вулиці Фок"
саль, Міністр висі[в] і наказав шоферові в годині 17. 30 повернутися на це
саме місце і зайшов до сіней дому. (ХI 2119)
Дім цей знаходиться на самому початку вулиці Фоксаль – теперішня вули"
ця Пєрацкого, причому вхід граничить з загородою, яке творить сліпе закін"
чення вулиці від сторони посілостей Замойских /вул. Фоксаль ч. 1, 2, 4/; від
хідника дім ч. 3 з відділений городом широкости біля 10 метрів, огороджений
залізними штахетами, які недоходять до брами, заломлюються до муру дому і
замикають доступ до городу, лишають перехід з вулиці до нутра дому через сіни.
Увійшовши до сіней, міністр Пєрацкі, через двері по правій руці завер"
нув до галю, через який направо був вхід до Клюбу, який містився в партері,
на висоті 4"х низьких сходів. (I 1, III 654)
Службовець «Клюбу Товажискего», Юзеф Зайонц, який в цій хвилині
якраз був при вікні гардероби і бачив як міністр висідав з авта, на його прихід
він відчинив двері з гардероби до галю, і в цій хвилині, через відкриті двері
побачив, що в галю до входячого міністра, підбіг ззаду незнаний мужчина і
вистрілив до нього з револьвера кілька разів. В наслідок тих стрілів міністр
Пєрацкі зісунувся на поріг, лицем на долівку гардероби. (I 17)

Юзеф Зайонц опам’ятавшися з першого враження, побіг через пусту
читальню до салону Клюбу, повідомив керівника Клюбу Генрика Опольско"
го, репетуючи, що «Міністра Пєрацкого забили». На цей крик Опольскі і
слуга Адам Давда разом з Зайонцем вибігли зі сальону до городу, прямуючи
до штахет, якими був обгороджений город від вулиці Фоксаль. Першим до
обгородження добіг Адам Давда. Він побачив, як хідником від сторони бра"
ми ішов незнайомий мужчина, убраний в літний зелений плащ; мужчина цей
ішов собі спокійно, посвистуючи та тримав руку в кишені, причому під пах"
вою притискав до себе малу пачку, завинуту в папір. Коли цей мужчина зна"
ходився у віддалі кілька метрів від брами, Юзеф Зайонц, добившися до шта"
хет почав голосно репетувати – «То тен»* . Незнайомий тоді почав втікати. За"
йонц і Давда перескочили обгородження /високе на 2.40 метрів/ кинулися в
погоню. До погоні долучився наглядач дому ч. 3, Ян Дадас, який, будучи на по"
двір’ю, почув стріли і вибіг через браму на вулицю. В погоню кинулася вся служ"
ба Клюбу та гості, яких при обіді на веранді в городі повідомив Опольскі, як воє"
вода Владислав Беліна Празмовскі, полк. Роман Абрагам й інші, перескочивши
огорожу, пустилися в погоню. (I 9, I 13, 209)
Група погоничів розтягнулася на довжину кількадесять метрів. Перший
біг Давда, за ним Дадас, Зайонц й інші. На заклик погоничів сперед дому ч. 10
забіг втікаючому дорогу урядовець Японської амбасади Францішек Вивроцкі.
Утікаючий, добувши з правої кишені револьвер, вистрілив до Вивроцкого,
мимо того що не поцілив його, спричинив, що Вивроцкі задержався. Рівно"
часно, як він витягнув з кишені руку, йому випала пачка яку він тримав під пах"
вою, впала так тяжко, що на хіднику спричинила куряву. Від навального руху
утікаючий загубив капелюх і газету, яка йому виховзнулася з кишені плаща. Це
все підняв Ян Дадас, який це все зложив в приміщенні Клюбу. (I 14, 211, I 13)
Тимчасом утікаючий відбився ще більше від по"
гоні та стріливши кілька разів перед і поза себе, біг
дуже скоро, скрутив через брук наріг вулиці Копер"
ника, де в тому часі стояв пост. ПП Станіслав
Багінскі. Багінскі почув кликання «тримай бандита,
злодія», але в цій хвилі їхав тягаровий віз, який за"
слонив йому цілий вид погоні та заглушив відгук
стрілів. Заки Багінский зорієнтувався в ситуації, уті"
каючий перебіг біля нього і допався до вулиці Копер"
ника. Тут вже скупчилося більше людей і Багінский
боявся стріляти за утікаючим щоб не поранити ко"
гось з постороніх людей. В тому моменті на про"
тивному розі вулиці Фоксаль і Коперника, появився Пєрацький Броніслав
припадково ст. пост. ПП Владислав Обребскі і той,
добувши револьвера «Наган», в бігу вистрілив два рази до утікаючого, але
марно. Утікаючий, який від хвилини зудару з Вивроцкім, тримав револьвер
напоготові, пристанув і вистрілив кілька разів до Обребского, ранив його в

_______________________________________

* Тут і далі покликання на томи й номери документів наводимо в дужках у кінці абзацу верхнім
індексом. В оригіналі їх надруковано окремою колонкою ліворуч.

24

_______________________________________

* З польської: “Це той”.

25

А
К
Т
О
Б
В
И
Н
У
В
А
Ч
Е
Н
Н
Я

А
К
Т
О
Б
В
И
Н
У
В
А
Ч
Е
Н
Н
Я

суглоб лівої руки. Обребскі вицофався з погоні, а утікаючий не затриманий
ніким вбіг на вулицю Щигльон. (I 6, 106, 46, 135)
Тимчасом до погоні долучився автом шофер Вітульскі. Коли міністр
ввійшов був до нещасного дому «Клюб Товажискі», Вітульскі почав вицофу"
вати авто до брами ч. 5, хотів закрутити і повернути вулицею Фоксаль. Ма"
невруючи автом, Вітульский, який не чув ніяких стрілів, побачив, як з дому
ч. 3 виходив незнайомий мужчина, тримаючи під пахвою пачку. Коли на
крик «мордерца, тжимаць»*, утікаючий кинувся бігти. Вітульский почав на"
гло простувати машину. Коли вже нарешті міг рушити автом, утікаючий і
погоня добилися вже до вулиці Коперника. Спочатку вулиця була пуста, за
секунду збіглися люди і Вітульский не міг рушити автом, а тим більше, що
люди кинулися до раненого Обребского. Утікаючий вбіг на вулицю Щигльон,
а Вітульский в’їхав за ним але з опізненням. Біля авта біг поліцист з револь"
вером, його випередив Давда, а за ним решта погоні. До погоні долучився
пост. ПП Болеслав Філіпюк, який також принагідно прилучився до погоні.
Втікаючому старався перетяти дорогу Вінценти Кухарскі, однак гонений
зтероризував його револьвером і побіг дальше. В одній хвилині поліцист
Багінскі, на поклик Вітульского скочив на підніжок авта і машина приско"
рила темпа. Тимчасом гонений допався до сходів, які провадили на вулицю
Окульнік і, на закруті тих сходів і вулиці Щигльон зник погоні з очей. Коли
Багінскі, Давда, Філіпюк й інші вбігли сходами на вулицю Окульнік застали
місце зору пусте і спокійно працюючих робітників. Офіцер який переходив
тудою /незнаного прізвища/ та робітники ствердили, що зі сторони сходів
ніхто не прийшов. (I 24, 223, II 264, I, II 11, 213)
З огляду вищесказаного погоничі прийшли до висновку, що утікач мусів
заховатися біля сходів, в противному разі не тільки звернув би на себе увагу
посторонніх осіб, але й вони самі завважили би його ще на вулиці Окульнік –
як він доходив до сходів до вулиці Ординацкей, чи також наліво в напрямі
Музеум Красінскіх. В тому переконанні погоничі задержалися біля сходів і
почали перешукувати найближчий простір. Однак під впливом поради одно"
го з присутніх звернено увагу на прилягаючий до сходів з правої сторони те"
рен закладів кафлевих Стахевіча та нижче сходів на город закладів св. Кажі"
мєжа, але бадання виказали, що в цій порі ніхто там не дістався. Не звернено
натомість уваги на дім ч. 5"ть при вулиці Окульнік, якого брама є віддалена,
наліво від виходу сходів, ледви кілька метрів. (I 11, 24, 223, 213, II 264, I 163)
Тимчасом на сходах, які провадили зі Щигльонд почали громадитися гру"
пи людей, прийшли також нові урядники поліції і серед загальної дезорієн"
тації, дальші пошукування спрямовано виключно направо від сходів, сягаючи
щораз то глибше в найближчу місцевість. Показником для них було лише те,
що незнайомий був убраний в літний плащ зеленкуватої краски.
В тому часі – а бігла це година менш більш 16"та – з брами дому ч. 5"ть при
вулиці Окульнік вийшов спокійним кроком незнайомий мужчина, без плаща і
накриття голови, він спрямував наліво, до Музеум Красінских. Його бачило за"
_______________________________________

ледви дві особи: наглядачка дому ч. 5а, Софія Бандурска і брат згаданого вже
Вінцентого Кухарского, Казімєж Кухарскі, змилені збереженням спокою, а пе"
редусім убранням на яке вони мали орієнтуватися – ніхто його не задержав, а що
більше – не повідомили нікого з поліцистів. Незнайомий перейшов серединою
бруку до закруту вулиці Окульнік, напроти Музеум Красінских, потому звичай"
ним кроком скрутив на вулицю Ординацку і в тому моменті його страчено з
очей. Коли за хвилину прийшов на вулицю Окульнік Вінценти Кухарскі і брат
поділився з ним своїм спостереженням, Кухарскі хотіли піти за ним, однак цьо"
го не зробили, а що більше – нікого про це не повідомили. (II 228, I 10, 11, 213)
По прибутті поліції мундурової і слідчої заряджено методичне пошуку"
вання у всіх напрямках. Додому ч. 5"ть ввійшли урядники ПП роблячи реві"
зію в помешканнях. Поліцист слідчої служби Кароль Бартель, разом з нагля"
дачем того дому, Казімежем Ринкевічем, зайшли до сходової клітки того
дому і у висліді, Бартель і Ринкевіч знайшли у фронтовій клітці сходовій, на
4"му поверсі плащ, який погоничі: Дадас, Давда, Обребскі, Багінскі і
Філіпюк пізнали, що це плащ проступника. (I 98, 86, 87,88а, ХVII 3229, 3230)
В тому плащі, в правій бічній кишені знайдено, крім двох звичайних запи"
нок від сорочки, білет з оплати крісла в публічних парках у Варшаві, з перечерк"
неною датою «9» та нову пом’яту синьо"жовту кокардку; такі кокардки, як ствер"
джено, були кольпортовані в Галичині через українських націоналістів. (I 78, 83, 84)
Тимчасом до приміщення «Клюбу Товажискего» прибула перша поміч
лікарська. Стверджено, що міністр дістав смертельний постріл в голову. Від пер"
шої хвилини непритомного і який давав слабі знаки життя, перевезено до
військового шпиталя «Центрум Вишколєня Санітарнего» при вулиці Піюса ХІ.
Сейчас лікарі"хірургі, полк. Соколовскі і майор Генрик"Юльюш Левіттукс
приступили до операції. Вспіли лише витягнути знаряд і витяти рану в чашці,
як міністр Броніслав Пєрацкі, не прийшовши до пам’яті, скінчив життя. (I 39)
Як виглядає з оглядин тіла та зізнань оперуючих лікарів і висновку
проф. Гживо"Домбровскего, смерть наступила в наслідок рани пострілової
чашки і мозку, куля ввійшла до чашки з"заду, зі сторони лівої, спричинила ро"
зірвання подовгастої затоки мозкової і тріснення кости та чашкової покривки.
Повищі ушкодження очеркнули що вони були безсумніву смертельні. Крім
того стверджено в помершого постріл і здертя скіри з правої мушлі уха, а ці
ушкодження були від інших пострілів. На засаді вигляду ран та отворів було
стверджено, що постріли були дані у віддалі найменше 25 снт. (I 30, 36, 41)
На чолі і лиці померлого знайдено рани, а саме: здертя та пукнення скіри
внаслідок упадку на входові сходи до Клюбу.
Як виказали дослідження, сейчас початі по атентаті в приміщенні «Клю"
бу Товажискего», спричинник дав до міністра Пєрацкого 3 постріли. Ствер"
дили це також свідки: Адам Давда, Ян Дадас і Станіслав Кусьмєрскі, який в
тому часі був в городі Клюбу. Крім знаряддя, яке витягнено з голови міністра
Пєрацкого, знайдено в залі два ідентичні знаряддя: один був вбитий в раму
входових дверей з залі до гардероби Клюбу, на висоті 1. 60 см., другий витяг"
нено з долівки гардероби, напроти дверей з залі, у віддалі 2 м. від них. (I 9, I 3, 7,
214, I 39, 62, I 1, 57, I 2, 55, 56)

* З польської: “Тримайте вбивцю”.

26

27

А
К
Т
О
Б
В
И
Н
У
В
А
Ч
Е
Н
Н
Я

А
К
Т
О
Б
В
И
Н
У
В
А
Ч
Е
Н
Н
Я

В залі знайдено 3 гільзи, які відповідали знаряддям вище згаданим. (I 63, 65,
74, 75)

Крім того, поліцист слідчого відділу Кароль Бартель знайшов знаряд на
розі вулиці Коперніка і Щигльон, врешті п’ятий знаряд витягнено з перед"
пліччя поліциста Обребского, як виказалося, був тяжко ранений. Крім того
знайдено 4 гільзи того самого знаряддя, а саме дві на вулиці Фоксаль і дві на
вулиці Коперника на відтинку від вулиці Фоксаль до вулиці Шигльон. (I 58, 59,
167, I 49, 52, 60, 61, I 54, 67, 71, 89, 166)

Інститут Судових Експертиз, де віддано ці кулі і гільзи до дослідження
ствердив, що вони є вистрілені з одного й того самого револьвера автоматич"
ного, кал. 7. 65 мм.
Заразом Інститут ствердив, що гільзи мають знак «Д.В.А» і зірку, є похо"
дженням німецького, а в Польщі немає їх у продажі. Що до пістолі, Інститут
на підставі знаків вистрілу не міг докладно очеркнути його системи, поза
ствердженням, що пістоля ця є лівоскрутна і, може бути, походить з верстатів
рушничних в Іспанії.
Тимчасом дальші дослідження виказали наступне: (III 665, 672)
В дні атентату, винуватця бачили на вулиці Фоксаль кілька разів, почи"
наючи від години 10 рано. Він проходжувався недалеко дому ч. 3, заглядав
через штахети до городу і постійно тримав під пахвою згадану пачку. Якраз
перед приходом міністра Пєрацкого, коли до Клюбу заїхав вже презес Ради
Міністрів Лєон Козловскі, а за ним міністр Суспільної Опіки Єжи Пацьор"
ковскі, винуватець проходжувався перед самим домом ч. 3. Остаточно в хви"
лині, коли міністр Пєрацкі висідав з авта і попрямував до сіней, згаданий
мужчина пішов за ним у віддалі кілька кроків. Свідок Юзеф Зайонц, який це
все бачив крізь вікно запримітив, що на розі брами цей мужчина витягнув
з"під пахви згадану пачку, взяв її в ліву руку, а правою почав її м’яти, вкінці,
входячи вже до сіней, взяв її назад під пахву. Зайонц почув грюкіт дверми з
сіней до залі, відчинив двері і побачив, як той самий мужчина вистрілив до
міністра з револьвера. (I 7, 214, I 24, 211, I 17)
Дослідження які були спрямовані для вияснення чи десь недалеко атен"
тату не було завважено товариша терориста, не дали позитивного висліду;
одинокий, згаданий свідок Кусьмєрскі зізнав, коли він бачив трикратно да"
ного мужчину, який потому виконав атентат, рівночасно бачив іншого моло"
дого чоловіка, який проходжувався вулицею Фоксаль /по стороні чисел па"
ристих/ причому Кусьмєрскі мав враження, що вони оба порозумілися по"
глядами.
Щодо вигляду самого винуватця, свідки згідно очеркнули його як
бльондина, регулярні черти лиця, без заросту, цера загоріла, ріст вище"се"
редній, убрання темніше від плаща. (I 7, 214)
Щодо капелюха, згубленого через винуватця стверджено, що це літний і
таний капелюх, піскової краски, дуже мало ношений. Розвідка яка мала ви"
яснити хто й де цей капелюх купив, не дала позитивного висліду. (I 82, III 500)

28

БОМБОВИЙ ЗНАРЯД
Натомість виказалося, що покинута пачка через терориста, була завинута
в папір з цукорні Гаєвского, містила з собі бомбовий знаряд. Сейчас поклика"
но досвідчених піротехніків, які приступили до розброєння бомби. По відки"
ненні кольорового паперу і гумок, якими була перев’язана пачка, стверджено,
що в дальшому опакуванні міститься картонове пуделко з жовтими плямами.
З цьої коробки витягнено пушку форми шестикутної, розміру 12 X 10 X 5 сн.
сконструювана зі споєної чорної бляхи. Пушка була чотироразово перев’яза"
на дротом. В вічку прикріпленим до пушки парафіною, зміцненим кавалком
дерева, знаходився овальний отвір, з якого знутра пушки виставав підривник
у вигляді букви «Т». Збоку пушки, біля рукоятки на вічку був прикріплений ва"
лець, з ясножовтого матеріялу. Валець був розмірів 10,5 сн. Х 3 сн., обвинутий
в пожовклий пергаминовий папір. По осуненні вальця і вічка з підривником
стверджено, що пушка є виповнена, в 4/5 своєї ширини, мілким темножовтим
порошком, ваги біля півкілограма.
Сейчас підривник, як також інші частини згаданого вальця і порошок з
пушки перевезено на Цитаделю, до Лябораторіюм Піротехнічного верштату
озброєння амуніції школи «зброймістшув» у Варшаві, де приступлено до до"
слідження субстанцій вибухових і до розброєння підривника. Як виказало"
ся, підривник бомби буз зроблений з двох рурок і був сконструюваний як
товкач: рурка вужча виставила назовні знаряддя і була закінчена ручкою,
впущена була до рурки ширшої. В рурці ширшій /в колоді знаряддя/, була
скляна ампулка, виповнена квасом азотовим /ампулка при розброєнні була
ушкоджена/. Під ампулкою, в рурці знаходився в кількості біля 1,5 грама,
хльоран потас з цукром, а вкінці під ним сіль гримучої кислоти, в кількості
біля 25 грамів. Ділання підривника було обчислене на удар, а саме: натиснен"
ня товкача мало роздавити ампулку з квасом азотовим, який при злуці з хльо"
раном потасу і цукром мав спричинити вибух соли гримучої кислоти ртуті, а
в консеквенції цілої бомби. Як властивий вибуховий заряд мали служити: ва"
лець, будучи, як виказалося, був спресованою пікриновою кислотою, а та"
кож порошок який був внутрі пушки, як стверджено, був пікриновий калій.
Для забезпечення знаряддя від передчасного вибуху, були застосовані
слідуючі урядження: рукоять толчака був підпертий, на відповідній висоті,
кавчуковою руркою, обі рурки /толчака і колоди/ були наскрізь передіравлені
і через ті отвори перетягнений був дріт, який мав затримати толчок, вкінці обі
рурки були внутрі заляті парафіною. При розброєнні знайдено тільки кусник то"
го дроту /в часі перевоження підривника той кусник пропав/, натомість ствер"
джено, що на рурках були сліди протинання дроту. Як виказалося, парафіна яка
гальмувала натиск толчака, була сильно роздавлена. (I 78, 87, IV 681, VI 1044, 1046, 1049)
На підставі тих даних, визначні піротехніки пор. Ян Вайс, і майстри Вла"
дислав Вєвюра та Францішек Ясінскі прийшли до переконання, що винува"
тець намагався – хоча даремно – викликати ділання підривника, толчок на"
тиснув, але не роздавив ампулки з азотозою кислотою. На думку досвідчених
[експертів] – винуватець стрінувся в механізмі розривника на опір з тої при"
29

А
К
Т
О
Б
В
И
Н
У
В
А
Ч
Е
Н
Н
Я

А
К
Т
О
Б
В
И
Н
У
В
А
Ч
Е
Н
Н
Я

чини, що ампулка була зроблена з грубого скла, а до того кавчук і парафіна
затримали натиск толчака. Мимо того механізм розривника і ціла бомба були
придатні до вжитку та вразі сильнішого натиску чи удару по рукоятці – роз"
ривник абсолютно був би викликав експлозию.
Досвідчені [експерти] признали, що бомба була сконструювана ручно і
хатнім способом, її силу признали як дуже сильну і яка відповідала силі 4–5 руч"
них гранат. (IV 681)
Треба додати, що в часі слідства спричинено експлозію та стверджено
силу бомби через ідентичне сконструювання розривника в цій цілі. На
підставі цього експерименту, досвідчений [експерт] проф. Вайс ствердив, що
сила вибуху на – вільному просторі як й на замкнутому, незалежно від ударів
відламків пушки, спричинила би смерть людей на місці експлозії у віддалі
кілька кроків.
Бомба, покинена через винуватця, дала першу нагоду до викриття
вспіввинуватців злочину. (VI 1052–1060)
А саме, ще напередодні вбивства, в дні 14 червня, влада безпеки в Кра"
кові і Львові, на основі розвідки і обсервації, зарядила масові ревізії і ареш"
тування серед підозрілих та приналежних до терористичної Організації
Українських Націоналістів /ОУН/. В наслідок ревізій, в Кракові, в помеш"
канні одного підозрілого Ярослава Карпинця на ринку Дембніцкім ч. 13,
викрито лабораторіюм хемічне. (V 850)
У зв’язку з тим, бомбу яку знайдено в Варшаві, перевезено до Кракова, де
визначні піротехніки зокрема порівняли її складові частини з частинами, які
знайдено в даній лябораторії. У висліді слідства, серед річей забраних з помеш"
кання Карпинця, знайдено рештки залізної бляхи, ідентичною з бляхою, з
якої була сконструювана пушка знаряддя варшавського. По розспоєнні і ви"
рівнанні пушки виказалося, що роги її були нерівні і ручно тяті, ідеально при"
ставали до берегів аркуша і потверджували брак цілости даного аркуша.
До того, в додатково перепровадженій ревізії в помешканні Карпинця зна"
йдено в пачці на відпадки, малу заржавілу і пім’яту бляху, яка по вирівнанні ви"
казалася овальним і нерівних берегах отвором з вічка пушки варшавської.
В продовженні, знайдено у Карпинця ще інші відповідні складові части"
ни цього знаряддя, а саме: мосяжні рурки з яких були зроблені рукоять толч"
ка і толчок, як також колода розривника, дальше – залізні перстені, іден"
тичні з перстенями які були вживані для опори колоди розривника, вкінці
дроти, шрубки, рурка гумова і гумки які відповідали даним частинам розрив"
ника. (IV 678–687, 691, 694, 704, 711, V 945, 949, VI 1033)
На основі даних досвідчені [експерти] в особах кпр. Стефана Дигоня,
пор. Вайса і ст. майстра військового піротехніка Антонєго Сендора, в дні
20 червня категорично ствердили, що складові частини розривника бомби
варшавської і пушка були зроблені з матеріялів, знайдених в помешканні
Карпинця.
Це усталення дало доказ, що спричинників атентату треба шукати серед
членів ОУН тому що, крім лябораторії, обшуки викрили в Кракові в дні
14 червня 1934 року, чисельні докази приналежности їх до тої організації. (IV 711)

Переслуханий в характері підозрілого, Карпинець не признався до при"
належности ОУН і до того щоб він колинебудь робив якийсь знаряд. Щодо
лябораторії то дав вияснення, що вона була йому потрібна лише до експери"
ментів наукових. Коли йому показано частини з знаряддя знайденого у Вар"
шаві, Карпинець заявив, що бляху, яку знайдено у нього при обшуку, він
знайшов на проході. (VI 1031, V 959, IV 717)
Що до Климишина, то цей взагалі відмовився від всяких вияснень і не
дав їх до кінця слідства. (VI 1038, 962, 970, IV 719, IX 1670)

30

31

«ВЛОДЗІМЄЖ ОЛЬШАНЬСКІ»
Тимчасом, в Варшаві 18 червня 1934 року, зголосився на поліцію якийсь
Ізмаіл Чернов і заявив, що в нічному пристановищі в Варшаві при вулиці
Вольскей ч. 42, в якому він тимчасово замешкав, через кілька день перебуває
якийсь мужчина, котрий в день вбивства, ц. зн. 15 червня вийшов рано, за"
лишив підручні речі і більше не зголосився.
Почате дослідження виявило слідуюче: (VII 1068, 1070, 1255, 1256, 1259)
Згадане пристановище, заложене в квітні 1934 року давало можливість
замешкання за оплатою 1 злотий на добу. 12 червня 1934 року рано, прийшов
якийсь молодий мужчина і розпитував за умовою і забажав осібної кімнати.
Тому, що вільне місце було лише на загальній залі, він був нездецидований,
але вечером повернувся і заняв місце, яке йому показала управителька, Ма"
рія Бегрова. Прибулий вручив Бегровій особисту виказку, на прізвище Вло"
дзімєжа Ольшаньскего, гімназійного абсольвента, замешкалого у Львові
при вулиці Карпінського ч. 21. На підставі цеї виказки, Багрова вписала його
до мельдункової книжки пристановища, потому цю виказку Ольшаньскому
віддала назад. Оскільки Бегрова пам’ятає, ця виказка була видана через Ма"
гістрат міста у Львові.
Хоча Ольшаньский рано заповідав, що принесе речі, які залишив на
станції колійовій – зі собою приніс лише бронзову шкір’яну течку. Був одяг"
нений в убрання попелято"бежової краски в кратку, мав плащ літний, краски
зеленкуватої і ясніший, піскової краски капелюх. Говорив галицьким акцен"
том та робив враження інтелегентної людини, літ 20–23. Не дав Бегровей по"
яснення на як довго і в якій цілі приїхав. Ольшаньскі заплатив згори належну
суму у висоті 5"ть злотих та здепонував наніч у неї 57 злотих 80 грошів, годин"
ник і згадану течку якої вмісту не переглянула, однак пам’ятає, що течка, мимо
того що була досить виповнена, не була тяжка. 13 червня, рано, Ольшаньскі
вибрав свій депозит за винятком течки, поснідав, вийшов і повернувся біля
години 14"ї на обід, потому знова вийшов і прийшов аж в годині 23"й, віддав
годинник і гроші, яких Бегрова не почислила, а тільки завинула в папір; рівно"
часно Ольшаньскі забрав від Бегрової течку. Це саме повторилося в четвер,
14 червня з тим, що Ольшаньскі з міста повернувся доперва о годині 20"й, ско"
ро повечеряв і знова вийшов, повернувся біля півночі.

А
К
Т
О
Б
В
И
Н
У
В
А
Ч
Е
Н
Н
Я

А
К
Т
О
Б
В
И
Н
У
В
А
Ч
Е
Н
Н
Я

Протягом тих двох днів Ольшаньскі допитувався в Бегрової чи все ще
немає осібної кімнати, бо він почувавбися свобідніше. З Бегровою і з спів"
жителями, Феліксом Меглєм і Юзефем, сином Францішка Зайонца /який
немає нічого спільного з Юзефем Зайонцем, урядником «Клюбу Товажиске"
го»/, Ольшаньскі мало вдавався в розмову та взагалі був і поводився стрима"
но. Одиноке, що питався Ольшаньскі – кудою йдеться на міст Кербедзія;
оповідав, що купався в Віслі /як вона зрозуміла – поза містом Варшавою/.
Коли Бегрова остерігала його, що Вісла є зрадлива ріка, Ольшаньскі хвалив"
ся, що досконало плаває і скаче до води та що взяв першу нагороду в пли"
ванні. Коли 14 червня Ольшаньскі прийшов повечеряти він заявив Бегровій,
що дуже спішиться, бо на нього чекає панна, з якою він має іти до кіна.
14 червня Ольшаньскі відмовив пропозицію Юзефові Зайонцові спільно
перебути вечір, відмовляючися тим, що іде з панною до театру, з якою він має
стрінутися і яку пізнав через свого приятеля в кавярні – «Італія». На запитан"
ня Зайонца, в який спосіб він довідався про приміщення при вулиці Вольскей,
Ольшаньскі відповів, що йому поручили знайомі. /Треба згадати, що при"
становище при вулиці Вольскей ч. 42, було рекламоване при помочі розда"
вання летючок на залізничних двірцях, через слугу Блажея Жолондка/. Та"
кож говорив, що приїхав зі Львова, «щоб трошки забавитися».
Фелікс Мегль, якому Ольшаньскі виглядав особливо скритим і задума"
ним, чув від нього лише те, що приїхав до Варшави «в певних справах».
Дня 15 червня Ольшаньскі встав, як звичайно, біля години 8"ї поснідав
та вибирався до міста. На запит Бегрової відповів, що на обід не прийде, а
слузі Жолондкові заявив, що плащ і капелюх залишає і, що по ці речі до ньо"
го зголоситься одна пані. Коли Зайонц заявив, що без підпису цього не ви"
дасть, Ольшаньскі відповів, що, в такому разі ця пані покаже йому карточку,
на якій по лівій стороні буде написане число «25». Однак потому Ольшаньскі
повернувся і заявив, що він роздумався, що плащ і капелюх забирає. Коли
Жолондек на доручення Бегрової видав йому всі ці речі, Ольшаньскі ви"
йшов. Більше його вже ніхто не бачив. (VII 1154, 1164, 1171–3, 1265, 1160, 1176, 1185, ХVII 3191)
Як вияснилося, в течці яку залишив Ольшаньскі не було нічого окрім дріб"
них тоалетових річей /паста до зубів львівської фірми «Альое»/ кілька часописів
з датою 12, 13, 14 червня, витинки з «Вєчору Варшавскего» з датою 11 червня, дві
спинки до сорочки та одна вживана денна сорочка, біла в ліля паски. (VII 1161)
Досвідчений сорочкар заявив, що ця сорочка різниться від звичайних фаб"
ричних сорочок способом шиття і особливими вимірами: рукави є закінчені
пасками з 3"ма нитковими гузиками до припинання манжетів /манжетів до цеї
сорочки в течці не знайдено/, широкість т. зв. нашийна у відношенні до рукавів,
винятково велика. На основі того, досвідчений сорочкар заявив, що ця сорочка
була пошита на індивідуальні виміри і була шита на замовлення. (VII 1163)
Вищезгадані свідки Мегль і Жолондек, на питання про капелюх і плащ, які
мав згаданий Ольшаньскі /Зайонц цих річей не бачив, Бегрова не пригадувала
собі, Чернов, який мешкав в осібній кімнаті, взагалі Ольшаньского не стрічав/,
дальший опис був згідний з виглядом капелюха згубленого через винуватця за"
маху на вул. Фоксаль та плаща знайденого вдомі при вулиці Окульнік ч. 5"ть.
32

Мегль натомість всі ці річі впізнав, як ідентичні з тими які мав Ольшаньскі.
Щодо вигляду самого Ольшаньского, відповіді всіх свідків є згідні з да"
ним описом через більшість свідків погоні. Вони підчеркнули, що Оль"
шаньскі робить враження людини виспортованої, цера з нього загоріла, ріст
вище ніж середній, правильної будови, стрункий, регулярні черти, пишне,
темно"бльонд волося, догори зачесане. Незалежно від таємничого зникнен"
ня, цей власне вигляд Ольшаньского та краска плаща, саме були згідні з опи"
сом, які подала преса, а це й насунуло Бегровій та Черновові припущення,
що це в одна й та сама особа, і це власне, штовхнуло Чернова зробити доне"
сення до поліції. (VII 1264, ХVII 3191)
Початі розшуки за Ольшаньским виказали, що з Варшаві він не був
мельдований, у Львові, під адресою поданою у особистій виказці, це значить
при вулиці Карпінського, ніякий Влодзімєж Ольшаньскі ніколи не мешкав,
натомість дому ч. 21 взагалі на цій вулиці немає. (VII 1182–4, VII 1231)
Як виказалося, у Львові було двох мужчин відомих під прізвищем
Влодзімєж Ольшаньскі, один – син Валєріяна студент медицини, другий –
син Володимира, нотаріяльний концип’єнт в Щерчі* під Львовом, оба укра"
їнської національности. Цей перший навіть поліційно нотований, як
підозрілий за приналежність до ОУН. Однак не стверджено, щоб котрийсь з
них в тому часі був у Варшаві, або щоб згубив чи дав комусь свою особисту
виказку, і врешті, не стверджено щоб котрийсь з них мав особисту виказку
видану через Магістрат міста Львова, після чого всякі доходження супроти
них припинено. (VII 1189–1254)
Так само, мимо довших розшуків, робітні в якій була шита сорочка не
віднайдено. (VII 1275–1292)

«ЕВГЕНІЮШ СКИБА» МИКОЛА ЛЕБЕДЬ
В тому часі дня 22 червня, начальник слідчої служби у Львові Юзеф Буд"
ни, який «по вбивстві був висланий до Гданьска, в справі обсервації тамош"
нього українського осередка та завваження чи немає там вбивника міністра.
Він завважив, що в товаристві Андрія Федини16, визначного члена Органі"
зації Українських Націоналістів, перебуває незнаний для Будного укра"
їнець, правдоподібно, що щойно до Гданьска приїхав бо в розкладі міста
цілком не орієнтувався. Щодо Федини, то Будному було відомо, що він по"
магає членам ОУН скомпрометованим в Польщі, забезпечує їх фальшивими
особистими виказками і грішми і в цей спосіб улегшує їм дальшу втечу.
Слідкуючи Федину та його нового товариша, Будний завважив, що вони
оба конспірують контакт між собою – правдоподібно зі страху перед полі"
ційною обсервацією, і що Федина дає новоприбулому вказівки щодо розкла"
ду і руху міста. Вийшовши з помешкання Федини, на вигляд розійшлися і
осібно, хоча рівночасно зайшли на обід до академічного дому. З академічно"
_______________________________________

* Щирці.

33

А
К
Т
О
Б
В
И
Н
У
В
А
Ч
Е
Н
Н
Я

А
К
Т
О
Б
В
И
Н
У
В
А
Ч
Е
Н
Н
Я

го дому знова вийшли окремо, ідучи паралельно у певній віддалі, зійшлися і
Федина показав йому дальшу дорогу. Ідучи за його вказівками, товариш Фе"
дини, за яким цілий час ішов Будни, пішов на вулицю Шлягер"штрассе ч. 13.
У вікні цього дому вичікувала – рівнож Будному незнана жінка, яка, поба"
чивши надходячого, вийшла на вулицю і привиталася з ним. Обоє пішли на
залізничну станцію, всіли до потягу який їхав до Заппот. Будни сидів з ними
в одному купе, він ствердив, що вони між собою говорять по"українськи та
що мужчина виявляє змучення і апатію. В Заппотах обоє стежені сіли на
лавці. Вкоротці прийшов Федина і запровадив обоїх на морський міл. Тут
незнакомий попращався з Фединою і жінкою, ввійшов на пароплав «Прой"
сен», який відпливав до Звінемінде. (Х 1921, 1925)
У зв’язку з обставинами і поведенням цілої тої групи, в Будного виринула
підозра, що згаданий мужчина може мати зв’язок з вбивством міністра. Свої
спостереження негайно переказав до Варшави. Начальник Слідчого Уряду в
Варшаві в дні 22 червня вечором, негайно звернувся телеграфічно до портової
поліції в Звінеміде з проханням, задержати згаданого мужчину. (VIII 1295)
Відповідно до прохання, портова поліція в Звінеміде обставила вихід до
порту і о годині 5.30, сейчас по приході пароплава «Пройсен», задержала муж"
чину вказаного в депеші. При задержці був присутній польський консул в
Щеціне Гельйодор Штарка. Підозрілий українець зраджував особливе поде"
нервування. На запит консула Штарка на який документ він їде, виказався
документом «Вешайнігунг», виданий через Генеральний Консулат німецької
держави в Гданьску, на прізвище «Евген Скиба», зі знимкою задержаного,
який мав право відбути дорогу пароплавом на лінії Сопот–Звінеміде і назад,
без пашпорта і візи. Притому Скиба заявив, що цей документ дістав від знако"
мого українця і що на цей документ їде до Німеччини вже другий раз. Як кон"
сул Штарк запримітив, підпис «Скиба» на документі був написаний несправ"
но і штучно. На питання куди він їде, Скиба відповів, що до родини, яка живе
в Берліні. Вся ця розмова відбулася по"українськи. В часі обшуку на місці кон"
сул Штарк ствердив, що капелюх Скиби на підшевці мав вибитий знак фірми
«Ляуер» у Варшаві, Маршалковска 114; капелюх був майже новий і невжива"
ний. Мимо того, на питання, коли «Скиба» був останній раз у Варшаві, збен"
тежено відповів, що в Варшаві він взагалі не був. «Скиба» був убраний в зелен"
кувате убрання і мав чорний цератовий плащ, шкіряну брунатну виповнену
течку. Всі речі, які були знайдені при «Скибі», були в Польському Консулаті в
Щецінє, /радника Опіца/ через консуля Штарка і кримінального радника пе"
реглянені і запечатані, потому німецька влада Скибу перевезла до Берліна. Пе"
ред виходом, Скиба затривожено запитався в консула Штарка – «а що тепер
буде», але коли зорієнтувався, що Штарк не є німцем, зажадав розмови з
німецьким урядником. Радник Опітц відбув з ним розмову на самоті, опісля
повідомив консула Штарка, що Скиба зі страхом його питався, чи Щецін ле"
жить в Польщі. (VIII 1308–1316, 1350, 1352)
Сфотографований і здактилоскопований через німецьку поліцію в Бер"
ліні, Скиба подав до карти тотожности, що його знають і можуть за нього за"
ручити: Андрій Федина, замешканий в Гданьску, Лянгфур, Остзеештрассе 58 і

ротмістр Ріко Яри17, Берлін–Фалькензее. Як вже згадано, перший – Федина є
визначеним членом ОУН в Гданську, натомість Яри занимає передовий пост в
цій організації, а як пристановища своєї діяльности мають Німеччину. (IХ 1698)
Того самого дня у вечірних годинах Скибу літаком відіслано до Варшави.
Допитуваний через начальника Слідчого Уряду в Варшаві, відмовився від
всяких зізнань. При принятті речей «Скиби» виявлених в Щецінє ствердже"
но, що в його капелюсі є видертий кусник шкіри на тому місці, де був випи"
саний знак фірми «Луер», однак залишився слід кінцевої цифри «114». Допи"
туваний в цій справі «Скиба» відповів, що цю шкіру видер вдома, а цей капе"
люх купив в Гданьску. (VII 1297, 1304, 1306)
Негайнозаряджена конфронтація зі свідками замаху і погоні виказала,
що «Скиба» не є безпосереднім вбивником, а не пізнали також в нім Володи"
мира Ольшанського, який мешкав на вулиці Вольскей 42. (VIII 1336–1339)
Натомість позитивним вислідом для розвідників Слідчого Уряду в Кра"
кові була поява Скиби, Францішкові Капусьцє, Адамові Чижевічові, Макси"
мілянові Шкарадкові та Францішкові Сордильові, які переводили обсерва"
цію Карпинця і Климишина, та Карольові Маршалікові, який в цій обсер"
вації їм допомагав. Всі вони категорично пізнали Скибу, а саме як того, який
30"го мая від рана до півночі перебував в Кракові в помешканні Карпинця,
будучи там впровадженим через Климишина.
Як виходить з зізнань згаданих розвідників і Маршаліка, Скиба мав це
саме яснозелене убрання, той сам цератовий чорний плащ та ідентичну шкіря"
ну течку. Додому Карпинця на Ринку Дембніцкім ч. 13 прийшов від сторони
мосту, ц. зн. від сторони міста, в годині 8.15, в товаристві Климишина, який
рухом руки запросив його першого до сіней. Розвідники Капуста і Сордиль,
які обсервували цей дім через лорнет з помешкання Маршаліка, який був по
противній стороні ринку, бачили, що, починаючи від години 9.40, з дому вихо"
див лише Климишин, який правдоподібно долагоджував невеликі закупи, бо
повертався додому Карпинця з малими пакуночками. Раз приніс зі склепу
Чекаловей звій паперу, за хвилину малу пачку, яку купив в недалекій аптеці
Горшковскего. Як твердив розвідник Шкарадек, Климишин купив там 5 кг.
каліхльорікум та пояснив Горшовскему – який знав його з видження – що він
це бере для товариша хеміка, то є Карпинця, якого Горшковскі також знав.
О годині 17.15 Климишин вийшов зі Скибою, який тим разом не мав зі со"
бою плаща і течки, оба обсервовані через розвідників Чижевіча зайшли до мо"
лочарні на вулиці Крупнічей. Вийшовши з молочарні попрямували на
т. зв. Блоня. О год. 20.15 повернулися знову до Карпинця, потому Климишин
ще раз виходив в напрямі цього дому, а повернувся перед зачиненням воріт.
Біля години 23 розвідник Чижевіч вийшов з посту, передаючи обсерва"
цію господареві дому, Маршалікові. 10 хвилин попівночі, Маршалік дивля"
чись крізь вікно, завважив, що з дому Карпинця вийшов Скиба, а за ним
Климишин і оба попрямували в напрямі мосту. Ніч була ясна і без руху, тому"
то Маршалік легко розпізнав Климишина, якого вже не раз обсервував, а
також добре затямив собі поставу його товариша, який тим разом мав зі со"
бою плащ і течку. (VIII 1332–35, 1342–1349, ХIV 2754, 2757)

34

35

А
К
Т
О
Б
В
И
Н
У
В
А
Ч
Е
Н
Н
Я

А
К
Т
О
Б
В
И
Н
У
В
А
Ч
Е
Н
Н
Я

Як стверджено, мужчина, який появився в Карпинця 30 мая, це є Скиба,
не був попередньо ані також пізніше, в час інвігіляції Карпинця й інших об"
сервованим в Кракові, а проте безсумніву прибув до Кракова безпосередньо
перед тими відвідинами, і сейчас потім від’їхав. У зв’язку з тим, перевірка
розкладу потягів виказала, що вийшовши від Карпинця в годині 0.10, Скиба
міг вспіти тільки до потягу який відходив до Варшави, в годині 0.45, тому що
останній нічний потяг в напрямі Львова відходив о 0.15 годині, це значить –
ледви 5"ть хвилин по виході Скиби від Карпинця, а на дорогу з Дембнік до
двірця потрібно принайменше 25–30 хвилин. (V 930, IХ 1605, 1608)
Рівночасно зі ствердженням контакту Скиби з Карпинцем, виявлено
правдиве прізвище Скиби. А саме, розіслано до поліційних урядів в Галичині
фотознімки Скиби, а рівночасно його поява допровадила до категоричного
ствердження, що його правдиве прізвище є Микола Лебедь, що він походить
зі Стрілиск Нових /пов. Бібрка в Галичині/, що його пошукується як підозрі"
лого в підготуванні, з рамені Організації Українських Націоналістів, крова"
вого нападу рабункового на уряд пошти в Городку Ягелонським в дні 30 ли"
стопада 1932 року. (VIII 1317–1328, 1359–1360)
Скиба"Лебедь в часі арештування мав при собі ріжні політичні друки
призначені до Варшави через німецьку владу, між іншим дві брошури фран"
цузьку, – одна під заголовком «За свободу народів гноблених Польщею», з
року 1924, в якій говорилося про взаємне обвинувачення проти «білого теро"
ру» в Польщі, в другій був меморіял Евгена Петрушевича18 до Ліги Народів з
вимогою відібрати полуднево"східні землі від Польщі; дальше – німецьку бро"
шуру п. зал. «Україна вчорашня і нинішня» зі статтями членів ОУН /Організа"
ція Українських Націоналістів/ Ріко Ярого, О. Чучмана й ін. і в якій проголо"
шувалися вимоги самостійности для України, примірники ч. 3–4 «Розбудова
Нації» з 1934 року органу ОУН і летючку під заголовком «Український Наро"
де», підписану Організацією Українських Націоналістів. (VIII 1375, 1377, 1381)
Крім того Лебедь мав ще два записники в яких було багато видертих кар"
ток. В більшім записнику було написано таке:
«Акт його використання і скапіталізовання.
Концентраційні табори. Присуди а може й смерть некотрих в краю, щоб
протиставитися, мусимо створити групи людей бойових /приходить сло"
во нечітке/ і яка навіть по виарештованні більшої кількости членів буде
могти керувати роботою. Ще може прийти до зриву поодиноких сіл,
повітів. Мала партизанка, до якої ми не є приготовані. Видати бюлетень
короткий і довгий з насвітленням акту /за пімсту – Розповсюджувати в
легальній пресі, якби це невдалося летючками /на селах/». (VIII 1375, 1384)
В меншім записнику виявлено більшість записаних видатків причому
звернено увагу на позиції: «12.00 капелюх», «24 плащ», «65 помешкання»,
«45.00 помешкання» 29 білєт /двократно/ й ін. Також записано є від’їзд
поїздів далекобіжних після розкладу їзди дня 15 мая 1934 року з врахованням
лінії до Гдині і Гелю, до Познаня і Берліна, до Кракова і Праги, врешті запи"
сане більше число /«870.00», «155»/, більшість зворотів і слів, які не давали
логічного пов’язання, заголовки різних книжок й ін. (VIII 1385)
36

А
К
Т
О
Б
В
И
Н
У
В
А
Ч
Е
Н
Н
Я

Микола Лебедь з невідомим
у Празі (?)
Микола Лебедь з невідомим
у Празі (?)

Поліційне фото Миколи Лебедя
37

А
К
Т
О
Б
В
И
Н
У
В
А
Ч
Е
Н
Н
Я

З висновку визначного графолога – інж. Шиманкевича стверджено сліду"
юче: повищі записки в обох записниках були написані рукою Лебедя. (ХI 2154)
В убранні Скиби"Лебедя знайдено лист, писаний по"польськи, недатова"
ний, в цьому листі непідписана авторка в сердечному тоні робить докори з при"
чини неписання до неї часто листів, і нав’язуючи до останньо отриманого листа,
зазначує: «Не знаю про яку зміну щодо себе думаєш та говорячи щиро, я в це не
дуже вір’ю /мимо того, що Ти застерігався, що думаєш поважно/». (VIII 1385, 1387)
Щодо одягу Лебедя, в час арештування він був вдягнений в яснозеленку"
вате убрання з довгими штанами, капелюх з витятим кавалком шкірки і плащ
цератовий чорний. Між гардеробою знайдено підв’язки зі знаком фірми
«М. Роснер, Львів Коперника 7». В бронзовій течці знайдено дві беретки і
короткі спортові штани /пумпи/ з того матеріялу що убрання. Врешті низку
дрібних предметів м. ін. витинки з газет «Ілюстровани Кур’єр Цодзєнни» з
датою 16 червня 1934 року, /як відомо, ця газета була стало забезпечена датою
з одним днем пізнішим/, одна консерва фірми варшавської й ін. (VIII 1388, VIII 1375)

«СВАРИЧЕВСКІ» – ЛЕБЕДЬ І «КВЄЦІНЬСКА»
В ВАРШАВІ.
Бадання і розшуки щодо вияснення обставин побуту Скиби"Лебедя у
Варшаві, допровадили до початкового твердження, що дійсно капелюх куп"
лений через нього в фірмі Ляуер на вулиці Маршалковскей 114, й то не скор"
ше як 18 мая 1934 року. (VIII 1365, 1367)
Також на підставі знаку «М 5165» виявленого на сорочці Лебедя ствер"
джено, що він віддавав білизну до прання до фір. «Аско», почавши від дня
16 мая 1934 року, подаючи своє прізвище як Годлєвскі, зам. при вулиці Зло"
тей 6. (II 1403–1417, 1419)
Порівнання виписаних в записнику Лебедя заголовків і чисел книжок, з
каталогами бібліотеки у Варшаві, дало підставу ствердити, що він користувався
книжками з бібліотеки Чеслава Козловського, на вулиці Вспульней 44. (III 1429–1433)
Як виказалося, Лебедь відвідував ту бібліотеку в товаристві молодої жінки,
на прізвище якої зголосив абонамент, подаючи її прізвище як Галина Зажецка,
замешкала при вулиці Брацкей 6 м. 5. Абонамент починався з днем 22 мая 1934 р.
потому в день 15 червня, це є якраз в день вбивства. Лебедь особисто звернув
останню випожичену книжку, не вицофуючи кавції в сумі 3"х золотих. Як вика"
залося, Зажецка під згаданою адресою не була мельдована. (III 1482–3)
Дня 4 липня, внаслідок зарядження в цілій Варшаві розшуків з показу"
ванням відбиток Лебедя стверджено, що його знає сторож дому ч. 19 при ву"
лиці Кошиковей. Рівночасно зголосилася до влади безпеки, замешкала в
тому ж домі в помешканні ч. 7 Емілія Кашерова, заявляючи, що у неї мешкав
через один місяць молодий мужчина під прізвищем Сваричевскі, який
16 червня нагло опустив помешкання, лишаючи більшу скількість своїх ре"
чей, по які вже більше не зголосився. Коли показали її Лебедя, виказалося,
що «Сваричевскі» – це власне Микола Лебедь.
38

Як зізнали Кашерова та її вспівмешканка і сестра Ружа Гліценстайнова,
Сваричевскі"Лебедь заняв у них кімнату 15 мая 1934 року за посередництвом
б’юра винайму помешкань під фірмою «Ролькоміс» Вощатинскего. Мешка"
нець був її представлений як син земельного власника, студіює у Львові, до
Варшави приїхав на літній час. Сваричевскі платив за кімнату 65 зл. /ця сума
була записана в його записнику/. Цілий час поводився спокійно. Відвідува"
ла його одна молода жінка, котру називав нареченою. Ці відвідини були що"
денні. Крім нареченої Сваричевскі мав ще відвідини лише один раз, а саме,
під кінець його побуту зголосився якийсь молодий чоловік, який не застав
Сваричевского, але не питався Кашерової, коли Сваричевскі буває вдома.
Крім того Сваричевскі з кінцем мая отримав зі Львова газету, яка була при"
слана поштою під опаскою. (VII 1434–7, VIII 1442–53, 1439)
Дня 15 червня то є в день вбивства, Сварчевскі як звичайно вийшов
рано. Чи пополудні був вдома, того Кашерова і Гліценштайнова не запримі"
тили. Гліценштайнова лише пам’ятає, що Сварчевскі був вдома в товаристві
нареченої біля години 19"ї. Тоді був дуже поденервований, несучи склянку з
водою розляв її, потому оправдувався Гліценштайновій, що «взагалі ниніш"
ний день є страшний». Коли Гліценштайнова, не розуміючи про що ходить і
не знаючи ще нічого про вбивство, запиталася що він має на думці, він
відповів, що міністра Пєрацкого вбито. Що того дня Сваричевскі робив і
коли вийшов, ані вона ані Кашерова не завважили. Слідуючого дня, після
зізнань тих же свідків, Сваричевскі був рано в лазничці, але коли потому
служниця, Юзефа Кушевска, принесла йому снідання, не застала його в
кімнаті і ніхто вже більше Сварчевского не бачив. Доперва 18 червня при"
йшла від нього картка, вислана 17 червня з Гдині, в цій картці перепрошує за
«студентський виїзд», повідомляє, що в Гдині він задержиться один місяць в
цілі курації і просить о задержання речей аж до його приїзду.
На тему виїзду з Варшави в час замешкання Сварчевського, Кашерова і
Гліценштайнова нічого не могли вияснити, натомість їх служниця, згадана
вже Юзефа Кушевска зізнала, що в середу, напередодні свята Божого Тіла,
Сварчевскі заповів свій виїзд з Варшави на один день, однак на другий день
з’явився, так що його не було тільки через одну ніч. При кінці виїзду Сварчев"
ского, він говорив Кушевскій, що він «довідався в б’юрі, що його мати є тяжко
хвора та питався чи не було для нього листа». Щодо відвідин Кушевска зізна"
ла, що крім нареченої був раз в нього високий мужчина, убраний в літній яс"
ний плащ. Сварчевскі тоді був вдома і приняв гостя у своїй кімнаті. (Х 1912)
Речі Сварчевского, залишені у Кашерової та через неї вивидані, це є, як
стверджено, різні підручні речі щоденного вжитку і гардероба. На двох со"
рочках стверджено знаки пральні «Аско» «М. 5165», ідентичні зі знаками со"
рочки, яку Лебедь мав на собі в часі арештування. Крім того знайдено ще
шапку «циклістувку», згадану все в зізнаннях краківських розвідників з об"
сервації 30 мая. (VIII 1439, 1454–62)
Одна з залишених сорочок Сварчевського, яка мала легкий відтінь краски
флолетної, як ствердив визначний підприємець сорочкарський, Францішек
Ігнатовскі, виміром, кроєм й індивідуальним способом шиття, ідеально відпові"
39

А
К
Т
О
Б
В
И
Н
У
В
А
Ч
Е
Н
Н
Я

А
К
Т
О
Б
В
И
Н
У
В
А
Ч
Е
Н
Н
Я

дає сорочці залишеній Ольшанським при вулиці Вольскей 42, до того степеня,
що на його думку, одна з тих сорочок була взором для шиття другої.
Серед предметів Сварчевского знайдено ще ковнірчик, зі знаком же"
невської фірми. Згаданий сорочкар ствердив, що такі ковнірчики в Польщі
не виробляються та не продаються. (IХ 1803)
Вище цитовані зізнання Кашерової і Гліценштайнової, спрямували ба"
дання на б’юро «Полькоміс» і допровадили до ствердження, що Сварчевскі,
який 15 мая зголосився до б’юра і одержав кімнату у Кашерової, завтра за
посередництвом того б’юра наняв другий покій, при вулиці Служевскей 3,
м. 5. для своєї – як він говорив – нареченої, причому оплату за цю кімнату в
б’юрі заплатив сам та на своє прізвище. Розшук при вулиці Служевскей вия"
вив, що в помешканні ч. 5, яке належало до Ванди Шиманьскої, мешкала
молода жінка, яка подавала себе за Ванду Квєціньску і, яка також по місяці
нагло виїхала, а свої речі залишила. Згадану Квєціньску часто відвідував мо"
лодий чоловік, який подавався за її нареченого. Показання Лебедя стверди"
ло, що це він відвідував Квєціньску. (VIII 1463–72, VIII 1484, 1487, 1489)
Шиманьскей та її служниці, Любі Ярмолікувнє, Квєціньска сказала, що
мешкати буде місяць–півтора. Вощаньскому Лебедь відрекомендував її як
учительку, а також вона сама перед Шиманьскою говорила, що хоче ходити на
якісь курси. Натомість Ярмолікувней Квєціньска оповідала, що вона є сту"
денткою та що в місті дає лекції. З Варшави думає назад повернутися до Льво"
ва. Під кінець побуту, на питання Ярмолікувної заявила, що може бути, вона ще
на тиждень або два залишиться, однак по кількох днях, /а могло це бути 15–17/
нагло заявила, що вона виходить до кіна, а післязавтра виїздить. Біля годи"
ни 17 – вийшла та вже більше її ніхто не бачив. По кількох днях прийшла від неї
картка з Гдині, подібного змісту і тої самої дати, яку вислав Сваричевскі. (Х 1911)
Дня 13 червня, Квєцінска одержала переказом поштовим 100 злотих зі
Львова. Як стверджено, цей переказ був наданий у Львові дня 12 червня, а
адресант подався як Квєціньскі, замешкалий при вулиці Сапєги 69. Адресо"
ве б’юро у Львові ствердило, що ніякий Квєціньский під даною адресою не
був мельдований. (VIII 1479–81, 1514–15)
За кімнату при вулиці Служевскій 3, згадана Квєціньска Шиманьскей
заплатила 45 злотих, значить суму, яка була записана в записнику Лебедя на
кошт другого помешкання. (VIII 1385)
Оглядини всего залишеного через Квєціньску у Шиманьскої виказали,
що це є гардероба та дрібні речі щоденного вжитку. (VIII 1475, IХ 2038)
Однаково Лебель"Сваричевскі, як і мнима Квєціньска"Зажецка, протягом
цілого часу їх побуту у Варшаві не були мельдовані, мимо того, що обоє виказу"
валися особистими виказками на прізвище «Сваричевскі» і «Квєціньска». Ви"
казка Квєціньскої не віднайшлася, натомість виказка на прізвище Сваричев"
ского, Лебедь залишив між своїми речами в помешканні Кашерової. (VIII 1443, 1489)
Ця виказка є посвідченням військовим на прізвище Антона Любомира Сва"
ричевського, видана дня 18 червня 1929 року через ПКУ місто Львів. (Х 1942, VIII 1443)
Як виказалося, дня 19 мая 1934 було зголошено через якогось Антонєго
Любоміра Сваричевскего в У комісаріяті ПП у Львові про згублення, кілька
день перед, військове засвідчення. (VIII 1518–21)

Переслуханий в цій справі, в характері свідка, автентичний Сваричевскі,
який, як стверджено, взагалі у Варшаві не був, пізнав показане йому засвід"
чення як своє та зізнав, що його згубив – правдоподібно у Львові – в першій
половині мая 1934 року. (VIII 1541, 1542/1, 1546/6)
Дослідження переведене в цілі вияснення обставин згаданої згуби не дало
ніякого висліду. Однак виказалося, що згаданий Сваричевскі є занотований у
Львові, як підозрілий за приналежність до ОУН і, що є у контакті з арештова"
ним під тим самим закидом Андронікем Копистіянським. (VIII 1518, 1542/14–41)
Натомість визначний графолог і хемік інж. Шиманкевіч виявив, що у
засвідченні Сваричевського є характеристичні переробки, а саме, у рубриці
віросповідання є вискрябане одне слово, а вписано на тому місці слово
«жим»*, в рубриці національність, попередній напис «руска», перероблено
на «польска»; в рубриці «взрост» попередній напис вискрябано а вписано
число «166»**. Встановляючи повищі переробки, інж. Шиманкевіч, з огляду
на скупість матеріялу, не міг висловитися про їх справника. (Х 1908)
Що відноситься до «Зажицкої» – «Квєціньскої», розшуки виказали
лише одне, що оба ці прізвища є фікційні і ніяка жінка, яка тут входить в гру
під таким прізвищем не існує. (Х 1933–56)
Микола Лебедь, переслуханий 2, 10, 22, 24, 25 серпня 1934 року признав"
ся до автентичного прізвища та вияснив слідуюче: (IХ 1544, 1545, 1599, 1600, 1603)
Тому що в жовтні 1932 року, поліція впала на слід звіту про заворушення на
Волині, пересланого за справою Лебедя під адресою одного з його сусідів в
Стрілисках Нових, сусід натомість обвинувачив Лебедя перед поліцією, тому
то Лебедь, зі страху перед всякими репресіями заховався у Львові, /де мешкав
з товаришем Олександером Соколом/, потому в квітні 1933 року, через кар"
патський кордон перейшов до Чехословаччини, замешкав у Празі, а опісля в її
околицях. В серпні 1933 року повернувся назад до Польщі щоб побачитися з
родичами. Від родичів він довідався, що за ним дальше пошукують, через це
він назад повернувся до Чех і замешкав під Прагою аж до грудня 1933 року. В
тому часі чеська влада почала арештувати українців і господар виповів йому
помешкання. Тоді він постановив перейти до Німеччини, але по переході кор"
дону німецька поліція його придержала і засудила на 8 день арешту. По відбутті
кари, вислано його назад до Чехословаччини. За посередництвом товаришів
українців пробував виробити собі документи, однак, коли це виказалося не"
можливим, за їх порадою постановив дістатися до Гданьска, де сподівався
отримати особисту виказку і спокійно мешкати. З тою думкою, в квітні
1934 року переправився з Чех до Польщі, з заміром поїхати до Гданьска. Спо"
чатку мешкав у Карпатах в одного верховинця, якого не хоче виказати. Опісля
4–5 мая виїхав до Львова, де знова переховувався до 8 мая. Товариш порадив
йому щоб почекав до «Свєнта можа»*** бо легше йому буде дістатися до Гдань"
ска, а саме, в той час уряджують масові прогульки до Гдині. Ще кілька день по"
бував в околицях Львова, де стрінувся зі своєю нареченою, потому в поро"

40

41

_______________________________________

* З польської – скорочення від “римокатолик”.
** У перекладі пропущено речення: “Належить додати, що Микола Лебедь є високим на 168 см.”
*** З польської: “Свято моря”.

А
К
Т
О
Б
В
И
Н
У
В
А
Ч
Е
Н
Н
Я

А
К
Т
О
Б
В
И
Н
У
В
А
Ч
Е
Н
Н
Я

зумінні з нею виїхав до Варшави, де прибув 15 мая; слідуючого дня, це є 16 мая
приїхала до Варшави наречена. У Варшаві ніколи перед тим не був.
Запитаний о прізвище товариша, з яким він бачився у Львові, про місця
в яких він переховувався, а передусім про прізвище нареченої, Лебедь відмо"
вився від відповіді. (IХ 1545, IХ 1600)
Щодо перебування у Варшаві, Лебедь вияснив, що був там до 15 червня і
вечером того самого дня, по смерті міністра Пєрацкого, виїхав, разом зі своєю
нареченою, нічним потягом до Гдині. У Варшаві через цілий місяць мешкав
тільки для того, щоб мати нагоду переїхати до Гданьска, наречена натомість
приїхала лише для того щоб йому додержати товариства. Лебедь потвердив, що
мешкав у Кашерової під прізвищем Сваричевського і вияснив, що військове
засвідчення на це прізвище купив у Львові 8 мая і заплатив за нього 5 злотих, а
ця людина є йому незнайома. Рівночасно потвердив, що його наречена меш"
кала на вулиці Служевскей під прізвищем Квєціньска і що була записана у
бібліотеці під прізвищем Зажицка, та що оба ці прізвища є фальшиві лише з тої
причини, щоб евентуально не навести поліції на слід Лебедя. В час їх перебу"
вання у Варшаві, Лебедь та його наречена спеціально нічим не занималися та
з ніким не мали ніяких зв’язків. Однак в дальшому Лебедь це твердження
спростував, пояснюючи, що з початком червня його відвідав якийсь незнако"
мий мужчина, якого він взагалі не знав. Цього мужчину до Лебедя спрямувала
наречена Лебедя, бо не хотіла перед тим знакомим виявити, що вона є записа"
на під іншим прізвищем. Здається, що цей мужчина у Лебедя був два рази, бо
один раз Лебедя незастав. Цей мужчина приніс пачку /опісля Лебедь спросто"
вуючи вияснив, що не пачку, а валізку або течку/ в якій було дві сукенки, одна
біла і одна кольорова. Лебедь задержав цього мужчину у себе вдома, а сам
пішов по наречену; по відібранню посилки, вони обоє вийшли разом зі згада"
ним мужчиною і на вулиці попрощалися з ним. Мужчину цього більше Лебедь
вже не бачив. В дальшому переслуханні Лебедь однак додав, що може бути він
того мужчину бачив ще раз, але подробиць він не пригадує собі. (IХ 1599, IХ 1600)
В час замешкання у Кашерової Лебедь одержав два листи, як потому він
твердив – один лист зі Львова, дістав від «товариша», ці листи відносилися
лише до справи одержання особистих виказок. Крім тої кореспонденції –
яку Лебедь знищив, одержав від того ж знакомого газету «Новий Час» зі
Львова, а саме, число зі Зелених Свят. Лебедь, що сам ані разу з Варшави не
писав, опісля спростував це та твердив, що до цього знайомого написав карт"
ку зі своєю адресою. (Х 1604)
Лебедь признав, що в час свойого перебування у Варшаві був в Кракові,
перед днем Божого Тіла /це свято припадало на день 31 мая/. Дорогу в обі сто"
рони відбув ніччю. До Кракова вибрався тому щоб довідатися, чи може там
мешкати без особистої виказки. В Кракові він нікого не знав, але цей товариш
зі Львова поручив йому одного українця, який мешкав в Кракові. Цього
українця Лебедь відвідав, але його прізвища і адреси не виявить. Своєї справи
не полагодив бо цей студент українець поінформував його, що помешкання
без документів не може полагодити. Мимо того, що Лебедь цього студента
відвідав вже рано, задержався аж до вечора в Кракові. На питання де він через

цілий день перебував, він не міг дати вичерпуючої відповіді. На питання про
Карпинця і Климишина він заявив, що таких не знає, натомість признав, що в
Кракові був одягнений в ясно"зелене убрання, може бути, що в короткі штани,
що мав зі собою чорний цератовий плащ та бронзову течку. (IХ 1549, 1603)
На питання як перебув останній день свого перебування у Варшаві, це
значить 15 червня, Лебедь пояснив, що з нареченою стрінувся біля полудня,
що вони проходжувалися по городі Саскім до години 14"ї. Опісля обоє з’їли
обід в молочарні Агріль при вулиці Нови Свят і повернулися – кожне до себе
біля години 15"ї. По годині знова стрінулися в Парку Уяздовскім, звідти
пішли на вулицю Маршалковску, біля двірця, з наміром піти до кіна. По до"
розі, біля години 17. 30, з надзвичайного видання довідалися про вбивство
міністра Пєрацкого, після чого до кіна не пішли і по короткому проходжу"
ваннюся, біля години 19"ї повернулися додому.
Біля години 20"ї відвідала Лебедя його наречена і в той час обоє почули те"
лефонічну розмову господині, з якої виходило, що вбивства довершили укра"
їнці. Почувши це, Лебедь рішився виїхати до Гданьска бо боявся, що поліція
пошукуючи вбивника, може потрапити на його слід. Наречена, яка й так дума"
ла у слідуючий день виїздити до Львова, рішилася відвести Лебедя до Гданьска.
Згідно з цим рішенням, обоє ще цього самого дня, вечірним потягом виїхали,
забираючи зі собою найбільш потрібні речі, а щоб не було підозріння і виїзд за"
держати в таємниці – валізки з убранням залишили. До Гдині обоє приїхали
рано дня 16 червня. Звідти Лебедь вже сам, пішки, без ніякої особистої виказ"
ки, пішов до Сопут, звідки потягом поїхав до Гданьска, де нав’язав зв’язок з
чоловіком, якого йому поручила наречена. Цей чоловік виробив Лебедеві до"
кументи на прізвище Евген Скиба. Цього чоловіка Лебедь собі не пригадує,
натомість в розмові чув з його уст прізвище подібне до прізвища Федини. Ма"
ючи вже особисту виказку Лебедь постановив поїхати до Берліна, але на пер"
ший пароплав, який плив з Сопут до Свінемінде, спізнився і сів на пароплав,
який плив 22 червня. По приході пароплава до Свінемінде був арештований.
В дальшому перебігу Лебедь вияснив, що його наречена одержала з Вар"
шави від своєї родини 100 злотих, признав, що в його записнику були випи"
сані книжки з бібліотеки, розклад поїздів, різні видатки, що купив в Варшаві
плащ і капелюх, а щодо решта записаних слів і цифр, він не може дати вияс"
нення. Також признав це, що повитягав зі своєї гардероби всі знаки фірмові
думаючи, що цим способом більше забезпечить себе. (IХ 1601)
У зв’язку з вищеподаним виясненням, по переслуханні вдруге Люби Яр"
молікувни стверджено, що Квєціньска, між своєю гардеробою білої сукенки
взагалі не мала, і що не є правдою, щоби Квєціньска вдень свого щезнення,
поверталася ще раз до кімнати пізно в полуднє або вечірньою порою.
Свідок Гліценштайнова категорично заперечила, щоб в часі телефоніч"
ної розмови – яку вона дійсно відбула – було сказане слово «україньци», бо
її таке припущення навіть на думку не прийшло. (IХ 1609)
В дальшому слідстві був переслуханий Адам Кочик, шофер таксівки, по"
передньо старшина ПП. Кочик зізнав, що в день вбивства, між годиною 12"та
а 16.30, коли стояв на місці таксівок нарозі вулиці Солєц і ал. 3 Мая, підійшов

42

43

А
К
Т
О
Б
В
И
Н
У
В
А
Ч
Е
Н
Н
Я

А
К
Т
О
Б
В
И
Н
У
В
А
Ч
Е
Н
Н
Я

до нього молодий чоловік і схвалюваним голосом казав себе завести на вули"
цю Тамке 44. По прибутті, незнайомий при виплаті належности був сильно
поденервований та постійно довкруги розглядався, а переважно на сходи,
які в тому місці, це є напроти дому ч. 44 при вулиці Тамка, провадили на ву"
лицю Ординацку.
У зв’язку з вище сказаним Кочикові показано Миколу Лебедя і Кочик
впізнав в нім, майже з цілою певністю, цього пасажира з дня 15 червня. (IХ 1658–8)
Після цього усталення, відбуто оглядини цілого простору міста від сторо"
ни Вісли до місця вбивства і втечі. Оглядини виказали, що винуватець утікав
вулицями Фоксаль, Коперника, Щигльон і Окульнік – в засаді він міг був ви"
брати іншу трасу, а саме, прямуючи з дому ч. 3 на вулиці Фоксаль не наліво від
брами, але направо, зн. до городу Замойскіх, а звідтам без більших труднощів
через город св. Кажімежа – на терен шпиталя Червоного Хреста, звідки вихід
провадить на вулицю Солец і власне там, де всів в таксівку пасажир Кочика.
Рівночасно стверджено, що дім ч. 44 при вулиці Тамка знаходиться при кінці
сходків, які провадять вгору на вулицю Ординацку, і що ті сходи є напроти
сходів чере які винуватець перейшов з вулиці Щиглей на вулицю Окульнік.
З повищого виходить, що безпосередньо по атентаті, Лебедь, всупереч
своїм виясненням, був по черзі в двох місцях, через які вбивник, після вся"
ких даних, міг був втікати. (III 658–660)
Після ствердження свідка Єжего Ставіцкего, секретаря міністра Пєрац"
кего, що померлий міністр часто та переважно в одній порі, бував в каварні
Европейскей, в цій каварні переведено розвідку з показанням знимки Лебе"
дя. У висліді стверджено, що весною Лебедя бачено в цій каварні кільканад"
цять разів і саме в тих годинах, коли каварню відвідував міністр Пєрацкі. По
смерті міністра, Лебед[ь] вже не був ані разу в каварні. (ХI 2119, ХI 2106)
Також свідок Станіслав Тжіньскі, поліцист ПП пізнав Лебедя, якого кілька
разів бачив в маю або червні 1934 року, на Краковскім Пшедмєсьцю недалеко
приміщення Міністерства Справ Внутрішніх, Лебедь через довшу хвилину при"
глядався до знимок, які були виставлені у вікні склепу «Ілюстрованого Кур’єра
Цодзєннего», другий раз стояв на хіднику біля будинку Міністрества. (ХI 2115)
Микола Лебедь, обвинувачений за приналежність до ОУН і вспівдію у
вбивстві міністра Пєрацкого до закиненого йому злочину не признався, пе"
реслухуваних 20 вересня своє попереднє зізнання потвердив, а від дальших
вияснень відмовився. (IХ 1672)

Рівночасно з повищим усталенням відносно бов. Лебедя та його перебу"
вання у Варшаві, слідство натрапило на перший слід самого вбивника.
Дня 22 вересня 1934 року Слідчий Уряд у Львові переслав слідству зним"
ки Григорія вел.[ичають] Гриця Мацейка, друкарського підмайстра у Львові

і доніс, що Мацейко, який стало замешкує при вулиці Театинській 5, вже від
довшого часу є невідсутній. (Х 1805–6)
Пред’явлення цеї знимки – Марії Бегровей, Юзефові Зайонцові синові
Францішка і Феліксові Мегльові, допровадило до категоричного розпізнан"
ня в ній згаданого Влодзімєжа Ольшаньскего, замешкалого в днях 12–15 черв"
ня 1934 року в приміщенні при вулиці Вольскей 42. (Х 1807–9)
Пред’явлення знимки Мацейка свідкам атентату і погоні виказало на"
томість, що всі вони, зі зрозумілих причин, запам’ятали лише замрячений образ
вбивника, а деякі взагалі його лиця не бачили. У висліді, лише трьох свідків, а
саме, згаданий Вінценти Кухарскі, Гелєна Андерсова, яка утікаючого бачила
крізь вікно на вулиці Щиглонд та Ігнаци Татула який запримітив його на вулиці
Коперника ствердили, що ця знимка відповідає подібності вбивника, причому
всі свідки згідно підчеркнули, що лице на знимці є надто повновиде. (ХI 2147–2159)
Цей закид є згідний з тим, що Григорій Мацейко, як стверджено, уро"
джений 1913 року, був сфотографований владою безпеки ще в 1933 році і то
зі значним заростом лиця та при слабому освітленні так що на знимці черти
і характер лиця є невиразні. (Х 1806)
Враховуючи повище, а передусім беручи під увагу унетотожнення Мацейка
з Ольшаньскім – якого вигляд свідки запам’ятали більш спокійно і докладно,
суддя слідчий, який переводив в цій справі слідство, в жовтні 1934 року зарядив
розшуки за Мацейком тим більше, що в між часі конфіденціяльні інформації
Слідчого Уряду у Львові визнали його як вбивника міністра Пєрацкого.
Розшуки, при помочі державної поліції, граничної сторожі і Корпусу
Охорони Кордону, не дали ніякого висліду; зрештою, згадана конфеденцій"
на інформація надмінила, що Мацейко, правдоподібно, вже вспів перейти
кордон і як виказалося, це припущення конкретно стверджено.
Тимчасом дальші пошукування були звернені в напрямі співвинуват"
ців. (ХI 2135–46)
У вересні 1934 року, Слідчий Уряд у Львові переказав нові інформації, що
вбивник міністра Пєрацкого, втікаючи з Варшави, задержався накоротко в
Люблині і ночував в домі ч. 10 при вулиці Весолей у якогось Чорнія, а також,
що Микола Лебедь вже раз був у Варшаві, а саме, в 1933 році, під прізвищем
Дацко та мешкав при вулиці Злотей.
Обі вищезгадані відомости виказалися згідні з правдою. (Х 1805)
Щодо сховища вбивника в Люблині, стверджено, що воно існує, під зга"
даною адресою мешкає в Люблині студент тамошнього університету Яків
Чорній, віросповідання г"кат., який в 1934 році перебував в тому помешканні
аж до дня 21. Це помешкання належить до Францішка Мацєєвскего, пост. ПП,
який це помешкання віднаймає кільком українським студентам. (Х 1813)
Переслухана в характері свідка жінка згаданого Францішка Мацєєвскєго,
Катажина Мацєєвска зізнала, що в другій половині червня, вдень, коли
Чорній відпровадив на залізничну станцію одного вспівмешканця і свого то"
вариша Бурака або Гойсака, який виїздив з Люблина на вакації, пізним вече"
ром, вже по год. 22 приїхав автом до її дому якийсь чоловік, середнього росту,
літ двадцять – кілька, з хвилястим, догори зачесаним і досить темним волос"

44

45

ПЕРША ВІСТКА ПРО ГРИГОРІЯ МАЦЕЙКА
ЯКІВ ЧОРНІЙ

А
К
Т
О
Б
В
И
Н
У
В
А
Ч
Е
Н
Н
Я

А
К
Т
О
Б
В
И
Н
У
В
А
Ч
Е
Н
Н
Я

сям, з загорілим лицем. На голові мав берет. Його одяг Мацєєвска описала
ідентично так як свідки з вулиці Вольскей у Варшаві: сіре, у клітку. Прибулий
не мав зі собою валізки ані також течки і плаща. Він запитав Мацєєвску чи тут
мешкає Чорній, а довідавшися що його немає вдома, попросив, щоб та дозво"
лила йому почекати аж поки Чорній повернеться, на що вона погодилася і
повела його до кімнати Чорнія.
Коли Чорній повернувся і застав гостя, по бесіді з ним /короткій/ по"
просив Мацєєвску о дозвіл переночування його і вияснив, що це є учитель,
що він є в переїзді через Люблин, а прізвища не сказав. Після згоди Мацєєв"
скої, незнакомий заночував з Чорнієм у його кімнаті, на другий день рано
вийшов разом з Чорнієм і більше вже не повернувся. Заплату за цей нічліг
Мацєєвска не приняла. По якомусь часі, коли Мацєєвска натякнула Чор"
нію, що цей гість приїхав автом. Чорній обурився і сказав, що він замість піти
до готелю ночувати, то прийшов до нього, при тому Чорній додав, що, вла"
стиво, він того учителя не знає. (Х 1816, 1824)
В перебігу слідства, Яків Чорній загалом потвердив інформації Мацєєв"
скої, додаючи, що згаданого вечора – а це могло бути 16–17 червня – він
відпровадив на залізничу станцію свого товариша, Бурака.
Чоловіка, який прибув він не знає і несподівався його застати. Коли ви"
тався, прибулий назвав своє прізвище, але невиразно, вияснив, що учителює
десь під Люблином, а тепер повертається в околиці Львова. Чорній прийняв
його наніч, але з ним взагалі не говорив. На другий день його зовсім не
відпроваджував, противно, ще залишився в ліжку, а цей гість попращався і
вийшов. Щодо вигляду згаданого незнакомого, Чорній його очеркнув як
високого, худого шатина, з густим, догори зачесаним волоссям, однак додав,
що його черти затямив так мало, що не міг би його впізнати. Як прибулий був
вдягнений того Чорній також не може сказати, напр. він не знає чи той мав
якесь накриття на голові. (Х 1827)
Слідство не змогло віднайти шофера, який привіз згаданого чоловіка до
Чорнія, натомість переслухання згаданого Володимира Бурака /також
українця студента/ ствердило, що в день 15 червня, а це значить в день вбив"
ства, Чорній відпровадив його на залізничу станцію в Люблині. Як ствердже"
но, Чорній вже в 1930 році був підозрений за приналежність до ОУН і дво"
кратне підпалення стирт в околицях Львова, які належали до поляків"земле"
власників, однак слідство в цій справі було припинене. (Х 1939, Х 1849, Х 1835)

ЛЕБЕДЬ ЯК «ДАЦКО» І «ВОЛОШАК» В 1933 РОЦІ
ВІДНОСНО ПОБУТУ Лебедя у Варшаві в 1933 році як «Дацка», перед"
усім треба зазначити, що на самому початку слідства, при виявленні замеш"
кання Лебедя у Кашерової, працівники б’юра «Полькоміс» в зізнаннях
підчеркнули, що згаданий Сваричевскі вже раз, а саме в 1933 роді, за посе"
редництвом того б’юра, був найняв помешкання у Варшаві. Перепровадже"
на в цій справі розвідка спочатку не дала ніяких вислідів, тому, що ствердже"
46

но, що ніхто під прізвищем Сваричевского за рік 1933 не був занотований,
натомість інше прізвище, під яким Лебедь тоді виступав, а також помешкан"
ня яке він найняв не можна було устійнити. (VIII 1465, 6, 1488, 1495, 1500–1502)
Щойно згадана вістка Слідчого Уряду зі Львова вказувала вулицю – Зло"
ту, і прізвище – Дацко, дозволила ствердити, що Лебедь дійсно, за посеред"
ництвом «Полькомісу» мешкав від 6 вересня до 6 грудня 1933 року на вулиці
Злотей 59 м. 28, як співмешканець якогось Генрика Вронцберга, при тому
подавав себе і замельдувався /з 3 тижневим спізненням/ як Юзеф Дацко,
студент політехніки, прибулий зі Львова. Тотожність Лебедя з мнимим Дац"
ком була категорично усталена розпізнанням його через Вронцберга та його
служниці, як рівнож ствердженням, за посередництвом визначного [графо"
лога] Шиманкєвіча, що карта замельдовання Дацка була виписана рукою
Лебедя. (Х 1852–1873, ХI 2154)
Лебедь в 1933 році переводив спосіб життя подібно як в 1934 році лише з
тою різницею, що був без нареченої. На кілька день перед виїздом /як говорив,
що до Франції/ приняв в передпокої, лише на одну хвилину, якусь молоду
жінку, колись передтим відвідало його двох мужчин, з яких один у нього був
два рази. Телефоном некористувався, натомість раз в час його неприсутності
дзвонили до нього зі Львова, цей що говорив подався за батька «Дацка», про"
сив Вронцбергову, щоб та повторила синові доручення щоб він свій побут у
Варшаві продовжив на один до двох тижнів. Кілька разів Дацко з пошти одер"
жував якісь листи, а два рази грошеві перекази. (Х 1853, Х 1864, Х 1853)
Як стверджено, ці перекази на 200–250 злотих були надавані у Львові
20 вересня і 16 жовтня 1933 року, при тому адресант подавав себе за «Т. Кусь"
сісова», замешкалого у Львові на вулиці Оссолінських 10. Прізвище і адреса
виказалися фікційними. (Х 1892–4, 1897–9)
Як зізнав Хенрик Вронцберг, Лебедь, по впровадженнюся, на бажання
Вронцберга, показав йому два документи, які були виписані на прізвище Юзе"
фа Дацка, а саме, особиста виказка була видана магістратом міста Львова та
військове засвідчення. Як опісля стверджено, ніякий документ на це прізвище
через магістрат м. Львова не був виданий, а що відноситься до військового за"
свідчення, то його власник існує і є студентом Університету у Львові, націо"
нальности української, Юзеф Дацко, якого персональні дані відповідають
дослівно даним на мельдунковій карті Лебедя"Дацка. (Х 1869)
У зв’язку з вищеподаним, автентичний Йосиф Дацко був арештований і
відносно нього проводжено осібне дослідження. В часі арештування, Дацко
видав засвідчення військове, як це власне виказалося – напідставі якого в
1933 році був замельдований Лебедь. Шиманкєвіч виявив, що це засвідчен"
ня є перероблене подібно як засвідчення Сваричевського, а саме, механіч"
ним способом усунено написи в рубриках віросповідання, військовість і на"
ціональність, лишаючи сліди склеєння і переробок. (Х 1879–1885, 1901, Х 1908)
Переслухуваний в слідстві в характері свідка, Йосиф Дацко, непризнав"
ся до знайомости з Лебедем, зізнав, що в серпні 1933 року у Львові позичив
своє військове засвідчення якомусь Богданові Лєцце або Лескєму – прізви"
ща він собі докладно не пригадує – якого припадкове запізнав в 1932 році на
47

А
К
Т
О
Б
В
И
Н
У
В
А
Ч
Е
Н
Н
Я

А
К
Т
О
Б
В
И
Н
У
В
А
Ч
Е
Н
Н
Я

з’їзді Сокола в Долині. Цей Лєцько стрінув його у Львові і скаржився, що
немає за що повернутися додому /де він мешкав того також Дацко не знає/,
але мимо того пожертвував йому свою, невикористану залізничну знижку та
разом з нею і карту пожичив йому військове засвідчення, щоб він міг ним
виказатися в потягу. По двох місяцях Дацко засвідчення одержав назад, в
конверті, на якій була печатка львівської пошти. Відіслане засвідчення мало
обкладинку в кількох місцях приліплену до першої сторінки і віддираючи її
мимоволі ушкодив деякі букви. (Х 1886, 1902)
Незалежно від повищих устійнень щодо побуту Лебедя в Варшаві в
1933 році стверджено, що дня 7 грудня 1933 року /це значить, на другий день по
вимельдуванні від Вронцберга – як було сказано до Франції/ був задержаний
на залізничній станції в Зіттау, в Німеччині, за нелегальний перехід кордону
чесько"німецького без особистих документів. Тоді Лебедь подав себе за «Мар"
ко Волошак», родом з Львова, уроджений 11 грудня 1911 /Лебедь є уроджений
11 грудня 1909/ і німецька влада 14 грудня 1933 року звернулася до Централі
Слідчої Служби в Варшаві з проханням перевірити його персональні дані, по"
тому переслали його знімку дактилоскопійну. Всі розшуки не дали висліду,
натомість порівняння знимків і відтисків дактилоскопійних «Волошака» і
Лебедя в часі слідства виказали ідентичність Волошака, Скиби і Лебедя, де,
зрештою, є відповідник в його власнім зізнанні з дня 10 серпня 1934 року.
Як виходить з кореспонденції саського краєвого слідчого уряду*, згада"
ний Волошак, по відбутті кари за перехід і за пашпорт, був 18 грудня 1933 року,
на особисте бажання, відісланий назад до Чехословаччини. (VIII 1330–1, IХ 1689–1701)
В тому напрямі слідство узгіднило слідуюче: По арештуванні Лебедя в
червні 1934 року, внаслідок інформації, що в 1933 році, по нападі на пошту в
Городку Ягелонським, Лебедь переховувався у Львові в сестер Марії і Зофії
Кривих, з тої причини дня 7 липня 1934 року в їх помешканні вул. Ябло"
новскіх 12 у Львові переведено обшук. Між іншим при обшуку знайдено дві
поштові картки з поздоровленням, адресовані до Марії Кривої з підписом
«Марко». (IХ 1704, IХ 1705–1757)
Зізнанням Марії Кривої і з опінією визначного [графолога] Шиманкєві"
ча устійнено, що обі ці картки написав Микола Лебедь. (IХ 1743, 1754, ХI 2154)
Як виказалося, одна з тих карток має печатку поштового уряду з Праги
Чеської, з дня 9 грудня 1933 року, а друга має печатку поштового уряду на ко"
лійовій лінії Берлін–Вроцлав, з дня 7 січня 1934 року, з того виходить, що по
повороті з Зіттау до Чехословаччини, Лебедь скоро знайшовся вдруге на те"
риторії Німеччини. (Х 1749–50)
Устійнено, що Микола Лебедь, як гімназійний ученик мешкав у батьків
Марії Кривої у Львові, а опісля залишився з нею та її сестрою Зофією у кон"
такті. Властителька дому ч. 12 при вулиці Яблоновскіх у Львові зізнала, Кля"
ра Пфортнер, яка знала Лебедя з відвідин у Кривих, що одного вечора літом
1933 року бачила, як Лебедь, розглядаючися на всі сторони, поспішним кро"
ком увійшов до помешкання Кривих, а по кількох хвилинах вийшов звідтам.
Опісля в часі слідства Пфортнер зізнала, що останній раз Лебедя бачила, як
_______________________________________

* У перекладі пропущено слова: “у Дрезні”.

48

він входив до помешкання Кривих перед Великоднем 1934 року. Переслухані
Марія і Зофія Криві, як також їх батьки, заперечили, щоб вони коли небудь
від осені 1932 року Лебедя бачили. Натомість Марія Крива додала,що остан"
ня візита Лебедя припадав на день нападу на Городок Ягелонський, це є
30 листопада 1932 року. (IХ 1738, 1765, IX 1743, 1754, 1745, 1756)
Заразом стверджено, що Маєр Картін, робітник зі Стрілиськ Нових, з
родинного села Лебедя, будучи у Львові, бачив його мимоходом весною
1934 року. (VIII 1508, IХ 1762)

«СОЛЄЦКА» – ДАРІЯ ГНАТКІВСЬКА
В продовженні слідства натрапили на слід даної жінки, яка в маю і червні
була в товаристві Лебедя. По переслуханні свідка Будного, /старшина служ"
би слідчої/ стверджено, що опис українки, після його спостереження в
Гданьску дня 22 червня 1934 року, про що вище згадано, відповідає точно
описові Квєціньска"Зажицка.
Той же свідок зізнав, що по виїзді Скиби"Лебедя до Свінемінде, розвідка
устійнила, що ця жінка, яка замешкала на вул. Шлягерштрассе 14, у Августи
Цімерманн, приписала себе під датою 23 червня, як Ірена Солєцка.
В слідуючих днях перебування в Гданську, згадана Солєцка контактува"
лася зі студенткою гданської політехніки, українкою, Галиною Чайків"
ською, замешкалою на Брунсгофервег 46. 26 червня 1934 року, коли гданська
преса вже повідомила про арештування Скиби, Солєцка була сильно поде"
нервована. Федина також виявляв неспокій та перевіряв чи її помешкання
не є під обсервацією. Більше Будний Солєцкої вже не бачив, натомість 1 лип"
ня ствердив у Зєрманової, що Солєцка останній раз ночувала у неї 28 червня
та що 30 червня до Зєрманової зголосилася Чайковска, як в імені Солєцкої
заплатила за помешкання і забрала всі речі Солєцкої.
Рівнож Будний устійнив, що перед замешкання у Зєрман, Солєцка задер"
жалася від дня 17 до 19 червня в Оліве в готелі Дойчер Гоф. Портьєрша готелю,
Шарльоте Квельбе оповіла Будному, що Солєцка прийшла тут в товаристві
двох мужчин, яких Квельбе розпізнала на знимках Федини і Лебедя. Коли
Квельбе зажадала особистої виказки, Солецка виразно збентежилася, на"
томість Федина заявив, що виказка їм є потрібна бо вони з прогулькою їдуть до
Гдині. За помешкання в готелі за Солєцку заплатив Федина, який два рази її
відвідав. Врешті Будни ствердив, що в тому ж готелі Дойче Гоф, Ірена Солєцка
вписана була від дня 27 вересня до 30 вересня 1933 року. Будний постарався про
всі три оригінальні карти вписання, які відносилися до замешкання Солєцкої
і ці картки передав до переслухання слідства. З написаного на картці виходить,
що Солєцка подала, що вона є роджена 15 квітня 1910 року в Ряшеві, студент"
ка, замешкала у Львові вул. Косинерска 3. На картці мельдунковій в Дойче Гоф
з 1934 року є записана, що прибула дня 17 червня, натомість в картці від Зєрма"
нової є записана, що прибула звідтам дня 21 червня. Як стверджено, подана
дата уродження і замешкання є фікцийні. (Х 1921–1926, Х 1930–1956)
49

А
К
Т
О
Б
В
И
Н
У
В
А
Ч
Е
Н
Н
Я

А
К
Т
О
Б
В
И
Н
У
В
А
Ч
Е
Н
Н
Я

Дня 7 жовтня 1934 року, Слідчий Уряд у Львові одержав конфіденційну
вістку, що по довшій відсутності повернулася з Гданська до своїх батьків в
Смонднем пов. Косів якась Дарія Гнатківська. (Х 1200)
Гнатківська, переслухана слідчим суддею у Львові заявила, що до ОУН не
належить, мимо того, що вона солідаризується з ідеями і є прихильницею ре"
волюційних метод згаданої організації. На питання заявила, що почавши від
1932 року, стало перебувала у своїх батьків з Смонднем аж до арештування
т. зн. до 9 жовтня 1934 року. В Варшаві вона ніколи не була. На питання про на"
реченого, спочатку відмовилася від виявлення його прізвища, опісля однак
признала, що ним є Лебедь. Микола Лебедь писав до неї з Чехословаччини і
Берліна, останній раз бачилася з ним в другій половині мая у Львові, де запро"
сив її листовно. Тоді у Львові перебувала через 4"и тижні, він, однак, був лише
два дні. В 1933 році Лебедь відвідав її в Смонднем з кінцем липня або спочат"
ком серпня, задержуючися на два дні. (Х 1206)
Привезена до Варшави і категорично розпізнана через Ярмолікувну,
Каліновску і Бобовску як «Квєцінська» і «Зажицка» – Гнатківська признала"
ся, що під цими обома прізвищами була з Лебедем у Варшаві від 16 мая до
15 червня, замешкала у Шиманської, та що опісля під прізвищем Ірени Со"
лєцкої перебувала в Гданську.
В часі докладного переслухання, Гнатківська зізнала, що з кінцем квітня
Лебедь повідомив її з Берліна про свій приїзд до Львова, після чого вона по"
відомила його, що буде очікувати його у Львові. Приїхавши до Львова,
стрінула Лебедя вже на залізничній станції, – що зрештою, вона це приписує
припадкові. У Львові вона не замельдувалася, а мешкала у далеких свояків і
знайомих, змінюючи кількакратно мешкання. З Лебедем в тому часі стріча"
лася кілька разів. Також стрічалася з Анною Чемеринською. Лебедь заповів
її, що їде до Варшави – але не сказав її на як довго і в якій цілі. Він запропо"
нував її, щоб через якийсь час була з ним – довільно довгий – в Варшаві,
мимо того на другий день по його виїзді поїхала за ним. Цей виїзд задержала
в тайні перед родиною і знайомими.
Виїжджаючи залишила одній товаришці три листи адресовані до ро"
дичів, а ця товаришка мала щокілька день висилати поштою, щоб в цей
спосіб впевнити батьків Гнатківської, що вона є у Львові.
В Варшаві мешкала у Шиманської, це помешкання за посередництвом
б’юра винайму помешкань знайшов для неї Лебедь. Місячно платила 45 зло"
тих. Відрекомендувалася як Ванка Квєцін бо Лебедь пояснив її, що українців
у Варшаві не знають і тому буде конечна виказка особиста, вона зі собою ви"
казки не мала і тому скористала з виказки, яку дав її Лебедь на прізвище
Квєцінська. Потому цю виказку по виїзді з Варшави вона Лебедеви звернула
назад. В час свого перебування в Варшаві вона не одержала ніякої посилки
крім переказу на 100 злотих, які її прислали не для неї, а для Лебедя. Хто ці
гроші надавав вона не знає, в кожному разі, прізвище адресанта було її чуже.
Шиманській подала себе за учительку бо хотіла заховати, що причина її побу"
ту в Варшаві є та, що вона хоче бути в товаристві Лебедя, натомість не скрива"
лася з т[и]м, що Лебедь є її нареченим. У Варшаві з ніким вона не бачилася,

крім Лебедя. Опісля це твердження Гнатківська спростувала, вияснюючи, що
одного разу, Лебедь будучи в її товаристві стрінув якусь панну і обмінявся з нею
кількома словами. Це була, як він потому говорив, його знайома, полька.
Іншим разом, в ідентичних обставинах, Лебедь стрінувся з одним мужчиною,
як опісля її говорив, що це є один старорусин. З тим чоловіком Гнатківська
також не говорила. Прізвища «Ольшанські» ніколи не чула.
Ніхто ніколи до неї не приїздив і, ніхто ніколи її не привіз ніякої пачки з
гардеробою. Білої сукенки вона взагалі не мала. На питання Гнатківська
відповіла, що один раз Лебедь купив її коробку картонову з цукерками. За пе"
ребування платив її Лебедь. Не знає чи Лебедь з Варшави виїздив, але того не
виключає бо щодня з ним не стрічалася. В день Божого Тіла була в Варшаві.
Загалом перебування її в Варшаві пройшло її на ходженні до кіна і театру та
на проходи, і ані вона, ані Лебедь спеціяльно нічим не занималися. З Варша"
ви виїхала дня 15 червня нічним потягом о годині 21.30 цілком несподівано,
бо ж в найближчих днях виїзд не був в пляні. Останнього дня перебування в
Варшаві, аж до обіду була вдома і Лебедя не бачила. Опісля спростовуючи це,
Гнатківська вияснила, що може бути, що того дня перед обідом вона була з
Лебедем в Лазєнках. Обід їли в громадській кухні на вулиці Крулєвскєй, на"
зад повернулися Маршалковскою і там перед домом Лебедя розійшлися,
потому вона пішла до городу Уяздовскего і там читала книжку. Біля години
16"ї згідно з умовленням, прийшов Лебедь і вони разом пішли до його по"
мешкання. По дорозі купили надзвичайний додаток, з якого довідалися про
вбивство міністра, Лебедь висловив побоювання, що поліція, пошукуючи
винуватця, може трапити на нього. Коли вже був в помешканні у Кашерової,
запропонував, щоби на якийсь час виїхати на Гель. В тому часі – біля години
19"ї – почули крізь двері телефонічну розмову господині. З розмови виходи"
ло, що вбивства доконав українець. Тоді обоє пішли до Орбісу на вулиці
Маршалковскей і Лебедь закупив два білети ІІ"ї кляси на Гель. Повернулися
до помешкання, вона запакувала підручні речі до течки, яку її позичив Ле"
бедь і залишила дім біля години 20.30, не повідомляючи Шиманської ані
служниці бо тоді їх не бачила, а ще крім того, не мала грошей щоб заплатити
належности в сумі 7 злотих. Свої речі залишила бо думала по них вступити в
поворотній дорозі до Смонднего. На станцію приїхали дорожкою, потому
поїздом виїхали прямо на Гель, до Гелю приїхали біля години 9"ї рано.
З Гелю Лебедь в обідовій порі виїхав до Гданська, обіцяючи доставити
Гнатківській особисту виказку, яка дозволила б її переїхати кордон. Говорив,
що в Гданську має знайомих і що Гданськ знає бо вже давніше там був. Після
домовлення, Гнатківська поїхала до Гдині і ночувала там під ще іншим
прізвищем. На другий день з’явився Лебедь і автобусом забрав її до Сопут, тут
на кордоні вона виказувалася виказкою на прізвище Ірена Солєцка, яку він
привіз її з Гданська.
Опісля це твердження Гнатківська змінила остільки, що цю виказку з
Гдині привіз її не Лебедь, а одна студентка українка, з якою опісля Гнатків"
ська в Гдині була в контакті. Лебедь сам до Гдині не приїхав, а прислав цю сту"
дентку, умовивши попередньо з Гнатківською контакт, кличку і відзив.

50

51

А
К
Т
О
Б
В
И
Н
У
В
А
Ч
Е
Н
Н
Я

А
К
Т
О
Б
В
И
Н
У
В
А
Ч
Е
Н
Н
Я

З Сопут Гнатківська поїхала до Оліви, де вже очікував її Лебедь в това"
ристві якогось чоловіка, з яким її познайомив. Щодо згаданої студентки
українки, Гнатківська не знає чи вона Лебедя знала, бо вони зараз на станції
в Оліві розійшлися. В Олівє Гнатківська замешкала в готелі, підписуючися
на карті замельдування, яку виповняв товариш Лебедя. Гнатківська признає,
що це є карта замельдування, яку її показано, це значить та, яку зложив до
слідства Будни. В 1933 році в Оліве не була. Що до Лебедя, він замешкав в
Гданську, однак з нею стрічався дальше. В Гданську також стрінулися зі зга"
даним товаришем Лебедя.
Лебедь мав в плані їхати до Берліна, не знає чому, однак на корабель
спізнився, але мимо всього постановив від’їхати слідуючим кораблем.
У зв’язку з тим, Гнатківська, яка задумала вже відїздити до Смонднего, свій
від’їзд продовжила, залишаючися в Гданську і замешкала у німки прізвища
Зєрман. Мешкання підшукав, умову винайму і формальности замельдуван"
ня полагодив згаданий товариш Лебедя. Гнатківська признала, що показана
її карта замельдування, яку зложив в слідстві Будни, підписала в Зєрманової
і вияснює, що вона там замельдувалася з кількаденним спізненням. Дня
22 червня разом зі згаданим знайомим відпровадила Лебедя до корабля,
який відпливав з Сопут.
По від’їзді Лебедя, цей знайомий сконтактував її зі студенткою, яка, як
виходить з другого звіту Гнатківської, перевезла її з Гдині до Оліви. Прізви"
ща тої студентки Гнатківська не знає. Була з нею в контакті через це, бо не
знала німецької мови. З Гданська виїхала 25 або 26 червня, без поспіху, при"
знає, що у Зєрманової залишила частину своїх річей і пояснює, що Лебедь
свою течку забрав, а вона не мала валізки, щоб купити валізку чи течку, на це
вона не мала грошей і врешті – не мала часу з міста вступити до Зєрманової.
З тої причини просила цю студентку, щоби та ці її речі забрала і відіслала до
Смондного, /твердить, що цих річей потому не одержала/. Також просила її
щоб вона заплатила Зєрмановій решта належних її грошей і для тої цілі дала
її гроші. Додому від’їхала потягом, спочатку виїхала до Картуз, там висіла і
купила білет до Катовіц, тут знова змінила потяг і купила білет до Львова і
врешті звідтам через Коломию поїхала додому, де, як твердить, була вже
26 або 27 червня 1934 року. Чому їхала окружною дорогою і чому не купила
таншого білету на цілу трасу – того пояснити не вміє. До Варшави по свої речі
не вступала для того, бо їй на них не залежало, рахунків у Шиманської не по"
лагодила бо думала, що це полагодив Лебедь. Врешті признає, що картка і лист
писані до Шиманської і, які були знайдені у Лебедя, є писані нею. (ХI 2014–19, ХI 2020)
З висновку визначного графолога інж. Шиманкевича стверджено, що не
тільки підписи на картках замельдування «Солєцка» в Олівє і Гданську з
1934 року, але лист знайдений у Лебедя, як рівнож картка підписана прізви"
щем Сваричевського, переслана з Гдині до Кашерової, є писані Гнатків"
ською. (ХI 2154, 2156)
При переведенні обшуку у Гнатківської в Смонднім знайдено вірші
Кравціва19, написані на тему в’язничного життя зі знаком тризуба і буквами
ОУН. (ХI 2005, 2040)

Переслухані в характері свідків родичі Гнатківської, всупереч її твер"
дженні заперечили, щоб вони коли небудь знали та щоб він коли небудь у них
мешкав. /Лебедь/. (ХI 2044, 2046)
Натомість зізнання Мирослави Глинявської, Зеновії Мирослави Суш"
ко, Михайла Волошина і Марти Корінець ствердили, що Гнатківська дійсно
мешкала у згаданих осіб в маю 1934 року, це значить перед виїздом до Варша"
ви, причому ніде не була приписана і щоразу зміняла помешкання. Врешті
ніхто зі згаданих осіб не знав, чим властиво в тому часі Гнатківська занима"
лася, і з ким контактувалася та коли і куда виїхала. (ХI 2047–62)
Як виходить з зізнань Альбіна Єдліньскего, «пошодовніка» служби
слідчої та інформації Повітової Команди ПП в Косові, батько Гнатківської,
священик Омелян Гнатківський є занотований як підозрілий за прина"
лежність до ОУН, натомість вона сама була в контакті з українцями судово
караними за приналежність до ОУН м. ін. з Михайлом Фединським, була за"
підозрена о перевезення зі Львова летючок, за кольпортажу яких один з її
знайомих, Юрко Никорак, був засуджений на один рік тюрми. (ХI 1860–1)
Переслухана в характері свідка Галина Чайківська, проти якої ведеться
осібне слідство за приналежність до ОУН, зізнала слідуюче:
Дня 23 червня 1934 року, вже її знаний Андрій Федина, на вулиці в Гдан"
ську познайомив її з жінкою, рекомендуючи її як Ірену Солєцку. /Зі знимки,
яку її показано, Чайківська розпізнала що це була Дарія Гнатківська/. Мимо"
вільним рухом запропонувала її свою поміч і товариство, на що Солєцка пого"
дилася. Потому Солєцка її оповіла, що думає на кілька день залишитися в
Гданську, що 19 червня приїхала зі Львова, що хоче запізнатися з умовами жит"
тя в Гданську бо хоче там записатися на політехніку.
Протягом кількох днів, Чайківська часто стрічалася з Солєцкою та
взаїмно себе відвідували. Солєцка мешкала на Шлягетерштрассе 13 у Зерма"
нової, яку Чайківська вже знала передтим.
Дня 28 червня Солєцка заповіла Чайківській, що на кілька день виїж"
джає до Гогенштайн під Гданськом до знайомих і просила, щоби Чайківська
забрала від Зєрманової її валізу з речами бо вона, Солєцка, не хоче непотріб"
но платити мешкання в часі її неприсутності.
Жадних грошей на заплачення помешкання Солєцка її не залишила.
Чайківська зайшла до Зерманової доперва 30 червня, валізку з речами забра"
ла, з власних грошей заплатила Зермановій 5 гульденів, які, як виказалося,
Солецка завинила. Від дня 28 червня, це значить від згаданого виїзду до Го"
генштайн, більше Чайківська Солєцкої не бачила. Не знаючи її адреси і не
маючи ніякої відомости від Солєцкої, забрала її речі до себе.
Коли кілька день пізніше Чайківська стрінула Федину і повідомила його
про виїзд Солєцкої, Федина цю відомість приняв мовчки.
Врешті Чайківська зізнала, що Лебедя не знає, не знає правдивого прізви"
ща Солєцкої, не посуджувала щоб це прізвище було фальшиве, Солєцкій жад"
ної особистої виказки не дала та не їздила по неї до Гдині. (ХI 2065, 2073)
Дальше Дарія Гнатківська, переслухана дня 5 березня 1935 року, своє
попереднє зізнання відкликала, будьто би Галина Чайківська привезла її до

52

53

А
К
Т
О
Б
В
И
Н
У
В
А
Ч
Е
Н
Н
Я

А
К
Т
О
Б
В
И
Н
У
В
А
Ч
Е
Н
Н
Я

Гдині на виказку з прізвищем Ірена Солєцка і вияснила, що до Гданська при"
їхала сама на особисту виказку Ванда Квєцінська і, що з Чайківською по"
знайомилася доперва 23 червня 1934 року, коли вже подавалася за Ірену Со"
лєцку. На питання, що сталося з документами на це прізвище та взагалі на всі
інші питання, Гнатківська відмовилася від відповіді. (ХI 2075–78)

ВИЯСНЕННЯ КАРПИНЦЯ, ЗНАРЯДДЯ ЗЛОЧИНУ.
Що відноситься до обвинуваченого Ярослава Карпинця, він, спросто"
вуючи своє попереднє вияснення, 15 і 16 серпня 1934 року зізнав, що дійсно
він є членом ОУН, до Організації вступив доперва літом 1933 року в Стани"
славові, заприсяг безоглядний послух у виконанні кожного наказу, присяга"
ючи, положив два пальці на револьвер. (V 978, 980)
Карпинець також признався до того, що зробив розривне знаряддя, яке
знайдено в Варшаві, однак твердить, що згідно з наказом, він до того знаряд"
дя зробив лише бляшану пушку і розривник, який забезпечив склянною ам"
пулкою і як твердить, що ані пушки ані розривника не виповняв ніяким роз"
ривним матеріалом. Згадані частини знаряддя виконав з кінцем мая
1934 року, протягом двох днів на наказ ОУН, однак не хоче виявити – хто цей
приказ йому дав та кому він бомбові частини вручив. (V 980)
На питання про Лебедя, Карпинець заявив, що його не знає, відмов"
ляється від виявлення прізвища особи, яка перебувала в його помешканні на
Ринку Дембіцкім 13 протягом цілого дня 30 мая, потому додав, що бляшану
пушку і частини розривника він відніс на умовлене місце і віддав чоловікові,
який не є Лебедь. Від дальших вияснень Карпинець відмовився.
Тимчасом слідство натрапило на слід співвинуватців вбивства. (IХ 1668, VI 1129)
Вже вищеподані устійнення виказали, що атентат приготовлявся у
Львові, звідки прибули Мацейко фал. Ольшанські, Лебедь і Гнатківська, де,
як відомо, концентруються головні осередки Організації Українських На"
ціоналістів і де, подібно як в Кракові, були доконані попередні вбивства, дня
14 червня 1934 року, а також пізніше, масові арештування серед місцевих
працівників організаційних.
Крім того, у Львові почато слідство в справі вбивства абсольвента
гімназії, українця, Якова Бачинського, застріленого дня 3 мая 1934 року в
Стрийським Парку у Львові, через невідомих осіб. (ХII 2204)
Бадаючи гільзи і знаряддя, знайдені на місці даного злочину та видобуті
з тіла Бачинського, Інститут Судових Експертиз в листопаді 1934 року ствер"
див, що вони є ідентичні з тими, які були вживані у Варшаві дня 15 червня і
що мають такі самі вистрілові знаки. Інститут ствердив, що в загальному се"
ред 8"х гільз надісланих до збадання, п’ять, кал. 7. 65, мають фабричні знаки
«Д.В.А» і зірку, ідентичну як в гільзах варшавських відтиски замкнення
люфи, форма і величина вглиблення від спиці, відтиски дроту спиці і вики"
дача. Щодо знаряду, Інститут ствердив, що всі 4 знаряддя кал. 7. 65 знайдені
54

у Львові, є такі самі, які були вжиті в Варшаві, це значить, мають по шість
лівоскрутних відтисків в однаковій, в обох випадках, ширині.
На основі тих даних, Інститут Судових Експертиз визнав, що до вбив"
ства Якова Бачинського і до вбивства міністра Броніслава Пєрацкого була
вжита одна й та сама автоматична пістоля та ті самі набої з фабричним зна"
ком «Д.В.А» і зіркою.
Повищий висновок в дальшому слідстві був вповні потверджений. (ХII
2171–2171/12)

Внаслідок розшуків і досліджень у Львові стверджено, що вбивство Яко"
ва Бачинського було доконане через Організацію Українських Націо"
налістів, на підставі підозри Бачинського як конфідента. Замір виконати
атентат на Бачинського був дворазовий: 31 березня, у Великодню Суботу, на
вулиці Декарта, Бачинського поранено ножами, однак мав лише легке ушко"
дження тіл, опісля дня 9 мая кількома револьверовими вистрілами вбито
його в Стрийським Парку.
Як слідство виказало, в першому замаху участь брав Евген Качмарський,
а дня 9 мая вбивства довершили Роман Мигаль і Роман Сеньків. Всі вони,
арештовані у вересні 1934 року у Львові, постепенно призналися до вини, а
Мигаль ще до того зізнав, що пістолю кал. 7. 65, з якого він вбив Бачинсько"
го, опісля був в посіданні Богдана Підгайного.
Той же Підгайний, кількакратно нотований член ОУН, як стверджено,
постійно був в безпосередньому контакті зі Степаном Бандерою, арештова"
ний рівночасно з ним дня 14 червня 1934 року.
Крім того, дня 25 липня 1934 року у Львові, бойовик ОУН Михайло Цар20
фал. Павло Савчук, – застрілив Івана Бабія, директора державної гімназії з
українською мовою навчання. У зв’язку з цим вбивством, дня 10 серпня
1934 року у Львові був арештований Іван Малюца, студент Політехніки,
ур. 1910 року.
Той же Іван Малюца, в часі слідства признався до приналежности до
ОУН та до вспівучасти вбивства Бабія, а рівночасно в справі варшавського
замаху вияснив слідуюче: (ХII 2204)

ЗІЗНАННЯ МАЛЮЦИ ПРО РОЛЮ ЛЕБЕДЯ
В ВАРШАВІ
В жовтні 1933 року, Степан Бандера, будучи Краєвим Провідником
ОУН, доручив Малюці, який тоді був на пості Організаційного референта,
поїхати до Люблина і до Познаня, там піднайти хату, це значить, конспіра"
тивну хату для вжитку Організації. Рівночасно Бандера доручив Малюці по"
ступити до Варшави, де як заявив, під прізвищем Юзефа Дацка, мешкав
Микола Лебедь, і перевірити чи Лебедеві потрібна поміч. (ХVI 2972)
Малюца запізнав Лебедя ще в 1932 році, як члена ОУН та знав від Бандери
і від нього самого, що виступає під псевдом «Марко». Знав також, що Лебедь
55

А
К
Т
О
Б
В
И
Н
У
В
А
Ч
Е
Н
Н
Я

А
К
Т
О
Б
В
И
Н
У
В
А
Ч
Е
Н
Н
Я

приїхав до Варшави з"закордону та що укривається у зв’язку з нападом на уряд
в Городку Ягейлонським. Щодо Бандери то той вживав псевда «Баба», «Лис»,
«Степан», «Степанко», а сам Малюца називав його «Крук». (ХVI 2978, 3035, 3039, 3089)
Бандера, скеровуючи Малюцу до Лебедя в Варшаві запитав його, чи він,
як організаційний референт, не знає в Варшаві жінки, яку можна би приділи"
ти Лебедеві в цій цілі, щоб він, в часі ведення розвідки міг свобідно прохо"
джуватися і тим самим, не звертати на себе уваги. Однак Малюца в Варшаві
Лебедеві не приділив ніякої жінки до помочі. Про яку розвідку ходило, він в
Варшаві довідався від Лебедя в час його відвідин, тоді Лебедь мешкав у яко"
гось Вронцберга, адреси Малюца не пам’ятає. Між іншим в Варшаві, Лебедь
показав Малюці вивішені на вулиці знимки прем’єра Єнджеєвіча, міністра
Міхаловскєго та інших осіб, яких Малюца вже не пам’ятав, і говорив, що
знає хто ці люди є /значить, прем. Єнджеєвіч, мін. Міхаловскі й інші/, де
вони мешкають і бувають, також говорив, що знає де мешкає радник Івахов21
/бувший заступник начальника уряду безпеки у Львові/ і що ствердив, що
доступ до Івахова є легкий. На підставі цих слів Малюца прийшов до виснов"
ку, що Лебедь відносно тих людей провадить «бойову розвідку».
Лебедь від Бандери домагався грошей, і рівночасно зі своєї сторони дома"
гався для себе помічника в Варшаві. У зв’язку з тим, Малюца старався притяг"
нути до ОУН якогось Магденка, замешкалого в Варшаві на вулиці Мньодо"
вей 16, однак стрінувся з відмовою. Крім того Лебедь говорив, що хотів би бути
з Варшави вже відкликаним і в цій справі домагався вияснення з Бандерою.
Малюца опісля їздив до Познаня, а в поворотній дорозі знова бачив Ле"
бедя в Варшаві.
В Познані Малюца говорив, згідно з дорученням Бандери, зі Степаном
Зощуком, українцем, перебуваючим там на студіях. З Зощуком Малюца дого"
ворився, що його помешкання буде організаційною хатою, і що він має дати
схоронище кожному, хто тільки зголоситься до нього по кличці. Кличка була
«Булан"Верхи». Повертаючи з Варшави до Львова, Малюца вступив до Люб"
лина і там зорганізував хату під цим самим кутом і тою самою кличкою, в сту"
дента Чорнія, замешкалого на вулиці Весолей 10, м. 1. Чорнія Малюца уважав
за члена ОУН, на підставі даних йому вказівок через Василя Кука22, який опіс"
ля був обвинувачений за приналежність до ОУН.
По приїзді до Львова, Малюца здав Бандері звіт зі своєї подорожі, і на
його бажання вислав Лебедеві"Дацко 200 злотих, рівночасно телефонував до
нього зі Львова ранньою порою з поштового уряду, переказуючи йому, зали"
шитися ще в Варшаві.
Як довго Лебедь перебував в Варшаві в 1933 році – Малюца докладно не
пам’ятає, знає лише одне, що Лебедь залишився аж до зими. (ХVI 2971, 3976, 2978, 3038)
Повищі вияснення, потверджені Малюцою через розпізнання Лебедя і
Чорнія, рівночасно згідні з вищесказаним і вже скорше устійнене слідством
щодо побуту Лебедя"Дацка в Варшаві 1933 року та до особи Чорнія в Люб"
лині стверджено слідуючими даними: (ХVI 3041)
Стверджено, що в Познані 1932 року, дійсно під адресою сказаною Ма"
люцою, мешкав студент медицини Степан Зощук, національности україн"

ської, голова студентської громади «Громада», кількакратно нотований в
картотеці підозрілих в приналежності до ОУН. (ХVI 3030, Додаток ч. 5)
Щодо Василя Магденка, він заперечив, що з Малюцою на тему вступлен"
ня до ОУН він ніколи не говорив, а між іншим стверджено, що від 1932 року
він мешкав в Варшаві на вулиці Мньодовей 16, це значить, під сказаною адре"
сою через Малюцу. Магденко є національности української. (ХVI 3014, 3015)
Василь Кук дійсно в 1934 році був засуджений на 2 роки тюрми за прина"
лежність до ОУН і саботажні дії. Переслуханий в цій справі як свідок запере"
чив, що знає Чорнія і Малюцу, а між іншим вияснив, що в Люблині він був і
що через рік студіював право на тамошньому університеті. (ХVI 3020, 3048)
Вспуреч Кукові, обвинувачений Яків Чорній заперечив, щоб коли не"
будь знав Малюцу, щодо приналежности до ОУН і віддання свого помешкан"
ня для розпорядження Організації вияснив, що Василя Кука знає з Любли"
на, з часу його студіїв в 1932/33 років. (ХVI 3017, 3019, 3089)
Як виказує денник телефонічного руху на лінії Львів–Варшава, вже пе"
ред тим виявлена у зізнанням Вронцбергової розмова дійсно відбуласа з при"
міщення поштового Уряду у Львові, в ранніх годинах, дня 14 листопада
1933 року. (Х 1888–1891)
Переказ на 200 злотих з дня 16 жовтня 1933 року, адресований до Дацка,
а наданий через згаданого Т. Косніцова, був виповнений, після висновку
визначного інж. Шиманкевіча, рукою Малюци – подібно зрештою, як іден"
тичний переказ на 250 злотих, дня 20 вересня 1933 року – до якого Малюца
не хоче признатися. (ХII 3026, 2978)
З дальших вияснень Малюци виходить, що опісля бачився з Лебедем у
Львові між 10 а 15 мая 1934 року, й то двічі, зі справою Бандери, який в цій цілі
визначив йому з Лебедем стрічу. На першій стрічі Лебедь оповів йому, що
приїхав з Берліна, що закордоном рішено перейти від «ексів» /це значить, від
нападів експропріяційних/, до «роботи мокрої». Говорив, що в Берліні ба"
чився з Ярим /це є з тим, на якого по арештуванні в Берліні покликувався/.
Оповідав, що був в Бельгії і в Женеві, з чого Малюца прийшов до висновку,
що в Женеві він бачився з Евгеном Коновальцем. В Берліні Лебедь стрінув"
ся у Ярого з Павелічем, провідником «Усташі»23 /це є терористичної хор"
ватської організації/ і потому, на пропозицію того ж Павеліча, поїхав до
«Фольварку» «Усташі» в Італії, де відбувалися вправи оружжям. Врешті зая"
вив Малюці, що тепер їде до Варшави, – Малюца зрозумів в тому сенсі, що
їде там в подібних цілях, як їхав в 1933 році, це значить в цілях боєвих.
Другого дня Малюца стрінувся з Лебедем на мості, на Замарстинові, де
згідно з умовою Бандери, довів до зустрічі Лебедя з Богданом Підгайним,
опісля, по короткій розмові, сам відійшов. З ким ще більше Лебедь стрічав"
ся у Львові – Малюца не знає. (ХVI 2971, 3036, 3038, 3044а, 3089а)
Що до Підгайного, Малюца від половини 1933 року був стало з ним в
контакті в справах, які відносилися до бойового ресорту. Підгайний мав
псевдо «Бик». З розмови нав’язаної через Лебедя з Підгайним, Малюца пе"
реконався, що вони оба знайомі. (ХVI 2991, 3036,3044а)

56

57

А
К
Т
О
Б
В
И
Н
У
В
А
Ч
Е
Н
Н
Я

А
К
Т
О
Б
В
И
Н
У
В
А
Ч
Е
Н
Н
Я

В тому часі, в маю 1934 року, коли Лебедь був у Львові, Бандера заявив
Малюці, що Лебедеві на час його побуту в Варшаві треба приділити якусь
жінку. Бандера вибирав між двома кандидатками: Дарією Гнатківською і
Анною Чемеринською, /яка є тіточною сестрою Малюци/, і остаточно зде"
цидувався, що поїде Гнатківська, що теж сталося. Малюца не знає які завдан"
ня Гнатківська мала в Варшаві і яку ролю вона там відіграла, однак пригадує
собі, що в 1933 році ходило о поміч в переведенні розвідки. (XVI 2976,3039)
По виїзді Лебедя в 1934 році з Варшави, Бандера поїхав до Кракова. Опіс"
ля Малюца знова був свідком, як Бандера переглядав грубий розклад їзди і
говорив, що хотів би якнайтанше «скомбінувати» якусь подорож в дводен"
ному періоді, в сумі сто золотих, і Малюца мав вражіння, що Бандера хоче
бути в кількох місцях. Коли Бандера по дводенній неприсутності повернув"
ся до Львова, говорив що є змучений бо їхав цілу ніч. Чи Бандера тоді був в
Варшаві, того Малюца не знає. (ХVI 2979, 3039)
В періоді виїзду Лебедя з Варшави в маю 1934 року, а навіть, здається, вже
по виїзді, Бандера ще раз зажадав від Малюци показання йому організацій"
них хат в Познані і Люблині, і Малюца подав йому адреси Зощука і Чорнія.
На який тиждень перед арештуванням /це є перед днем 14 червня 1934 року/,
Бандера скаржився до Малюци, що мусить Лебедеві вислати гроші до Вар"
шави, а бракує йому фондів. (ХVI 3039, ХVI 3044а)
З висновку визначного графолога інж. Шиманкевіча стверджено, що
переказ на 100 злотих, адресований до «Ванди Квєцінської» в Варшаві і на"
даний через згаданого Квєцінського у Львові, дня 12 червня 1934 року, був
виповнений рукою Степана Бандери. (Х 1897, 1910, 1914, ХVI 3026)
У вищеподаних зізнаннях, Малюца не признався до вини у вспівдії
вбивства міністра Пєрацкего і вияснив, що поодинокі функції виконав не"
свідомо. (ХVI 3089д)
Всупереч устійненню, Степан Бандера, ур. 1909 року, студент рольничо"
лісничого факультету на Політехніці у Львові, не признався до приналеж"
ності в ОУН і до подання допомоги у вбивстві міністра Броніслава Пєрацко"
го та вияснив, що нічого в цій справі не знає. (ХII 2208–2247а)
Натомість Богдан Підгайний, ур. 1906 року, інженер, признався до при"
належности в ОУН, і як він твердить, що до Організації вступив в 1933 році,
за ініціятивою Андрія Федини, який прибув з Гданська. У зв’язку зі замахом
на міністра Пєрацкого Підгайний вияснив слідуюче: (ХII 2309)

ЗІЗНАННЯ ПІДГАЙНОГО ПРО РОЛЮ ЛЕБЕДЯ
І ПРО МАЦЕЙКА
На доручення Бандери, псевдо «Баба», «Малий», – якого Підгайний ува"
жав за визначного члена ОУН, але про котрого незнав, що він є Краєвим Про"
відником, Підгайний восені 1933 року обняв керівництво одного з двох бойо"
вих відділів ОУН у Львові. До того відділу належав Евген Качмарський, якому
підлягала «трійка». До трійки належали: Мирон Королишин, Григорій Мацей"
58

ко і якийсь мужчина малого росту, під псевдом «Залізняк». Крім того до відділу
належав Іван Ярош. Шефом боєвої розвідки цього відділу був Роман Мигаль,
який був в контакті з Підгайним і з Бандерою. Мигалеві підлягала розвідка
жіноча, очолювана Марією Кос24 і яка в 1934 році* померла. До тої розвідки
належало більшість дівчат, а серед них Катарина Зарицька. Підгайний як він
твердив – в Організації не мав ніякого псевда, лиш Мигаль називав його «док"
тором», а натомість Качмарський «куфою». Качмарський був названий Банде"
рою – «Генек», Григорій Мацейко мав псевдо «Гонта». (ХII 2305, 2325, 2374)
Весною 1934 року, Бандера повідомив Підгайного що керівництво ОУН
закордоном вимагає від Крайового Проводу виявлення бойової роботи. У
зв’язку з тим, Бандера заявив Підгайному, що Організація слідить комісара
Біллєвіча25 /теперішнього начальника Слідчого Уряду в Кракові/, в Варшаві
натомість провадить розвідку відносно міністра Наконічнікоффа"Клю"
ковського і радника Івахова, в цілі виконання атентату. Хто цю розвідку про"
вадить, того Бандера Підгайному не сказав. (ХII 2375)
Опісля в половині мая 1934 року, а саме в часі перебування Лебедя у
Львові, Бандера дав Підгайному до пізнання, що в плані є якась поважніша
«робота», але десь дальше, не на тому терені, це значить, що не в Галичині. Бан"
дера також говорив, що у зв’язку з тою роботою, а радше внаслідок її, будуть
застосовані репресії супроти українців. Передбачував навіть, що польська вла"
да створить концентраційні табори для українців, і говорив, щоб не допусти"
ти до арештувань і ув’язнення української молоді в тих таборах, треба буде сфор"
мувати «зелені кадри» з молодих українців. При помочі тих кадр, молодь мала б
не тільки ховатися по лісах, але також вести партизанську боротьбу. (ХII 2320–21)
Підгайний категорично заперечує, щоби в 1934 році в маю він мав кон"
такт і розмову з Лебедем, однак признає, що чув, що в тому часі Лебедь був у
Львові, а навіть стрінув на «Сагарі» це є на пляжі на Замарстинові, чоловіка
подібного до Лебедя і мав вражіння, що, це власне є Лебедь. Цей чоловік був
в товаристві Бандери, до якого Підгайний прийшов на стрічу. Крім того ще
був там присутний комендант другого боєвого відділу у Львові, а накінець
з’явився Мигаль, який однак Лебедя не бачив.
Коли Підгайний запитався Бандери, чи цей чоловік є Лебедь, Бандера виве"
дений з рівноваги запитався – чому він так припускає. Підгайний відповів, що
чув що Лебедь є у Львові. Ця вістка збентежила Бандеру, після чого Підгайний
був певний, що цей чоловік, це дійсно є Лебедь. Пізніше Бандера заявив Підгай"
ному, що цей чоловік, якого він називав «Лебедем», приніс пістолю «Ортгєс»
кал. 7. 65 і хоче його виміняти за пістолю кал. 6. 35. Згідно з дорученням Підгай"
ний за кілька день доручив Бандері для згаданого «Лебедя» пістолю «Ф. Н.»
кал. 6. 35, куплений Качмарським за 40 злотих. (ХII 2311, 2355, 2353–54, 2356, 2381)
Це устійнення є згідне з виясненням обвинуваченого Евгена Качмар"
ського, який признав, що в тому часі він цю пістолю постарався для Підгай"
ного. (ХIII 2529, 2547, 2568)
Підгайний пояснює, що почавши від грудня 1933 року, він, на приказ
Бандери організував атентат на підкомісара в’язничної сторожі у Львові Вла"
дислава
Коссобудзкєго, за знущання над українськими в’язнями.
_______________________________________
* У польському оригіналі: “в серпні 1934року”.

59

А
К
Т
О
Б
В
И
Н
У
В
А
Ч
Е
Н
Н
Я

А
К
Т
О
Б
В
И
Н
У
В
А
Ч
Е
Н
Н
Я

Кількакратна спроба вбити Коссобудзкєго в вигідних умовах, які б
дали шанси втечі атентатчикові, не повелися, після чого, в маю 1934 року,
Бандера доручив виконати атентат на вулиці, перед будинком тюрми, хоч
би з нараженням зловлення винуватця і в цій цілі наказав Підгайному
розпитатися в людей Качмарського, хто з них зголоситься на охотника.
Підгайний доручення виконав і «трійці» Качмарського представив небез"
пеку виконання такого нападу. Мимо того, на охотника зголосився Гри"
горій Мацейко, який вияснив Підгайному, що хоче перед Організацією
зреабілітузатися, бо свого часу, він мимоволі допоміг поліції злапати
Івана Мицика26, вбивника Євгена Березницького. (ХII 2301, 2334)
У зв’язку з повищим зізнанням Підгайного стверджено, що дійсно Ма"
цейко причинився до зловлення згаданого Мицика. Як виходить зі судових
актів, Іван Мицик дня 16 червня 1931 року у Львові на вулиці Гродзцкіх, за"
стрілив з револьвера Евгена Бережницького. Утікаючи вулицею Підваля,
Мицик пострілив тяжко робітника Євгена Сьвідзінскєго, який хотів його за"
держати. Коли тільки після цього Мицик завернув на вулицю Домінікан"
ську, проходячи туди Григорій Мацейко, який чув стріли, допався до Мици"
ка, зловив його з"заду за руки і передав поліцистові, який до них добігав.
Переслухуваний опісля Мицик вияснив, що він є членом ОУН"УВО Укра"
їнська Військова Організація, і що Бережницького вбив на наказ Провідни"
ка тої організації за те, що Березницький був провокатором. Мацейко в пе"
ребігу слідства був переслухуваний в ролі свідка, заявив, що винуватця не
знав, а задержав його, бо чув стріли та говорення, що він застрілив чоловіка
і поранив двох людей. Як виходить з зізнань Мацейка, він випередив в бігу
поліциста. Опісля покликаний два рази в цілі переслухання, Мацейко не
явився і не був переслуханий.
Мицик за вбиття Березницького, засуджений був на 15 літ тюрми. (ХVIII 3406)

ВИЇЗД МАЦЕЙКА ДО ВАРШАВИ І ВБИВСТВО
Про зголошення Мацейка на охотника, Підгайний повідомив Бандеру,
той однак заявив, що замах під тюрмою є неактуальний, бо Провід не пого"
джується на посвяту члена Організації для того вбивства. Рівночасно Бандера
заявив, що хоче вжити «Ґонту» /Бандера і Підгайний тоді ще прізвища Мацей"
ка не знали/, до іншої роботи і доручив запитати Ґонту, чи евентуально він міг
би виїхати зі Львова протяг[ом] двох тижнів, однак так, щоб на його непри"
сутність ніхто не звернув уваги. На випадок позитивної відповіді, доручив взя"
ти від Ґонти його знимку в цілі зроблення документу та визначити йому стрічу
з Бандерою. Ґонта погодився і заповів, що «візьме відпустку у свого;вуйка і
скаже йому, що їде на вакації до своїх родичів».
На стрічі Бандера з Мацейком прийшли до порозуміння, в присутності
Підгайного. Це було при кінці мая, в годині 21 на вулиці Вулєцкєй, що також
потверджує і Качмарський.
60

Бандера, який тоді ще не знав Мацейка, попровадив розмову на обоятні
теми і видно, що хотів його вибадати. Накінець взяв від Мацейка знимку і
визначив йому стрічу на слідуючий день. Бандера заявив Підгайному, що не
виніс корисного враження, особливо нарікав на мало – як твердив – інтеле"
гентний вигляд «Ґонти».
Бандера згадував, що крім Ґонти зголосилося ще двох, але один з них вже
вицофався, як заявили йому, що можливо, буде мусіти стратити життя.
При слідуючій стрічі Бандери з Гонтою, Підгайний був неприсутний, на"
томість кілька день пізніше, з початком червня Бандера казав йому зірвати
зв’язок з Гонтою і це саме розпорядженя дав Качмарському, причому додав:
«Гонта від нас відходить», з чого Підгайний догадався, що Мацейко виїздить
«на роботу».
На питання, як Гонта є озброєний, Підгайний заявив Бандері, що Гонта має
револьвер Стеєр кал. 8 мм. На питання які ще револьвери має група Підгайного,
він вичислив які револьвери є в посіданні його групи, а м. ін. пістоля, з якої
Мигаль вбив Бачинського, це значить Гішпан 7. 65. Цю пістолю Бандера дору"
чив принести собі того дня о годині 21 на Гору Страчення.
Того ж дня Качмарський телефонічно повідомив Підгайного, що при"
йшов «Гонта», віддав «велику машину» /зн. Стеєра/ і каже, що має дістати
«малу». Підгайний зорієнтувався, що бажання Мацейка є зв’язане з доручен"
ням Бандери доставити пістолю «Гішпан» на Гору Страчення, і для того зая"
вив Качмарському, що Мацейко все дістане. Рівночасно Підгайний зажадав
від Качмарського пістолі «Гішпан», що Качмарський зробив, доручив пісто"
лю Підгайному за посередництвом псевдо Залізняк. (ХII 2321, 2381г, і)
Подробиці ці є потверджені у виясненнях Мигаля, а саме, що з кінцем
мая 1934 року Підгайний згадував йому, що вже має у себе і вичистив пісто"
лю «Гішпан» кал. 7. 65, з якого Мигаль дня 9 мая вбив Бачинського. (ХIII 2444)
Як дальше Підгайний зізнає, цю пістолю, по докладному вичищенні,
Підгайний заніс разом з двома повними 9"ма стрільними магазинками на ви"
значену стрічу з Бандерою і там йому віддав. Бандера Підгайного задержав за"
повідаючи, що зараз прийде Мигаль, а сам підійшов до якогось чоловіка, який
стояв на віддалі 15–20 кроків; тому чоловікові Бандера дав пістолю, а від ньо"
го забрав дві гранати, які зараз віддав Підгайному, а цей чоловік відійшов.
Підгайний догадався, що цей мужчина це й є Мацейко, у зв’язку з телефо"
нічною розмовою яку мав з Качмарським і факту, що, власне, Гонта мав у себе
ті дві гранати, які тепер віддав. Коли Підгайний зі своїм спостереженням зра"
дився перед Бандерою і покликався на розмову з Качмарським, Бандера поде"
нервувавшися закинув йому, що він не придержується конспірації. Подібно як
було на «Сагарі» з Лебедем так і тепер щодо «Ґонти», а реакція Бандери ще
більш впевнила Підгайного, що цей чоловік це дійсно Гонта.
Дальшу розмову на цю тему перервав прихід Мигаля, який прийшов на
умовлену стрічу з Бандерою і почали нараду в справах організаційних. (ХII 2321–23,
2330, 2393)

Факт стрічі в згаданих обставинах Бандери з Підгайним і тему розмови пе"
редану Підгайним, обвинувачений Мигаль потверджує у всіх подробицях. (ХIII 2463)
61

А
К
Т
О
Б
В
И
Н
У
В
А
Ч
Е
Н
Н
Я

А
К
Т
О
Б
В
И
Н
У
В
А
Ч
Е
Н
Н
Я

Треба додати, що спочатку Підгайний в цій справі зізнав, що цю пістолю
доручив на Горі Страчення не Бандері, але безпосередньо Гонті, з яким він
там стрінувся на наказ Бандери. (ХIII 2306, 07)
По стрічі на Горі Страчення, «Гонта» вже більше з боєвим відділом не був
в контакті. По якомусь часі, Бандера заявив Підгайному, що Гонта, правдо"
подібно більше вже неповернеться, і дав вияснення в кількох словах, з яких
Підгайний зрозумів, що Гонта має брати участь в «роботі», при якій може зги"
нути або буде злапаний та що сам Бандера бадав терен, значить, був в Вар"
шаві. (ХIII 2339, 2353)
Вкоротці Качмарський дав Підгайному до зрозуміння що знає, що «Гон"
та» /також званий Грицем/ виїхав до Варшави «на Пєрацкого». Натомість
Бандера звернувся до Підгайного з питанням о прізвище «Ґонти» і як вика"
залося, Бандера довідався, що Гриць Мацейко залишив вдома у свого вуйка
картку з повідомленням, що він їде на прогульку, з якої вже більше не повер"
неться. Бандера хотів ствердити чи цей Мацейко є «Гонтою», а коли йому це
потвердили то «мало не здурів зі злости».
На найближчій стрічі з Бандерою, Підгайний повторив йому інформації
Качмарського. Тою розмовою Бандера дуже зденервувався. Доказував, що
Качмарський не смів про це знати бо сам Мацейко знав лише те, що їде до
Варшави і там щойно дістане дальші розпорядження. У зв’язку зі згаданою
карткою, якузалишив Мацейко, Бандера відгрожувався, що «того дурня»
/тобто Мацейка/ треба буде з Варшави стягати назад. (ХIII 2324, ХIII 2570, 2465)
Вкінці обвинувачений Підгайний вияснив, що в часі інспекції Пєрацко"
го в Галичині /це було від 3 до 9 червня 1934 року/ Мигаль повідомив його,
що один чоловік привіз вістку про приїзд міністра до Стрия і запитує, чи не
можна би там «щось зробити». На цю тему говорив з Бандерою Мигаль і
Підгайний, але Бандера заявив, що справа є неактуальна бо міністр зі Стрия
вже виїхав, а що більше – не знати куди буде переїжджати. (ХII2320, 2358, ХII 2570, 2465)
У зв’язку зі зізнанням Підгайного, Мигаль дня 8 червня 1935 року зізнав,
що не є правдою, щоб він коли небудь таку пропозицію зі Стрия дістав і щоб
він на цю тему говорив з Бандерою. Натомість Мигаль стверджує, що дійсно
сказав Підгайному про перебування мін. Пєрацкого в Галичині, нащо
Підгайний заявив йому, що ця вістка є в деннику «Вєк Нови», казав Мигалеві
це повідомлення витяти і в конверті переслати до Варшави, адресуючи до
«Любомира Сваричевського» при вулиці Кошиковей, числа Мигаль не
пам’ятає. Це доручення Мигаль виконав. (ХIII 2463)
/Як відомо, на вулиці Кошиковей 19 під прізвищем Любомира Свари"
чевського в тому часі мешкав Микола Лебедь/. (VIII 1449)
Що відноситься до побуту міністра Пєрацкого на інспекції в Галичині,
стверджено, що дійсно таке повідомлення було поміщене у «Вєку Новим»
дня 6 червня 1934 року. (ХII 2488–9)
Переслуханий в цій справі Підгайний, спочатку твердження Мигаля за"
перечив, опісля однак признався, що дійсно таке доручення дав йому, а саме
в слідуючих обставинах: У зв’язку з виїздом міністра Пєрацкого до Галичи"
ни, Бандера доручив Підгайному, постаратися пресові звідомлення в цій

справі і передати їх Степанові Долинському27, який тоді заступав Бандеру.
Цей Долинський, псевдо «Комар» є, як вияснює Підгайний, комендантом
другої боєвої групи, який був на «Сагарі» рівночасно з Лебедем. /Попередньо
Підгайний твердив, що його прізвища не знає/. В ОУН «Комар» відігравав
визначну ролю. Він провадив напад в Городку Ягейлонським /цей напад, під
оглядом технічним приготовив Лебедь /приятель Долинського/, останньо,
крім того що керував другим бойовим відділом у Львові, керував також боє"
вою роботою на провінції. Коли на доручення Бандери, Підгайний сконтак"
тувався з Долинським, якого знав особисто, – Долинський доручив йому
пресове повідомлення про побут міністра вислати на адресу, про яку зізнає
Мигаль. Підгайний це доручення виконав, але не особисто, а виручився
Мигалем. (ХII 2372, 2374, 2380 г)
В цьому слідстві Степана Долинського не переслухувано тому, що його
арештовано щойно 23 вересня 1935 року після чого, відносно нього слідство
приділено окремо. (ХII 2377–81, ХIII 2486)
Дня 14 червня 1934 року рано Бандера і Підгайний були арештовані. Ро"
ман Мигаль, ур. 1911 року, студент права, переслуханий в характері обвину"
ваченого, зізнав, що у зв’язку з тим арештованням, нав’язав з ним контакт
Роман Шухевич28. Стріча відбулася дня 15 червня надвечір, коли вже появи"
лися надзвичайні видання щоденних часописів з повідомленням про вбив"
ство в Варшаві. Шухевич видав організаційне розпорядження для Мигаля і
Качмарського заявляючи, що перебирає функції по Підгайним. Згадуючи
про варшавський замах висловився: «це є наш найкращий подвиг», сейчас
казав повідомити Малюцу, відкликати виїзд до Варшави. (ХIII 2451, 2574)
В цій справі Малюца вияснив, що він і Шухевич врадили повідомити Лебе"
дя в Варшаві про арештування Бандери, однак, оба не знали адреси Лебедя у Вар"
шаві і Малюца про це хотів довідатися в Чемеринської29. Тимчасом прийшла
вістка про вбивство міністра Пєрацкого і справа сталася неактуальною, з тою
власне радою залишення пляну прислав Шухевич Мигаля до Малюци. (ХVI 3036)
Згаданий Роман Шухевич, проти якого провадиться окреме слідство, є
після усталення слідства одним з найвизначніших членів Організації і нале"
жить до неї від ряду літ. В світлі вияснень його приятеля – Підгайного, а та"
кож вияснень Малюци та після інших даних, Роман Шухевич був боєвим
референтом ОУН, однак останньо, від половини 1933 року був на «урльопі
організаційному» і через те не брав участи, після чого сам Провідник Банде"
ра керував безпосередньо роботою в тій референтурі. (ХII 2342, 2344, 2375, ХVI 2994, 3039)
Переслуханий в цій справі як свідок, Роман Шухевич зізнав, що вправді
говорив з Малюцою, що про арештування Бандери треба повідомити «людей
в Варшаві», однак не знав хто з Організації і в якій цілі перебуває в Варшаві,
а особливо не знав яку місію має Лебедь.
Відносно втечі Мацейка по атентаті в Варшаві, обширні вияснення зло"
жили згадані Іван Малюца, Роман Мигаль і Евген Качмарський, робітник в
фабриці цикорії. (ХIII 2582)
Подібно як Малюца, оба останні, переслухані в характері обвинуваче"
них, призналися що належать до ОУН. Мигаль від 1931 року, Качмарський

62

63

А
К
Т
О
Б
В
И
Н
У
В
А
Ч
Е
Н
Н
Я

А
К
Т
О
Б
В
И
Н
У
В
А
Ч
Е
Н
Н
Я

Мигаль і Качмарський твердять, що вони нічого не знали про приготован"
ня атентату. Мигаль вияснює, що Мацейка запізнав доперва по вбивстві, Кач"
марський натомість, що останній раз перед атентатом бачив Мацейка при кінці
мая або з початком червня, коли на доручення Підгайного визначив Мацейкові
контакт на вулиці Вулєцкей /зн. контакт з Бандерою і Підгайним/. (ХIII 2411, ХIII 2540)
Опісля, Качмарський перший раз побачив Мацейка з кінцем червня або
в перших днях липня 1934 року у Львові. В часі слідства Качмарський спо"
чатку твердив, що ця стріча була припадкова, опісля, однак, дня 10 червня
1935 року виявив, що вона відбулася за посередництвом Мирона Королиши"
на, бо до нього першого Мацейко зголосився. (ХIII 2411, 2540, ХIII 2579)
/Треба сказати, що той же Королишин переховувався і в часі слідства не
був переслуханий/. (ХIII 2483–5)
Мацейко з «таємничою міною» заявив Качмарському, що повернувся з
подорожі, що був в Варшаві і брав участь у вбивстві Пєрацкого; з ним був ще
один чоловік, з яким, по вбивстві Мацейко в Варшаві мав стрінутися, але
тому, що Мацейко на означеному місці не застав його тому ще того самого
дня виїхав з Варшави. Мацейко говорив, що має викиди совісти з причини,
що поміг злапати Івана Мицика, вбивника Бережницького і, що у варшав"
ському вбивстві тому взяв участь, бо хотів зреабілітуватися перед Організа"
цією. Качмарський не питався і не знає коли Мацейко повернувся до Льво"
ва. Мацейко лише сказав йому, що мешкає у родини і що того дня має визна"
чену організаційну стрічу на вулиці Сербській. Незабаром Мацейко знова
повернувся і заявив, що на вулиці Сербській нікого не було і просив, щоби
Качмарський пов’язав його з кимось з Організації. Тому що Підгайний, як
також Роман Шухевич були арештовані, Качмарський звернувся до Мигаля
і заявив, «що приїхав чоловік з Варшави і шукає зв’язку». (ХIII 2412, 2530, 2579)
Обвинувачений Мигаль цей факт потверджує, заявляючи, що Качмар"
ський наполегливо наставав на цей зв’язок, і Мигаль, на підставі вияснення
Качмарського прийшов до переконання, що цей «чоловік з Варшави» є
вбивником міністра Пєрацкого. На бажання Качмарського, Мигаль звер"
нувся до Марії Косівної і за її посередництвом мав розмову зі знаним йому
членом ОУН, Малюцою, якому сказав, що «приїхав чоловік з Варшави» і

шукає зв’язку з Організацією. Як Малюца зазначує, ця розмова відбулася
дня 25 червня 1934 року. (ХIII 2382)
В дальшому перебігу Качмарський, Мигаль і Малюца вияснюють, що
Малюца через Мигаля визначив «чоловікові з Варшави» стрічу в домі при
вулиці Підваля 7, де міститься тов. «Дністер». На цю стрічу Качмарський не
прийшов з Мацейком, а сам, тому, що не міг його, за посередництвом Коро"
лишина30 повідомити. Тоді Малюца визначив стрічу на наступний день,
год. 10 рано, на т. зв. Червоним Мості, цю диспозицію Качмарський, знова
через Королишина, переказав Мацейкові. (ХIII 2531, 2383, ХVI 2971, 3036)
І дійсно, слідуючого дня на умовленому місці явилися Качмарський,
Мацейко і Малюца. Качмарський, не знаючи добре Малюци боявся довіри"
ти йому Мацейка, цього останнього задержав і підійшов до Малюци з вимо"
гою, щоби цей виказався розпізнавчими даними, які би свідчили, що він має
право в імені Організації приняти Мацейка. На це Малюца подав йому адре"
су «Люблин, Весола 10, м. 1». /Качмарський зізнає, що Малюца тоді подав,
поза любельським ще інші адреси, яких Качмарський не пригадує собі/.
Мацейко, якому Качмарський ці дані повторив признав за достаточні і на"
в’язав з Малюцою розмову. (ХIII 2412, 2531, 2541, ХVI 2971)
Як зізнає Малюца, Мацейко заявив йому /Качмарський не був до тої
розмови допущений/, що повертається з Варшави і що опис його втечі по
атентаті, поданий в пресі, є згідний з дійсністю. Він мав кинути бомбу у хви"
лині коли міністр буде висідати з авта. Однак, як він говорив, в тому моменті
робив все щоб бомба вибухла, ствердив, «що в бомбі нічо не робиться», тоді
він зрозумів, що вона не вибухне, заховав її, пішов за міністром до будинку і
там вбив його з револьвера.
Потім спокійно вийшов на вулицю, викинув бомбу, а коли з"за рогу
вибіг поліцист, він стрілив до нього і втік дальше.
Заявив також, що револьвер кинув в місті до ріки або в брамі до смітни"
ка. Цих подробиць звітування Малюца не пригадує собі. У Варшаві був разом
з «Тадкем» фал. «Скиба» /тими псевдами Мацейко висловлювався про одну
й ту саму особу/, як Малюца догадався – про Лебедя/; спочатку мешкав в
якомусь готелі, під прізвищем Степана Калінського, потому в іншому місці,
як Володимир Ольшанський. День атентату не був назначений і тому Ма"
цейко часто ходив на намічену вулицю щоб вбивство виконати при догідних
обставинах. В останній хвилині рішено замах приспішити, у зв’язку з по"
відомленням в пресі про арештування українців в Кракові. (ХVI 2972, 2979)
/Дійсно дня 15 червня варшавська преса повідомила про викриття лабо"
раторії і о арештуваннях в Кракові/. (IХ 1686)
Хто рішив приспішити атентат, Мацейко не говорив, але Малюца з його
оповідання прийшов до висновку, що Тадек"Скиба був зверхником Мацей"
ка. По атентаті, Мацейко півгодини даремно чекав на Скибу на якійсь вулиці
вже попередньо визначеній. Коли Скиба не явився, Мацейко постановив
втікати на власну руку. Вийшов з міста і через кілька годин пішки перейшов
50 кл. Опісля потягом поїхав до Люблина, однак, не розповів Малюці, як
довго він там був і в яких обставинах дістався до Львова. Фактом неприсут"

64

65

від липня 1933 року. Треба згадати, що Качмарський до дня 4 липня 1933 року
відсиджував кару 5 літнього ув’язнення, засуджений в 1928 році за напад
боївкарів УВО на уряд пошти у Львові. (ХIII 2382, 2464, 2579, ХVIII 3245, 3396, ХIII 2411)
Оба вони потвердили вияснення Підгайного щодо функції, яку вони
занимали в боєвій референтурі ОУН та що Бандера мав псевдо «Баба». Ми"
галь вияснив – згідно з Малюцою – що Підгайний мав псевдо «Бик», а що до
Мацейка, Мигаль називав його «Гриць», Качмарський натомість твердить,
що псевдо Мацейка було «Гонта». (ХIII 2393, 2420, 2662, ХIII 2391, 2411, 23865, 2557, 2580)

ПОВОРОТ МАЦЕЙКА ДО ЛЬВОВА.

А
К
Т
О
Б
В
И
Н
У
В
А
Ч
Е
Н
Н
Я

А
К
Т
О
Б
В
И
Н
У
В
А
Ч
Е
Н
Н
Я

ности Скиби в Варшаві на домовленому контакті Мацейко не був здивова"
ний, бо він і Скиба були приготовані на те, що вибух бомби спричинить
смерть не тільки міністра але й Мацейка.
Мацейко просив Малюцу щоб цей підшукав йому якесь помешкання, бо
з дотеперішного він незадоволений, а також просив про гроші і поміч в пере"
ході до Чехословаччини.
Запитувався, що сталося зі Скибою. (ХVI 2972,2979)
Про останнього і Гнатківську, кілька день пізніше Малюца довідався від
Чемеринської, що Лебедя затримано в Німеччині, а Гнатківська повернула"
ся з Ґданська до краю. (ХVI 2976)
Після дальших вияснень Малюци, Мацейко домовився з ним, що він на
власну руку, в околицях Славська, перейде до Чехословаччини. Дня 4 липня,
Малюца виїхав до Синовіцька*, а Мацейко натомість мав зараз за ним поїха"
ти. Перед виїздом вони бачилися кілька разів і Малюца дав Мацейкові з
організаційного фонду 35 золотих. (ХVI 2971, 3038, 3041, ХIII 2580)
З зізнань Мигаля і Качмарського виходить, що Мацейко дійсно в тому
часі виїздив десь на село, однак, вже 12 липня повернувся і скаржився Кач"
марському, що йому там було зле, що не мав там з чого жити, почувався не"
певно, бо не може віднайти Малюци і навіть не має револьверу. (ХVI 2383, 3531, 2580)
Качмарський постарався про нічліг для Мацейка, дав йому кілька золо"
тих і в присутності Мигаля, пістолю Ортгієс кал. 7. 65, потому, знова через
Мигаля пов’язав Мацейка з Малюцою, який тимчасом /дня 13–14 липня/
повернувся до Львова. (ХVI 2974, 3041)
Наступна стріча Малюци з Мацейком відбулася дня 14 липня, на рогу ву"
лиць Потоцького і Шимоновіча. Як зізнає Малюца, Мацейко вияснив йому,
що мусів повернутися бо перехід до Чех в околицях Славська є невигідний.
Малюца постановив сам занятися переходом Мацейка закордон, а
тимчасом підшукати йому помешкання у Львові. Рішено, що Мацейко
буде послуговуватися особистою виказкого на прізвище Степана Калін"
ського, бо таку виказку він вже мав. /Показуючи Малюці свою знимку на
цій виказці, Мацейко сказав: «газети пишуть, що маю інтелегентний вигляд,
а так не є»/. (ХVI 2974–76, 3041)
Виказка ця – подібно як й та, яка була виписана на прізвище Ольшан"
ського, була безперечно фальшива, тому що стверджено, що Магістрат Льво"
ва ніколи документу на це прізвище не видавав. (Додаток ч. 1)
Згідно з проханням Мацейка, Малюца підшукав йому помешкання у
Львові спочатку у якоїсь Яніни Бегей, вулиця Пекарська 39, де Мацейко пе"
ребував через 2 доби. Опісля Бегей постаралася за нічліг для нього у свого то"
вариша Юрія Цьонки, вулиця Декарта 4, врешті Мацейко замешкав в неви"
явленому локалю, який йому, на доручення Малюци, підшукав Мирон Бо"
гун, аплікант адвоката Степана Шухевича31, засуджений дня 8 листопада
1934 року на 7 літ тюрми за приналежність до ОУН. (ХVI 2974, 3009, ХVI 3012, ХVI 2974, 3075–85)
_______________________________________

* Синьовидного.

66

ВТЕЧА МАЦЕЙКА ДО ЧЕХОСЛОВАЧЧИНИ
Через те, що Мацейко нарікав, що у Львові чується непевно, Малюца по"
радив йому повернутися назад в сторони Славська і там чекати на дальші
рішення і визначив йому стрічу на мості між Желенянкою і Гребеновом. (ХVI 2974)
Рівночасно Малюца робив приготування вислати «Гонту» до Чехосло"
ваччини. В цій цілі звернувся до згаданої вже Анни Чемеринської о нав’язан"
ня контакту з закордонними діячами ОУН. Анна Чемеринська, після даних
слідства, є визначною діячкою Організації, і в часі перед замахом дня
15 червня входила в склад Краєвої Екзекутиви. Як вияснює Малюца, дня
25 липня 1934 року, згадана Чемеринська повідомила його в Синовіцьку, що
в найближчих днях сподіється мати стрічу по чеській стороні в Ясінє, з Яро"
славом Барановським. (ХVI 3038, 3889а, ХVI 3038)
Належить додати, що Барановський, наречений Чемеринської, є також
визначним діячем ОУН, і перебуваючи стало на Чехословаччині має зв’язок
між закордонним Проводом і Краєвою Екзекутивою. (ХVI 3035)
Ясіна це підгірська місцевість, яка лежить в Чехословаччині, на
Східньому Підкарпатті, у віддалі біля 10 кл. від польської границі, на заліз"
ничій лінії яка веде зі Станиславова через Надвірну, Яремче, Ямну, Микули"
чин і Ворохту. (Додаток ч. 2, 3)
Малюца і Чемеринська вирушили до Ясіни дня 25 липня з Синовіцька.
В дорозі до Ямної задержалися в пансіонаті родичів обвинуваченої Катери"
ни Зарицької. До Ясіни Малюца і Чемеринська добилися дня 26 липня, кор"
дон перейшли горами нелегально.
В Ясіні обоє зайшли до ресторану Клемпуша, де, випереджуючи питан"
ня, заявили Чемеринській – як виходить вже знали, її, що Барановський вже
був і просив почекати на його поворот. Ярослав Барановський дійсно дня
29 липня явився у Клемпуша. (ХVI 2974)
Барановський виказав згоду приняти «Гонту» і рішив, що сам особисто
дня 5 серпня буде в Ясіні чекати на нього і що його туди має привести Яро"
слав Рак, який, як вияснює Малюца, в липні 1934 року занимав одну з керів"
них позицій в референтурі пропаганди ОУН у Львові. (ХVI 3000, 3089д)
По устійненні контакту, Малюца з Барановським обговорив ряд органі"
заційних справ у зв’язку з конечністю скомплектування нової Крайової Ек"
зекутиви, на місці Бандери й інших арештованих членів в Галичині.
Крім того Барановський запитував Малюцу чи він не має чоловіка, яко"
го можна би через Чехословаччину вислати до «Усташі» – організація хор"
вацьких націоналістів, в цілі зазнайомлення її з ідеологією ОУН – на це пи"
тання Малюца відповів, що такого кандидата не має32.
Чемеринська з Барановським залишилася в Ясіні. Малюца дня 31 липня
повернувся назад щоб зорганізувати домовлений перехід Мацейка закордон.
Спочатку приїхав до Ямної, де так як передше ночував в пансіонаті Зариць"
ких і стрінувся з їх дочкою Катериною. Наступного дня згадана Зарицька
пішла – нібито на прогульку – до Косова, і Малюца дав її доручення, щоб та пе"
реказала Гнатківській, що «він її остерігає і радить щоб вона була обережною».
67

А
К
Т
О
Б
В
И
Н
У
В
А
Ч
Е
Н
Н
Я

А
К
Т
О
Б
В
И
Н
У
В
А
Ч
Е
Н
Н
Я

Рівночасно Малюца пішов на міст на умовлену стрічу з Мацейком і ка"
зав йому явитися в суботу дня 4 серпня в Ямній і чекати на залізничому
двірці, або в пансіонаті Зарицьких на знайомого вже йому Рака Ярослава. Тут
ще раз Малюца вручив Мацейкові 25 злотих.
Опісля Малюца повернувся до Львова і зайшов до Рака. Доручення яке,
покликаючися на Ярослава Барановського, дав Ракові звучало: що дня 4 серп"
ня вечором має явитися в Ямній, на залізничій станції стрінеться зі знайо"
мим чоловіком, опісля того чоловіка під претекстом прогульки має переве"
сти на чеську сторону до Ясіни і там «віддати» його в руки Барановського.
Як зізнає Малюца, Рак на повище погодився, опісля дня 8 серпня по"
відомив його, що доручення виконав і згаданого чоловіка «передав» Бара"
новському. (ХVI 2975, 3038)
Переслухані в характері обвинувачених Катерина Зарицька, ур. 1914 ро"
ку, студентка Політехніки і Ярослав Рак, ур. 1908 року, аплікант адвокат"
ський, до приналежности в ОУН не призналися всякий зв’язок з тою спра"
вою, однак, опісля признали слідуючі факти: (ХVII 3109, 3152)
Як зізнала Зарицька, – Малюца і Чемеринська дійсно на кілька день пе"
ред 31 липня ночували у її родичів в Ямній, опісля пішли на прогульку на
Говерлю. У вівторок дня 31 липня повернувся сам Малюца і говорив, що Че"
меринська залишилася в Ворохті. Малюца переночував в Ямній а потому
повернувся до Львова, вона пішла на прогульку до Косова. Малюца просив
її щоб поздоровила Дарію Гнатківську і порадила її аби «не засиджувалася
вдома». Зарицька це доручення Гнатківській повторила, коли зайшла до неї
з Косова до Смондного, однак твердить, що, мимо того, що Гнатківську знає
дуже мало, відвідала її мимо просьби Малюци. (ХVII 3090, 3127)
З Косова до Ямної Зарицька повернулася дня 3 серпня. Вдома застала
свою товаришку, Віру Свєнціцьку33, яка згідно з домовленням приїхала до
неї з візитою вже 1 серпня. На питання в слідстві, чому Зарицька виїхала до
Косова мимо домовленої візити, задовольняється відповіддю, що не була
певна терміну її приїзду.
Дальше Зарицька зізнає, що в суботу 1 серпня вполудне відвідав її в пан"
сіоні молодий чоловік, який відрекомендувався її як «Богдан». Того чолові"
ка вона знала передтим тільки з видження, зі спортової площі у Львові, а на
пропозицію відбути спільну прогульку, запросила його до пансіонату ро"
дичів на обід і вечерю, не беручи за це ніякої винагороди.
Чоловік цей, як виходить з розпізнання знимки Зарицькою, був Гри"
горій Мацейко. (ХVII 3233а)
Треба додати, що спочатку Зарицька зізнала, що цей «Богдан» відвідав її
вже в середу 1 серпня, ще перед її виїздом до Косова, і що в суботу був у неї
другий раз, опісля це твердження Зарицька відкликала, вияснюючи, що пер"
ше свідомо зізнавала неправду. (ХVII 3112, 3233а)
Вечором 4 серпня Зарицька, «Богдан» і Свєнціцка вийшли на залізничу
станцію, до потягу який приїздив зі Львова, але не для того щоб когось очіку"
вати, а тільки з простої цікавости. Як виказалося, тим потягом приїхав її зна"
йомий Ярослав Рак. По привитанні всі четверо зайшли до пансіону, умовляю"

чися, що завтра, в неділю 5 серпня, підуть на прогульку на гору Кукул. Зариць"
ка приготовила «Богданові» і Ракові спільний нічліг на піддашу, наступного
дня рано о годині 4"й збудила їх і всі четверо поїхали потягом до Ворохти,
звідки пішки пішли до Вороненкі. Звідтам, всупереч попередному пляну, за"
вернули не вліво, на шпиль Кукула, але в противному напрямі – направо, до
«Пшеленчи Татарскєй». Хто змінив програму прогульки, Зарицька не знала,
бо її було обоятно доки вони зайдуть. Однак, коли вже зайшли до знаків тран"
гуляційних, вона і Свєнціцка почуваючи втому, залишилися на місці. Рак з
«Богданом» пішли дальше заповідаючи, що за годину будуть назад. Мимо того,
що почав падати дощ, вони чекали біля 5"ть годин марно, і остаточно повер"
нувся тільки Рак, який вияснив, коли він ішов з «Богданом», в лісі з другої сто"
рони кордону вибіг якийсь чоловік і закликав до них «гальо», після чого «Бог"
дан» перейшов кордон і залишився зі знайомим.
Зарицька, Свєнціцька і Рак опісля зійшли до Вороненки і потягом по"
вернулися до Ямної, а натомість Рак поїхав дальше до Львова. Коли після
того зони стрінулися в вересні у Львові, Рак просив її, щоб вона нікому не
оповідала за ту прогульку, «бо Богдан йому не подобався» і було би краще,
якби він був згубився у Ворохті. (ХVII 3091,3102–3121, 3233)
Повищі вияснення потвердила згадана Віра Свєнціцка, яка була пере"
слухана в характері свідка і додала, що вона і Зарицька в часі прогульки задер"
жалися не для того що були змучені, але тому, що так їм наказав Ярослав. Той
же Рак, коли повернувся вияснив їм, що цей незнайомий «Богдан» попрова"
див його до чеського кордону, де, як він говорив, має стрінутися зі своїм бра"
том. Ішли вони довго, аж врешті з’явився якийсь чоловік. На його вид, «Бог"
дан» попросив Рака щоб він хвилинку почекав, сам получився з прибулим і
оба пішли в сторону Чехословаччини. Коли Рак не міг його дочекатися, по"
вернувся назад до Зарицької і Свєнціцкої.
Рак вже тоді був неспокійний з приводу цього припадку і радив, щоб вони не
признавалися, що «Богдан» був в їх товаристві і було б краще, якби він був вже
відлучився від них у Ворохті. Треба додати, що Зарицька дійсно спочатку в
слідстві твердили, що «Богдан» віддалився вже в Ворохті і десь пропав. Щодо
Свєнціцкої то слідство виявило, що вона була членом ОУН і спільно з Зариць"
кою провадила боєву розвідку, яка була під наглядом Мигаля, через Марію
Косів. Проти Свєнціцкої провадиться осібне слідство у Львові.
Що відноситься до Ярослава Рака, він дав слідуюче вияснення: (ХVII 3133)
Івана Малюцу знає, але від 31 липня до 4 серпня небачив його і є неправ"
дою, щоби Малюца або хто небудь давав йому доручення поїхати до Ямної і
когось перепровадити через кордон. До Ямної Рак приїхав дня 4 серпня вечо"
ром, але з власної ініціятиви і лише тому, щоб відвідати Зарицьку. Дня 5 серп"
ня вибрався з нею і її товаришкою Свєнціцкою на прогульку і були на шпилі
Кукула. Нікого в їх товаристві не було і ніхто в дорозі не розлучався. (XVII 3152–8)
Опісля Ярослав Рак своє вияснення змінив і признав, що на залізничій
станції в Ямній він привитався з якимсь чоловіком, подібним до того що є на
знимці, яку йому показали в часі слідства – це значить до Мацейка. З цим чо"
ловіком, якого знав з видження, разом ночував, між собою замінили лише

68

69

А
К
Т
О
Б
В
И
Н
У
В
А
Ч
Е
Н
Н
Я

А
К
Т
О
Б
В
И
Н
У
В
А
Ч
Е
Н
Н
Я

кілька слів на тему спорту. Наступного дня, Рак, Зарицька і Свєнціцька
пішли на Кукул, Мацейко прилучився до їх товариства і в дорозі рішив, що
підуть іншою дорогою, а не тою якою задумував Рак, Рак уступив бо не ува"
жав себе за провідника прогульки. Коли вже дійшли до чесько"польського
кордону, Мацейко попросив Рака щоб той пішов з ним до Пшеленчи Та"
тарськєй /тим самим в напрямі Ясіни/. Хоча дорога на Пшеленч провадить в
противному напрямі як на Кукул, Рак погодився, бо Мацейко заповів, що в
дорозі до кордону він мав стрінутися зі своїм братом який перебуває в Чехо"
словаччині. На прохання Мацейка, Рак заявив товаришкам щоб вони зали"
шилися на місці і почекали, а вони за годину повернуться назад, потому з
Мацейком пішли дальше.
Після вияснень Рака, коли вони вдвох вже перейшли біля 10 кл., а «брат»
Мацейка не являвся, Рак постановив повертатися. Тоді Мацейко взяв від
нього мапу і заявив, що до Ясіни піде сам. Мимо того в поворотній дорозі ще
якийсь час ішов з Раком і цілий час розглядався. Коли вже зблизилися до
місця, де залишилися жінки на 5 кл., з ліса вийшов якийсь чоловік, який за"
кликав до Мацейка «гало». Мацейко дуже втішився і сей час пішов до нього,
пропонуючи, щоб Рак привитався з ним. Рак, однак, як твердить, не хотів пе"
реходити кордону і сказав, що буде чекати в лісі по стороні польській. Чекав
дві години, Мацейко не повертався. Тоді Рак пішов до жінок і разом пішли до
Вороненку, звідки прямо потягом поїхав до Львова. Рак признає, що ця пе"
реправа з незнайомим товаришем видалася йому /ретроспективною/ досить
підозріла і радив товаришкам, щоби, на випадок чиїх"небудь питань говори"
ли, що товариш цей зник у Ворохті, де мабуть його арештовано.
До повищих вияснень належить додати слідуючий факт: (ХVII 3144)
Дня 7 квітня 1935 року один з працівників П.П. переслухував в тюрмі у
Львові Броніславу Коцінську, яка була арештована у зв’язку з крадіжу в Пе"
ремишлі. Коцінська зізнала, що перед дверима тюрми чула, що «українка За"
рицька» призналася, що перепровадила закордон вбивника міністра Пєрац"
кого. (ХVII 3139)
Переслухана в характері свідка Коцінська зізнала, що в березні, перебу"
ваючи з Зарицькою в одній келії тюремного шпиталя, чула розмову, як гово"
рила Зарицька на коридорі шпиталя з Ромою Чорною, відсиджуючи кару
6 літ ув’язнення за участь в ОУН. Зарицька півголосом звірилася Чорній, що
вона є під закидом перепровадження через польсько"чеський кордон вбив"
ника міністра Пєрацкого; додала, що вона дійсно це зробила, але того їй не
докажуть бо вона виправдується тим, що до пансіону її родичів приходять
різні люди, що вона пішла з якимсь чоловіком в більшім товаристві на про"
гульку, в часі якої один відлучився і десь зник. (ХVII 3141)
Як стверджено, Коцінська, Зарицька і Чорна в березні 1935 року перебу"
вали рівночасно в тюремнім шпиталі. (ХVII 3142–3, Додаток ч. 4)

70

ГРИГОРІЙ МАЦЕЙКО ВБИВНИК
МІНІСТРА ПЄРАЦКОГО

А
К
Т

Відносно самого Григорія Мацейка слідство зібрало слідуючі дані:
Григорій Мацейко, ур. 8 серпня 1913 року в Щерці, пов. Львів, син Івана
і Агафії Мацейків, віросповідання грек."кат. і там замешкалий. Мати Григо"
рія закінчила 7 кляс початкової школи, натомість батько, господар і є аналь"
фабетою. Крім Григорія, Мацейки мають ще двох молодших синів, Василя і
Ярослава, які, в противенстві до Григорія, уважалися за недорозвинених.
Григорій Мацейко закінчив 7 клас вселюдної школи і у Львові перейшов
від 1929 до червня 1933 року 3 літний курс вечірної фахової школи в відділі
металевім.
Від 1929 року Мацейко мешкав і був на одержанні своєї тітки /сестра
матері/ Анни Чучман і її чоловіка Євгена Чучмана, замешкалих у Львові, ву"
лиця Театинська 5. Спочатку працював як практикант музичних інстру"
ментів, однак звільнено його з причини сталого занедбування праці. В
1933 році дістав працю в закладі цинко"літографічним «Унія», який належав
до Маріяна Чучмана, брата Евгена Чучмана. Пильнований через обох Чуч"
манів, Мацейко сповняв там обов’язки практиканта, інкасента а навіть
хлопця до посилок – з тижневою заплатою 5 золотих. (ХVII 3193–32204, 3218, 3226)
Від 1 жовтня 1933 року до 15 лютого 1934 року, Григорій Мацейко був у
Львові арештований під закидом приналежности до ОУН, розповсюджуван"
ня летючок і знищення державного герба, однак слідство відносно нього і ще
кількох співобвинувачених дня 14 марта 1934 року було припинено з браку
доказів. (ХVII 3404)
По тім арештованню, поліція перепровадила розвідку щодо його особи і
поліцист кількакратно заходив до помешкання Чучманів; Мацейко був сильно
тим поденервований, оправдувався що є невинним, однак на всі перестороги і
впімнення тети не реагував, а твердив, що «поліція взагалі арештує всіх молодих
українців». Як виходить з зізнань Чучманів, Мацейко ще давніше звірився, що
через непорозуміння причинився до зловлення Мицика, який по доконанні
вбивства втікав. Назагал був скритий і неговіркий, робив враження второпного.
Занимався спортом і навіть похвалився Чучманові, що в бігу взяв перше місце.
Як зізнають Чучмани, в перших днях червня 1934 року, Мацейко несподіва"
но вийшов здому і більше вони його не бачили. Від кількох тижнів був поденер"
вований і збудливий. На пару день перед зникненням, заповів теті, що хоче по"
їхати на відпустку. Чучманова на це не хотіла зізволити, порадила йому іти на
відпустку за кілька тижнів до табору Українського Гігієнічного Українського То"
вариства. Однак Мацейко приставав на свойому, Чучманова поденервована
сказала йому, що, коли він не думає залишитися то може взагалі здому забирати"
ся. Того самого дня Мацейко заповів, що додому повернеться вечором, однак,
більше вже не показався, натомість вдома Чучмани знайшли картку, в якій про"
сить вибачення, що без дозволу вуйка /Евгена Чучмана/ від’їжджає на відпуст"
ку. Цю картку, як твердить Чучманова, згубила або знищила, але ані вона, ані

О
Б
В
И
Н
У
В
А
Ч
Е
Н
Н
Я

71

А
К
Т
О
Б
В
И
Н
У
В
А
Ч
Е
Н
Н
Я

також Чучман не признаються, щоб кому"небудь про неї згадували і щоб в ній
було сповіщення, що Мацейко вже більше не повернеться. Чучмани не знають
куда їх сестрінок в червні подався, але ствердили, що до батьків він не поїхав.
Залишаючи Чучманів, Мацейко взяв зі собою попелясте убрання, а крім
того дві пари штанів, одні чорні в паски і одні короткі, з. вз. «пумпи». /Треба
згадати, що власне в тих спортових штанах Мацейка у Львові бачили: Кач"
марський, Мигаль і Малюца, а опісля в Ямній Рак та його товаришки/. Зни"
щеного капелюха не брав а вийшов без накриття голови. Натомість зі собою
взяв ясний, зеленкуватий літний плащ з паском, який весною купила йому
Чучманова. Взяв кілька сорочок, між іншим стару сорочку Чучмана, яка була
йому подарована. Чучман заявив, що сорочки були шиті на замовлення, в
закладі св. Вінцентего & Павльо у Львові; ці сорочки були з манжетами до
припинання на 3 ниткові гузики, це значить такі, які були знайдені в течці
Ольшанського і Лебедя. При переслуханні, таку одну сорочку Чучман віддав
для порівняння тих, які носив Мацейко. (ХVII 3195–3203)
Стверджено з участю визначного [графолога] Францішка Ігнатовскего,
що обі згадані сорочки, виявлені в Варшаві, є під оглядом крою, способу шит"
тя і вимірів ідентичні зі сорочкою, яку в слідстві передав Чучман: на підставі
порівнання сорочок, знавець прийшов до переконання, що всі вони походять
з одної робітні і були призначені для одної й тої самої особи. (ХVII 3233с)
Евген Чучман та його жінка Анна Чучман розпізнали сорочку, знайдену
в приміщенні на вулиці Вольскей 42 в Варшаві, як сорочку Чучмана, подаро"
вану Мацейкові. Щодо сорочки виявленої у Лебедя, а ідентичної під оглядом
крою і шиття з тамтими сорочками, обоє ствердили, що Мацейко мав таку
саму сорочку, лише не білу, а лільйову, однак коли вона полиняла, безпереч"
но належить до Мацейка. (ХVII 3199, 3203)
У зв’язку з тим, згідно з опінією знавців Кароля Гебера і Францішка Ігна"
товскего /кождого зосібна/, стверджено, що ця сорочка дійсно засадничу
краску ясно"ліля мала, але внаслідок прання стратила її. (ХVII 3228, 3233с)
Треба додати, що крім того Чучманова розпізнала рушник який залишив
в течці Ольшанський, як свою власність і врешті, Чучмани і Макс Адлер, у яко"
го був куплений плащ Мацейка, розпізнали плащ знайдений на сходах дому
ч. 5 вулиця Окульнік, як ідентичний з плащем Мацейка. (ХVII 3199, 9203, 3203, 3207)
Щодо дальшої судьби Мацейка від залишення їх дому, Чучмани зізнали
лише, що під кінець липня, під час їх неприсутности Мацейко несподівано
прийшов до помешкання, і в присутності мешканки дому, Ядвігі Рутков"
скей, забрав свою білизну, заповідаючи, що прийде відвідати тету. Одного
разу, в тому самому часі телефонував до Чучмана, що в найближчу неділю же"
ниться – і потому слухавку відложив. (ХVII 3195, 3200, 3203)
Брат Григорія, Василь Мацейко зізнає, що пару тижнів по залишенню
Чучманів, Григорій прийшов і заявив, що приїхав з 2"тижневої відпустки за"
пізно, яку дістав від вуйка, і тому йому нема чого повертатися назад до Чуч"
манів, він іде дальше шукати праці. (ХVII 3226)
Врешті товариш Григорія Мацейка, Олекса Книш зізнав, що в тому часі
бачив Мацейка у Львові, як він переходив вулицею. Одягнений був в штани

«пумпи», а волосся було в нього коротко стрижене хоч давніше носив довге. Це
устійнення відповідав виясненням Малюци, який також твердить, що по по"
вороті з Варшави, Мацейко мав волосся коротко стрижене. (ХVII 3226)
Мати Григорія Мацейка зізнала, що останній раз син був у неї в Щерці в
першій половині мая 1934 року. Вона не знає і від нікого не чула, що сталося
з ним від часу, коли він в таємничий спосіб покинув дім Чучманів. (ХVII 3220)
Обшук переведений в батьків Григорія Мацейка в Щерці не дав доказів
вини, знайдено лише серед особистих документів Мацейка «книжечку
спортово"лікарську», в якій були занотовані розпізнавчі дані, а між іншим
висота Мацейка на 1. 72 м. Ця висота відповідав пересічному описові свідків
втечі в Варшаві. (ХVII 3216–19, 3222)
Крім того знайдено 3 групові знимки, на яких крім інших мужчин був та"
кож Мацейко. Знимки ці, по побільшенні були ще раз показані свідком по"
гоні. Серед тих свідків, Вінценти Кухарські і Станіслав Багінські ствердили на
тих знимках незвичайну подібність, натомість Болеслав Філіпюк категорично
розпізнав винуватця з погоні в дні 15 червня на вулицях Варшави.
На підставі всіх вищеподаних даних треба визнати, що вбивником
міністра Броніслава Пєрацкого є згаданий Григорій Мацейко.
Заразом треба признати, що вбивства доконав Мацейко як член Організації
Українських Націоналістів, і на приказ Організації з доручення Бандери і Лебе"
дя, в цій цілі користав з їхньої помочі, а також з помочі Мацейка, Підгайного,
Гнатківської, Карпинця і Климишина, врешті – той же Мацейко заховався при
помочі Малюци, Чорнія, Мигаля, Качмарського, Рака і Зарицької.
Крім того виказано, що, даючи Мацейкові наказ і поміч у вбивстві, а за"
разом і втечі, всі повищі обвинувачені брали участь як члени ОУН і викону"
вали доручення дане їм Організацією.
А щоб виявити ролю, яку в цій справі вони відіграли, належить виясни"
ти, на чому полягає їх участь в цій Організації і, передусім, чим властиво є
Організація Українських Націоналістів /ОУН/, яка давніше була під назвою
Українська Військова Організація /УВО/. (ХVII 3229–3230)

72

73

ІСТОРІЯ УКРАЇНСЬКОЇ ВІЙСЬКОВОЇ ОРГАНІЗАЦІЇ
/УВО/
Маючи намір вияснити історію, ціль і методи тої організації, а заразом
висвітлити її зв’язок з цим вбивством, слідство зібрало і збадало в першій мірі
офіціяльну літературу ОУН і УВО. Врахували видання періодичні, брошури і
летючки, і то однаково ті, які Організація опублікувала як свій офіціоз, як і ті,
з яких організаційний характер виникав безспірно з їх змісту й з осередків
кольпортажі. (IV 748, V 1058, 1071, VIII 1377, 1381, ХIV 2613, 2769д, ХV 2839, 2846, 2944, 2955, ХVI 3051, ХVII 3162)
Подруге, в 1935 році Міністерство Справ Внутрішних і Відділ II Штабу
Головного дали доступ слідству до актів, які походили з тайних архівів ОУН і
УВО, а саме 418 оригіналів і 2055 фотокопій оригіналів – машинописів і ру"

А
К
Т
О
Б
В
И
Н
У
В
А
Ч
Е
Н
Н
Я

А
К
Т
О
Б
В
И
Н
У
В
А
Ч
Е
Н
Н
Я

кописів, являючихся листами діяльности, протоколи, рахунки й інші
організаційні документи34. Ці акта були виявлені восени 1933 і 1934 роках на
Чехословаччині, в час обшуку перепровадженого тамошніми властями у
діячів УВО і ОУН, Омеляна Сеника35, Володимира Забавського36, Ярослава
Барановського, Володимира Мартинця37, Остапа Чучкевича, Дмитра Рави"
ча38 і Евгена Кульчицького. (ХХ 3629, 3630, ХХIII 4152, ХХIV 4373, 4374)
Врешті був переслуханий в характері свідка начальник відділу безпеки
Міністерства Справ Внутрішних, Вацлав Станіслав Жиборскі, виконуючий
в роках від 1929 до 1935 становище начальника Відділу Безпеки в Уряді воє"
відським в Тернополі, а тому обізнаний з діяльністю ОУН на тлі власних об"
сервацій і службового досвіду.
Стан речей виникаючий з повищих трьох даних: з літератури ОУН і УВО, з
організаційного архіву, та з зізнань свідка Жиборського, є слідуючий: (ХХ 3579)
Українська Військова Організація повстала в Галичині в час переломових
війн польсько"совітських в 1920 рр. Засновники її, вербуючися з розпороше"
ної по краю української армії, т. зв. галицької, скупчили різні групи бувших
військовиків, покликуючи тайне «Начальне колегіум військових органі"
зацій». /Наказ ч. 1 з дня 2 вересня 1920 року/. Нав’язуючи до традиції бороть"
би з 1918–1919 рр. Начальне Колегіум виступило з закликом підготовки
збройного повстання у відповідний час, «в цілі визволення українського наро"
ду», і створило в Галичині, в короткому часі ряд узброєних боївок, т. зв. роїв,
підлягаючих «колегіом повітовим і окружним».
Повищі збройні підготування в краю, знайшли відповідник в диплома"
тичній акції бувшого уряду Евгена Петрушевича, який, по упадку «Західньої
Української Народньої Республіки», заховався до Відня і, негуючи стан правний
повсталий через Трактат Руський, підняв на міжнародньому грунті заходи
відібрання Польщі землі полуднево"східні і створити з них українську державу.
УВО виступило на арену перший раз по влаштуванні замаху на прибуло"
го до Львова, Начальника Держави, Юзефа Пілсудського39. Дня 25 вересня,
боєвик Степан Федак40, син адвоката і директора тов. «Дністер» у Львові,
стрілив з револьвера до Маршалка Пілсудського ранивши львівського воє"
воду, Грабовського, який був в його товаристві.
Арештування Федака і виявлення сітки змовників, на якийсь час спаралі"
зувало діяльність УВО. Одночасно адже на чолі руху конспіраційного вису"
нувся, свіжо прибулий до краю полк. Евген Коновалець41, бувший командувач
Січових Стрільців на Україні. Коновалець, мимо нехоті Петрушевича, зміг в
короткому часі здобути собі довір’я давних військовиків Галицької Армії, і че"
рез одруження з дочкою згаданого адвоката Федака дістати доступ до політич"
них кіл в краю. Піднесений на становище Головного Коменданта УВО, – на
якому залишився безпереривно по нинішний день – Коновалець перетворив
Організацію на взір військових формацій, з герархічним керівництвом одно"
особовим округ і відділів, і в 1922 році штовхнув УВО до нової акції.
Нагода по тому дали заряджені пораз перший на землях полуднево"
східних Польщі, вибори до Сейму і Сенату. «Уряд» Петрушевича і покірна
йому частина угруповань українських в краю, на знак протесту проти

«анексії» Галичини, виступили з гаслом бойкоту виборчого. УВО перебрало
ролю виконавця тої проклямації, застосовуючи примусовий опір саботаж"
ний і терор. Від кулі терориста згинув тоді Сидор Твердохліб42, представник
позитивного відношення до польської держави і засновник українського
виборчого блоку «Хлібороб».
Повторне арештовання склонило Коновальця і його найближчих підко"
мандних до втечі закордон, де «Начальне Колегіум» залишилося вже наста"
ло, керуючи з безпечного місця роботою Організації за посередництвом
підлеглого Коновальця, «Крайового Коменданта УВО».
Дальшої заколотницької акції не перервала децизія Ради Амбасадорів з дня
15 марта 1923 року, яка остаточно признала суверенність Польщі на землях був"
шої Східньої Галичини, ані навіть тоді, коли прийшла ліквідація «уряду» Пет"
рушевича і його опертя, всупереч Коновальцеві, на чинники комуністичні.
Акція УВО в краю розтягнулася в непереривний тяг нападів і вбивств.
Ділом тайних боївок заосмотрених ззакордону фондами і зброєю, було ряд
замахів на опірних агітації українців, невдалий повторний замах у Львові на
Голову Держави /на Президента Войцеховского в дні 5 вересня 1924 року/,
збройні напади на амбулянси і поштові уряди /Дунаїв, Калуш, Богородчани,
Львів/, напад на касу повітового Відділу в Долині, врешті, дня 19 жовтня
1926 р. вбивство шкільного куратора у Львові, Собінського.
Заразом в численних процесах судових вийшло на яв, що УВО в своїй
діяльности, зв’язалася з чужою розвідкою, проводячи в Польщі шпигунську
роботу в користь постороннього чинника. Факт той виявлюючи дійсну
фінансову підставу Організації й її політичну залежність, збудив від’ємне ехо
навіть в колах скрайних націоналістів. Коновалець, обороняючися перед
закидами, пробував заперечити виявленим доказам, однак признав на
шпальтах органу УВО «Сурма»43, що Організація провадить розвідку
військово"інформаційну, але, якби для своєї цілі.
У висліді однак, прийшов для УВО критичний час. Односторонний ха"
рактер військово"боєвий, випливаючи вже з самої назви, зміцнення діяль"
ности а навіть програми, до дії антипольської /т. зв. галицьке УВО/, врешті
вищезгаданий зв’язок з чужою розвідкою, діяли щораз відпихаючо на
українське суспільство в краю і на осередки еміграційні, культивуючи особ"
ливо сильну традицію боротьби о так звану Велику Україну.
В такому стані справи, революційні українські елементи, щораз частіше
почали шукати відрубних середників, засновуючи власні організації, оперті
на інших засадах діяння.
В 1924 році повсталав Празі організація Української Національної Мо"
лоді44, яка вкоротці здобула собі чисельні круги академічної молоді в Галичині
і в 1927 році покликала до життя власний орган – «Національну Думку». Вод"
нораз, в 1925 році ряд товариств зосереджених емігрантів так званих «над"
дніпрянців», получилися в Празі, в «Лігу Українських Націоналістів»45, вису"
ваючи в своїй програмі, відмінно від УВО, на перший плян засаду т. зв. собор"
ности України. Накінець, обі ці групи, це значить, «Українська Національна
Молодь» і «Ліга Українських Націоналістів», створили спільну репрезентацію

74

75

А
К
Т
О
Б
В
И
Н
У
В
А
Ч
Е
Н
Н
Я

А
К
Т
О
Б
В
И
Н
У
В
А
Ч
Е
Н
Н
Я

Провід українських
націоналістів

під назвою «Союз Організацій Українських Націоналістів»46, /1927 року/ і ви"
ступили з гаслом скликання великого Конгресу Націоналістичного, який би
зосередив цілість українського революційного руху.
Факти ці свідчать о непопулярности УВО, змусили Коновальця шукати
компромісу. Схоплюючи тенденцію «Союзу», сам стався основником ідеї
конгресу і поширення цілости руху в новій організації. В цей спосіб УВО
примирилася з амбіцією охоплення у власні організаційні рами всі рево"
люційні елементи, однак відкрила собі можливість фактичного їх опануван"
ня. Ця можливість була через УВО вповні використана.

О
Б
В
И
Н
У
В
А
Ч
Е
Н
Н
Я

ПОСТАННЯ ОРГАНІЗАЦІЇ
УКРАЇНСЬКИХ НАЦІОНАЛІСТІВ /ОУН/
Ї Ї УСТРІЙ І ЗАКОРДОННЕ КЕРІВНИЦТВО.
В повзятій тактичній боротьбі за місце і впливи в новій організації, Ко"
новалець, диспонуючи більшою свободою рухів на терені закордонному, і,
передусім, перевага фінансових можливостей – на джерело яке вже вказано
повище – в короткому часі зміг охопити новий рух у свої руки і постепенно
підпорядкувати його собі. В результаті, Конгрес Націоналістів, який відбув"
ся в днях від 27 січня до 3 лютого 1929 року у Відні, приніс УВО фактичну
побіду, і покликана до життя Організація Українських Націоналістів, обду"
мана початково через її ініціяторів як противага для УВО, сталася новим і
надмірно догідним інструментом її дій.
В ОУН, Коновалець – вибраний Головою т. зв. Проводу або управління –
виграв ряд можливостей і користи. Опановано тенденцію у відношенні до
УВО відцентровання і зліквідовано спробу провадження в краю тайної
організації конкуренційної. Воднораз були притягнені до співпраці з Коно"
вальцем еміграційний елемент, т. зв. наддніпрянці, які дотепер сторонили
від «галицької» УВО. Водночас нова організація, через факт сполучення
ряду об’єднань давала вигляд одинокої репрезентації народньої, і через свій
шильд політично"ідейний, краще ніж терористична і здискредитована УВО,
надавалася до підняття дій і забігів на міжнародньому грунті. Врешті, оскіль"
ки всі вищезгадані суперницькі організації з тою хвилиною перестали існу"
вати і поступили в поглинення ОУН, остільки УВО, непримирилася з даль"
шого існування, заховуючи власні і заздрісні збереження середників диспо"
зиції фінансової, політичної і боєвої.
В особі Коновальця була скупчена зверхність над обома організаціями, під
двома титулами: Голова Проводу Українських Націоналістів і Головного Комен"
данта УВО /т. зв. Спілка/. Рівнож й дуже децидуюче становище обняв чоловік
УВО, довірений Коновальця Володимир Мартинець. Інші пости в Проводі
розділено на вигляд з перевагою наддніпрянців, але постепенно Коновалець
зміг змінити уклад сил, перетягаючи на свою сторону деяких /напр. інж. Ми"
колу Сціборського47 , то знова усуваючи інших з організацій /Кожевніков48,
76

А
К
Т

Коновалець Євген

Кушнір Макар

Сеник Омелян
77

Провід українських націоналістів

А
К
Т
О
Б
В
И
Н
У
В
А
Ч
Е
Н
Н
Я

А
К
Т
О
Б
В
И
Н
У
В
А
Ч
Е
Н
Н
Я

Ляхович Євген

Онацький Євген

Вассиян Юліан

Мартинець Володимир

Барановський Ярослав
Сушко Роман
78

Капустянський Микола
79

А
К
Т
О
Б
В
И
Н
У
В
А
Ч
Е
Н
Н
Я

Костарів49, Моралевич50/, врешті, впроваджуючи до Проводу дорогою нефор"
мальною, – визначного діяча УВО Емілія Сеника. Осягнення так далеко йдучої
зверхности, уможливила Коновальцеві не тільки зціплення групи «Спілчан»,
які стояли проти менш вироблених і часто розсварених наддніпрянців, але, пе"
редусім, впровадження до Проводу системи сталих і лише від волі Коновальця
залежних наділень грошевих, які нераз сягали поважної висоти.
Опановання Проводу через групу УВО сталося можливим – передусім
на тлі особливих форм організаційних, встановлених для ОУН Конгресом з
1929 року. (ХХ 3579)
Після засад того «Устрою» найвища влада праводавча є «Зібрання Україн"
ських Націоналістів», які мають відбувати сесію що 2 роки. /В практиці від
Конгресу з 1929 року, який був таким першим зібранням, сесії вже не були
скликувані. Участь в Зібранню припадає членам Проводу і Організаційного
Суду, Головному Контрольному, т. зв. секретарям округ і теренів, членом ОУН,
на яких наложені самодіяльні завдання. Тому що призначення секретарів і
доручення тих самодіяльних завдань, є фактично залежні від самого Голови,
тому й склад учасників «зібрання» підлягав в значній мірі його рішенню.
Подібно зрештою є домінуюча позиція Голови в Проводі Українських
Націоналістів /т. зв. ПУН/, маючи найвищу виконавчу владу ОУН. Після
засад «Устрою», Голова розділяє поміж членів Проводу /в числі вісьмох/ ре"
ферентури і вибирає свого заступника, референти натомість є тільки його
дорадниками, з цим однак застереженням, що «дві треті членів Проводу мо"
жуть жадати стримання впровадження в життя даної постанови. (ХXIV 4385)
Як виказало слідство, склад Проводу в періоді попереджуючим вбивство
міністра Пєрацкого, був слідуючий: Голова – Євген Коновалець, секретар –
Володимир Мартинець, референти: організаційний – інж. Микола Сцібор"
ський, політичний – інж. Дмитро Андрієвський51, військовий – ген. Микола
Капустянський52, ідеологічний – др. Дмитро Демчук53, пропаганди – згаданий
Мартинець, зв’язку – Макар Кушнір54, фінансовий – Еміль Сеник.
При Проводі є чинний Суд ОУН, в склад якого входять: Головний Суддя –
Кушнір, судді – Андрієвський і Демчук, генеральний прокуратор – Мартинець.
При тому слідство виявило, що при Проводі був створений, непередба"
чений в «Устрою», Штаб військовий ПУН"у. В Штаб той входять: ген. Віктор
Курманович55, як шеф штабу, Олекса Бойків56 – як шеф вишколення, Роман
Сушко57 – шеф канцелярії й інші інж. Михайло Селешко58 і згаданий
ген. Капустянський.
Інституція та, вказуюча на усунення пункту важкости самого військово"
го реферату – провадженого через «наддніпрянця» ген. Капустянського, не
є адже дійсним центром військових справ, бо ті фактично скупчуються в ру"
ках Головної Команди УВО.
Склад її, в тому самому часі був слідуючий: Комендант Євген Конова"
лець, секретар – Мартинець, референти: бойовий – Еміліян Сеник, зв’язку
і розвідки та кадровий – Ришард Ярий, вишколення – Роман Сушко,
фінансовий – Андрій Федина, а також референт до справ Буковини і Підкар"
паття – Ярослав Барановський.

Крім повищої влади, встановлені є закордоном т. зв. секретарі, це значить,
представники ПУН"у, які стало перебувають в окремих столицях і мають зав"
дання репрезентувати інтереси ОУН перед місцевими чинниками. Цими
«Секретарями», в періоді перед вбивством з дня 15 червня 1934 року були: в
Італії Евген Онацький59, в Бельгії – Андрієвський, у Франції – Олекса Бойків
/член УВО/, в Австрії – Микола Сушко, в Болгарії – Іван Шиманський60, а
заступник інж. Микола Ніцкевич, в Швайцарії – сам Коновалець /який в
1930 році перенісся з Берліна до Женеви/, в Англії – Ляхович61, на Литві –
Осип* Ревюк62 /член УВО/, в Німеччині – Ярий зі своїм заступником Сидором
Чучманом63 /член УВО/, в Гданську – Андрій Федина, зі своїм заступником
Александром Згорлякевичом64 /член УВО/.
/Згаданий Федина є власне тим, який опікувався Лебедем по його втечі
з Варшави до Гданська. На Федину а також на Ярого покликувався Лебедь,
будучи арештованим дня 23 червня 1934 року в Берліні/.
Як це виразно стверджують документи виявлені у Сеника, значна
кількість повищих репрезентацій, а в першій мірі: ковенська, берлінська,
гданська і празька, мають характер «експозитури розвідочної».
Діяльність всьої повищої влади закордоном ОУН і УВО є строго закон"
спірована не тільки перед т. зв. Базою, але й у відношеннях обопільних.
В першій мірі знаходиться це в уживанні домовлених шифрів, висловів, а та"
кож псевд.
З документів Сеника й інших, а також з зізнань свідка Жиборського ви"
ходить, що вичислені керівники і представники Організації, послуговували"
ся в даному періоді такими псевдами:
КОНОВАЛЕЦЬ – Віра, Вірські, Вірленко, Полковник, Евген; МАРТИ"
НЕЦЬ – Туратті, Тур, Трибкович, Волянський, Сокирка, Редактор;
СЦІБОРСЬКИЙ – Органський; АНДРІЄВСЬКИЙ – Стобар, Ідеаліст;
КАПУСТЯНСЬКИЙ – Низола, Александрович; ДМИТРО ДЕМЧУК –
Д.Д.; КУШНІР – І. Дуб, Богуш; СЕНИК – Канцлер, Грибівський, Кащук,
Брощак, Мілько, Урбані; КУРМАНОВИЧ – Торк, Курма; БОЙКІВ – Дуб"
чак, Ігор, Граніт; РОМАН СУШКО – Сич, Сичевський, Микола Мельничук,
Гіполіт, Борис, Кієвський, Кіндрат; СЕЛЕШКО – Обероку; ЯРИЙ – Ріко,
Карпат; ФЕДИНА – Сак, Саковскі, Мойсей; ЯРОСЛАВ БАРАНОВСЬКИЙ –
Славко, Фіялко, Фіялкович; ЧУЧМАН – Степняк; РЕВЮК – Понас, Іван
Бартович, Йонас Бартовіціюш; ОНАЦЬКИЙ – Кінь, Італ, Винар; МИКОЛА
СУШКО – Вінтер; ЗГОРЛЯКЕВИЧ – Вуйко.
Спеціяльні назви очеркують також місце перебування експозитур
організаційних. І так називаються: Прага – Володівка, Берлін – Карпатівка,
Оберша; Женева – Зеннія, Ковно – Казань, Ленівка; Брюкселя – Стобарів"
ка; Гданськ – Мімозівка, Саківка, Пристань /Пшистань/; Рим – Ромка; Па"
риж – Дубівка.

80

81

_______________________________________

* Має бути “Іван”.

А
К
Т
О
Б
В
И
Н
У
В
А
Ч
Е
Н
Н
Я

А
К
Т
О
Б
В
И
Н
У
В
А
Ч
Е
Н
Н
Я

ОУН В PОЛЬЩІ *
Оскільки на так званій чужині, ОУН була поділена на терени і «держави»,
з секретарями на чолі, остільки на «території України», Конгрес постановив
застосувати поділ на 10 країв. В практиці адже, створено лише один «край»,
охоплюючий організацію на землях Польщі. «Край той, це так звана «База»
або «ЗЗУ» /Західні Землі України/. (ХX 3579)
Нема натомість країв ані в ЗСРР, ані в Румунії чи Чехословаччині. Намаган"
ня перекинути організаційну сітку на терен Великої України /на т. зв. СУЗ/ не
дали дотепер висліду, всякі спроби під тим оглядом скупчувалися при владі
організаційній в Польщі, як одинокої діючої влади на «території України».
В порівнянні з УВО, Організація Українських Націоналістів значно поши"
рила засяг діяння, покликуючи у свої ряди молодь навіть найнижчих літ. (ХХII 3993)
Після постанов Конгресу відбутого у Відні в 1929 році, членами ОУН мо"
жуть бути українці і українки, починаючи від 8 року життя. В періоді від 8 до
15 літ належать до так званого Доросту, опісля – до 25 року до «Юнацтва», члена"
ми натомість властивого ОУН можуть бути по скінченні 21 року життя. Як вика"
зало слідство, ця остання умова не є стисло придержувана і у відношенні до не"
котрих кандидатів, границя віку може бути закінчення середньої школи. (ХХIV 4374)
З закінченням 25 літ, члени ОУН можуть бути заприсяжені, присягають
вони тоді «безоглядний послуг всім наказам керівників» і заховання в таєм"
ниці організаційних справ з тим, що за зламання присяги підлягають органі"
заційному Судові і це значить – найвищій карі. (ХХ 4024)
Хоча рота присяги не очеркає виразно, на чому полягає та найвища кара,
належить визнати на підставі цілости усталень слідства, що тут ходить про
кару смерти. (ХV 2909)
Рівночасно треба додати, що поділу на членів звичайних і заприсяглих
немає, в світлі слідства, більшого значення і заприсяження, тим більше в
«Базі» рідко застосовується. Зрештою, звертає увагу припис, що так одні як й
другі члени, можуть з Організації виступити тільки за згодою Проводу. (ХХIV 4375)
Рівнож в однаковим степені членів в’яже безоглядний послух і конспірація.
Обов’язок задержання таємниці не тільки самої Організації, але й також всіх її
намірів, контактів і способів діяння, прищеплюється членам ОУН стало і мето"
дично. В тім наміренні видано навіть обширні приписи і поучення в спеціяльних
публікаціях. Вже УВО в 1929 році кольпортувала брошуру о конспірації, а вида"
ну, для улегшення кольпортажі, під різними фальшивими заголовками як на"
приклад «Руханка і її впливи на здоров’я», «Сільське господарство» і т. п. Слідом
за УВО, також ОУН розповсюджувала подібні видання. Вони поучують про
способи примінювання шифрів і умовних очеркнень, про змилення полі"
ційних властей, і з особливим натиском вщеплюють засаду, що перед судом, а
спеціяльно в слідстві, не можна зізнавати правди і признаватися до вини.
Що відноситься до структури ОУН на землях польської держави, при"
брала слідуючу систему: (ХХ 3582, 3592, 3626)
_______________________________________

На чолі т. зв. ЗУЗ стоїть Провідник з Крайовою Екзекутивою, як органом
дорадчим і допоміжним. Провідника вибирає і відкликує, формально цілий
Провід ОУН, а фактично – його Голова, то є Коновалець. Членів Крайової Ек"
зекутиви /в скороченні – КЕ/ іменує Провідник, він також їх звільняє. З його
іменування є діяльні також Провідники Округ дібрані собою через Окружні
Екзекутиви /ОЕ/, ці останні покликують Провідників повітових з Повітовими
Екзекутивами /ПЕ/. В деяких округах діяють виділені екзекутиви місцеві /Ра"
йонові/. Найнижчою організаційною клітиною є – гурток, де як не можна його
доповнити, є визначені «мужі довір’я». (ХХIV 4375, ХХ 3588, 3591, ХХII 4066, ХХIII 4248, 4303)
Повищий устрій на ЗУЗ /відбігаючий зрештою від постанов конгресу з
1929 року/ витворився постепенно, тому, що в противенстві до закордону,
вспівдія УВО і ОУН привели тут до поважних розбіжностей і спорів. Основи
нової організації створили справді члени УВО – т. зв. спілчани, і вони вста"
новили першу її владу. Рівночасно задержали вони свої організаційні ячей"
ки, з Краєвим Комендантом на чолі, пристосовуючи й надальше свою влас"
ну і єдину фірму – УВО.
Постепено однак, нова формація більше, під оглядом агітаційним,
догідна і атракцийна, почала проникати в молодь і випирати стару назву, до
чого у великій мірі причинився наплив заграничних видань Проводу. Але,
одночасно ПУН вже скоро вповні стала показником впливу УВО, постала
потреба заховання в Краю організаційної дволичности.
Остаточно знищено спроби відокремлення ОУН від акції терористич"
ної, як унезалежнення керівництва поділу боєвого від її влади герархічної.
Назовні однак залишено обі назви, за виїмком лише поділу політично"про"
пагандивного, який застережено виключно фірмі ОУН. (ХХ 3589)
Повищий стан справи встановлено на організаційній конференції, яка
відбулася в Празі в липні 1932 року в присутності представників ПУНу і КЕ
і приняли слідуючі постанови:
З постановою створення якнайбільш догідних умов для дальшого поширен"
ня революційної акції на ЗУЗ, Спілка /це є УВО/ підпорядкується КЕ ОУН на ЗУЗ.
«Боєву акцію на ЗУЗ провадить Спілка, як референтура військових справ
при КЕ ОУН. Вона складається з відділу боєвого і кадрового і може, в разі
потреби, творити свої підреферентури /розвідочну й інші/. Бойовий Рефе"
рент, а заразом кадровий входять в склад КЕ ОУН. В справах військово"тех"
нічних, вони мають безпосередний контакт з референтом військовим і бо"
йовим при ПУН». (ХХII 4066)
Повищі схвалення впроваджено в життя, що знайшло вияви в новому
оформленні оповіщення «офіційного» про акти терору й так, Бюлетень
Краєвої Екзекутиви в 1933 році оголосив*:
«Дня 2 мая біжучого року УВО, боєвий відділ ОУН, доконала замаху на при"
міщення редакції... Праця». Узалежнення «Спілки» на грунті краєвим від КЕ
ОУН, рівнож висловилося про знесення титулу Краєвого Коменданта і принят"
тя його зверхних функцій через «Провідника Краю». (ХХIII 4330, ХХ 3930, 3623, ХIV 2639)
_______________________________________

* У перекладі пропущено два речення: “Минає перша річниця славного виступу УВО, бойового
відділу ОУН в Городку Ягейлонському. В 1934 році голосив:”.

* Польщі.

82

83

А
К
Т
О
Б
В
И
Н
У
В
А
Ч
Е
Н
Н
Я

А
К
Т
О
Б
В
И
Н
У
В
А
Ч
Е
Н
Н
Я

Відносно інших референтур, цю справу урегулювала згадана празька
конференція з липня 1932 року, установляючи такий склад КЕ:
«Провідник Краю 1/ референт ідеологічно"політичний, 2/ референт полі"
тично"тактичний, 3/ організаційний, 4/ пропагандивний, 5/ фінансовий,
6/ ревізійно"розвідочний, 7/ військовий, 8/ боєвий, 9/ референт зв’язку.
Поодинокі референти для діючої праці творять свої підреферентури». (ХХII 4066)
Такі підреферентури дійсно були створені, а особливо: 1/ для справ
ПЗУЗ /Північно"західних Українських Земель», це є Холмщини і Волині/,
2/ для справ СУЗ, /це є, Великої України – совітської території/, 3/ для справ
Юнацтва й інші. (ХХII 4066, 4041)
Треба додати, що з уваги тактичної і конспіративної, «Розбудова Нації»
не згідно з правдою оголосила слідуюче, нібито конференція та, дебатуюча в
днях 25–30 липня 1932 року в Празі, відбулася в червні 1932 року у Відні.
Услід за «Розбудовою Нації», також деякі організаційні документи стосують
умовне визначення – «конференція віденська».
На основі представленої повищої організаційної структури ОУН в
Польщі і закордоном, належить розглянути завдання і методи діяння тої
організації. (ХХ 3590, 3737, 3740–44, 3746, ХХI 3942–44)

Члени КЕ ОУН 1930Dх рр.

О
Б
В
И
Н
У
В
А
Ч
Е
Н
Н
Я

Головінський Юліан
Спольський Ярослав

ЗАВДАННЯ ОУН.
Ціль Організації Українських Націоналістів очеркнена була авторитетно
в постановах принятих на Конгресі в 1929 році. Офіційний орган «Проводу
Українських Націоналістів» – «Розбудова Нації»65 в ч. 1–3 за 1929 рік подала
короткий зміст слідуючими словами:
«Маючи за ціль відбудову, упорядкування, оборону і поширення Незалеж"
ности З’єдинення Української Держави, українці націоналісти будуть
зміряти до зібрання творчих сил внутрі народу, і до зміцнення його відпор"
ности назовні. Тільке цілковите усунення кожного окупанта з україн"
ських земель відкриє можливости для широкого розвою українського на"
роду в кордонах власної держави. Відкидаючи орієнтацію на історичних
ворогів українського Народу, але будуть в замиренні жити з Народами, які
ворожо відносяться до окупанта України, народня диктатура, яка повста"
не в час народньої революції, забезпечить тяжкий час боротьби і сили
української держави». «В своїй діяльности політично"закордонній,
Українська Держава буде зміряти до осягнення кордонів, які будуть об"
хоплювати всі українські етнографічні терени і забезпечить їм відповідну
самостачальність господарчу, а также відпорність стратегічну». (ХХ 3614)
Ухвалений через той же Конгрес, «Устрій Організації Українських На"
ціоналістів у своїх «політичних засадах» голосить:
«Для Української Нації, в стані її політичної неволі, першим постулятом
є створення політично"правної організації, означеної: Українська Са"
мостійна З’єдинена Держава».
84

А
К
Т

Габрусевич Іван
Шухевич Роман

Янів Володимир

Стецько Ярослав
85

А
К
Т
О
Б
В
И
Н
У
В
А
Ч
Е
Н
Н
Я

«Приймаючи ідею Української Самостійної З’єдиненой Держави за
підставу свого політичного діяння, а теж невизнання тих всіх міжнарод"
них актів, умов і постанов, які створили і закріпили стан українського
народно"державного поділу, Організація Українських Націоналістів ка"
тегорично протиставиться всім тим силам, своїх або чужих, які тому ста"
новищі українських націоналістів чинно або пасивно протиставляться,
а теж протидіє всім політичним забігам одиниць і збірноти, які будуть
виказувати відхилення від повищих засад»*.
«Не обмежуючися до того чи іншого терену, але прямуючи до опановання
української національної дійсності на всіх українських землях, як теж й на
чужих теренах, замешкалих українцями, Організація Українських Націо"
налістів буде провадити всеукраїнську державну політику...» Як з повищо"
го виходить, ціллю ОУН є створити українську Державу на українських
землях, які тепер належать до інших держав. (ХХIV 4376, 4381)
Постанова Конгресу виразно не підчеркає, до яких земель ОУН має аспі"
рації, однак, з цілости організаційної літератури виходить, що тут ідеться
про: Галичину, Холмщину, Волинь, Велику Україну аж по Кавказ, Буковину,
Бессарабію і Підкарпаття. Найбільш ляпідарно це підчеркає гимн Україн"
ських Націоналістів, в словах:
«Для нас найвищим ідеалом і наказом
З’єдинення Української Держави
Могутньої, від Сяну аж по Кавказ» (ХХ 3628, ХIV 2621, 2627)
Хоч, завдання ОУН є звернені проти чотирьох сусідних зі собою держав:
Польщі, Совєтів, Румунії і Чехословаччини і прямують до зменшення їх те"
риторії в користь – поміж ними – повстання Української Держави, в прак"
тиці, діяльність УВО і ОУН є звернена виключно проти польської Держави і
є зачеркнена його полуднево"східними кордонами.
Як вже згадано перед тим, що т. зв. галицькість була предметом закидів про"
ти УВО, і що цьому обмеженні протиставлено – особливо зі сторони над"
дніпрянців, ідею соборности Україні, це є її загальної території, яка сягає на всі
землі без огляду на їх актуальну приналежність державну. Задовольняючи посту"
лят, Конгрес Націоналістів з 1929 року, а теж організаційна література, дійсно
голосять свою засаду, однак, факти не йдуть з нею впарі, бо по"давньому повин"
ності про обмеження діяльності на території польській, з тою лише зміною, що
розтягнено її вже на терен воєвідств любельського і волинського. (ХХII 3993)
Щойно протягом кількох останніх літ, ОУН і УВО, спрямувала своє вістря
проти СССР, а саме, у зв’язку зі скаргами на переслідування українців під со"
вітським режимом, однак, в тому випадку націоналісти взяли собі за терен дії –
Польську Державу. /Дня 21 жовтня 1933 року вбивство урядника совітського
консуляту у Львові Майлова виконане боєвиком Лемиком66, дня 2 мая 1934 ро"
ку бомбовий замах на друкарню «Праця» у Львові, яка друкувала в українській
мові прихильні тенденції для СССР й інші акти/. (ХIV 2624, ХХ 3623, ХХII 3993)
Коли ходить про Румунію і Чехословаччину, брак агресії зі сторони
ОУН, належить приписати поглядам тактичним. Особливо виразно це вид"
_______________________________________

но з документів виявлених в архівах Сеника, а тим більше з протоколу згада"
ної вже конференції, яка відбулася в Празі у липні 1932 року, коли провідни"
ками ОУН і УВО були піднесені слідуючі тези:
«СТОБАР /Дмитро Андрієвський/: Україна, здобувши самостійність,
безперечно, що тих земель незрічеться, але, однак, тепер ті землі треба
використати як базу для інтенсивного приготування революції, але не"
можливою є боротьба на всі чотири фронти..»
«ФІЯЛКОВИЧ /Ярослав Барановський/: Не можна погодитися з кон"
цепцією залишення збоку Закарпаття чи Буковини, бо це протиставить"
ся засадничим принципам націоналізму – з’єднавчого»
«БОГУШ /Макар Кушнір/: Концепція часового залишення Буковини –
Румунії, практично є подиктована з уваги на союз Польщі з Румунією,
який внеможливлює протиставлення обом державам».
«ГОЛОВА /Євген Коновалець/: стверджує з уряду, що зі сторони Прово"
ду жадного зречення не було. Оскільки Провід застосовувався інакше до
чехів як до поляків, то з огляду на малосвідомість закарпатських укра"
їнців, як і з огляду на досить щире відношення чехів до українців. Крім
того про ставлення справи закарпатських українців"націоналістів мож"
на довідатися з меморіалу, в якому говориться, що чехи повині попира"
ти український рух на Закарпатті, щоб тим самим можна інтенсивно ве"
сти боротьбу з мадяризмом. Незалежно від того справа Закарпаття вирі"
шиться в належний час».
«ОРКО: пропонує розпочати діяльність як на Буковині так й на Закар"
патті».
«Голова: вияснює, що на Буковині і Закарпатті націоналісти вже почали
свою діяльність, яка, однак, не може бути так інтенсивна як на ЗУЗ. Націо"
налістичний рух на Закарпатті спричинює, що, власне, в Празі знаходять"
ся націоналістичні легальні видавництва. Однак, не можна думати про яку
небудь резиґнацію з українських земель. Розуміється, що Провід стараєть"
ся тепер перекинути свою діяльність на територію невтральну. Зрештою
не можна судити, що чехи під кожним оглядом поставляться ворожо до
української справи. Безперечно, що вони мають інтерес в Українській
Державі, бо через неї мали би відчинену дорогу до Чорного моря». (ХХII 4060)
В майбутньому однак, погляди тактичні мають уступити перед засадни"
чими; в тайнім організаційним рефераті, а виявленим в згаданому слідстві,
який походить з 1934 року, є висловлений погляд, що в разі конфлікту
Польщі з ЗССР, українці мусять стати не тільки проти тих обох держав, але
повинні виступити також проти Румунії і Чехословаччини, і то навіть тоді,
якби ті держави задержали невтральність.
Прагнучи заволодіти землями, які мають на будуче ввійти в склад укра"
їнської держави, український націоналізм вже згори голосить засаду імпері"
ялізму. Виданий і розповсюджений через ОУН «Декалог Українського На"
ціоналіста», в своїй десятій заповіді голосить:
«Змагатимеш до поширення Української Держави, сили і багатства доро"
гою поневолення інших народів /поневолення чужинців/. (ХIV 2628)

* У перекладі пропущено речення: “В подальшому дана ухвала говорить:”.

86

87

А
К
Т
О
Б
В
И
Н
У
В
А
Ч
Е
Н
Н
Я

А
К
Т
О
Б
В
И
Н
У
В
А
Ч
Е
Н
Н
Я

Найбільшою ознакою УВО і ОУН є поширювання засади, що українську
державу треба творити в спосіб революційний і при помочі «Розбудови
Нації» з року 1930, яка з’ясовує:
«Нині на щастя щораз більше починають розуміти справу, що україн"
ський народ не буде мати своєї держави доти, поки сам собі її не здобуде.
Значить, боротьба неминуча. Але якого характеру? «Одинокою формою
боротьби для нас може бути виключно народня революція, повстання».
Заки буде нагода підняти революцію, УВО і ОУН підготовляють її через
агітацію, терор, вишколення і узброєння воєнне. (ХХ 3617)

ПРОПАГАНДА.
В «Бюлетені Крайової Екзекутиви ОУН»67 з 1931 року читаємо:
«Психічне зреволюціонізовання широких народніх мас, та перший етап
підготовки до загального революційного вибуху. З уваги на те, револю"
ційна пропаганда є одна з перших і найважніших завдань Організації,
яка підготовляє вибух революційних мас». (ХХ 3629)
Агітація зміряє передусім до викликання непослуху законам і владі, по"
ширює ненависть до Польщі і поляків. Той же «Бюлетень» голосить: (ХХ 3620)
«Не визнаємо чужої держави на наших землях. Коли не визнаємо держа"
ви окупанта, то ясним є, що не визнаємо жадних її законів». «Провади"
мо боротьбу не з постановами уряду в польській державі, а з цілою
Польською Державою і з польським народом». (ХХ 3620)
Натомість брошура під заголовком «Наша боротьба, її ціль, дорога і ме"
тоди»68 поучає:
«Нашим національним ворогом, який нас нищить і недопускає до ство"
рення самостійної держави, є не тільки уряди, які стоять на чолі держа"
ви, які скуповують наші землі і поневолюють нас українців. Нашими во"
рогами є й ті, з волі яких ті уряди панують, конкретно кажучи в Польщі –
поляки». (ХХ 3626)
«Немає різниці у відношенні польського уряду і польського народу до
українців – тому теж не може бути різниці в трактуванні їх українцями».
В який спосіб українці мають трактувати поляків, повчає згаданий «Де"
калог» в заповідях:
«Ненавистю і підступом будеш принимати ворогів свого народу».
«Незавагаєшся сповнити найбільшого злочину, коли того буде вимагати
добро справи». (ХХ 3592, 3627)
Орган ОУН «Український Націоналіст»69 пише прямо:
«... Український націоналізм не числиться з жадними загально"люд"
ськими приписами солідарности, справедливости, милосердія і гуман"
ности». (ХIV 2336)
Інше видавництво знова пише:
«Кожда дорога, яка провадить до найвищої цілі, є нашою дорогою без огля"
ду на це, чи у других це буде називатися геройством, чи підлотою». (ХХ 3626)
88

Література ОУН узнає за національних героїв і ставить їх за взір для май"
бутніх, героїв, які стратили життя при доконуванні терористичних замахів,
«бо були сказані судом на кару смерти». Кольпортуються знимки тих героїв і
на їх інтенцію упоряджуються жалібні панахиди, причому нави черковні
бренять революційну пісню. (ХIV 2619, 2625, 2629, ХV 2839, ХIХ 3422)
По негайному процесі в справі нападу на Городок Ягейлонський, Коно"
валець особисто інтересується використанням для агітаційних цілей, факту
страчення Біласа і Данилишина і теж пересилає і Мартинцеві власний про"
ект вшанування їх пам’яті. (ХXIII 4189)
Коли натомість вища влада церковна обряду гр."католицького проти"
ставляться зловживанню церков до пропагування революції, стрічаються з
органами ОУН з грубим і гострим виступом і погрозами. (ХIV 2624, 2625, 2640, ХIХ 3422)
До глорифікації злочину використовується також судову залю. В спеці"
яльних виданнях говориться, що кожний процес проти членів Організації пови"
нен причинитися до посилення агітації. Організація прямує до того, «щоб в часі
судової розправи, при помочі преси, розповсюдити кличі серед широких мас
народу і розвинути пропаганду проти ворога перед цілим світом». (ХХ 3626, 3582)
За посередництвом «Доросту» і «Юнацтва» і заразом у спеціяльних брошу"
рах і летючках, кольпортованих серед дітей і батьків, ОУН підбурює також про"
ти польської школи – обоятно – з польського чи з українською мовою навчан"
ня. Завданням тої боротьби є «вирвання ворогові з рук і знищення того вели"
кого середника, яким є школа і виховання молодого покоління», завданням є
також, впоїти в дитячі душі ненависть до всього ворожого. Боротьба має поля"
гати на тому, щоб діти вимагали в школі викладової мови української і учителів
«щирих і правдивих» українців, щоб не відповідали на питання по"польськи,
не співали польських пісень, щоб нищили підручники про Польщу, державні
відзнаки і портрети королів та державних достойників. (ХIV 2638–9, 2618, ХХ 3627)
Та т. зв. акція антишкільна, перепроваджена через ОУН спочатком кож"
ного року шкільного, дійшла до найвищого посилення в 1933 році. Про за"
сяг тої акції свідчать тайні справоздання в архівах Сеника, начисляюча, що
розкольпортовано тоді 92.000 відозв і 6.000 брошур, присвячених цій справі.
Агітація була поперта активними виступами, а передусім, замахом боївкара
Северина Мади70 на шкільного куратора Гадомського /дня 27 серпня
1933 року у Львові/. (ХХIII 4302, ХХII 4041, ХIV 2633)
Як твердить свідок Жиборський, антишкільна агітація в малім тільки
відсотку місцевости мала хвилевий осяг. (ХХ 3595)
Середником пропаганди є рівнож т. зв. акція антимонопольна, яка по"
лягає на тому, що заохочують до бойкотовання, в цілі шкодження скарбово"
го уряду, виробів тютюнних і спірту. Також й та акція для ОУН закінчилася
програною. (ХХ 3594, ХХI 3846, 3851, ХХII 3993, ХХIII 4199, 4269)
Крім випадкових видань і акцій, агітація проваджена є за посередництвом
сталих пресових органів, видаваних і розповсюджуваних конспіративно.
Цими виданнями є: орган УВО «Сурма», присвячений переважно військовим
справам, боєвим і розвідочним, «Розбудова Нації» орган ПУН"у, який по"
міщує програмові публікації політичні, «Український Націоналіст» популяр"
89

А
К
Т
О
Б
В
И
Н
У
В
А
Ч
Е
Н
Н
Я

Видання ОУН 1930Dх рр.

А
К
Т
О
Б
В
И
Н
У
В
А
Ч
Е
Н
Н
Я

А
К
Т
О
Б
В
И
Н
У
В
А
Ч
Е
Н
Н
Я

90

91

А
К
Т
О
Б
В
И
Н
У
В
А
Ч
Е
Н
Н
Я

Головним середником пропаганди в понятті УВО і ОУН є, застосовання те"
рору в Польщі. Під тим оглядом період зв’язаний з постанням ОУН і скріплен"
ням акції, позначився більшою кількістю виступів. (ХХII 4064, ХХ 3606, ХХIII 4315)
По вбивстві куратора Собінського в 1926 році, в 1927 році вбито українця
Гука, в 1928 доконано нападу на уряд пошти, в 1929 – напад на листоноша, в
1929 – замах на «Таргі Всходнє», а всі ці акції зосереджувалися у Львові.
В дальших роках хроніка занотовує слідуючі акти. В 1930 році, дня 30 липня
доконано рабункового нападу на поштовий віз під Бібркою, притому вбито
поліциста ПП і пограбовано 26.000 зл. В тому ж році, в літніх місяцях, УВО роз"
винула саботажну акцію /т. зв. частинні виступи УВО/, підпалюючи значну
кількість забудувань, стирт і господарчого інвентаря, які належали до поляків,
зривали телефонічні і телеграфічні проводи, нищили приміщення ПП і т. п. 72
В 1931 році, коли ввійшла вже в життя назва ОУН, поза рядом смертель"
них замахів на українців, або противників революційної акції, або тих, яких
посуджувано за донощицтво органам поліції, боєва акція підняла рабункові
напади: на поштовий віз коло Бірчи, причому вбито поліциста і ранено
візника, на жидівський «Банк Людови» в Бориславі /винними були між
іншим Василь Білас73 і Дмитро Данилишин74, на уряд пошти в Трускавці, на
поштовий віз під Печеніжином /вбито поліциста і ранено візника/, напад
грабунку, з участю згаданого Василя Біласа на помешкання Креппля в Трус"
кавці. Врешті, цей рік увіковічнився вбивством посла Тадеуша Голувкі в
Трускавці /дня 29 серпня/, причому безпосередними вбивниками були, як
опісля виказалося, згаданий Василь Білас і Дмитро Данилишин, помічника"

ми їх були Олександер Буній75, Микола Мотика76, Роман Барановський77 і
втікач закордон Михайло Гнатів78 /псевдо «Залізняк» і «Оса»/.
В 1932 році знова вбито ряд українців, дворазово побито директора укра"
їнської державної гімназії у Львові, Бабія, вбито підкомісара ПП /україн"
ського відділу/ Юзефа Чеховскего, накінець, дня 30 листопада доконано
грабункового й кровавого нападу на Уряд пошти і скарбу в Городку Ягей"
лонським, в тому нападі активну участь взяли Василь Білас і Дмитро Дани"
лишин, вбивники посла Голувкі.
В 1933 році, поза сталими замахами на українців, був виконаний напад
на гмінну касу в Корчині, намагане вбивство аспіранта ПП /з українського
відділу/ Єжего Цесельчука, намагане вбивство шкільного куратора Гадом"
ського /винуватець пострілив розвідника ПП, який охороняв жертву/, і
врешті, згаданий атентат на совітського консуля у Львові, причому боєвик
Лемик вбив урядника Майлова і поранив возного Джугая.
В 1934 році вбито трьох поліцистів, двох гмінних сторожів, кілька україн"
ців «конфідентів» /між іншим дня 9 мая у Львові студента Якова Бачинсько"
го, про що вже була мова/, дня 25 липня у Львові застрілено директора Бабія,
/вбивник – Михайло Цар, брав участь в нападі в Корчині в 1933 році/, вреш"
ті, протягом того року, був вжитий дворазово до замахів вибуховий мятеріял,
раз у вигляді бомби підложеної дня 2 мая в друкарні «Праця» у Львові. (ХХ 3607)
Кривавим тим виступам, стало вторує агітація, яка голосить «перма"
нентне кіпіння революції». На тему саботажної акції в 1930 році «Сурма»
оголосила слідуюче:
«Чому звернено спеціяльну увагу на нищення посілостей дідичів і ко"
лоністів? Передусім для того, що колонізація наших земель польськими
приблудами, є для нас найбільш небезпечною, й тому треба відстрашити
польських колоністів від поселенняся на українських землях, подруге –
це є найкращий спосіб психічного впливу на маси українського селян"
ського народу /при масовій акції/: пожежі, які наочно бачить кілька або
кільканадцять сіл, пожежі посілостей безпосередних наших ворогів і во"
рогів нашого селянства, ворогів які забирають йому його землю, більше
переконують селянина і мають на нього вплив, ніж напр. терористичні
акти на органи державної влади, на особах йому ближче невідомих».
Для переконання мас служать не тільки нищення посілостей, але й вби"
вання людей. (ХХ 3611)
«Акти терору на найвизначніших представників влади», «то приклад
акцій, яких безпосередній ефект і політично"пропагандивний капітал,
«ставимо нарівні», пише Бюлетень КЕ в 1932 р. (ХХ 3613, 3621)
Згаданий Бюлетень КЕ повчав, що акти терору є конечні також тоді,
коли «є ціллю самим в собі» /напр. усунення конфідента, провокатора або
дуже діяльного представника поліції в цілі опущення терену, виконання екс"
пропріації/, але тоді, коли одиноким або головним їх завданнім є викликати
ефект серед своїх, серед поляків і закордоном. (ХХ 3620)
По нападі в Городку Ягейлонським, той же Бюлетень оголосив.
«Дня 30 листопада ц. р. відділ боєвиків виконав на приказ Організації
Українських Націоналістів бравурного нападу на поштовий уряд в Город"

92

93

ний орган в характері виключно агітаційним, «Бюлетень Крайової Екзекути"
ви ОУН на ЗУЗ», видаваний референтурою пропаганди, і врешті: «Юнак»71,
призначений для шкільної молоді і «Юнацтво», видання для молоді робітничо"
ремісничої, оба останні видаються підреферентурою КЕ для справ Юнацтва.
Серед тих видань, «Сурма», «Розбудова Нації», «Український Націо"
наліст», перекидаються до Польщі з"закордону, інші натомість відбивають"
ся на циклостилі в краю.
З"закордону перекидуються також ще інші українські видання, видавані
в Америці, про що ще буде мова. (ХХ 3579)
Осібне місце занимає пропаганда протипольська закордоном. Як прави"
ло тут є: «понижати Польщу в очах світу». До послуг того є чисельні укра"
їнські пресові б’юра, утримувані через ОУН. Бюра /агенції/ ці є чинні: в
Берліні /Остевропеїше Кореспонденц», видавана Р. Ярим і «Украініше Пре"
оседінст» за співпрацею др. Чучмана й інж. Селешки/, в Лондоні, Харбіні і
передусім в Женеві, де бюро це є проваджене під безпосереднім наглядом
Коновальця. Всі ці агенції поширюють пропаганду проти Польщі, при по"
мочі періодичних комунікатів, розсиланих до видань і до політичних урядів
в поодиноких європейських державах.

ТЕРОР. ВІЙСЬКОВИЙ ВИШКІЛ

А
К
Т
О
Б
В
И
Н
У
В
А
Ч
Е
Н
Н
Я

Бойовики УВО та ОУН

А
К
Т
О
Б
В
И
Н
У
В
А
Ч
Е
Н
Н
Я

А
К
Т
О
Б
В
И
Н
У
В
А
Ч
Е
Н
Н
Я

Лемик Микола
Федик Степан

Данилишин Дмитро

Білас Василь

Старик Володимир
Долинський Степан

Березинський Юрій
Мацейко Григорій
94

95

А
К
Т
О
Б
В
И
Н
У
В
А
Ч
Е
Н
Н
Я

ку Ягейлонським. Сама акція мала замір консеквентного, слідуючого
огнища в боєвій діяльности, яка є одинокою галуззю революційної робо"
ти. Через консеквентне тероризування ворога і звернення уваги масам в
напрямі безпосередньої боротьби, витворюється стан, який зближує оста"
точний момент повстання. Рівночасно ряд таких акцій стало послаблює
окупанта морально і фізично, і підриває його авторитет». (ХVIII 3270, ХХ 3623)
Інший знова орган /»Юнак» 1933 року/ у зв’язку з тим нападом писав:
«Ці революційні акти вдаряють по всіх угодових химерах, витворюють в
душах мас ворожість і ненависть до окупанта, і копають непроходиму
прірву поміж нами і ними». (ХХ 3624)
Подібно програмово й офіційно є примінюваний терор проти українців,
оскільки вони є проти ідеї і метод ОУН. Коли в 1929 році внаслідок отруєння
помер Микола Величковський, редактор позитивно настроєного часопису
«Селянин», «Сурма» оголосила, що отруєння довершило УВО, і додала:
«Признаємося до того вчинку і підчеркаємо, що так як дотепер, так й на
майбутнє будемо придержуватися засади – собаці, собача смерть». (ХХ 3695,
ХIV 2625, ХХ 3610)

Однак, паралельно з програмою і терором, УВО «звертає пильно увагу на
всі ті можливості, з якими український народ буде мусити стрінутися, як на
випадок власного повстання, як теж при внутрішніх замішаннях в самій
Польщі, а теж на випадок конфлікту Польщі з її сусідами, чи при вибуху
щораз більше дозріваючого конфлікту світового. УВО на всі ці випадки, а
старається мати не тільки готовий, випрацьований плян, але щобільше, пе"
ревести підготовчу працю над цілою кадрою людей, котрі були б здібні охо"
пити сейчас повстанчі маси, зорганізувати їх і попровадити народню рево"
люцію до переможного кінця».
Кадрою тою є члени Організації, а впершій мірі боєвики УВО, які пере"
ходять військовий вишкіл, з особливим узглядненням засад боротьби парти"
занської і саботажної.
В тій цілі організаційні видавництва поміщують докладні військові
інструкції, обзнайомлюють з системою сучасної зброї, заохочують до інди"
відуальних військових студій і впоюють засаду розвідки серед армії і серед
влади безпеки. (XX 3613 )
Орган УВО «Сурма», який виключно посвячує свої шпальти тій темі,
взивають українців, які відбувають службу при польським війську, щоби,
складаючи військову присягу, рівночасно присягали в душі, що того мунду"
ру і тої зброї вжиють у відповідний час проти Польщі і, що кріси звернуть
проти польських старшин. Не можна вам – пише «Сурма» – дезертирувати з
польської армії, а противно.
«Всьому добре там приглядайтеся і прислуховуйтеся, що поляк робить
або задумує робити. Плекайте у своїх серцях ненависть до Польщі».
Що відноситься до відділів в яких немає українців, належить там сіяти
«анархізм», комунізм, товстоївство, пацифізм і т. п. бо це послаблює
духа армії і знищує її боєву здатність». (XX 35 83)
В архіві Сеника виявлено ряд приготованих відозв, призначених для
кольпортажі в час війни. Відозви ці були звернені або до українських вояків,
96

або до української суспільности, то знова до польських вояків, німецьких і
білоруських, які відбували військову службу в польській армії, врешті – «До
народів в Польщі», деклярують, що «уряд український» звільняє старшин,
жовнірів і урядників українців від присяги зложеноїПольщі, наказують ни"
щити середники комунікації, фабрики і об’єкти військові, і закликають до
боротьби з польською збройною силою. (XXII4116, XX III 4203)
Організація приготовила також докладний плян заложення тайної біло"
руської армії в Польщі, яка мала за завдання підняти в середній і північно"
східній Польщі саботажно"диверсійну акцію. (XXII 4029)
Врешті знайдено документи, які вказують на докладні студія і відомості
про організацію, склад, озброєння і розміщення польської армії. (XX 3657, XXII 4123,
4125, XXIII 4224, 4284, 4328)

Збоку тих приготовань обчислених на випадок збройного повстання,
УВО переводить негайне військове вишколення своїх членів. Як вже зазна"
чено, празька конференція з липня 1932 року установила при Краєвій Екзе"
кутиві, спеціяльну військову референтуру /кадрову/. Її праця має полягати
на «військове самовишколенню штабу», опрацювання плянів мобілізацій"
них і оперативних, на військовій пропаганді і військовому вишколенні,
врешті – на підготовці мас до самооборони і до акції агресивної. (XX 4066)
Для вишколення є уряджені курси і учбові табори, уряджені Організа"
цією, як теж кольпортовані підручники й інструкції польської армії або
власні. Як виходить зі звіту Військової референтури КЕ за період 1932 року і
перше півріччя 1933, в Галичині було створених кільканадцять /у Львові 10/
загонів інструкторських, з участю 9"ть людей в кожному. Був також створе"
ний відділ жіночий. Загони переробляли військову літературу і переходили
практичний вишкіл в терені, висліди були перевірювані на іспитах, які уря"
джувано що пів року. (ХХIV 4403)
Теренові вправи відбувалися з ужиттям оружжя і спорядженням польо"
вим. Цей факт безпосередньо був виявлений через арештування дня 18 серп"
ня 1933 року коло Надвірної, 17 озброєних і споряджених боєвиків, з Юрком
Онишкевичом на чолі. (ХХIV 4441, 4423, 4424)
Як виходить з архівів Сеника, в тому самому часі /10–15 серпня 1933/
відбувся на терені «Мімозівки» /Вільного Міста Гданська/, тайний військо"
вий курс для інструкторів вишколення військового ОУН на ЗУЗ». На тому
курсі взяло участь в характері слухачів, 13 визначних бойовиків з Бази, як
лектори виступали м. ін. ген. Курманович, полк. Роман Сушко, кпт. Юрій
Ярий, Федина та інж. Селешко. (ХХIV 4400)
Заразом, до Берліна був скликаний на серпень 1933 року, курс радіотеле"
графічний /бездротників/ залишаючийся у зв’язку з впровадженням в Польщі
радієвої служби зв’язку, наділена в коротко"хвильові апарати надавчі.
Врешті є впроваджені спеціяльні курси військові кореспонденційні /Цен"
траля в Парижі/ і ряд інших. Взагалі, вишколення майбутніх старшин рево"
люційної армії, займає в працях організаційних, в краю і закордоном, почес"
не місце. (ХХ 3990, 3700–1, 3715, 3741, ХХI 3771, 3?3, 3810, 3813, 3816, 3817, 3840, 3873, 3875, 3892, 3907–8, 3929–32,
ХХII 3964, 3980, 1041, 4056, 4060–78, 4095, 4123–4, 4137, 4142, 4145–51, ХХIII 4208, 4233, 4270, 4328, 4303)

97

А
К
Т
О
Б
В
И
Н
У
В
А
Ч
Е
Н
Н
Я

А
К
Т
О
Б
В
И
Н
У
В
А
Ч
Е
Н
Н
Я

ДОПОМОГА АМЕРИКАНСЬКИХ ЕМІГРАНТІВ
Вся повища організаційна діяльність пожирає суми грошей, тому по"
стійною турботою керівництва є боротьба за фонди. Тому, що Організація ча"
сом мусіла залишити провадження розвідки в користь чужих, натомість на"
пади, уряджувані на державні каси в Польщі, майже все під оглядом гроше"
вим розчаровують, однак звернено розшуки в іншому напрямі.
Одним з джерел тої допомоги, протягом останніх років була українська
еміграція з Північної Америки. На її організацію Коновалець майже від са"
мого початку звернув пильну увагу, і з бігом часу, зміг через своїх вислан"
ників, здобути їх для своїх цілей. В цей спосіб УВО, не засновуючи своїх
відділів, створила там фактично свою експозитуру, зв’язану з Головною Ко"
мандою щільними вузлами організаційними і спільними політичними замі"
рами. Експозитурами тими є передусім: 1/ ОДВУ /Організація Державного
Відродження України/ поділена на 17"ть відділів в З’єдинених Штатах А. П.,
яка видає свій орган «Вісник ОДВУ», 2/»Об’єднання Українських Націо"
налістів», які також діють в З’єдинених Штатах і 3/УНО «Українське Націо"
нальне Об’єднання» в Канаді, зі своїм органом «Новий Шлях». /Згадані ви"
дання є тайно кольпортовані також в Польщі/.
Ці організації вдержують контакт з керівництвом УВО і ОУН, перепро"
дують надсилані їм примірники «Сурми», «Розбудови Нації» і т. д. і в першій
мірі, посилюють організаційні каси в Европі сталими переказами, які похо"
дять з членських збірок, зі спеціяльних збірок і з доходів з нагоди імпрез.
Справа характеристична, що та допомога приділюється лише для УВО, і за
клич служить їй «Бойовий фонд УВО в краю».
Зі своєї сторони УВО, розуміється, енергійно старається грошово експлу"
атувати американську еміграцію. Кожного разу приїздять там найсильніші агі"
татори, як Сеник, Роман Сушко, а передусім сам Коновалець, який об’їздить
головні осередки, щоб своїм особистим впливом, сіянням ненависти до
Польщі, і передвіщенням скорих ефектів, побудити почуття жертвенности.
Чисельні документи Сеника, яскраво насвітлюють методи тої грошової
агітації. Своєрідним атутом в ній є, виказуванняся овочами підпільної праці
в Базі. В понятті Нач. колегіум, на жертвенність еміграції найкраще вплива"
ють акти терору в Польщі, то кожним кривавим виступам, вбивствам, гра"
бункам вторують заклики за доляри. Що більше, надія отримати їх, є по"
штовхом і рацією до поновлення терору. (ХХ 3661–3692, 3702, 3705, 3717, 2726, 3737, 3749, 3753–55,

А
К
Т
О
Б
В
И
Н
У
В
А
Ч
Е
Н
Н
Я

Зустріч Євгена Коновальця з Управою Української Стрілецької
Громади у Вінніпезі (Канада), червень 1929

3757, 3760, ХХI 3762, 3763, 3780–1, 3785, 3803, 3813, 3816, 3912–3926, 3929, 3935, ХХII 4023, 4079–82, 4085,4108, 4144,
XXIII 4195, 4197, 4205, 4214, 4217, 4219, 4221–4223, 4234, 4236, 4240–4242, 4246, 4248, 4276–79, 4283, 4286, 4288–4290, 4296,
4308, 4316, 4222, 4341–42, ХХIV 4345, 4350–4355)

Дня 29 вересня 1932 року, Коновалець в листі до боєвого референта
ПУН"у, Сеника, скаржучися на зменшення доходів з Америки, і накликую"
чи, аби якнайскорше «обробити» еміграційних діячів, пише прямо:
«В міжчасі мусимо звернути пильну увагу на базу і там приготовити ак"
цію, з тим, що негайно, в її часі або по, Ви мали би поїхати до США і там
старатися справу виступу відповідно капіталізувати».

Зустріч Євгена Коновальця з Українською Стрілецькою Громадою
в Едмонтоні (Канада), червень 1929

98

99

А
К
Т
О
Б
В
И
Н
У
В
А
Ч
Е
Н
Н
Я

Як відомо, два місяці потому був доконаний збройний напад в Городку
Ягейлонським. (ХХ 3760)
В березні 1932 року «Мімозівка», це є Гданськ повідомляє секретаря
ОДВУ Скоцька, спеціяльною телеграмою:
«У Львові вбито ляцького комісара Чеховського – розголосити повідом"
лення дальше».
У зв’язку з тим, Голова ОДВУ Герман, поручає негайно Скоцьці:
«Належить конечне звернутися з відозвами до Відділів і до суспільства,
щоб приспішити пожертви на УВО».
Помимо доходів з Америки, УВО могло би з труднощами втримувати
свій адміністративний апарат закордоном і продовжувати приступну
діяльність в Польщі, якби не поміч призначена її урядом Литовською Рес"
публікою. (ХХI 3919, 3920, 3895)

ДОПОМОГА ЛИТОВСЬКОГО УРЯДУ
Знайдені акти в Сеника, виявили незапер[е]чний факт, що протягом ми"
нулих літ литовський уряд піддержував Українську Військову Організацію,
Організацію Українських Націоналістів через подання її сталої грошевої
субвенції, через виставлення її фальшивих пашпортів і облегшення виїздів
під фікційними прізвищами на агітаційні кампанії до Америки, і врешті –
через подання гостини видавництву УВО «Сурма» в Ковні.
В світлі тих документів, стан справи в періоді попереджуючим вбивство
міністра Пєрацкого, був слідуючий: (ХХ 3579, 3702, 3710, 3717, 3723, 3737, 3753, 3758–60, ХХI, 3762–67,
3771, 3779–80, 3782, 3796, 3806–7, 3902, 3910, 3954)

В Ковні містилося представництво видавництва УВО /т. зв. Ленівка/, до
якого входило кількох боєвиків тої організації. Керівником її був колишній
сотник Української Армії, Осип Ревюк /псевдо Понас, Іван Бартович/, який
виступав в Ковні під литовським прізвищем Йонас Бартовіцюш.
Ревюк в Ковні заряджував виданням «Сурми» і більшістю антиполь"
ських брошур Організації. Матеріяли редакційні були надсилані з Праги /де
містилася редакція під керівництвом Володимира Мартинця/, в Ковні на"
томість, в місці строго законспірованім, виконувано друки, брошуровання і
експедиція видавництв. Головно числа «Сурми» були висилані частинно до
Праги й інших осередків української еміграції, частини натомість були пере"
кидувані безпосередньо до Польщі, дорогою на Вильно, в чому безперечно
брали участь бойовики «Ленівки».
Однак, головним завданням Ревюка було запобігати в ковенських властей
о грошову дотацію для Організації й інкасовання їх. Та справа часто перепо"
відається в секретній кореспонденції членів ПУН"у, а передуміс в листах
Коновальця, Ревюка і Сеника. Також не бракує згадки на цю тему в бюдже"
тових обчисленнях Організації. В цих документах, з обережности вживано
умовних очеркнень, як напр. «Казань» замість – Ковно, «Казанці» замість –
100

литовський «мир», як пашпорт, не бракує також зворотів, відносно правди"
вої назви без жадної заслони.
На основі тих документів, визнати треба за певне, що уряд литовський
виплатив Ревюкови квартально для Організації 1500–2000 долярів нездева"
ольованих. З тої суми Ревюк брав на видання «Сурми» і на утримання експо"
зитури ковенської біля 200 долярів місячно, решта передавав Коновальцеві,
предкладаючи йому обчислення в долярах або літах.
Як виказує обчислення за 1930 рік, в тому періоді Коновалець заінкасу"
вав від «Понаса», 6.476,63 долярів нетто, це значить, вже по відтягненні
коштів «Ленівки» і «Сурми».
Ця сума, однак, невдоволяла Організації, і, у зв’язку з недостачею, була
в половині 1932 року розважана думка, вистаратися в литовському уряді
спеціяльну допомогу, або позичку.
Відносно фікцийних пашпортів, їх одержали: Ревюк, Євген Коновалець
і члени Начколегіум: референт вишколення Роман Сушко і референт бойо"
вий Еміл Сеник, оба польські громадяне, які укривалися закордоном. Суш"
ко одержав пашпорт на прізвище «Ніколас Мельничук», Сеник як «Омелян
Грибаускас». На бажання Ревюка, литовське Міністерство справ закордон"
них виробило на тих пашпортах візи ряд европейських держав, а також Кана"
ди і З’єдинених Штатів А. П. Щодо Сушка то відомо, що в своїм пашпорті
був поданий, як урядник міністерства справ внутрішніх Литви.
Тими пашпортами Сушко і Сеник, а також інші діячі Організації послу"
говувалися ноторично в кількох державах Европи середньої і у В. М. Гдан"
ську. Однак, передусім тих пашпортів, за відомом литовських властей вжили
вдаючися почерзі до Пів. Америки, в цілі об’їздів пропагандивних в та"
мошніх осередках еміграційних. В допомозі подорожувань литовські власти
посунулися так далеко, що, коли в 1932 році еміграційний уряд З’єдинених
Штатів А. П. у Вінніпегу недозволив полк. Сушкові в’їзду з Канади до США
доки не предложить посвідки, що він дійсно є урядником литовського
міністерства справ внутрішніх, литовський консул в Нью Йорку інтервиню"
вав в цій справі спеціяльною телеграмою, зверненою до уряду в Вінніпегу.
В тому самому часі, коли згаданий Ніколяс Мельничук агітував в Аме"
риці, до Польщі прибув, за відомом ОУН тайний агент литовського уряду і
нав’язав в Галичині контакт з українськими політичними кругами.
Вся ця опіка була поширена за відомом і справою найвищих урядових
чинників Литви, Ревюк, як й сам Коновалець були в безпосередних відноси"
нах з міністром справ закордонних Литви. Тим міністром в періоді 1928 до
дня 12 червня 1934 року був, в габінеті прем’єра Тибуліуса др. Зауніус, перед"
ше генеральний секретар литовського МСЗ за уряду Вальдемараса.
З кінцем вересня 1932 року Євген Коновалець скомунікувався з
міністром Зауніусом листовно за посередництвом консула литовського в
Цюріху, потім дня 3 жовтня заповів Сеникові: (ХХII 4026, 4090, 4123–24, 4127, 4144, 4147, ХХIII
4190, 4197, 4107, 4217, 4236, 4262, 4269, 4284, 4318)

«Хочу тут говорити з Зауніюсом».

101

А
К
Т
О
Б
В
И
Н
У
В
А
Ч
Е
Н
Н
Я

А
К
Т
О
Б
В
И
Н
У
В
А
Ч
Е
Н
Н
Я

Це бажання здійснилося. Прибувши на Зібрання Ліги Народів міністр
Литви відбув з Коновальцем дня 6 жовтня особисту нараду. Про цю стрічу
Коновалець писав до Сеника: (ХХI 3764)
«Саме повернувся з розмови з п. З[ауніюсом]. Розмова тривала майже
півтора години. Провелась в надзвичайно щирому й приязному тоні. Я
переконався, що відносини п. З. [ауніюсом] до нас є наскрізь позитивні
й прихильні».
Що вражіння Коновальця було узасаднене, свідчить перебіг розмови,
описаний в тому ж листі в слідуючих словах:
«В розмові порушено – пише Коновалець – наступні теми: 1/ Не змен"
шувати нам останьої рати, бо в нас тепер є досить тяжке фінансове поло"
ження з того приводу, що пожертви з Америки і Канади в останніх часах
видатно зменшилися. 2/ Признати нам, щонайменше в цій самій висоті
що дотепер, допомогу також на слідуючий рік. 3/ Зізволити видати паш"
порт нашому делегатові, якого хочемо ще тої осені вислати до Америки,
як також постаратися про американську візу на цей пашпорт; при тому я
підчеркнув, що сама американська віза, як нас вже навчив досвід /мова
йде про повищий інцидент з Романом Сушком фал. Ніколясом Мельни"
чуком/ не вистачає, і тому просимо, щоби крім пашпорту видати нашо"
му делегатові якийсь документ в яких справах він їде до Америки.
«Відповіді його» /це Завнюса/ «на порушені мною питання були сліду"
ючі: Ад* 1/ Буде старатися зробити все, що тільки буде в його силах, од"
нак зазначив, що це не залежить виключно від нього, але в цій справі має
багато до сказання Тубиліс. 2/ Заявив, що вставив вже до бюджету ту
саму суму, але чи вона втримається буде залежати від того, чи й як буде
зрівноважений бюджет. Та справа буде також залежати від міністра Скар"
бу. На всякий випадок обіцяв свою поміч. Ад 3/ Пашпорт видасть, а рад"
ше накаже видати. Рівнож постарається про американську візу. Однак
зазначає, що ця справа потриває щонайменше два місяці.
З дальшого опису виходить, що міністр Завнюс здавав собі справу, що таке по"
ступовання є ризиковне і може викликати неприємні консеквенції для Литви.
«Говорив, що поляки напевно за цею справою слідять і можуть амери"
канському урядові доставити докази, що в Казаню є така система, що ви"
дають пашпорти людям, які виїздять до Америки провадити революційну
роботу проти Польщі і то, при помочі польського громадянина. Коли б ця
справа була поляками доказана перед американським урядом, то тоді в
очах американців казанські пашпорти взагалі стратили б вартість і він тоді
навіть для самих казанців не міг би дістати зізволення на виїзд».
Коновалець, однак, заспокоїв др. Завнюса запевненням, що всі серед"
ники обережности будуть заховані.
«Я ще підчеркнув – пише – що всі наші делегати, які дотепер виїзжджа"
ли на ці казанські пашпорти до Америки, це є конкретно Гіполіт і Гриб,

не виїздили на правдиві прізвища, тому полякам було б тяжко доказати,
що це їхні громадяни».
Остаточно, литовський міністр вдруге заявив, що скаже видати пашпор"
ти і постарається про візу» і про «журналістичну посвідку для делегата по"
тверджену щераз через міністерство».
Опісля розмова перейшла на справу побуту Коновальця в Женеві. /Треба
сказати, а рівночасно вияснити, що власті швайцарскі виступили в тому часі з
застереженням щодо дальшого побуту Коновальця і Коновальцеві грозило
виселення зі Швайцарії/. Міністр Завнюс – пише Коновалець:
«сам навіть порушив справу дальшого мого побуту і конечности, щоб я
легалізувався на тутешньому грунті». «Я тоді відповів, що по полаго"
дженні моєї пашпортової справи і остаточного вияснення, що я є ли"
товським громадянином, нічого не стоїть в цій хвилині на перешкоді,
щоб я зареєструвався як литовський журналіст при Л. Н. В цій хвилині
стоїть на перешкоді тільки та обставина, що не можу в ніякий спосіб
дістати виказки від якогось литовського щоденника».
/Належить вияснити, що, як виходить з інших листів, Коновалець
дійсно старався в тому часі, через Осипа Ревюка, про виказку женевського
журналіста якогось щоденника ковенського/.
Звіт Коновальця дальше звучить:
«Просив його /Завнюса/ в цій справі помогти мені. Відповів, що моє
прохання є цілком виправдане і що він в цій справі буде говорити...»
Міністр Завнюс розмірковуючи цю справу, опісля висунув проект щоби
таку виказку виставила /оскільки Коновалець добре запам’ятає/ «Лєтувос
Жініос», однак в тому випадку відчув побоювання.
«Висунув ряд застережень й побоювань, що поляки при першій нагоді
напевне цю справу витягнуть перед Л. Н. і тому мушу бути дуже обереж"
ним. Питався мене, як є полагоджена справа моєї кореспонденції і пере"
силок грошових, в тому напрямі я йому дав успокоюючі інформації. Вза"
галі, з його сторони я завважив охоту дійсно допомогти...».
Домовлено «справу їх подорожі, це є делегата Литви до «Бази». Конова"
лець виявив занепокоєння, чи цей делегат є в належний спосіб зорієнотова"
ний у відносинах, однак, «в цій справі не було довшої розмови, бо він /Зав"
нюс/ заявив, що
«про подорож їх делегата вправді знав, але звіту про це ще не дістав».
Вкінці Коновалець порушив справу міжнародної політики, а головно вза"
їмне відношення казансько"копулівське /це значить, литовсько"німецьке/.
Литовський державний муж підхопив цю тему, нав’язалася «дуже щира й
довга розмова». Міністр Завнюс, пише Коновалець
«просив нас, щоб ми в нашій пропаганді надальше впливали в напрямі
лагодження тих відносин».
Закінчена тим акордом, нарада для УВО дала позитивні висліди. Гроші
дальше були виплачувані, «Сурма» в Ковні друкована, пашпорти відновлені.
(ХХI 3766, 67)

_______________________________________

* Тут і надалі вживається калька з латинської: Ad. – До.

102

103

А
К
Т
О
Б
В
И
Н
У
В
А
Ч
Е
Н
Н
Я

А
К
Т
О
Б
В
И
Н
У
В
А
Ч
Е
Н
Н
Я

ОРГАНІЗАЦІЙНІ ФІНАНСИ
Як вже зазначено, грошова поміч Литви відіграла важну ролю у формуванні
б’юджету Організації. В 1932 році, в критичному періоді для ОУН, коли доходи з
Америки значно зменшилися і Коновалець наполягав на урядження в Базі нової
«акції», яка могла б скапіталізуватися серед еміграції, субсидія ковенська, після
обчислень Коновальця досягали 50 процент цілого доходу Організації.
Що відноситься цілости б’юджету в останніх роках, архів Сеника не
відслоняє всіх джерел, з яких Організація черпала сталий або невідкличний
доплив фондів. Галузь та, утримувана навіть в надрі Проводу, у винятковій
таємниці, доступна була, тільки найвизначнішим співкерівникам, і то ви"
ключно членам Нач"Колегіум, тому що всі доходи інкасує лише УВО, а
ОУН, як така, є виключно на її утриманні.
В тих відносинах зрозумілим є, що Коновалець, сполучуючи в собі непе"
реривне зверхництво обох Організацій, зміг силою наростаючої традиції
«вождівства» і особистою запобігливістю, дійти до ролі самовладного ключни"
ка змовницьких фондів. З його руки походять всі попередні б’юджети, він
власне, а не фінансовий референт, громадить і перепроваджує контролю ра"
хункових звітів, він наділяє виплати, признає позички і допомоги, він, врешті
один редикує поодинокі виплати і виповідає пости, як визнає, що даний пост
є замало важний, а доходи натомість за недостаточні.
В тому стані справи, ролі: Сеника як фінансового референта Проводу, і
Федини, як фінансового референта УВО, були раче формальні ніж фактичні, і
обчислення доконані на підставі документів знайдених у Сеника заледви да"
ють дробове поняття про зужиття фондів Організації в Польщі і закордоном.
З тим застереженням належить подати слідуючі дані:
Доходи з Америки впливали до Організації переважно на руки Федини в
«Мимозівці», яка служила за «станцію роздільчу», переказуючи, відповідно до
інструкції Коновальця, частину надходжень до Бази, частину натомість до
Коновальця або до інших, вказаних ним, членів керівництва. Доходи з Литви
й інших впливали прямо до Коновальця і він зі своєї сторони розділяв їх на
головні фонди, призначуючи також якусь частину до Бази. (ХХIII 4198)
Обчислення за 1930 рік охоплююча з цілою очевидністю тільки частину
доходів і видатків, виказує, що вплинуло: через Гданськ 15.595.77 долярів,
через Коновальця натомість 713 долярів. Все разом з переказами нетто з
Ковна, дохід з 1930 році виказаний є на 22.784.77 долярів /біля 202.750.00 зл/.
В тому періоді Федина переслав до «Краю» 3.960 дол. Коновалець 365 дол.
значить, все разом 4.325 дол. /ок. 37.250.00 зл/. (ХХIV 4363–66)
В 1934 році, через «Саківку», це значить через експозитуру в Гданську,
для Організації з Америки вплинуло 16.516.54 доларів /133.780.00 зл./. З тої
суми, на доручення Коновальця, Федина переслав до Польщі 7.425 доларів
/ок. 66.000 зл./. (ХХI 3878–89)
В 1932 році б’юджет виказує значний упадок доходів з Америки, у зв’язку з
тим перекази з Гданська до Бази ограничилися протягом перших трьох кварталів
до 2.740 долярів /ок. 24.250 зл./, це значить, менш"більш до половини. (ХХI 3893–3901)
104

Однак вже 1933 рік позначився поправою фінансів Організації, у зв’яз"
ку з тим Коновалець призначив для Бази суму біля 81.500 зл., складаючи крім
того на кошта «транспорту і зв’язку» біля 20.000 зл. (ХХI 3907)
Треба додати, що крім сталих грошових переказів «База» посилювана
була спеціяльними дотаціями на кошти більших процесів і безплатними пе"
ресилками бібули і зброї, а теж Організація для себе збирала в краю вкладки
і фінансувала видавництва, відділи боєві ще на власну руку шукали фондів,
доконуючи передше згаданих нападів грабункових. (ХХI 3911)
Певна світло на господарку Бази – в границях суми одержаної з"закор"
дону – дає знайдений у Сеника звіт касовий КЕ за перше півріччя 1931 року.
В тому періоді дохід Бази є виказаний на 30.580.90 зл., розхід натомість Ек"
зекутива предсталяє: ОУН 15.091 зл., «Бе"рат» /це значить, боєва референту"
ра, або УВО/ 2.326 зл., процеси 8.925 зл., допомога в’язням й різні 4.530 зл.,
значить разом 30.872 зл.
З головних рубрик виходить, що в поділі ОУН видано 6.700 на субвенцію
для легального видання «Український Голос» і 3.385 на допомоги і виплату
для найвизначніших членів.
У відділі боєвої референтури є вичислені видатки на курси, підручники,
виїзди і закупи револьверів.
Перекази готівкою до Бази, пожирали пересічно 25 процент доходів
Організації. Закордонний б’юджет був укладаний осібно для УВО і для ОУН, з
тим, що б’юджет ОУН /тоє Проводу/ являв собою одну з позицій загального
б’юджету УВО. В обох відділах, львину часть закордонного б’юджету пожира"
ли наділення членів Нач. Колегіум і Проводу. Розмах тих приділів був дуже
великий, однак, певні пенсії не були офіційно виказувані, а крилися під
«спеціяльними фондами» /напр. Яри, Понас/ інші знова припадали некотрим
членам подвійно: з б’юджету УВО і з б’юджету ОУН /напр. Мартинець і Се"
ник/, інші, зрештою смішно малі, лучилися з більшими виплатами. Найвище
упосаження припадало Коновальцеві, який, як «Верховний Комендант» УВО
одержував місячно 150 нездевальвованих долярів, не числячи коштів «адміні"
страції», «канцелярії», «подорожі» і «секретаріату». (ХХI 3875)
Рівночасно більшість «секретарів» на нижчих постах одержували платню
дуже скромну. Один з «секретарів», Іван Шиманський, висланий до Болгарії,
розвинув серед тамошньої української колонії пожвавлену діяльність, але,
одержуючи лише 5 дол. місячно, знайшовся в такій тяжкій нужді і, коли всяка
просьба на рятунок, а навіть інтервенція Сціборського у Коновальця не при"
несла позитивного наслідку, покінчив самогубством /май 1933 рік/. (ХХ 3602,
ХХI 3844, 3863, 3892, ХХII 4001, ХХIII 4227, 4235, 4310)

Крім випосажень особистих, доходи Організації пожерали: кошти ви"
давництв, конференції і з’їзди /оплачувано подорож й дієту/, утримання або
допомоги для бойовиків, які втікли з Польщі, врешті допомоги для органі"
зацій легальних, опанованих й інспірованих через ОУН, напр. ЦЕСУС /
Центральний Союз Українського Студентства/ з осідком в Празі, якого го"
ловою був Ярослав Барановський. (ХХII 4015, 4019, ХХ 3663)

105

А
К
Т
О
Б
В
И
Н
У
В
А
Ч
Е
Н
Н
Я

А
К
Т
О
Б
В
И
Н
У
В
А
Ч
Е
Н
Н
Я

З видавництв Організації, крім «Сурми», яку оплачував литовський
уряд, найбільші суми поглинала «Розбудова Нації», друкована в Празі й
«Український Націоналіст» видаваний в Празі і Відні.
Терен, на якому хоронилися утікачі з Польщі, з якого перекидувалося
все організаційне до Польщі, першим був: Вільне Місто Гданськ і Чехосло"
ваччина. (ХХ 3579)

«ЕКСПОЗИТУРИ» ОУН В ГДАНСЬКУ
І ЧЕХОСЛОВАЧЧИНІ.
Архів Сеника виказав понад всякий сумнів, що представництво гдан"
ське давало схоронище, нераз через довший час, скомпромітованим діячам
в Польщі, які ухилялися від виміру справедливости. Між іншим стверджено,
що під опікою Федини перебував в Гданську від жовтня 1931 року через цілий
1932 рік Михайло Гнатів, псевдо Залізняк або Оса, пошукуваний гончими
листами, організатор замаху на посла Голувку.
Роля «Саківки» обіймала всі галузі співпраці закордонного керівництва
з «базою». Федина був в сталому контакті з «Краєм» при помочі кур’єрів
/дяків/ і наглих стріч, на які сам виїздив тайно до Польщі або на які делегати
з «бази» приїздили до Гданська, або через Гданськ – при помочі Федини – до
Берліна. В Гданську також «відбувалися періодичні конференції, на які
з’їздилися найвидатніші керівники з Ковна, Праги, Відня і Женеви. Там
відбувалися наради з «казанцами», то є з групою ковенською, хиба що ли"
товські власті, з огляду осторожности, вимагали на перенесення даного кон"
такту до Берліна. (ХХ 3579, ХХI 3888–9, 3893, 3901)
Гданськ рівнож відіграв ролю, як місце грошових висилок, які скерову"
вано через кур’єрів або переказами на Земельний Банк /»Пшенічни
Квєтнік»/ і на Товариства Дністер, оба у Львові, рівночасно як військова
експозитура, про що вже була мова вище. Звіддам врешті були перекидані
більша кількість револьверів. (ХХ 3727, 3756, ХХI 3882, ХХII 3956, 4129, ХХIII 4325)
У Сеника знайдено інструкції, опрацьовані Фединою, відносно спо"
собів і місць переходу кордону Вільного Міста Гданська і порозумінняся з
Фединою в Гданську. Одна з тих інструкцій поручає оминати Тчев, де, як
твердить, вся гранична сторожа є наставлена на вилапання «розбишак» /то є
членів Організації/, і поручає дорогу через Варшаву – Млаву – Дзялдово, й
то конечно поїздом особовим, з тим, що треба буде пересісти до потягу який
їде окріжною дорогою до Гдині через Лясковіце, Косьцєжине і Картузи, або
висісти в Тчевє і перейти пішки кордон Вільного Міста. (ХХII 4129, ХХ 3706)
Як відомо, Лебедь і Гнатківська втікали з Варшави особовим потягом на
Млаву, натомість, що до способу проникнення до Гданська дають вияснен"
ня заперечне і неясне.
Згадана інструкція приписує альтернативну другу трасу, а саме через Краків /де
конечно поручав пересідку/ – Познань–Бидгощ–Косьцєжине–Картузи і Гдиня.
106

Як відомо, це є знова траса, якою у відворотному напрямі – Гнатківська
повернулася з Гданська до Косова. (IХ 1599, 1605, ХI 2014)
Що відноситься до Чехословаччини, резидуючих в ній властей УВО і
ОУН з Базою, обіймали всі організаційні поділи.
Перше місце припало транспортові бібули, чим спеціяльно занимався
Володимир Забавський, псевдо «Щасний», «Влодко», адміністратор «Розбу"
дови Нації». Біля Забавського, сталий контакт з Базою здержували: Сеник, як
боєвий референт, Ярослав Барановський, як референт Закарпаття, а заразом
організатор зв’язку з краєм, врешті доривочно, Мартинець, Сушко і Сцібор"
ський, цей останній з титулу керівництва референтури організаційної.
Як виходить з актів Сеника, стрічі й наради з представниками Бази відбу"
валися або в місцях надкордоних /в чеським Цєшинє і в Карпатах/, або
навіть в самій Празі, де головно порозумівалися в справах бойових і де відбу"
валися ширші конференції з участю Коновальця і т. д.
Кордони переходилися переважно нелегально, однак вживалися також
кордонні перепустки напр. «Товажиства Татшанськего» й інші. При збірнях
переправах кордону, напр. коли в липні 1932 року на конференцію з Прово"
дом відправилося шість делегатів КЕ, були застосовані спеціяльні середни"
ки обережности і делегати про місце з’їзду довідалися доперва по переході
кордону. Треба додати, що конференція в Празі також була оповита спеціаль"
ною таємницею і приїзд ряд визначних членів Проводу з інших держав, на"
дано виглядом нарад одної з легальних організацій.
На підставі цілости документів Сеника можна взагалі твердити, що між
Базою і поодинокими пунктами організаційними на Чехословаччині, був
сталий і дуже оживлений переїздовий рух. Були періоди, що контакту з за"
граничними властями на Чехословаччині на власну руку шукали поодинокі
референти КЕ, що навіть було темою реклямацій Провідника, як одинокого,
правного представника краю. В Чехословаччині врешті знаходили схорони"
ще члени ОУН, які втікли з Польщі, пошукувані або загрожені пошукуван"
ням властей. Значна частина організаційних документів торкається головно
укриванняся учасників кривавого нападу під Бірчою, Володимира Терешки
і братів Йосифа і Романа Куцаків79. Рівнож говориться про визначного чле"
на ОУН Івана Габрусевича80, псевдо Іртен, який в 1932 році заховався в Празі
і занявся організаційною роботою на тамошньому терені, був учасником
найважніших нарад і відігравав поважну ролю в діяльності тамошньої експо"
зитури, врешті про багато інших діячів з Польщі, які перебували перелетно
або стало в Чехословаччині. (ХХ 3579, 3706, 3734, 3736, 3746, ХХII 3840, ХХII 4110, ХХIII 4200–1, 4285)
Акти Сеника рівнож відслонили головні пункти перекиду на кордоні.
Знайдено ряд нотаток і поштових розписок, які виявляють адреси деяких
надкордонних місцевостей, до яких, як виходить з записок, скеровувані
були поштові висилки і листи, призначені для перенесення в Польщу. Між
іншими повторяється кількакратно місцевість «Ясіна» і адресат «Клемпуш», –
згідно з зізнаннями Малюци щодо стрічі Барановського і втечі Мацейка.

107

А
К
Т
О
Б
В
И
Н
У
В
А
Ч
Е
Н
Н
Я

А
К
Т
О
Б
В
И
Н
У
В
А
Ч
Е
Н
Н
Я

ОБШУК В КРАКОВІ
Переходячи з черги до представлення усталень слідства, яке безпосередньо
торкається осіб охоплених тим оскарженням, передусім належить обговорити
про дані, які відносяться до експозитури ОУН в Кракові, яка, як відомо, доста"
вила бомбовий знаряд, який був вжитий до замаху дня 15 червня.
Як вже зазначено, що, на думку визначних піротехніків, що кон"
струкційні частини запальника тої бомби були зроблені з матеріялу, який
знайдено в помешканні Ярослава Карпинця.
У зв’язку з тим насуваються питання: чи бомба була зроблена особисто
через Карпинця, чи також й вміст хемічна тої бомби походить з тої лябора"
торії, яку ролю відносно лябораторії і бомби сповнив Климишин, і на чому
полягала організаційна діяльність обох оскаржених, в току слідства знайшли
слідуюче вияснення: (ХХ 3745, ХХIII 4238, 4297, 4312, 4323, 4329)
Як виказалося, вже на короткий час перед арештуваннями дня 14 черв"
ня 1934 року, власті безпеки ствердили, що в Кракові серед академіків націо"
нальности української, яка студіювала в тамошніх вищих училищах, Органі"
зація Українських Націоналістів створила свою експозитуру. Розпочата об"
сервація виказала, що ролю керівництва в цій експозитурі відіграв Микола
Климишин, який походить з Калузького повіту, воєв. Станиславське, за"
мешкалий в Кракові від дня 14 жовтня 1930 року, записаний аж до 1932–1933
на філософічному факультеті Університету Ягейлонського. Крім Климиши"
на, діяльний був також Ярослав Карпинець, який походить зі Станиславова,
бувший студент хемії на Політехніці у Львові, замешкалий в Кракові від дня
16 жовтня 1931 року, записаний в 1931 році як студент хемії на Університеті
Ягейлонським.
Обшук, доконаний дня 14 червня 1934 року в помешканні Карпинця і
Климишина дали слідуючий вислід: (ХVIII 3384–86)
В Карпинця, в однокімнатним мешканню на Ринку Дембніцкім 13, зна"
йдено ряд знаряддя і матеріялу, призначеного для продукції середників і вибу"
хових знарядь. В кімнаті Карпинця було ряд слоїв, реторт, кельб, бутлів, лійок
і пробірок, з яких частина були ще виповнена різними субстанціями хемічни"
ми. Також знайдено дроти, бляхи, рурки і т. п., поламану форму до відливання
овальних ручних гранатів, а також рисунок, який представляє конструкцію
таких гранат, а врешті механізм ручної роботи, який, як опісля твердили ви"
значні піротехніки, по зложенню з іншими, осібно знайденими в кімнаті ча"
стинами, які мали являти собою бомбовий механізм, опертий на інших заса"
дах конструкції, ніж знаряд варшавський. (IV 795, 704, V 945, 940, VI 1033, 1123, 1149, IV 801–2)
Крім того обшук викрив в Карпинця дуже багато нотаток, взорів і обчис"
лень хемічних, та ряд доказів, які вказували на участь Карпинця в ОУН, а
саме, листи і записки в українській мові і на тему націоналістично"револю"
ційну, уривко реферату о конечности конспірації політичних переконань,
кальку зі слідами відбитого тексту про українську пропаганду ревізіоністич"
ну, нотатки про акцію антимонопольну; про бойову лябораторію для вжит"
ку Організації, про оружжя, підслухових урядженнях і газовій боротьбі. Се"
108

ред знайдених річей при обшуку, знайдено боксер, мапа околиць Кракова,
записки про розклад поїздів на лінії Цєшин–Дзєдзіце–Краків–Львів, дві
особисті виказки Університету Ягейлонського і виказка випозичальні кни"
жок – всі на прізвище Миколи Климишина, картки з нотатками о контакті з
«Миколою», це є з тим же Климишином, виказка Польського Товариства
Татшанскего, зі знимкою Карпинця, а виставлена на Григорія Івонюка,
картка підписана псевдом «Бір» зі словами: «Іду до хати, дай, дай Вам Боже
здоров’я», листи і записки, які свідчать, що Карпинець вживав прізвиска
«Циган», поштівка переслана до Карпинця з Чехословаччини і підписана
м. ін. Чемеринською Н. то є прізвищем згаданим попередньо Анни /«Нусі»/
Чемеринської, нотатки в яких містився шифровий ключ.
Врншті* звертає увагу подання Карпинця про дозвіл на змонтовання
станції радієвої коротко"хвильну, в тому подані Карпинець подає себе за гро"
мадянина польської національности. (IV 748)
В тому самому часі, в помешканні Миколи Климишина на вулиці Пу"
лаского 15а, поліція застала сплячого молодого мужчину, який подав себе за
Тадеуша Клодніцкєго, а яким, як опісля стверджено, був Осип Николи"
шин81, діяльний й занотований член ОУН. Як виказалося, Николишин,
фальшивий Клодніцкі, мешкав від ряду днів у Климишина, який укривався
перед властями безпеки у зв’язку з розпочатим проти нього у Львові в березні
1934 році доходженням за приналежність до ОУН; Николишин в Організації
мав псевдо «Голота». (Х 930, ХIV 2688)
Обшук у Климишина викрив конспіративний лист, написаний на сига"
ретній бібулці, підписаний псевдом «Бір» це є тим самим псевдом, який є
виявлений на картці у Карпинця. В тому листі, зверненим до «Незвитяжно"
го» /Непоборного/, «Бір» питається про «Голоту», поручає «добре його при"
містити ще на липень», і передати «Бірові» адресу, на яку можна буде писати
і висилати гроші до «Голоти». Крім того, автор подає доручення щодо транс"
порту літератури, а особливо домагається вислати покищо лише 2 валізи з
літературою, по упередженні автора спеціяльним листом, решта натомість,
мав би забрати «якийсь краківський гість», їдучи на ферії, для якого автор
визначує контакт у Львові, кличку й відозву.
Крім того знайдено у Климишина: три його виказки видані Товариством
Татшанським, три пляшки з плином для виведення чорнила, підручник про
машиновий кріс, шифровані записки, докази втримування контакту зі Ста"
ніславою Карпинець сестрою Ярослава Карпинця, вірш на тему революцій"
но"націоналістичну, написаний Климишином, пробку лябораторійну,
шкіряну течку занечищену відпадками заліза і воску, мідяний друт, набиту
автоматичну пістолю «Бресія» з 8 набоями, 18"ть пустих черепів до гранат"
бомб у формі валка та пуделко з написом «Е. К.»Сведен», в яким містилася
салітра змішана з дерев’яним вуглем. Треба додати, що в Карпинця знайде"
но пасок до опакування з ідентичним написом: «Е. К. Сведен».
Заразом у Климишина виявлено: по одному примірнику ч. 2–3 з 1933 року і
ч. 5 з 1934 року «Українського Націоналіста», ч. 8–9 з 1933 року «Юнака», ч. 1
_______________________________________

*Врешті.

109

А
К
Т
О
Б
В
И
Н
У
В
А
Ч
Е
Н
Н
Я

А
К
Т
О
Б
В
И
Н
У
В
А
Ч
Е
Н
Н
Я

з 1931 року «Молоде Життя» орган на тему революційну, виданий Українським
Пластом в Празі, ч. 3–4 з 1934 року «Розбудова Нації» та надпалені рештки зга"
даного ч. «Юнака», знайдені в печі кімнати Климишина. (IV 781, 806, VI 1041, ХIV 2688)
В тому часі, коли поліція перевела обшук в Кракові у Карпинця, Клими"
шина й інших студентів української національности, які були з Карпинцем і
Климишиним в контакті, «тлісаци» наткнулися на березі Вісли, від сторони
Денбнік, на кілька пачок зложених плитко у воді, правдоподібно на час тим"
часового укриття. Визвана поліція ствердила, що в тих пачках містилося
173 примірників під заг. «Політика реальна чи визвольна», видана в Празі
«Розбудовою Нації», 27 примірників тижневика «Новий Шлях», орган
Українського Національного Об’єднання в Америці, рукопис реферату, не
можна відчитати з причини замокненя, кусники примірника націоналістич"
ного «Український Голос» з Вінніпегу, та 16 прим. видання ОУН виданого в
Празі в 1930 році, під заг. «Реп’ях». (V 860, VI 1070, 1071)
У висліді дальших розшуків натрапили у Віслі на березі денбніцкім, на
коробку з написом «К. С. Сведен» такий сам, як знайдено у Климишина. Як
виказалося, ця коробка була виповнена пікриновим квасом, значить, мате"
ріялом ідентичним, яким була виповнена бомба варшавська. Крім того ви"
тягнено з Вісли комплет українських шрифтів друкарських, та 10"ть гранат"
них черепів, які різняться від черепів знайдених у Климишина лише тим, що
гранати видобуті з Вісли мають отвори гвінтовані і є виповнені чорним по"
рошком. (IV 808, V 860, 951)
Врешті дня 23 червня 1934 року знайдено недалеко Денбкік, в комишах
над Віслою, валізку виповнену 48 прим., ч. 3–4 з 1934 року «Розбудови
Нації» та 794 прим. «Українського Націоналіста» ч. 2–3 з 1933 року і ч. 5 з
1934 року. (VI 1063–1069, 1079, 1084)
Щодо предметів знайдених у Віслі й над її берегами слідство ствердило
що слідує: на вулиці Ружаній 25, в найближчому сусідстві Карпинця і Кли"
мишина а заразом недалеко Вісли, була колонія студентів"українців, які
віднаймали кілька кімнат в домі Ірени Тушинської. У зв’язку з твердженням
через обсервацію поліції, що ці студенти були в живому контакті з Карпин"
цем і, передусім, з Климишином, дня 14 червня надранком переведено в
тому домі обшук, який, всупереч сподіванням, не дав обтяжуючих доказів.
В цій справі Слідчий Уряд в Кракові добув опісля, зі секретного джере"
ла, відомість,що знайдені матеріяли у воді і в комишах, передше були пере"
ховувані вдомі на вулиці Ружаней 25, в кімнаті одного з підозрілих, Богдана
Назара, у якого на кілька день перед тим зложив їх Микола Климишин. Ці
матеріяли Назар виніс і заховав при помочі товариша, також українця, Евге"
на Савчинського, дня 13 червня пізніш вечером, значить, ледви кілька годин
перед обшуком, з тої причини, що між господинею, Тушанською, а одним з
співмешканцем, Альойзим Брахлем виникла якась колотнеча, і Назар наля"
кався, що може прийти поліція і це все викрити. (V 930)
Переслуханий в характері свідка Богдан Назар, проти якого почато осіб"
не слідство за приналежність до ОУН, потвердив повищу інформацію, зізна"
ючи, що дня 10 червня Климишин зложив у нього в кімнаті 3 тяжкі валізки і

одну пачку обвинуту в папір, і просив Назара, щоб він ці речі задержав у себе
до вечера. Назар на це пристав, але з поведінки Климишина зорієнтувався,
що валізи і пакунок є підозрілі. Вечором, повернувшись додому, застав вже
тільки одну валізку і пачку, після чого догадався, що залишені валізи Клими"
шин забрав. Коли Климишин не приходив по решта речей, поміж Тушин"
ською і Брахлем виникли спори і Брахель відгрожувався, що покличе полі"
цію, і Назар, дня 13 червня 1934 року по годині 23 виніс крізь вікно спочатку
пачку і вкинув її до Вісли, потому, при помочі вспівлокатора Савчинського,
виніс – знова крізь вікно – валізку, заховуючи її в корчах над Віслою. Це була
та валізка, яку опісля знайшла поліція. По захованні валізки, Назар повер"
нувся зі Савчинським додому, дзвонячи до сторожа… (VI 1063)
Переслуханий в характері свідка Євстахій Савчинський, який рівнож за"
лишається під осібним слідством під закидом приналежности до ОУН, відпер"
ся, щоб він виносив разом з Назаром які небудь валізки, але подтвердив, що
дня 10 червня Климишин при помочі Карпинця приніс до нього на перехован"
ня 3 валізки й один пакунок, які опісля зложив в кімнаті Назара. (VI 1112)
Належить додати, що розвідники Адам Чижевіч і Францішек Капуста
дійсно заобсервували, що дня 10 червня, Климишин і Карпинець вносили до
цього дому, згадані 3 валізки і один пакунок. (ХIV 2679, 2699)
Зізнаннями Ірени Тушинскої і сторожа дому на вулиці Ружаней 25, Яку"
ба Льорка, стверджено, що Савчинський і Назар, дійсно разом повернулися
додому дня 13 червня по годині 23"й без плащів і капелюхів. (V 926, 954)
У відмінному світлі представив заховуванняся тих локаторів, згаданий
передше Альойзи Брахель, з професії ремісник, Брахель, якого приміщення
було за стіною з кімнатами занятими через українців, зізнав, що вже від дов"
гого часу звернув увагу на підозріле поведення тих студентів, на кілька день
перед обшуком, бачив, що один з них вивіз дорожкою 4"и тяжківалізки.
Попереднього вечора, перед приїздом поліції, Брахель чув, що в тих кімна"
тах раптово пересовувано всі предмети і палено в печі більшу кількість папе"
ру. Рівночасно більшість серед студентів"українців, а м. ін. Назар, кілька
разів носили в напрямі Вісли тяжкі пакунки. (V 957)

110

111

ЛАБОРАТОРІЯ КАРПИНЦЯ.
Зізнаннями кількадесять купців і склепових працівників в Кракові,
усталено, що Карпинець вже від 1933 року, купував більшу кількість хемі"
калій, лабораторійних приладів та залізних матеріялів. (ХIV 2678, 2688, 2690, 2695, 2699,
V 858, 861–76, 886, 897, 902–4, 908, 913, 920, 925, 933, 935)

Роблячи повищі закупи, Карпинець в деяких склепах подав себе за Юзефа
Романського, студента чи абсольвента відділу хемії, сина багатого батька – адво"
ката /в дісності, його батько є емиритованим колійовим майстром/. Оповідав,
що працює над винайденням барвника анілінового і тим пояснював жовті пля"
ми на лиці і на руках. Коли співвластитель складу хемікалій п. ф. «Фарбаніль»,
Алєксандер Спац, в часі розмови, хотів йому показати карту взорів анілін вифар"

А
К
Т
О
Б
В
И
Н
У
В
А
Ч
Е
Н
Н
Я

А
К
Т
О
Б
В
И
Н
У
В
А
Ч
Е
Н
Н
Я

бованих, Карпинець змішався і сказав, що працює тільки над жовтою крас"
кою, і Спац мав вражіння, що це не є фахівець і що плями на руках Романсько"
го як надто темні не є від анілін. Треба додати, що оба вибухові середники, за"
стосовані в варшавській бомбі, то є пікрініян поташу і пікринова кислота, при
дотику залишають виразні і трвалі плями ясно"жовтої краски. (V 868, 870, 902–4)
Карпинець стало конспірував перед доставцями хемікалій свою адресу.
Коли лаборант дрогерії Гофштеттера, Юзеф Гузік заніс йому зі склепу 15 кл.
сіркової кислоти, Карпинець невпустив його до своєї кімнати, а відібрав па"
кунок на коридорі. Коли знова, дня 20 квітня 1934 року, Карпинець купив 50
кл. сірковії кислоти в склепі ф. Фарбаніль, подав фальшиву адресу на
вул. Ружаній 25 /власне дім Тушинської/, опісля чекав на вулиці на післан"
ця Петра Овсянку, переніс з ним пересилку до свого дому і там відібрав її в
сінях. (V 863, 865, 902–4, 929)
Свідок Роман Гольштайн вияснив пошукував в нього протягом мая 1934 ро"
ку «тінолю», це є лісочок циново"олов’яних, які служать до лютування металі.
Гольштайн не мав тінолю, а по двох тижнях Карпинець згадав йому, що тіноль
закупив деінде. /Як відомо, пушка бомби варшавської була споєна/. (V 889, 935)
Зізнаннями свідка Миколи Каспшика стверджено, що з кінцем мая, або
початком червня 1934 року Карпинець наполегливо пошукував мосяжної рур"
ки, такої власне, як та, яку опісля виявлено в варшавській бомбі. (V 920, 936)
Свідок Юзеф Горжковскі, який є властителем аптеки на Ринку
Дембніцкім, власне в сусідстві мешкання Карпинця і Климишина, зізнав,
що вони оба в нього часто закуповували різні хемікалії і звернули на себе
увагу особливим захованнямся, до того степення, що Горжковскі почав за"
нотовувати їхні закупи. Карпинець оповідав Горжовському про закупи і ви"
мінив йому тих самих постачальників, яких виявлено обсервацією і переслу"
ханням свідків. До того Горжковскі вияснив, згідно з зізнанням свідка Шка"
радка, що дня 30 мая 1934 року, це значить, коли у Карпинця був Лебедь,
Климишин закупив в аптеці 5 дк. каліхльорікум і говорив, що бере це для
свого «другого хеміка», це є для Карпинця.
Загально стверджено, що Карпинець, правдоподібно, для відвернення
уваги, користав рівночасно з більше склепів і закупи робив нерегулярно, на"
томість переважно трактував їх як дуже пильні.
На підставі зізнань свідків можна обчислити, що Карпинець закупив не
менше як 100 кл. сіркової кислоти, кілька кл. салітри калійової, 1,5 кл. каліхльо"
рікум /хлористий калій/, 30 кл. азолової кислоти, 1 кл. залізеціянку калії, 2 кл.
хлорку, кількадесять гр. содового лугу, 10–15 кл. салітри содової, 3 кл. амоняку,
кілька, кл. соленої кислоти, більшу кількість карболевої кислоти /фенолю/ і
спірту, врешті гліцерини, жовтий залізоціянок потасу і ртуть.
У зв’язку з тими усталеннями, збадано ще інші предмети вибухові, які вже
скоріше були з помешкання Карпинця винесені, а які внаслідок обсервації, були
в дорозі поліцією перехоплені. Ця справа виглядала в наступний спосіб: (V 894)
Дня 20 Березня 1934 року, рано, розвідники Адам Чижевіч і Францішек
Сордил завважили з товаристві Климишина, незнайомого молодого чолові"
ка, як опісля виказалося – Ярослава Спольського82 зі Львова. Того ж дня, в

полудне, Спольський від’їхав потягом до Львова, забираючи зі собою валіз"
ку краски темно"гранатової з ясними берегами, яку йому на станцію відніс
Карпинець. Оба розвідники їхали в товаристві Спольського до Львова і в
дорозі, за посередництвом кондуктора, якому Спольський показав білет
вільної їзди і виказку колійову, власне виявили його прізвище. (ХIV 2684, 2696)
У Львові, дальшою обсервацією, яку перебрали розвідники Ян Панка і
Альфонс Гринчака, стверджено, що Спольський валізку залишив на двірці,
сам пішов на місто. Назавтра, дня 21 березня, валізку відібрало двох мужчин,
як виказалося, Юзеф Феник і Олекса Скропка, студенти, які замешкали в
Українським Академічнім домі у Львові. Задержані перед входом того дому,
ствердили, що у валізі є книжки, однак виказалася, що в валізі є предмети,
які походили з лабораторії Карпинця. (ХV 2801, 2796, 2792, 2786–89)
Оглядини зроблені визначними хеміком і піротехніком ствердили, що
це є слідуючі предмети:
1/ незнаного призначення конверта спеціяльно заклеїна, получина дро"
тиком і шнурком, з закроплювачем, в якім міститься сіркова кислота з мо"
сяжною руркою, в якій була мішанина хлорану калії і цукру;
2/ балон склеєний з тонкої білої бібули, довгий біля 1.85 метр[ів], і ши"
рокий в найширшому обводі біля 3 м., і напевно призначений до вжитку в
получені з якимсь транспарентом – в агітаційних цілях в час згромадження
під відкритим небом; (IV 723, VI 1127, ХV 2786–94)
3/ бомбовий знаряд ручної роботи, призначений для здетонування яко"
гось вибухового матеріалу, якого властиво у валізі не було. (IV 798, 817)
В перебігу дальшої обсервації в Кракові, дня 6 мая розвідники Адам Чи"
жевіч і Францішек Капуста завважили, що з помешкання Карпинця вийшов
знаний їм з попередньо стверджених контактів Володимир Івасик83, студент
Університету у Львові. Івасик ніс тяжку, випхану шкіряну течку, пішов пря"
мо на станцію, звідки, все інвігільований двома розвідниками відїхав до
Львова. (ХIV 2681, 2701)
У висліді обсервації, яку перебрали у Львові розвідники Кажімєж Тшем"
зальскі і Ян Панка, задержано Івасика, як він виходив з двірця, потому ствер"
джено, що в течці містився механізм подібний до знайденого дня 21 березня з
тим однак, що крім механізму тим разом виявлено 10 запальних гільз до само"
запального шпурка і 12 запальних гільз електричних. (ХV 2792–95, 2797, 2801, IV 725, 795)
В бігу цього слідства, повищі предмети забрані Феникові й Івасикові,
порівняно, за посередництвом визначних піротехніків, з матеріялами зна"
йденими в Кракові і з подібним механізмом вибуховим, виявлених в кількох
не зложених частинах в помешканні Карпинця. (IV 688, 720, 721, 801–2)

112

113

ЕКСПЕРТИЗИ ПІРОТЕХНІЧНІ І ХЕМІЧНІ.
На підставі особливих оглядин визначні [експерти] ствердили, що всі ці
три механізми є одного типу, ідентичні засади діяння і всі нефахової про"
дукції. Спільна їхня конструкція – відмінна від будови знаряддя варшав"

А
К
Т
О
Б
В
И
Н
У
В
А
Ч
Е
Н
Н
Я

А
К
Т
О
Б
В
И
Н
У
В
А
Ч
Е
Н
Н
Я

ського – полягає на ужитю, як сили ініцюючої, енергії електричних батерій
від лямпок кишенкових. Получення електричних проносів наступає внаслі"
док розкрученняся гумки по винятті відповідної затички. В цілі опізнення
руху гумки, на осі з нею полученою є прикріплений вітрачок в замкнутому
укритті, який виповнено мазюкою з мила і парафіни. Звільнення в цей
спосіб розкрученняся гумки, повинно була допровадити до получення про"
носів протягом 1/4 до 1/2 хвилини, числячи від хвилини витягнення затич"
ки. Получення проносів мало викликати іскру, детонуючи займання. (IV 817)
До тої цілі можуть власне служити займання, знайдені в течці Івасика. Ті
займання, як стверджено, є виповнені піоруніянем ртуті, нефабричної про"
дукції, і мають значну силу детонаційну, рівну принайменше силі підривної
кабзулі військової, вживаній при війську до детоновання матеріялів вибухо"
вих при праці мінерській /підривній/. До кожного з обговорюваних трьох
механізмів вибухових, даються вжити один або два такі займання. (IV 847, VI 1027)
Повищі займання мали безсумніву служити за ланку посередньо між
механізмом а самим матеріялом вибуховим, таким напр., як мішанина хло"
рану каліюм, вугля і сірки, якою були наповнені чотири гранати знайдені
в Віслі. (IV 817, 828)
Визначні [експерти] ствердили, що займання знайдені при Івасику у Львові,
діаметром і своєю довжиною відповідає отворам видовбаним в тих черепах, і,
тим самим, могли були бути застосовані до здетоновання тих гранатів. (IV 820)
Тому що з поодиноким механізмом можна получити один або два за"
ймання, тому, кожний з механізмів знайдених у Львові і в Кракові міг спри"
чинити вибух двох гранат. Гранати видобуті з Вісли, мають, на думку визнач"
ного [експерта], вибухову силу. Надаються вони до вжитку однаково в полу"
ченню з тими механізмами, як також, як гранати ручні, або бомби до
збурення муру, мостів і т. п. (VI 1127)
При порівнанні бомбових механізмів і займань виявлених у Львові і
Кракові, з предметами знайденими в лабораторії Карпинця, визнавці ствер"
дили – подібно як відносно бомби варшавської – ряд обопільних відповід"
ників. Знайдено в лабораторії вирізки дерева і бляхи, а також рурки, втички,
дроти і коробки, які цілком певне відповідають, а нераз пряме лучаться зі
складовими частинами тих механізмів. Знайдено рівнож, на скляній плиті,
сліди ляку, які докладно відповідають контурам – берегам коробки бомби
Івасика і берегам коробки бомби, виявленої в помешканні Карпинця; однак
треба додати, що крім того знайдено у Карпинця чорний лякер.
У зв’язку з тим визначні фахівці прийшли до висновку, що всі три обго"
ворені бомбові механізми, походять з матеріялів знайдених у Карпинця і
зроблені були одною й тою самою особою. (IV 817)
Що відноситься до походження черепів, то хоч в лабораторії не знайде"
но прилядів конечних до їх зроблення, проте з піротехнічної експертизи ви"
ходить, що Карпинець міг був їх сам відляти без більшої трудности бо для
того вистачали йому: кокс, міх і форма, подібно зрештою до тої, яку у нього
виявлено. Незалежно від того, стверджено, що гвінти гранат видобутих з
Вісли, згоджуються з гвінтами знайденими у Карпинця. (IV 820, VI 1127)

В такому стані справ, всі повище обговорювані хемічні матеріяли відда"
но, за посередництвом Закладу хемії органічній Ягейлонськего Університе"
ту в Кракові, лучшій експертизі хемічній. Рівночасно тому ж закладові пока"
зано протоколи переслухання свідків на тему закупів зроблених Карпинцем,
а також – записки і хемічні взори виявлені у Карпинця і в світлі експертизи
каліграфічній, які походили з його руки. (ХIV 2767)
Зі свого висновку, заклад хемії, в особі п[р]оф. др. Кароля Дзєвонськєго,
передусім потвердив опінію дану визначними піротехніками щодо вмісту
бомби варшавської, і згідно з ними очеркнув, що, як властиві середники ви"
бухові мали служити пікрініан калії і пікринова кислота, однак, як середни"
ки запальні /детонаційні/: хлоран калії, азотова кислота й піоруніан ртуті.
Бадаючи матеріяли, які входили в склад лабораторії, Заклад хемії усталив
серед них присутність субстанцій ідентичних з повище згаданими середни"
ками вибуховими, вжитими в знарядді варшавському, це значить, пікрініану
калії й пікрінова кислота. /Цей останній був знайдений у Карпинця і у Віслі/.
Вправді бадання виказало, що пікрініан калій і пікрінова кислота з вар"
шавської бомби, є краще очищені від аналогічних субстанцій викритих в
Кракові, однак, на думку експертизи, й ті субстанції можна би при докладно"
му перекристалізуванні механічнім, допровадити до вигляду, які мали склад"
ники знаряддя варшавського.
ІЦодо середників запальних, експертиза викрила в Кракові й азотову
кислоту і хлоран калій, значить, матеріяли, які являли складники запальни"
ка знаряддя варшавського. Не знайдено лише піоруніану ртуті. Однак, на
думку експертизи, цей останній середник міг бути легко спрепарований з
ртуті, азотової кислоти і спірту, такі"то середники Карпинець дійсно купував
і які у нього знайдено. (IV 827, VI 1147)
Належить додати, що піоруніан ртуті в готовому стані, експертиза вия"
вила в займаннях знайдених у Івасика, які, на думку піротехніків – також
походять від Карпинця.
Крім того хемічна експертиза виказала ще ряд інших сирівців, які могли
служити до осягнення тих власне субстанцій, які, як готові продукти виявле"
но в лабораторії і в знарядді варшавському. Ці сирівці, крім ртуті, жовтової
кислоти і спірту, про які вже була згадка, є крім того сіркова кислота, хлоран
калій, салітра содова і фенель /карболева кислота/. Як відомо, всі ці сирівці
закуповував Карпинець.
Врешті, експертиза хемічна вказала на знайдену у Карпинця парафіну,
як середник, який міг відіграти допоміжну ролю до створення бомбового
механізму. В дійсності, до ущільнення знаряддя варшавського, була взята
така сама парафіна, яка була знайдена в лабораторії.
В конклюзії, Заклад хемії прийшов до висновку, що які"небудь складни"
ки варшавської бомби /пікриніян калій і пікринова кислота, різняться, від
знайдених в Кракові, більш прецизийним виконанням лабораторійним, як
також вся вмістимість тої бомби могла бути зроблена при помочі препаратів
і прирядів виявлених у Карпинця.

114

115

А
К
Т
О
Б
В
И
Н
У
В
А
Ч
Е
Н
Н
Я

А
К
Т
О
Б
В
И
Н
У
В
А
Ч
Е
Н
Н
Я

Відносно оцінки всіх матеріялів набутих Карпинцем й частинно знайде"
них в Кракові, Заклад хемії прийшов до висновку, що ці матеріяли в головній
мірі являють субстанцію вибухову або готові такі, які можуть до виконання
тих субстанцій служити. Також приряди знайдені у Карпинця мають такий
сам характер. Крім того експертиза виявила в лабораторії значну частину
ціянко калії, який містив в собі наглий трійливий середник і залізосінку /за"
лізоціянк/ калій, який може також бути складником матеріялу запального /
в сполученні з хлоран"калій/, як й складником симпатетичного чорнила.
Порівнюючи кількість матеріялів викритих при обшуку і вміст вар"
шавської бомби зі скількістю матеріялів закуплених Карпинцем, експерти"
за визнала, що обвинувачений знищив або заховав значну частину матері"
ялів перед обшуком, або зміг ще вислати їх комусь іншому, готові розривні
приряди або їх складники.
Бадаючи з черги зв’язок між матеріялами Карпинця і гранатами видубу"
тими з Вісли, експертиза ствердила присутність в лабораторії чорного поро"
ху ідентичного з вмістом тих гранат, й які мали ту саму характеристичну ціху,
що на місці звичайного складника в чорнім пороху /димним/, салітри, в обох
випадках застосований є хлоран калій /каліхлорікум/. (VI 1127)
Рівночасно експертиза ствердила, що записки, рисунки і обчислення,
знайдені в помешканні Карпинця, є стисло пов’язані з матеріялами розрив"
ними, які походили з обговорюваного лабораторіум. На думку Закладу Хемії
Органічней У. Я. в Кракові, записки ці доказують, що Карпинець приготов"
лявся до закупу матеріялів, які мали служити до спорядження запальних се"
редників, розривних і отруєння, а також робив обчислення щодо отримання
тих власне продуктів, які потому, в готовому або в півготовому стані виявле"
но в лабораторії і в приладдях розривних. Поміж ними записки, які відноси"
лися до цін матеріялу, з яких можна зладити піоруніан ртуті, хлоран калій,
пікринову кислоту т. д. значить, складники варшавської бомби.
З загальної точки зору – на думку експертизи – записки ці доказують,
що Карпинець занимався докладними студіями спеціяльно в цій галузі хемії,
які відносяться до отримання матеріялів розривних і отруйних газів, засто"
совуваних в хемічній війні. Ці студія провадив з точки погляду не теоретич"
ного, але практичного, бадаючи теxніку і кошти отримання продуктів приго"
товляючися до виконання експериментів й обдумуючи потрібну апаратуру.
Треба додати, що записники і зошити, знайдені у Карпинця в багатьох
місцях мають характеристичні жовті плями, які походять, як виказало бадан"
ня – від пікринової кислоти. (VI 1138)
Слідство ствердило, що вже в 1932 році Карпинець тримав в теперішнім
своїм помешканні, на вулиці Барска 64 м. 5, яке віднаймав в Яніни Банасув"
ни – пробірки й слої з різними їдкими плинами. (V 969)
У всіх опісля винаймуваних помешканнях Карпинець мав урядження і
матеріали лабораторійні, над якими працював тільки при зачинених дверях.
В кількох останньо замешкалих кімнатах, Карпинець, виконуючи свою пра"
цю, знищив і занечистив хемікаліями долівки. Гела Фінгер, у якої в періоді
від 25 жовтня до 1 грудня 1933 року, Карпинець мешкав на вулиці Конфеде"

рацкей 27 м. 17, звідки безпосередньо перепровадився до мешкання на Рин"
ку Дембніцкім 13, зізнала, що була змушена виповісти Карпинцеві помеш"
кання, бо він поплямив її долівку і меблі, квасом краски жовтої.
У зв’язку з повищими установленнями, належить ствердити, що в світлі
архіву Сеника, приготування лабораторійно"хемічні ОУН були вже акту"
альні в 1931 році, і з року на рік прибирали на силі. (V 912, ХVIII 3386, 3389)
З документів тих виходить, а саме, що слідує: в січні 1931 року, на «пре"
парати хемічні і книжки» видано 18 долярів. В 1932 році в часі наради вислан"
ника КЕ, з боєвим референтом ПУН"у Сеником, договорювано закордоном
«справу приїзду на якийсь час з Бази, хеміка, а саме, керівника завідуючого
матеріялами, до диспозиції якого мусить бути призначена сума 25 долярів
місячно для здобуття необхідних прирядів». В тому самому часі, диспозиції
опрацьовані для краю у зв’язку з празькою конференцією в 1932 році, згаду"
ють, що хемік"піротехнік має «приїхати в часі ферій», і що будуть виділені дві
групи бойово"хемічні. Дійсно, з кінцем червня 1932 року Федина доносить
Сеникові, що до Гданська прибув «спец від хемічних історій», на 6–10 день,
й то в цілі запізнанняся зі справами «опанованими вже через групу «Феди"
ни», і в цілі «перепровадження всяких можливих проб», потому в рахунках
Мімозівки вміщено під датою 1 липня 1932 року суму 23 доляри як «видатки
курсу хемічного». (ХХI 3878, ХХI 3851, ХХII 4047, ХХ 3733, ХХI 3899)
Звіт крайової влади ОУН з 1931–1932 року вказує заразом, що «на
конспіративно"розвідочному вишколі викладено» між іншим «о хемії, роз"
ривних матеріалах». На цю саму тему Федина мав виклад на інструкторськім
курсі в серпні 1933 році на терені Вільного Міста Гданська. (ХХII 3981, ХХVI 4410)
В схематі боєвого відділу, опрацьованим в 1933 році, є мова про те, що
«боєвий відділ має свого хеміка і лабораторію закордоном або в краю», а на
маргінесі натомість додано, що «про нього знає голова К. Е». (ХХIII 4338)
В тому ж 1933 році плановане є заложення закордоном інституту, який
би під претекстом іншої роботи перевозив «дослідні поля» з хемічною ла"
бораторією і т. п.», в краю натомість б’юджет «хеміка» очеркнений є на
1000 злотих. (ХХI 3813, ХХIII 4271)
Накінець треба додати, що в архівах Сеника знайдено реферати о ртуті
громової і про хемічну війну. (ХХIII 4285, 4285)

116

117

ОРГАНІЗАЦІЙНЕ ПАЧКАРСТВО
З ЧЕХОСЛОВАЧЧИНИ ДО КРАКОВА
Що відноситься до Климишина, то він вже від ряду літ жив з Карпинцем
по дружньому. В періоді від осені 1933 до грудня 1933 року, майже без перерви
мешкали оба в одній кімнаті. З 1934 році мали помешкання осібне, однак
віддалене від себе заледви кількадесять кроків. Як зізнають локатори, які
віднаймали їм кімнати, Климишин і Карпинець відвідували себе майже що"
денно і провадили таємничі, притишині розмови, нераз також поверталися

А
К
Т
О
Б
В
И
Н
У
В
А
Ч
Е
Н
Н
Я

А
К
Т
О
Б
В
И
Н
У
В
А
Ч
Е
Н
Н
Я

додому пізно в ночі. Ядвіга Крипфельова, в якої Климишин віднаймав
кімнату на вулиці Пулавського 15а, зізнала, що Климишин кількакратно в
1934 році виїздив, раз натомість привіз зі собою кошик, який однак, скоро з
помешкання виніс.
Слідство ствердило, що Климишин і Карпинець, дійсно часто виїзди"
ли з Кракова, а саме, до Цєшина, де стрічалися з закордонними діячами
ОУН і звідтам привозили перекидані з Чехословаччини організаційні
транспорти. (V 906–7, 915, 918–19)
З початком січня 1934 року, підінспектор ПП Маріян Хомранські, На"
чальник Слідчого Уряду в Катовіцах, одержав з тайного джерела інформа"
цію, що дня 9 січня вислано з Праги до Чеського Цєшина, в цілі перекинен"
ня до Польщі пачку ваги 60 кл. в якій містилися числа «Сурми» й «Україн"
ського Голосу» – націоналістичні видання, які виходять в Канаді.
Заряджена обсервація чесько"польського кордону в Цєшині, дійсно вияви"
ла, що дня 14 січня незнаний мужчина перейшов річку Ользу і передав якусь
пачку молодим людям, які опісля таксівкою від’їхали в сторону Бельска.
Той сам інформатор, в січні і в лютому 1934 року, повідомив підінспектора
Хомранського, що подібні транспорти відбуваються вже від 1930 року. Почат"
ково пересилки надходили з Праги під адресою якогось Домініка Клюзевіча,
опісля на адресу іншої, невиявленої особи. Нагляд над пачкованням був в ру"
ках Ярослава Барановського. Почавши від останніх місяців 1931 року, по сто"
роні польській транспорти принимав м. ін. Микола Климишин, маючи часто
до помочі Ярослава Карпинця, який виступав під фальшивим прізвищем Гри"
горія Іванюка, /це є прізвище, на яке є виставлена знайдена потому у Карпин"
ця виказка Товариства Татшанскего/. Пачкарство була розвинуте на велику
скалю, про що доказує факт, що в самому періоді від червня до грудня 1933 року
перенесено і вислано до Польщі біля 600 кл. бібули ОУН. По чеській стороні
транспорти пересилані були до чеського Цєшина, цілком одверто, за перека"
зом поштовим, на котрім неоднаразово, як надавець подана була «Розбудова
Нації», Прага Смірнов, поштова скринка 37». Надіслання кожної пересилки
повідомлювано Климишина в Кракові і тоді Климишин приходив відбирати
сам або в товаристві Карпинця, фальш. Івонюк – з Цєшині, відбирав пересил"
ку з рук певного чоловіка замешкалого по стороні чеській і перевозив таксів"
кою до Бєльска, а звідтам потягом до Кракова.
Як виходить з тих інформацій, Климишин і Карпинець нераз переходи"
ли кордон і там по чеській стороні стрічалася з різними діячами ОУН, а м. ін.
зі згаданим Ярославом Барановським, інж. Сціборським і якийсь мужчина,
який скривався під псевдом Ярослава Полянського. Ці стрічі відбувалися в
чеським Цєшині, або в Моравській Островє, Богумінє а навіть в Празі, і
відносилися також до перепачкування і кольпортажі літератури ОУН, як та"
кож транспорту оружжя і амуніції. Одна з таких нарад відбулася в чеськім
Цєшинє в кінці вересня або на початку жовтня 1933 року, присутні на ній
були зі сторони польської Климишин і невиявлений з прізвища діяч, який
скривався під псевдом «Орсик»*, в характері господарів – Барановський і
_______________________________________

* Можливо, це псевдо Степана Бандери.

118

Сціборський. В часі тої наради, обговорено плян замаху на консулят ЗСРР у
Львові, потому Барановський і Сціборський доручили тому ж «Орсикові» дві
малі пачки з амуніцією і оружжям, серед яких знаходилася пістоля системи
«Ортгієс», призначена для виконання згаданого атентату. (ХIV 2605)
У зв’язку з повищими інформаціями, повтореними в часі слідства
свідком Хомранським, належить ствердити, що до атентату на Майлова в
консуляті ЗСРР у Львові, дня 21 жовтня 1933 року, дійсно була вжита боєви"
ком Лемиком пістоля автоматична системи «Ортгієс», та що, як виходить з
архіву Сеника, постановлення виконання того атентату, запало на конфе"
ренції ОУН, яка відбулася дня 3 червня 1933 року зі співучастю згаданого
інж. Миколи Сціборського. (ХVIII 3225, ХХII 3993)
Дані інформатора про транспорти до Цєшина знаходять потвердження в
архівах Сеника. Слідство виявило серед тих актів адреси і й поштові потвер"
дження з 1931 і 1933 року, з пересилок наданих з Праги до Цєшина, а м. ін. по"
твердження [на] транспорт 20,5 кл. ваги з дня 13 мая 1933 року, адресований на
прізвище Клюзевіча, надмінений в цитованій інформації; також знайдено
письмо, яке вказує на ще інші пункти перепачковування через польсько"
чеський кордон /напр. коло місцевости Вісла, біля Криниці і т. д./, означують
умовлене гасло для контактів і вимінює як «Адрес Краковскего», прізвище
«М. Климишин, Краків, Університет». (ХХIII 4238, 4242, 4297, ХХIV 4348, ХХII 3966)
Інформація одержана свідком Хомровскім, рівнож потверджує зізнан"
ня Атонєго Войціка, шофера таксівки в Бєльску, в серпні або у вересні
1933 року. (ХIV 2669)
Крім того, переслуханням свідка Францішка Борскєго, ревізора
Польських Колеї Державних стверджено слідуючий факт: 6 вересня 1933 року
при контролі білєтів в потягу на лінії Цєшин–Бєльско, Микола Климишин
показав Борському, при знижковому білєті, студентську виказку з багатьма
відтисками штемплів кас білетових; ті штемплі були зі станцій, положених
над кордоном чесько"польським. Як завважив Борскі, виказка та, на тому
місці де було виписане прізвище Климишина, були сліди виведення іншого
прізвища. Борскі відписав число виказки і думав покликати поліциста, але
Климишин змилив його увагу і зник на найближчій станції. Виказка Клими"
шина дійсно була фальшива, бо, як це Борскі ствердив опісля в квестіонарі
Університету, ця виказка була, видана на інше прізвище. (ХIV 2603–4)
Що відноситься до інформацій одержаних в 1934 році через свідка Хом"
ранского, треба надмінити ще вістку, що дня 2 лютого 1934 року прийшов з
Чехословаччини до Цєшина, в товаристві незнаного чоловіка, Ярослав Ба"
рановський, який опісля, разом з очікуючим його Климишином, від’їхав в
напрямі Бєльска, потому дня 12 лютого 1934 року повернувся до Чехосло"
ваччини, виказуючися на кордоні в Цєшині виказкою татшанською на
прізвище Григорія Івонюка. (ХIV 2605)
Виказка ця, опісля знайдена у Карпинця, як стверджено, є заосмотрена
візою Чеського консуляту в Кракові з тої ж дати 12 лютого 1934 року. Знаток
Шиманкевіч устійнив, що підпис на цій виказці, а також деклярації позірно"
го Івонюка, на підставі якої Товариство Татшанске видало цю виказку, є пи"
сані рукою Ярослава Карпинця.
119

А
К
Т
О
Б
В
И
Н
У
В
А
Ч
Е
Н
Н
Я

А
К
Т
О
Б
В
И
Н
У
В
А
Ч
Е
Н
Н
Я

Відносно пачкарства транспорту ОУН, інформації одержані свідком
Хомранским, врешті знайшли повне потвердження в висліді поліційної об"
сервації, яка була розгорнена в Цєшині, почавши від половини лютого
1934 року. (VI 1150–1153/5)
Дня 17 лютого 1934 року інформатор доніс підінспекторові Хомрансько"
му, що з Праги надійшла пересилка з літературою, по яку зголоситься кур’єр
з Кракова. (ХIV 2607)
Дійсно, дня 18 лютого Климишин був бачений в поворотній дорозі з Чесь"
кого Цєшина, потому інвігільований старшиною ПП Станіславом Грабов"
ським, навантажив в Цєшині до таксівки, яка прибула з Бєльска, кілька
більших пачок, які йому приніс зі сторони чеської якийсь чоловік. Ці пачки
опісля Климишин відвіз до Вапєнніци, там їх перепакував до двох кошів і по"
тому перевіз до Бєльска, а звідтам потягом до Кракова. Протягам цілої дороги
Климишин був інвігільований старшиною Грабовським і розвідниками ПП
Яна Слуген і Яна Кондерлє. В Кракові обсервацію перебрали розвідники Адам
Чижевіч, Кароль Мацьол і Максиміліян Шкарадек. Вони ствердили, що на
двірці на Климишина чекав Карпинець і що вони оба перевезли ці два коші до
помешкання Климишина на вулиці Пулаского 15а.
Ідентичною обсервацією стверджено дальші транспорти, а саме: (ХIV 2646,
2949, 2653, 2678, 2688, 2690)

Дня 26 березня 1934 року, Климишин був коротко в чеським Цєшинє, по
стороні польській йому вручено пачки з літературою, які він перевіз в двох ва"
лізках до Кракова. В Кракові, впівночі очікував його Карпинець і поміг йому
ці валізки перенести на вулицю Пулаского 15а. (ХIV 2646, 2649, 2653, 2657, 2678, 2690, 2695)
Дня 31 березня 1934 року, Климишин приїхав з Кракова до Цєшина з
пачкою, яку переніс на сторону чеську. (ХIV 2605, 2657, 2678)
Після інформації конфіденційної, та пачка, адресована до «Розбудови
Нації» в Празі, містила в собі 159 ч. Бюлетену КЕ «Юнака» і «Юнацтва», як
відомо – краєві видавництва ОУН. (ХIV 2610)
Дня 20 мая Климишин був в чеськім Цєшинє, потому, по стороні
польській відібрав від незнаного обсерваторові чоловіка, невелику конвер"
ту і пачки з літературою, які перевіз до Кракова. (ХIV 2611, 2647)
Накінець обсервація ствердила, що дня 9 червня Климишин з Карпин"
цем забрали в Цєшині і перевезли до Кракова дня 10 червня ці три валізки і
одну пачку, які, як це признають Богдан Назар і Евстахій Савчинські, зложи"
ли в домі на вулиці Ружаней 25. (ХIV 2611, 2679, 2699)
В міру надходження до Цєшина згаданих пачок літератури, які опісля
вручувано Климишинові інформатор* доставив підінспектореві Хомран"
ськему поєдинчі примірники видання з тих пересилок. (ХIV 2605)
Переслуханий в характері свідка, підінспектор Хомранські, примірники
ці або їх відбитки фотографічні, передав слідству, як стверджено, є це різні
брошури, відозви і числа органів ОУН і УВО в числі 43 примірників – всі на
тему агітаційно революційну, звернені проти Польської Держави. Серед тих
_______________________________________

примірників є м. ін.: ч. 3–4 «Розбудови Нації» з 1934 року, ч. 2–3 «Українсь"
кого Націоналіста» з 1933 року, брошура «Політика реальна чи визвольна» і
ч. 5 тижневика «Новий Шлях» з 1934 року, ідентичні зі знайденими в Кракові
у Климишина, в Вісьлє й над Віслою. (ХIV 2613, 2769, ц, д, е)
Транспорти літератури ОУН, призначені для кольпортажі в Польщі, над"
силані були до Чеського Цєшина ще через якийсь час по арештуванні Кли"
мишина і Карпинця. Після інформацій конфіденційних повторених свідком
Хомранським, Барановський спочатку пояснював застій пачкування хворо"
бою Климишина; в вересні 1934 року вже однак не таїв, що Климишин є аре"
штований й оповідав в певних колах Організації, що Климишин повідомив
його з тюрми «грипсом», що нічого не зрадив і Цєшина не виявив.

КРАКІВСЬКА ЕКСПОЗИТУРА ОУН.
Слідство ствердило, що література ОУН перевожувана Климишином і
Карпинцем з Цєшина до Кракова, опісля була транспортована до Львова,
звідки була кольпортована до головних осередків організаційних. (ХIV 2612)
Дня 22 лютого 1934 року виявлено обсервацією, що згаданий передше
Володимир Івасик перевіз до Львова кошик принесений йому на двірець в
Кракові через Карпинця. У Львові дальшою обсервацією стверджено, що
цей кошик був зложений в помешканні на вулиці Св. Зофії 22, який відна"
ймала Іванна Чарнецька, а виступала під прізвищем Магдалєни Яст"
шемскєй. Дня 24 лютого, з цього помешкання виніс валізку Александер Фе"
динський, і попрямував до Українського Академічного Дому, в дорозі Фе"
динського заарештовано; як опісля виказалося, валізка виповнена
літературою ОУН, містила м. ін. ті власне організаційні видання, після
інформацій отриманих через свідка Хомранського, перепачковані були в
Цєшині в дні 14 січня і 18 лютого 1934 року. Присудом Суду присяглих у
Львові, дня 15 червня 1934 року, Александер Фединський був засуджений за
переховування тих видань на 2 роки тюрми. (ХII 2204, ХIV 2679, ХV 2802, 2846, 2867)
Той же Володимир Івасик, дня 25 лютого 1934 року був вдруге в Кракові і
при помочі Климишина виніс з його помешкання на двірець два коші, потому
привіз їх до Львова, і ці коші були зложені в помешканні Марії Сосенко на ву"
лиці 29 Листопада, ч. 7. В цьому локалі, як виказалося, був один зі складів бібу"
ли ОУН. Нн. 1 березня цей склад перенесено до помешкання Теодозії Адріяно"
вич, на вулиці Кривчицькій 95. Обшук доконаний в тої ж Адріяновичівної, дня
14 березня 1934 року, викрив значну кількість різних видань ОУН. Серед тих
видань виявлено значну частину транспортів, відібраних в Цєшинє через Кли"
мишина. Крім бібули, ревізія викрила біля тисяча кокардок синьо"жовтих,
ідентичних з тою, яку опісля, дня 15 червня знайдено в плащі покинутим че"
рез вбивника міністра Пєрацкого в Варшаві на вулиці Окульнік 5; також знай"
дено більшу частину матриц, рукописів і машинописів організаційних. Серед
тих машинописів виявлено три примірники опрацювання вмісту на 21 картках

* В оригіналі під цим словом рукою написано: “Чи не сам Я. Барановський?”

120

121

А
К
Т
О
Б
В
И
Н
У
В
А
Ч
Е
Н
Н
Я

А
К
Т
О
Б
В
И
Н
У
В
А
Ч
Е
Н
Н
Я

і підписаного прізвищем «Ізидор»; ! *це опрацювання містить головно інструк"
цію хемічно"бомбову, вияснюючи лабораторійну систему індивідуальної про"
дукції розривних знарядь. (ХII 2204, ХIV 2699, ХV 2834–2845, ХV 2804)
В току цього слідства, висновком Закладу Хемії Органічної Університету
Ягейлонського, стверджено, що змість його інструкції стисло відповідає за"
пискам виявленим у Карпинця і, як вже згадано, писаним його рукою. (ХV 1138)
Дальша обсервація транспортів на лінії Краків–Львів виказала, що той
сам Володимир Івасик дня 28 лютого був в Кракові вже пораз третий, і бачив"
ся з Карпинцем, як й з Климишином, однак, до Львова повернувся без жад"
ного багажу.
Дня 21 березня, як вже згадано, був перелапаний транспорт бомбовий,
привезений від Карпинця через Спольського. (ХIV 2680, 2700)
Дня 22 березня бачено в Кракові організаційну кур’єрку, Емілія Ліниця, яка
опісля перевезла до Львова підручну теяку**, дану її Климишином. (ХIV 2681, ХV 2802)
Дня 31 березня 1934 року, таку течку перевіз з Кракова до Львова, цито"
ваний Володимир Івасик. (ХIV 2700)
Дня 10 квітня той же Івасик був в Кракові п’ятий раз, обсервація ствер"
дила, що Карпинець і Климишин зложили того дня в переховальні двірця,
дві валізки однакової ваги біля 80 кл. В неприсутності Карпинця і Климиши"
на виявлено, що в цих валізах міститься література ОУН, а саме, видання, які
після інформації свідка Хомранського, були переслані до Цєшина з кінцем
лютого й на початку березня, і які поодинчі примірники були вже тоді Хом"
ранському через інформатора вручені. Дня 11 квітня впівночі, Івасик
відпроваджений через Климишина, відібрав на двірці обі валізки, і перевіз їх
опісля до Львова.
Згаданий Івасик, як вже зазначено, був опісля в Кракові дня 6 мая і перевіз
до Львова течку, в якій виявлено предмети розривні. (ХIV 2680, 2700, ХIV 2753, ХIV 2609)
Поліційна обсервація рівнож виказала, що Климишин і Карпинець були
в Кракові в контакті з перебуваючою там від 19 березня до 19 квітня діячкою
ОУН у Львові Іреною Хомяк, нареченою Івана Малюци. Хомяківна перехо"
вувалася в Кракові під опікою Миколи Климишина і занимала по черзі різні
помешкання як «Зофія Ольшевска». М. ін. Хомяківна мешкала через кілька
день у Ярослава Карпинця. (ХIV 2690, 2695, 2682)
Крім того, дня 16 березня, бачено в Кракові в товаристві Миколи Кли"
мишина, Анну Чемеринську, яка опісля від’їхала потягом до Цєшина, пере"
йшла кордон на виказку Товариства Татшанського і по стороні чеській
стрінулася з очікуючим її Ярославом Барановським. (IV 2682, 2609, а, б, ХIV 2609, 2657)
Дня 25 березня бачили також в Кракові, в товаристві Климишина і Кар"
пинця, незнаного організаційного діяча. Дня 19 квітня, появився крім цьо"
го ще інший мужчина, до якого Карпинець і Климишин відносилися з особ"
ливою пошаною, трактуючи його, як свого зверхника. Оба пришельці були
того дня рівночасно у Карпинця, опісля, разом з Климишином відвідали по"
мешкання Савчинського, де після всіх даних відбулися організаційні сходи"
_______________________________________

* Так в оригіналі.
** Течку.

122

ни, – опісля, відпроваджені Карпинцем і Климишином на двірець, від’їхали,
кожний осібно, нічним поїздом до Львова. В дорозі, за посередництвом по"
їздового контролера, розвідчики Чижевіч і Капуста переконалися з виказки
показаної через того мужчину, прибулого дня 19 квітня, що ним є Степан
Бандера. Щодо його товариша, стверджено у Львові, через перевірку доку"
ментів, що ним є Степан /певно Ярослав/ Стецько84, – як опісля виказало"
ся, ідеологічний референт Крайової Екзекутиви ОУН. (XIV 2702, 2683, 2687)
Дня 12 мая був рівнож бачений в товаристві Карпинця і Климишина зга"
даний передше Ярослав Спольський, врешті в часі цілого періоду обсервації,
аж до дня 14 червня, встановлено сталий організаційний контакт Карпинця і
Климишина з Гелєною Недзьвєцкою, Євгенією Лотоцькою і з багатьма інши"
ми особами з української оселі академічної в Кракові. (ХIV 2673, 2678, 2690, 2695, 2699)
Всі українці, яких організаційні контакти з Карпинцем і Климишином
виявлено обсервацією, – за винятком одної Чемеринської, яка вспіла захова"
тися – були дня 14 червня, або скорше, арештовані в Кракові або у Львові і є за"
торкнені слідством, початим у Львові за приналежність до ОУН. (ХII 2204, ХIV 2673)
Переслуханий в цій справі в характері слідства Володимир Івасик при"
знав, що в 1934 році був кількакратно /як твердить – 5"ть разів/ в Кракові.
Івасик зізнає, що їздив там на прохання Ярослава Спольського, який подав
йому адресу і прізвище Климишина і просив о привезення якихсь річей.
Дійсно Івасик перевіз в цей спосіб кілька валіз з Кракова до Львова, і віддав
їх незнаним йому мужчинам, які на двірці виказалися сказаним через
Спольського, розпізнавчим знаком. Крім того раз Івасик перевіз від
Спольського до Климишина запечатаного листа, а потому знова відповідь
Климишина до Спольського, зголосився до Ярослава Карпинця, від якого
відібрав течку з незнаним йому вмістом. З тою течкою, призначеною для
Спольського був опісля у Львові дня 6 мая арештований поліцією. (ХV 2799)

ЗІЗНАННЯ ЯРОСЛАВА СПОЛЬСЬКОГО.
Вище вказаний Ярослав Спольський, переслуханий в цій справі рівнож в
характері свідка, вияснив, що від 1933 року був членом ОУН і, що від 1933 аж
до арештування, це є до дня 14 червня 1934 року, був на становищі референта
пропаганди і в тому характері входив в склад Крайової Екзекутиви. До його ре"
ферентури належало видавання і кольпортування організаційної літератури.
В провадженні тої роботи, Спольський мав двох помічників: видавничими
справами занимався Адріян Горницький85, натомість справами кольпортажі –
Осип Николишин /псевдо Голота/, це є той власне, який під фальшивим
прізвищем Тадеуша Клодницького переховувався в Кракові у Миколи Клими"
шина. Спольський признав, що Климишин і Карпинець належали до ОУН і
вияснює, що він сам мав псевдо «Бір», Климишин – «Непоборний» Карпи"
нець натомість – «Ізидор». /Як відомо, цим власне останнім псевдом є підпи"
сана згадана інструкція бомбова, знайдена у Теодозії Адріянович/.
123

А
К
Т
О
Б
В
И
Н
У
В
А
Ч
Е
Н
Н
Я

А
К
Т
О
Б
В
И
Н
У
В
А
Ч
Е
Н
Н
Я

Спольський вияснив, що Климишин дійсно занимався транспортом
організаційної літератури з Чехословаччини до Польщі, в чому допомагав йому
Карпинець, і твердить, що ця функція Климишина датується від початку
1933 року. Кошти транспорту покривав Спольський, з фондів, призначених
йому на ту ціль Краєвим Провідником, з яким Спольським був в безпосереднім
контакті. Хто був тим Провідником, Спольський не хоче виявити. (ХV 2849–62)
Спольський зізнав, що гроші для Карпинця і Климишина пересилав на
руки цього останього, але не виявив, які призначення мали ці гроші, плачені
Карпинцеві. Позатим признає, що щомісяця, а нераз й частіше, забирав че"
рез кур’єрів, а також й особисто, пересилки літератури закордоної, приве"
зенні там через Климишина. Ці пересилки складав у Львові в різних складах,
а між іншим в тих власне приміщеннях, які виявила, обсервація, це є на ву"
лиці Св. Зофії 22, на вулиці 29 Листопада ч. 7., і на вулиці Кривчицькій 95.
Крім літератури, перепачкувування з закордону, були кольпортовані також
видання, відбивані в краю на циклостилі. Літературу закордону і краєву
Спольський розсилав до головних округ і повітів, відповідно до інструкції,
даної йому організаційним референтом. Прізвища того референта Споль"
ський також не хоче виявите, однак стверджує, що псевдо цей референт мав
«Чорний». (ХV 2850)
Що відноситься до кур’єрів висиланих до Кракова, Спольський при"
знає, що кількакратно їздив там, на його доручення, Володимир Івасик,
який мав псевдо «Скілла». З початком мая 1934 року, Івасик перевіз до Кра"
кова, для «Ізидора» записку, яка була від Краєвого Провідника і відносилася
певної пересилки, яку Івасик мав забрати з Кракова. Цю записку Івасик мав
вручити «Ізидорові» за посередництвом Климишина. Івасик забрав з Крако"
ва цю пересилку, але у Львові був арештований. Спольський заперечує, щоб
ця пересилка була призначена для нього і твердить, що Івасик мав її переда"
ти комусь через Провідника. (ХV 2859)
На тему бомбової пересилки, привезену самим особисто дня 19 березня
1934 року, Спольський вияснює, ще йому її повірив Карпинець для псевда
«Бик». Спольський валізу залишив у Львові в переховальні, а посвідку від неї
вручив Провідникові з проханням, переказати «Бикові». (ХV 2860)
Як відомо зі згідних вияснень Малюци і Мигаля, псевдо «Бик» вказує на
обвинуваченого Богдана Підгайного. (ХIII 2391, 2419, ХIV 3036)
Що до Ірени Хомяк, Спольський вияснює, що через місяць переховував під
її опікою Климишина в Кракові, тому, що по обшуку доконанім у Адріяновичів"
ної, побоювався, що Хомяківна, яка була активна в діянні кольпортажі, могла
бути у Львові арештована. В часі її побуту в Кракові, переслав Климишинові,
через Емілію Ліницю, лист і машину до писання. Опісля, в маю їздив особисто
до Карпинця і Климишана у зв’язку з арештуванням Івасика, натомість в червні
висиляв там дворазово на адресу Гелєни Нєдзьвєцкої кур’єра, який мав псевдо
«Руперт», цей кур’єр привіз листи і валізки злітературою. (ХV 2860)
Накінець Спольський признав, що знайдений у Климишина лист,
підписаний псевдом «Бір», а який відносився до переховання «Голоти» і пе"
реслання літератури, є писаний його рукою. (ХV 2862)

У зв’язку з зізнанням Спольського, старшина слідчої служби Владислав
Хімяк і старший поліцист слідчої служби Тадеуш Шчесни, перед якими в току
слідства Спольський дня 17 липня 1934 року зложив своє вияснення, вияви"
ли в тому слідстві що слідує: Будучи переслухуваній Спольський зізнав їм, що
Краєвим Провідкиком був Степан Бандера, організаційним референтом –
Іван Малюца /псевдо – Чорний/, референтом боєвим чоловік, який мав псев"
до «Бик». Однак Спольський спротивився зазначенню тих подробиць в прото"
колі зізнань і вияснив, що не хоче бути посуджуваний товаришами, що «вси"
пуючи» Бандеру числить на меншу кару. При тому зазначив, що ці факти вияв"
ляє в цій цілі, щоб улатвити властям безпеки «ліквідацію ОУН, якої діяльність
уважав за дуже шкідливу для українського народу».
Зізнання Спольського були потверджені дальшими устійненями
слідства. (ХV 2863)
Серед вичислених через Спольського його помічників, Осип Николи"
шин відказався від вияснень, Адріян Горницький натомість, признався до
приналежности до ОУН і до виконування вищевказаного посту, та потвер"
див, що Спольський мав псевдо «Бір» і, що Николишин працював в Органі"
зації під приказами Спольського. (ХV 2865, ХII 3163, 3168)
Визначний знаток графолог інж. Шиманкєвіч ствердив, що грипс зна"
йдений у Климишина, є дійсно писаний рукою Спольського. (ХIV 2767)
Емілія Ліниця признала, що на його доручення привезла до Климиши"
на лист і машину до писання. (ХV 2868)
Ірена Хомяк зізнала що до себе факти вище через Спольського вказані і
крім того додала що слідує: В Кракові Климишин доставив її невиповнену
виказку з печатками Університету Ягейлонського. Цю виказку, Хомяківна в
його присутності забезпечила своєю знимкою і виповнила фікційним, про
що він знав, прізвищем Софії Ольшанської. На підставі тої виказки Хомя"
ківна замельдовувалася в Кракові в кількох по черзі винаймуваних помеш"
каннях, які її поручав Климишин. В часі побуту в Кракові, переписувала на
машині /тій, яку привезла Ліниця/ рукописи статтей, призначених для крає"
вих видань ОУН; ці рукописи доставляв її також Климишин. Врешті Хомя"
ківна признала, що в Кракові стрічалася також з Нєдзьвєцкою і Карпинцем,
що в того Карпинця через кілька день мешкала, притому завважила в нього
різні хемічні прибори, врешті, що стрінула в Кракові в товаристві Карпинця
і Климишина чоловіка, якого пізнає з показаної її знимки Ярослава Стець"
ка. (ХV 2877, ХV 2885–89)
Треба зазначити, що Хомяківна опісля вицофала це останнє своє твер"
дження, однак зізнанням свідка Лєонії Шінагель устійнено, що Хомяківна
мешкала у неї в Кракові в кімнаті віднаймленій в березні 1934 року через
Ярослава Стецька і була там через нього впроваджена. Зі зізнань свідка
Шінагльової виходить, що так як Хомяківною так й Стецьком в часі їх побу"
ту в Кракові, опікувався також Климишин.

124

125

А
К
Т
О
Б
В
И
Н
У
В
А
Ч
Е
Н
Н
Я

А
К
Т
О
Б
В
И
Н
У
В
А
Ч
Е
Н
Н
Я

ЗІЗНАННЯ ЯРОСЛАВА МАКАРУШКИ.
Щодо організаційної діяльности решти обвинувачених, слідство устій"
нило що слідує: (ХV 2891, VI 1088)
Один з організаційних діячів, арештований дня 14 червня 1934 року, Яро"
слав Макарушка86, абсольвент медицини, переслуханий у Львові в току розпо"
чатого там слідства, признався до приналежності в ОУН і виявив багато даних,
які торкалися діяльности тої Організації. В тих зізнаннях Макарушка потвер"
див особливо, що Краєвим Провідникам був Степан Бандера, натомість
організаційним референтом – Іван Малюца. Щодо решти членів КЕ Мака"
рушка вияснив, що референтом пропоганди був Ярослав Спольський, рефе"
рентом іделогічно"політичним Володимир Янів87, останньо натомість Яро"
слав Стецько. Він сам – Макарушка був, спільно з Александром Пашкеви"
чем88, керівником референтури розвідочної. Врешті, в засіданнях КЕ брала
також участь Анна Чемеринська, а також був кількакратно присутній Роман
Шухевич, який, як, Макарушка припускає, був боєвий референтом. Ця остан"
ня референтура була на правах автономних і була оточена особливою конспі"
рацією. Щодо Провідника, Макарушка його владу обчеркує згідно з поперед"
ньо наведеними устійненнями слідства: Провідник /в даному випадку – Сте"
пан Бандера/ був іменований закордонними властями ОУН, і був керівником
цілої революційної акції на т. зв. ЗУ3. Підлягав Проводові закордонному і від
нього одержував інструкції і прикази, однак в краю мав найвищу розказодав"
чу владу; Краєва Екзекутива мала лише голос дорадчий, її члени були виконав"
цями завдань, поручених їм Провідником, і були з ним в сталому контакті.
Завданням організаційного референта /в даному випадку Малюци/ було
організування округ, повітів, районів і гуртків і вдержування з ними сталого
контакту. (ХV 2915–2939, ХV 2937)
Референт політично"ідеологічний провадив ідеологічне вишколення
членів Організації і мав надзір над темами краєвих видань ОУН. (ХV 5937)
Референт розвідки обхоплював школення розвідочно"конспіративні
членів ОУН і Юнацтва та провадження розвідки назовні Організації і серед
її членів. Розвідка зовнішня зміряла до ствердження чисельности і розмі"
щення властей безпеки і польських військ, особливо в Галичині і на Волині,
занимався об’єктами користи публічної і самоуправлінь, проникав до різних
польських організацій, робив мапи і пляни, статистичні дані т. д. Розвідка
внутрішня мала за завдання перевірювання активности і чесноти членства
ОУН і Юнацтва, переведення слідства в разі деконспірації і «всипи» і т. д.
Повища розвідка була проваджена віддільно і незалежно від розвідки
боєвої референтури. (ХV 2922–5)
В ділянці розвідки, Макарушка мав до помочі членів ОУН, приділених
йому в цій цілі організаційним референтом. Почавши від літа 1933 року кер"
івництво референтури було поділено: Макарушка провадив обов’язки у
Львові, його приятель натомість, Александер Пашкевич, мав доручені
функції на провінції. (ХV 2923, 2924)
126

Макарушка вияснив, що в Організації перепроваджувано дуже багато
слідств. Між іншим він, Пашкевич і Спольський перепроваджували слідство
в справі неурядження, мимо приказу, демонстрації українських студентів
перед будинком совітського консуляту; також було слідство в справі арешто"
вань і ревізій у відділі кольпортажі ОУН, /це є в справі арештовання Фе"
динського, Адріяновичівної й інш./, а також багато інших. (ХV 2928 )
Щодо вишколення членів, Макарушка вияснює, що крім вишколу ідеоло"
гічного і розвідочно"конспіративного, був переведений військовий вишкіл. Він
сам, в 1931 році перейшов такий конспіративний курс в обсягу вишколення фа"
хового підстаршини і переробив засади тактики, полеву службу, картографію й
науку про оружжя. По закінченні курсу був підданий до екзамину. (ХV 2920)
В періоді, коли Макарушка входив в склад КЕ, на її засіданнях були об"
говорювані різні виступи політичного характеру, як акція антишкільна, ан"
тисовітська і т. д. Що відноситься до атентату на консулят ЗСРР у Львові, був
про нього упереджений Бандерою на кілька тижнів перед вбивством Майло"
ва. Навесні 1934 року Краєва Екзекутива обговорювала справу чуток о замі"
рах створення концентраційних таборів і постановила зорганізувати т. зв.
«Зелені Кадри», це є відділи, які мали укриватися по лісах і звідтам підняти
боротьбу партизанську. На тому засіданні брали участь: Бандера, Малюца,
Стецько, Спольський, Пашкевич і Макарушка. (ХV 2937)
В квітні 1934 року Макарушка передав всю працю Пашкевичові і взяв в
Організації відпустку, в намірі цілковитого з неї виступлення, бо не погоджу"
вався з її методами, а особливо з антишкільною акцією, з ворожим відно"
шенням до УНДО та з терором.
Взагалі Макарушка прийшов до висновку, що діяльність ОУН є згубна для
української молоді і, що «конспірація виробляє в ній песимізм, амбіціонерство,
односторонність в думанні, нетоварискість і доносництво». Врешті мав застере"
ження проти навчання демагогії і терору супроти власного суспільства. (XV 2926–8)
Повищі устійнення Макарушки, згідні з багатьма засадничими деталями
з зізнаннями Спольського, потвердив крім того обвинувачений Іван Малюца,
який вияснив, що в склад Краєвої Екзекутиви останньо входили: Бандера як
Провідник, він – Малюца, як організаційний референт, Спольський – рефе"
рент пропаганди, Пашкевич – референт розвідки, Чемеринська – без рефе"
рентури, врешті політичний референт, яким в дійсності спочатку був Володи"
мир Янів, його наступника Малюца не хоче виявити. Щодо Романа Шухеви"
ча, Малюца, як вже згадано, зізнав, що він був боєвим референтом, останньо
однак звільнений на «організаційну відпустку». (ХV 2991, ХIV 3000, ХIV 2994)
Малюца потвердив також вияснення Макарушки щодо устрою і компе"
тенцій властей ОУН в Польщі та щодо вишколу членів Організації, Краєва
Екзекутива дійсно обговорювала тему акцій антишкільної і антисовітської,
крім того раз обговорювано про відносини, які запанували у львівській
тюрмі, притому, оскільки Малюца пригадує собі, була мова на тему проєкту
якогось атентату. (ХIV 2992, 2995, ХIV 3000, ХIV2992)
Щодо своєї власної діяльности на пості організаційного референта, Ма"
люца вияснив, що йому підлягали Провідники округ і що він вдержував з
127

А
К
Т
О
Б
В
И
Н
У
В
А
Ч
Е
Н
Н
Я

А
К
Т
О
Б
В
И
Н
У
В
А
Ч
Е
Н
Н
Я

ними сталий особистий і листовний контакт. У зв’язку зі своїми обов’язка"
ми, відбув ряд подорожей до різних міст Польщі, за винятком однак Кракова,
якого експозитура підлягала референтові пропаганди, /це є Спольському/,
бо як Малюца додає – до того міста напливала нелегальна література з"закор"
дону. Крім того Краківською експозитурою займався особисто Бандера,
який до Кракова нераз їздив. Врешті Малюца потверджує, що приділяв
членів ОУН до диспозиції Макарушці в провадженні розвідки, та що дійсно,
згідно з зізнанням Макарушки, переведено в Організації слідство за неуря"
дження демонстрації під совітським консулятом. (ХIV 3000)
Згаданий повище Ярослав Стецько, всупереч зізнанням Макарушки, та
категоричним устійненням краківських розвідників і свідка Леонії Шіна"
гель, не признався до приналежности в ОУН та заперечив, щоб коли небудь
був в Кракові і знав Климишина, Карпинця, Хомяківну і Бандеру. (ХV 2940)
Однак, достовірність зізнань Макарушки, Спольського і Малюци по"
тверджена була зізнанням Александра Пашкевича, який признався, що він
дійсно був референтом розвідки тої Організації і що сповняв ряд функцій,
про які зізнає Макарушка. Крім того, щодо сліцтв переведених в Організації,
Пашкевич зізнав, що у відношенні до членів ОУН найвищий вимір кари – це
є кара смерти, владна була ухвалити Краєва Екзекутива. (ХV 2898–2913, ХV 2909)
Пашкевич заперечує одинако, щоб він був членом Краєвої Екзекутиви і
мав контакти з Бандерою, однак, в тому пункті це зізнання не відповідає
правді, тим більше в світлі зізнань Підгайного, який такий контакт сам об"
сервував, і якому Бандера, на випадок арештовання заповів, що його заступ"
ником буде Пашкевич. (ХV 2911, ХII 2339)
Що врешті відноситься до Романа Шухевича, він також признався в
приналежності до ОУН та потвердив – згідно з Макарушкою, – що в червні
1933 року брав участь в засіданні КЕ, присвяченім антишкільній акції. Шу"
хевич додає, що на тих нарадах був присутний Іван Малюца, інших однак
членів КЕ не хоче вимінити. (ХIII 2582, ХV 2937)

СТЕПАН БАНДЕРА КРАЄВИЙ ПРОВІДНИК.
Як вияснює Малюца, – Бандера початково був референтом пропаганди,
потому, в 1932 році крім заступника Краєвого Провідника, в першій поло"
вині 1933 року провізорично повнив функції саме Провідника. Пост Крає"
вого Провідника було формально йому поручено в літі 1933 року і тоді Бан"
дера референтуру пропаганди передав Ярославові Спольському. (ХIV 2991, 3032)
Ці вияснення є згідні з зізнаннями самого Спольського, а крім того зна"
ходить устійнення в інших твердженнях слідства. (ХV 2849)
Переслуханий в характері свідка Евген Онищук виявив, що в 1931 році і
в першій половині 1932 року разом з Романом Мигалем, перепачковував, під
керівництвом Степана Бандери, літературу ОУН з Ясіни до Польщі. Степан
Бандера в той час був «пресовим референтом», /це є пропагандивним/ і вжи"
вав псевда «Баба» і «Рих». В тому перепачковуванні Мигаль і Онищук були
128

діяльні до дня 12 червня 1932 року, коли їх арештовано під закидом прина"
лежности до ОУН, Мигаля звільнено з тюрми дня 3 червня 1933 року, Они"
щук однак, був засуджений на півтора року тюрми. (ХVII 3177)
Повищі дані, згідні з актами відносної судової справи, потвердив обвину"
вачений Роман Мигаль, виявляючи крім того, що в Ясінє організаційна бібу"
ла була в той час переховувана у братів Клемпушів, властителів місцевого ре"
сторану.
Як відомо, в тому ресторані, в липні 1934 року Малюца порозумівся з
Ярославом Барановським щодо перепровадження закордон Григорія Ма"
цейка. (ХVI 3369–3383, ХIII 2382, 2465)
Мигаль додає, що Бандера обняв владу в Організації при помочі «замаху
стану», – усунув з керівництва багато людей і радикально змінив відношення
ОУН до терору. На думку Мигаля, від того власне часу, ОУН, як така, перейшла
до засобів, терору через те УВО, як він твердить, сталася вже зайвою. (ХIII 2466)
Степан Бандера схоплений поліційною евіденцією вже від ряду літ, дня
14 листопада 1928 року, був разом зі своїм батьком, Андрієм Бандерою89,
грек."кат. священиком, арештований під закидом розповсюджування відозв
УВО, однак, після браку достаточних доказів, був вкоротці звільнений. Дня
10 березня 1932 року був задержаний в Цєшині в поворотній дорозі з Чехо"
словаччини і за нелегальний перехід кордону покараний був на 10 злотих
кари. Вкоротці потім, в березні 1932 року Бандера був арештований у Львові,
у зв’язку з вбивством підкомісара ПП Чеховскєго, однак й тим разом, зна"
йшовся, по трьох місяцях на волі.
Дня 2 червня 1933 року був хвилево задержений в Тчевє в часі подорожі
зі Львова до Гданська. (ХVIII 3249, 3668, ХVIII 3250, 3361–63, XVIII 3250, ХII 2218, ХVIII 3365)
Переслуханий в цій справі Бандера непризнався в приналежності до
ОУН і вияснив, що в березні 1932 року перейшов лише до Чеського Цєшина,
і то тільки тому, що хотів оглянути тамошні промислові осередки, в червні
натомість 1933 року їздив до Гданська, щоб особисто запросити кузина, Пав"
ла Турулу, на вінчання своєї сестри; Турула відмовився від приїзду він оста"
точно також не був присутний на вінчанні, бо внаслідок перестуди, був зму"
шений через тиждень залишитися в Гданську.
Повищі викручуючі зізнання, знаходять пояснення в документах вияв"
лених у Сеника. Архів цей ряд разів згадує чоловіка з псевдом «Баба» і «Лис»
/або відмінно – «Ліс»/, котрі то псевдо, як це слідство ствердило, власне
очеркують Степана Бандеру.
Зіставлення цих згадок о «Лисі» з повище згаданими поїздками Бандери,
виказують, що в дійсності в обох випадках виїздив він за кордон в справах
організаційних. (ХII 2208, 2217–2228)
Касовий звіт закордонних властей, докладно виписує за березень 1932 рік
позиції «побут Лиса» в сумі 99 чеських корон, знова інший документ вияснює,
що з дня 8–9 березня 1932 року, відбулася в Празі організаційна нарада, на яку
були покликані чотирьох представників Бази. Що відноситься до другої,
рівнож признаної Бандерою поїздки, акти Сеника вказують, що дня 3 червня
1932 року відбулася в Берліні конференція ОУН в якій крім Коновальця й
129

А
К
Т
О
Б
В
И
Н
У
В
А
Ч
Е
Н
Н
Я

А
К
Т
О
Б
В
И
Н
У
В
А
Ч
Е
Н
Н
Я

інших найвизначніший членів Проводу взяли участь делегати КЕ з пс. Лисом
на чолі, причому на думку спеціяльної інструкції, вони прибули на цю конфе"
ренцію через Гданськ, це є власне тою дорогою, на якій Бандера був бачений
день перед нарадою, дня 2 червня. (ХХIII 4207, ХХI 3936, ХХII 3993, 4128–4137, ХХIII 4246, 4295)
Взагалі, в світлі документів Сеника, Лис"Баба"Бандера, відігравав в
Організації досить високу ролю. Брав участь в згаданій вже попередньо засад"
ничій конференції, яка відбулася в липні 1932 року в Празі, притому, як вихо"
дить з цитованого передше протоколу нарад, забирав голос в найважніших
політичних справах і організаційних. Згідно з виясненням Малюци, Мигаля й
інших, в 1932 році виступає в документах Сеника як «заступник Провідника»
і аж до берлінської конференції з червня 1933 року є виказаний як провізорич"
ний керівник КЕ, потому вже є дійсно іменований Краєвим Провідником.
Через цілий цей період часу, Бандера, був в постійному контакті – листовним
і особистим, з закордоними властями ОУН. В квітні 1933 року мав стрічу з
Коновальцем, яка саме задецидовала скликання берлінської конференції і оста"
точним довіренні краєвого керівництва ОУН Бандері в дорозі формальної номі"
нації. В липні 1933 року мав стрічу з Сеником, з початком жовтня 1933 року з
невиявленим діячем організації, якому здав звіт з антишкільної акції і з атентату
на куратора Гадомськего /атентат цей був доконаний дня 23 вересня 1933 року/.

Докладні устійнення цего слідства виявили діяльність боєвої референту"
ри у Львові з періоду від половини 1933 року, це є від коли в терористичній акції
взяли участь обвинувачені Підгайний, Мигаль і Качмарський. Що відносить"
ся часу ранішого, стверджено лише, що в березні і квітні 1932 року, Мигаль
співпрацював з розвідкою боєвою та доставляв револьверів й амуніції Іванові
Малюці, та, що Підгайний був запідозрений в кругах Організації, що він разом
з Романом Шухевичем, взяв в 1926 році участь у вбивстві куратора Собінсько"
го. /Підгайний до того замаху непризнається/. Аж до половини 1933 року Ми"
галь і Качмарський, як вже згадано, були ув’язнені. (ХIII 2454, ХII 2298)
Щодо Підгайного, то він від 1926 до 1932 року студіював Політехніку в
Гданську, де як секретар брав участь в справах військового «Союзу Україн"

ських Старшин», /Комендантом Централі того «Союзу» був Євген Конова"
лець, а його заступником – Ріко Ярий/. «Союз» мав характер революційно"
військовий і вишколював своїх членів на будучих старшин військових укра"
їнської армії. По закінченні курсів, які переводив Згорлякевич, Підгайний
був підданий військовому екзаминові. В тому часі, як виходить з документів
Сеника, і що Підгайний признає, був він на приказ Коновальця, висланий
Фединою з Гданська до Львова, з місією до тамошніх українських політич"
них діячів, щоб стараннями в посольстві швайцарським в Варшаві запобіг"
ти виселенню Коновальця з Женеви. (ХII 2668–2272, 2285–2291, ХХ 3798, 3710, 3723, ХII/г)
По закінченні студіїв, Підгайний повернувся до Львова дня 3 листопада
1932 року, на кілька день по нападі на пошту в Городку Ягейлонським і був
через кілька тижнів арештований в підозрінні, що був присланий по гроші з
того нападу, якийто закид, як Підгайний твердить, був неслушний. Треба до"
дати, що в архіві Сеника згадується його на списку членів ОУН, в тому часі
прибулих настало до Краю.
Підгайний твердить, що в першій половині 1933 року мешкав на селі і в
організаційній роботі не брав участи. В порозумінні з Бандерою ввійшов
доперва літом 1933 року. Від того часу почалась співпраця Бандери з Підгай"
ним і Мигалем, якого саме випущено на волю.
На доручення Бандери, Підгайний обняв керівництво одного з боєвих
відділів у Львові – якого теперішних учасників не хоче видати, Мигаль на"
томість керівництво розвідки боєвої при тому відділі. Крім того оба мали до"
ручення скуповувати для Організації оружжя і амуніцію.
Перші, обняті Підгайним і Мигалем боєві функції, були пов’язані з
підготовкою атентату на совітський консулят у Львові. (ХХI 3805, ХХII 4013)
Як вже згадано, цей атентат був виконаний дня 21 жовтня 1933 року. Того
дня, 18"ти літній Микола Лемик прийшов до консуляту і зажадав розмови з
консулем, запроваджений до секретаря, Алєксєя Майлова, забив його з ре"
вольвера, опісля поранив возного Яна Джугая і намагався втекти, однак був
зловлений. Поставлеинй перед наглий Суд, Лемик вияснив, що він мав
намір вбити представника властей ЗСРР і, що робив це на приказ ОУН. За
повище вбивство Лемика засуджено на досмертну тюрму, натомість справу
поранення Джугая зачислено до порядку звичайного. В току розпочатого
слідства опісля виявлено, що револьвер, призначений для виконання атен"
тату Лемик одержав від незнаного йому чоловіка, члена ОУН, який йому
представився як «Ксавери Брудас», і що приказ зголоситися до того ж «Кса"
верого Брудаса» дали Лемикові, Володимир Нидза90 і Володимир Маєвські,
оба члени ОУН, однак не викрито автентичне прізвища того «Брудаса» ані не
натрапили на слід інших співдіячів атентату.
Ближчі дані того злочину виявлено доперва через Підгайного і Мигаля
по їх арештуванні в 1934 році. (ХХIII 3325–3355)
Підгайний вияснив, що був поінформований Бандерою, що у зв’язку з
замірами УНДО"м протестаційною акцією проти переслідування Українців
в СССР, Організація постановила цю демонстрацію випередити доконан"
ням атентату на совітського консуля у Львові. Бандера зажадав анкети серед

130

131

(ХХI 4060, ХХIII 4201, 4293, ХХII 3967, ХХII 3973, 4127–4137, ХХII 4127, ХХII 4142, ХХIII 4302)

Бандера є згадуваний в багатьох інших документах, частинно зашифро"
ваних, а які відносяться м. ін. грошових пересилок і оружжя і т. д. (ХХII 3970, 4143,
ХХIII 4242, 4262, 4277, 4306, 4307, ХХI 3845, ХХII 4041)

Згідно з цитованим зізнанням Мигаля, Бандера як Провідник Краєвий
спеціяльну увагу звертав на боєві справи ОУН. Як вияснює Малюца, в літі
1933 року Бандера зарядив, щоб окружні і повітові екзекутиви визначили з
підлягаючих їм членів, людей, які б надавалися до боєвих справ і, які б мог"
ли відтоді перейти до диспозиції боєвого референта КЕ. (ХVI 2994)

ЗІЗНАННЯ ОБВИНУВАЧЕНИХ
О «АКЦІЇ АНТИСОВІТСЬКІЙ»

А
К
Т
О
Б
В
И
Н
У
В
А
Ч
Е
Н
Н
Я

А
К
Т
О
Б
В
И
Н
У
В
А
Ч
Е
Н
Н
Я

Повище підтверджує Підгайний, додаючи, що в задумі інструкцій Бан"
дери, Крушельницький мав бути вбитим через одного з боєвиків ІІідгайно"
го, безпосередньо по атентаті в консуляті. До вбивства не дійшло, бо Підгай"
ний, який вже почав підготовку і призначив боєвика, здезорієнтований пре"
совими повідомленями, ніби атентат невдався і, що тільки поранено возного
консуляту, приказ вбиття Крушельницького в останній хвилині відкликав,
відкладаючи вбивство на пізніше. Остаточно ці пляни зійшли нанівець, бо
цей боєвик, який мав це завдання виконати, був у зв’язку зі справою Лемика
арештований, натомість Крушельницький перестав видавати свій часопис й
опісля виемігрував до Росії Совітської.

боєвиків ОУН, пошукуючи добровольця готового виконати цей атентат,
причому згори було застережено, що винуватець має дати себе зловити й че"
рез це дати можливість відбуття судового процесу. Між іншим цю анкету пе"
репровадив також Підгайний, звертаючися до трьох боєвиків свого відділу.
Як вияснює Підгайний, відповіді були зголошувані на прізвище «Ксаверого
Брудаса», який йому опісля переказав; тим «Ксаверим Брудасом» був боєвий
референт ОУН, Роман Шухевич.
З висліду анкет Бандера був вдоволений, бо – як говорив – виказала вона
готовість 75% боєвиків до підняттяся до даного завдання. З відділу Підгай"
ного зголосилося двох бойовиків, жоден з них однак, як твердить Підгай"
ний, до атентату не був вжитий. (ХI 2340–43, 2345, 2349–50)
Роман Мигаль вияснив, що в серпні або вересні 1933 року Бандера запі"
знав його з Марією Косівною, і при її помочі, Мигаль на приказ Бандери,
перевів розвідку щодо охорони і способу життя совітського консуля у
Львові. Опісля на доручення Мигаля, пішов до консуляту приятель Мигаля,
Роман Сеньків91, який розпитуючися про умови виїзду до СССР, зробив об"
сервації щодо розкладу б’юрових кімнат в консуляті. Свої спостереження
Сеньків переказав Мигалеві, ілюструючи йому плян кімнат та роблячи ескіз
портрету урядника, якого помилково взяв за самого консуля, а якимто уряд"
ником і опісля вияився Алєксєй Майлов.
Повищі вияснення потвердив Підгайний, додаючи крім того, що ці ескі"
зи, перед тим атентатом, взяв Мигаль і доручив Бандері.
Дальше Мигаль зізнав, що в підготовці до атентату, брано до уваги евен"
туальність підкинення в консуляті бомби, й що Підгайний демонстрував
Мигалеві якийсь призначений до того вжитку годинниковий механізм, який
був в малій валізці, однак тому твердженню Підгайний перечить.
На кілька день перед атентатом, той же Сеньків, на доручення Мигаля,
переробив якусь університетську виказку, змазуючи з неї записи і при"
кріплюючи знимку Лемика доставлену Косівною, опісля цю виказку
Підгайний – що сам признає – передав Бандері. Як опісля виказалося, Ле"
мик цю виказку вжив у зв’язку з атентатом. (ХIII 2410, 2452–3, 2456–60)
Переслуханий в цій справі Роман Сеньків потвердив щодо своєї ролі повищі
устійнення, додаючи, що був Мигалем остережений, щоб був обережним.
Врешті, Підгайний вияснив, що перед атентатом Бандера мав з Лемиком
довшу розмову і дав йому інструкції щодо виконання вбивства і як поводи"
тися по вбивстві. (ХII 2523)
Треба додати, що ОУН в своїх пресових органах опісля вбивство це з дня
21 жовтня звеличувала, називаючи його «символічним стрілом». (ХIV 2638)
В рамах антисовітської акції, ОУН, крім консуля мала замір вбити проф.
Антона Крушельницького92, редактора філосовітського українського часо"
пису «Нові Шляхи» у Львові. (ХIII 2602)
Як виясняє Мигаль, Крушельницький був на приказ Бандери підданий
інвігіляції, яку перевела Косівна зі своєю групою розвідочною, зложеною
з 4–5"х дівчат, а Мигаль висліди обсервації переказував Підгайному і Бан"
дері. (ХIII 2391, 2419)

В слідуючих бойових виступах, брав також участь обвинувачений Евген
Качмарський. (ХII 2341–2, 2345)
З вияснень Качмарського і Підгайного виходить, що по виході з тюрми
на волю дня 4 липня 1933 року в Равічу, Качмарський звернувся до Підгайно"
го з дорученням в’язнів Атаманчука93 і Вербицького94, засуджених за участь
у вбивстві куратора Собінського і які відбувають кару в Равічу. Вербицький і
Атаманчук просили Качмарського, щоб він виклопотал в ОУН перевірки їх
процесу. Вони уважали, що винними вбивства куратора Собінського є Ро"
ман Шухевич і Богдан Підгайний й домагалися, щоби вони, виїхавши за кор"
дон, звідтам призналися до того вбивства і щоб спричинилися в цей спосіб
до звільнення Вербицького і Атаманчука з тюрми. (ХIII 2550)
Підгайний і Роман Шухевич, до яких Качмарський звернувся з тим про"
ханням, відмовили, твердячи, що вони є невинні. Тоді Качмарський звернув"
ся до Юрія Онишкевича95 /який опісля був схоплений в часі збройної виправи
під Надвірною і був засуджений за приналежність до ОУН на 13 літ тюрми/, і
при його помочі стрінувся з незнаним собі представником Організації, якому
повторив прохання згаданих товаришів з Равіча. По двох місяцях в часі по"
вторного контакту, цей сам незнайомець заявив Качмарському, що «закордон»
Організації не хоче піти на зустріч проханню Атаманчука і Вербицького і дору"
чив повідомити їх про це в Равічу, а також запевнити, що ОУН про них пам’я"
тає і буде старатися про злагіднення їхньої кари. Качмарський, одержавши на
кошта подорожі 80 злотих, це завдання сповнив. В току слідства, Качмар"
ський, на підставі конфронтації ствердив, що тим представником, який висту"
пав в імені ОУН, був Степан Бандера. (ХII 2278, 2297, 2336, ХХIV 4411, ХIII 2550)
Богдан Підгайний зізнає, що Бандера в цій справі звертався до нього.
Підгайний заявив йому, що адв. Степан Шухевич /стрий Романа Шухевича/,
який в справі вбивства Собінського був оборонцем, уважає, що «відновлен"
ня процесу є неактуальне, а виїзд Підгайного і Романа Шухевича, і зголо"
шення закордоном жаданої деклярації, не мали би ніякого сенсу». Цю заяву

132

133

ЗІЗНАННЯ ОБВИНУВАЧЕНИХ О ЗАМАХАХ
З УЖИТТЯМ ПЕТАРД

А
К
Т
О
Б
В
И
Н
У
В
А
Ч
Е
Н
Н
Я

А
К
Т
О
Б
В
И
Н
У
В
А
Ч
Е
Н
Н
Я

Бандера приняв довідома, а опісля, що Підгайний признає, в цій справі мав
розмову з Качмарським. (ХII 2301)
Переслуханий в характері свідка адвокат Степан Шухевич потвердив, що з
Підгайним і Качмарським говорив на тему бажань зголошених в цій справі че"
рез Атаманчука і Вербицького. Такі розмови Качмарський мав з другим оборон"
цем з цього процесу, адвокатом Володимиром Старосольським96. (ХVII 3086, ХII 2359)
Треба додати, що знайдені в архіві Сеника звіти Провідника КЕ «Лиса»,
які є з липня 1933 року, дійсно згадує про вислання до Вербицького і Ата"
манчука, Генка Качмар.[ського] в цілі повідомлення їх, а також в цілі розвід"
ки. (ХХIII 4239, ХХII 4041)
Як вияснює Качмарський, до вступлення до ОУН намовив його в липні
1933 року згаданий Онишкевич. Зв’язок з Качмарським нав’язав Підгайний,
делегований в цій цілі через Бандеру. (ХIII 2579, ХII 2301)
Перша спільна боєва акція звернена була проти підкомісара тюремної
сторожі у Львові, Владиславові Коссобудзкому, якого в кругах ОУН за зле
обходженняся з арештованими українцями. Після згідних вияснень Мигаля
і Підгайного, Бандера в листопаді або в грудні 1933 року дав їм наказ розгор"
нення над Коссобудзким обсервації в цілі підготовки атентату на нього.
Інвігіляцію під наглядом Мигаля перевела група розвідочна Марії Косівної;
між іншим в цій обсерваційній акції, як твердять Підгайний і Мигаль, ак"
тивні були Віра Свєнціцка і Катерина Зарицька. Розвідка жіноча була в кон"
такті з розвідкою мужеською /з відділом/, якого членів слідство однак ви"
крити не змогло. (ХII 2308, ХII 2325, ХIII 2403, ХIII 2392, ХII 2325–6)
Катерина Зарицька, яка не призналася до приналежности до ОУН, од"
нак потвердила, що дійсно, на доручення Косівної і Мигаля, кількаразово
слідила Коссобудзкого під тюрмою. Однак не знала до чого це зміряє, а що"
найбільше додумувалася, що тут ходить про це, щоб когось викрасти з тюр"
ми. Крім неї, обсервацію переводила також Віра Свєнціцка, а також Роман
Сенків. (ХVII 3103, 3118)
Коссобудзкого мали намір вбити з револьвера, в таких умовах, аби вину"
ватець міг бути незловленим. Тому що інвігіляція не заповідала шансів вико"
нання такого саме замаху, Бандера постановив використати колись при"
сутність Коссобудзкого в кіні та підложити під його крісло петарду, однак не
таку сильну, щоб могла грозити небезпеці особам які сиділи біля. Бандера го"
ворив, що одержав дві ідентичні петарди, з яких одну вже випробував і пере"
конався, що в п’ять хвилин, по підложенні її під заімпровізоване крісло, на"
ступив вибух, від якого це крісло було цілком знищене, інші натомість, зло"
жені близько крісла нічого не потерпіли. Для всякої обережности Бандера
здецидовав, що плян належить виконати тільки тоді, коли в сусідстві не буде
жінок й дітей. Цю петарду Бандера дав Підгайному, рівночасно визначуючи
йому чоловіка до виконання атентату. Ця петарда була ручної роботи, і як
Підгайний думає, походить з краківської лабораторії.
В тому однак часі адвокат Степан Шухевич в розмові з Підгайним предста"
вив йому, що ОУН повинна залишити терористичні акції, щоби не унеможли"
вити урядові застосування, плянованої, як чув, амнестії для політичних зло"

чинців українських. Тому що Бандера віднісся до тої сугестії скептично і на"
стоював на свойому наказі, Підгайний постановив замах ударемнити і в цій
цілі автентичну петарду заховав у себе вдома, а на її місце виконав фікційну
петарду і цю дав чоловікові визначеному до атентату, крім того відіслав його до
Мигаля, який, якби був до думки замаху дуже запалений. (ХII 2308, 2325)
Мигаль зі своєї сторони вияснює, що противно, власне він зміряв до
унеможливлення атентату в кіні і з тої причини кількакратно затаїв перед
Підгайним, коли й де Коссобудзкі є в кіні. (XIII 2392 )
Остаточно, в квітні 1934 року Бандера відкликав наказ щодо виконання
атентату в кіні і відібрав від Підгайного петарду, потому видав інші диспо"
зиції. Новий наказ зміряв до виконання замаху на видавців українських ча"
сописів «Праця» і «Рада», які виступали проти ОУН. Спочатку задумали по"
бити палками редактора «Ради» Стахіва, опісля – доконати нападу на друкар"
ню Яськова, де часопис «Праця» було друковане, оба ці проекти однак не
були зреалізовані. Остаточно, постановлено підложити в згаданій друкарні
петарду, однак сильнішу від тої, яка була призначена проти Коссобудзкого.
На доручення Підгайного «розвідка» Мигаля збадала через обвинувачену За"
рицьку розміщення друкарні, потому, дня 2 мая 1934 року, невиявлена моло"
да жінка, зложила там в передсінку, бомбу, яка по 20"х хвилинах експлодова"
ла. Дяка збігові обставин, в хвилині вибуху друкарський персонал був в
третій кімнаті і експлозія не могла нікого ранити, але саме приміщення і його
урядження, були вибухом дослівно знищені. (ХII 2329, ХII 2357, ХIII 2409, 2450, 2458, ХVII 3105,

134

135

ХII 2329, 2337, 2339, 2346, 2357, ХIII 2506–2513, ХIII 2518)

Повзяті в току цього слідства спроби ствердження, чи ця бомба походи"
ла з лабораторії Карпинця, не дали висліду, з причини браку достаточного
матеріялу порівнюючого, який вцілив при експлозії. Визначний знаток,
піротехнік лише ствердив, що в цім розривнім приряді були застосовані без"
димний порох і годинниковий механізм і що, судячи по знищенні викли"
канім експлозією, цей приряд – без огляду та це чи був петардою чи бомбою –
був здібний спричинити смерть людей, які знаходилися з кімнаті де наступив
розрив. (ХIII 2520–22, ХIII 2511, VI 1127)
Підгайний вияснює, що на пересторогу Бандери виробив собі дня 2 мая
«алібі» і перестеріг Мигаля. Цей останній тому твердженню перечить, на"
томість виявляє, що Підгайний оповідав йому вже по вибуху, що жінка, яка
мала підложити в друкарні бомбу, була поучена Підгайним, як належить ви"
кликати діяння бомби, і що по виконанні завдання, до нього зголосилася.
Тому зізнанню Підгайний перечить. (ХII 2330, ХIII 2350, ХII 2346)
Зі згідних вияснень Підгайного і Мигаля виходить, що в тому самому
часі, коло квітня 1934 року Мигаль закупив для Організації пів кіля ртуті, яку
Бандера радо приняв, говорячи, що для неї «має місце», одночасно Мигаль
доробив різні частини до кількох пістоль автоматичних системи «Ортгієс»,
призначених для другого бойового відділу у Львові. Взагалі, Мигаль мав до"
вірено набування для Організації, середників бойових й хемічних, і у зв’яз"
ку з тими функціями діставав від ОУН, як твердить Підгайний, сталу пенсію
в сумі 85 зл. місячно. (ХIII 2400, ХII 2302, 2310, 2354)

А
К
Т
О
Б
В
И
Н
У
В
А
Ч
Е
Н
Н
Я

А
К
Т
О
Б
В
И
Н
У
В
А
Ч
Е
Н
Н
Я

ЗІЗНАННЯ ОБВИНУВАЧЕНИХ
В СПРАВІ ВБИВСТВА ЯКОВА БАЧИНСЬКОГО.
Заки розпочато нову підготовку до виконання замаху на Коссобудзкого,
Бандера дав наказ підготовити вбивство Якова Бачинського, щодо якого,
нібито одержав дані, що є поліційним інформатором. На доручення Бандери,
Мигаль – який з Бачинським дружив – запізнав Бачинського з Косівною в
цілі улегшення її розвідки, потому Підгайний дав Качмарському наказ, щоб
той підшукав собі якогось товариша і приготовився до вбиття Бачинського.
Качмарський, як сам признає, погодився, і в порозумінні з Підгайним запев"
нив собі поміч свого знакомого, члена ОУН Івана Яроша97. На пропозицію
Качмарського, постановлено вжити до вбивства, затроєних штилетів, яких
від Бандери доставив Підгайний; рівночасно Підгайний узброїв Качмар"
ського й Яроша в револьвери, даючи їй м. ін. автоматичну пістолю «Гішпан»
кал. 7,65 мм – ту саму, яка опісля була вжита до повторного атентату на Ба"
чинського і, дня 15 червня, до вбиття міністра Пєрацкого. (ХII 2314, ХIII 2396, 2446, ХIII 2554)
Напад на Бачинського даконаний був дня 31 березня 1934 року в цей
спосіб, що спочатку Мигаль показав напасникам, а опісля під претекстом
розмови, задержав його на вулиці аж до умовленої з Качмарським години,
потому, коли Бачинський, попрощавшися з Мигалем, попрямував в напрямі
свого дому, на вулиці Декарта, Качмарський і Ярош допали його в темноті й
завдали йому кілька ударів штилетами. Удари однак були слабі і Бачинський,
не тратячи свідомості, почав кликати о поміч, після чого напасники втекли,
покидаючи в дорозі штилети. Того самого вечора, Качмарський стрінувся з
очікуючим його Підгайним і віддав йому револьвери, що Підгайний признає.
Як виказалося, рани не були тяжкі й Бачинський вже по кількох дня[х]
залишив шпиталь. (ХII 2316)
Тому що поліція почала доходження і Бачинський мав бути переслуханий,
Мигаль налякався, що може кинути на нього підозріння, тому зажадав від
Підгайного, щоб негайно замах повторити і Бачинського вбити. У зв’язку з
тим, на приказ Підгайного, Качмарський і Ярош, узброєні через Підгайного в
револьвери урядили засідку на Бачинського вечером в городі Єзуїтським /Кось"
цюшкі/. Натомість Мигаль і Сеньків /який деталі ці потверджує/ стягнули
Бачинського до ресторану «Вінда» недалеко вулиці Коперника й звідтам, на
умовлену годину, перепровадили його через той город, в тій цілі, щоб Кач"
марський і Ярош могли своє завдання виконати. До вбивства однак недійшло,
бо обі сторони з невияснених причин не стрінулися. (ХII 2316, ХIII 2571, 2576, ХIII 2463, 2523)
Дальші спроби вбиття були вже повзяті з участю «трійки» Мирона Коро"
лишина, яку Качмарський в тому часі через того ж Королишина дістав до
боєвого відділу. /В склад тої «трійки» входили, як відомо: Королишин, псев"
до «Хмара», Григорій Мацейко – «Гонта» і якийсь мужчина незнаного
прізвища – «Залізняк»/. (ХIII 2556–7, ХII 2335)
У висліді кількакратних спроб затягнути Бачинського у відлюдне місце,
між іншим уряджено таку засідку: Качмарський і його відділ, узброєні в ре"
вольвери, засілися на вулиці Кадецкій /в Стрийським Парку/, а Зарицька і
136

Сеньків на доручення Мигаля пішли до Бачинського і преставили йому брех"
ливо, що Мигаль захворів на серце і закликає його негайно до себе. Бачин"
ський, в добрій вірі пішов з ними на вулицю Кадецку, де згідно з плянами, спо"
чатку відлучився Сеньків, а після мала відступити Зарицька, щоб уможливити
акцію боївки. Однак й тим разом наміри неповелися, бо непорозуміння щодо
терміну стрічі на вулиці Кадецкій, Качмарський розпустив свій відділ ще заки
Зарицька вспіла там привезти Бачинського. (ХII 2318, ХIII 2553, ХVII 3104, 3115,ХIII 2524, 2436)
В цій справі обвинувачена Зарицька вияснює, що була Мигалем попе"
реджена, що Бачинський є «чоловіком непевним», з чого прийшла до ви"
сновку, що він є поліційним конфідентом; провадячи Бачинського на вули"
цю Кадецку, додумувалася, «що йому хочуть зробити там щось злого», зреш"
тою, знала, що вже раз був поколений ножами. Також знала, що справа має
«тло політичне» й хоча сама до ОУН формально не вступила, проте була
свідома, що ці функції сповняє для тої Організації. (ХVII 3104, XVII 3115)
Щодо Сеньківа, він зізнає навпаки, що, коли разом зі Зарицькою дістав
доручення заманити Бачинського на вулицю Кадецку, було відомим, що там
буде на Бачинського доконаний атентат. (ХIII 2524)
Зі згідних зізнань Підгайного, Мигаля і Сеньківа виходить дальше, а
саме: (ХII 2319, XIII 2437–45)
По невдалій засідці в Стрийським Парку, Мигаль і Сеньків піднялися самі
вбити Бачинського. Підгайний, якого Бандера все натискав, піддержав Мига"
ля в його намірах й заосмотрив його в револьвери, а саме в пістолю «Маусер»
кал. 6,35 і згаданий «Гішпан» кал. 7,65. Мигаль дав меншу пістолю Сенькові, а
собі натомість задержав пістолю «Гішпан». Дня 9 мая, вечером оба запросили
Бачинського до ресторану, почастували його горілкою, потому випровадили
до Стрийського Парку, де, спочатку Мигаль, а за ним Сеньків, віддали до ньо"
го зненацька ряд стрілів, вбиваючи його на місці. (ХIII 2523)
Втікши з місця вбивства, стрінулися на умовленому пункті з Марією
Косівною, якій віддали револьвери, опісля в ресторані зійшлися з Підгай"
ним, який на них чекав, і дали йому звіт з перебігу замаху. (ХVII 3118)
По вбиттю Бачинського, Мигаль попав в нервову депресію і, коли полі"
ція його візвала до переслухання в справі тої смерти, Бандера казав йому за"
ховатися, й заповідав йому, що за кілька місяців відправить його до Кракова.
Остаточно однак виказалося, що поліція щодо Бачинського є на фальшиво"
му сліді, й Мигаль, склавши її брехливі зізнання, залишився у Львові, тим
більше, що Організація підготовлялася до дальших бойових виступів. (ХIII 2406)

ЗІЗНАННЯ ОБВИНУВАЧЕНИХ ПРО ДАЛЬШІ
ПРИГОТУВАННЯ БОЙОВІ
Підгайний і Мигаль зізнають, а саме, що весною 1934 року, почато обду"
мувати доконання якогось більшого грабункового нападу, який посилив би
фонди Організації. В гру входили напади на старшину кошар артилерії, який
виплачував гроші, на інкасента Польського Банку, на грошевого листоноша,
137

А
К
Т
О
Б
В
И
Н
У
В
А
Ч
Е
Н
Н
Я

А
К
Т
О
Б
В
И
Н
У
В
А
Ч
Е
Н
Н
Я

а навіть був, Ярошом висунений, але Бандерою відкинений, проєкт обрабо"
вання, наспілку з якимсь вломником ювелірського склепу. Були також опра"
цьовані пляни збройні, і, що згори передбачувано, кровавих, нападів на касу
в Моршині, на потяг між Львовом а Стриєм, і на амбулянс грошевий ко"
пальні коло Студника.
Одночасно – почавши вже від осені 1933 року, пороблено приготування
вбити воєводу Юзефскєго в Луцку. Ці наміри виявлені в слідстві, між інший
через Малюцу і Підгайного, мали такий перебіг: (ХII 2312, 2329, 2335, XIII 2463)
Як вияснює Малюца, почавши вже від вересня 1933 року, він їздив до
Луцка кількакратно і порозумівся там з якимсь Куцим, даючи йому доручен"
ня устійнити розвідкою спосіб життя воєводи й евентуально умов виконан"
ня замаху. Розвідка ця була переведена, однак, внаслідок арештування заан"
гажованого в цій справі іншого члена ОУН Скупяка, був перерваний. В зимі
їздив там з подібними дорученнями Підгайний, однак в результаті,мимо
приготовання зброї і людей, ця справа затягнулася на цілий рік й зійшла на"
нівець, з тої причини, як твердить Малюца, що Куц і Скупяк або були аре"
штовані, або поліцією інвігіловані. (ХVI 2995)
Підгайний вияснив, що до Луцька їздив на фальшиву виказку, яку доста"
вив йому в тій цілі Бандера від Пашкевича. В Луцьку порозумівся з Куцим,
який йому представив наміченого до виконання замаху боєвика. Однак, в
току розмови з Підгайним, цей боєвик свою згоду вицофав, і внаслідок бра"
ку інших умовлених кандидатів, Підгайний повернувся до Бандери зі звітом,
що замах ще є не приготований. Підгайний більше тою справою не занимав"
ся. (ХII 2338)
Також й Мигаль зізнає, що колись чув від Підгайного, що «на Волині має
бути схоплена якась риба». (ХIII 2456)
По замаху на друкарню Яськова в маю 1934 року, Бандера відновив наказ
вбиття підкомісара Коссобудзкого, з тим, що тим разом до вбивства мав бути
вжитий відділ Качмарського, озброєний в цій цілі в 4 револьвери, а між
інший в згадану автоматичну пістолю «Гішпан» кал. 7,65 мм – ту саму, яка
була вжита на Бачинського. Рівночасно Бандера, заосмотрив той відділ, за
посередництвом Підгайного, в шість ручних гранат, привезених невиясне"
ною жінкою, потягом від сторони Кракова. Як зізнає Підгайний, ці гранати
були ідентичні з показаними йому в току слідства і які дня 14 червня
1934 року знайдено в Віслі, поза межами Кракова. (ХII 2330, ХII 2363, 2372)
Зі згідних зізнань Підгайного, Качмарського і Мигаля виходить, що
Підгайний вишколив відділ Качмарського, це є Королишина, Мацейка і
«Залізняка», як обходитися з тими гранатами, а також перевів з ними навчан"
ня стріляння з револьверів. Крім того Підгайний зізнає, що одержав від Бан"
дери і дав Качмарському для його відділу аршенік /миш’як/ який належить
прийняти на випадок арештування на гарячому вчинку по замаху.
Щодо того замаху, було зрештою застережено, що має бути доконаний
на умові віщуючій надію втечі винуватця. Відповідний плян уложено з уча"
стю Підгайного, Качмарського і Мигаля, який жіночою розвідкою /м. ін. че"
рез Зарицьку/ ствердив, що Коссобудзкий часто буває на перегонах і що

можна його безпечно вбити в околицях перегонової площі або недалеко
площі Східних Торгів. (ХII 2323, 2332, 2334, 2331, ХIII 2551, 2572, 2445, ХII 2332)
Треба додати, що Качмарський, приступаючи до того завдання застеріг,
що відсиджючи кару в Равічу, стрінувся з урядуючим там тоді комісаром Кос"
собудзким, однак, принайменше не ствердив, щоб Коссобудзкий зле обхо"
дився з в’язнями. Мимо того, як твердить Качмарський, Підгайний настою"
вав на виконання вбивства. (ХIII 2558)
З другої сторони, Підгайний вияснює, що вбивство організував на катего"
ричний наказ Бандери, однак, сам постановив до стрілів недопустити, а це у
зв’язку з попередньо цитованими поголосками на сподівану амністію. (ХII 2330–33)
Врешті Мигаль твердить, що старався приготування паралізувати й на"
вмисне давав фальшиві звіти о рухах Коссобудзкого. (ХIII 2394, 2421)
В світлі актів однак, випливаючих з зібрання вияснень Підгайного, Кач"
марського, Мигаля, а також Зарицької, кількакратно намагано вбивства того
доконати. Розвідка Косівної, з участю Зарицької, наглядала Коссобудзкого на
перегоновій площі, доносячи о його присутності, через Мигаля, Підгайному,
натомість боївка Качмарського, на наказ того ж Підгайного, кількакратно
підходили до Кособудзкого на близьку віддаль, однак, за кожним разом непе"
редбачені перешкоди внеможливлювали доконати вбивства в умовах – як було
сказано – які б давали шансу втечі. (ХVII 3104, 3119, ХII 2330–34, ХIII 2394, 2421, 2558–61)
В тих справах головну ролю відігравав Мацейко, який добровільно
піднявся вбити Кассобудзкого й по вбивстві відслонити відворот відділу.
Треба додати, що вже тоді, Мацейкові стале приділювано найкращий з роз"
даваних револьверів, – «Гішпан» кал. 7,65 мм., /той сам, з якого опісля вбив
міністра Пєрацкого/, з тим, що по кожній випраці, револьвери зверталися
Підгайному до переховання. (ХII 2332–33, ХIII 2560)
Як вже зазначено, Бандера, внаслідок даремних спроб вбиття Коссобуд"
зкого біля перегонової площі, наказав виконати замах на вулиці Кази"
мирівській, під будинком тюрми, де однак, вбивник не мав перспектив втечі.
Підгайний цей плян представив боївці Качмарського, застерігаючи, що
внаслідок небезпеки, яка грозить в цій ситуації, як хтось добровільно не зго"
лоситься, це нікому не буде взяте за зле. Мимо того, Мацейко завдання
піднявся, але опісля, як відомо, Бандера накази змінив і Мацейко був висла"
ний до Варшави. (ХII 2434)
Що до Коссобудзкого, Бандера повернувся до попередної концепції за"
маху, і дальші спроби були кількакратно поновлювані, однак вже без участи
Мацейка й без револьвера «Гішпан» кал. 7,65 мм. (ХIII 2561)
Врешті, по арештуванні Підгайного і Бандери, пробувано ще раз в серпні
1934 року виконати атентат, причому в даному випадку, наказ був даний Ма"
люцою який з кінцем червня 1934 року заявив Мигалеві, що він обіймає про"
відництво й доручає боєві акції поновити. (ХIII 2395, 2423, 2561)
У зв’язку з дальшими арештуваннями, доконаними тимчасом поліцією,
Малюца наказ атентату опісля відкликав, а проти Мигаля й Качмарського
розпочато слідство організаційне, в яким взаїмно приписували собі вину не"
вдачі акції. (ХIII 2595)

138

139

А
К
Т
О
Б
В
И
Н
У
В
А
Ч
Е
Н
Н
Я

А
К
Т
О
Б
В
И
Н
У
В
А
Ч
Е
Н
Н
Я

Переслуханий в часі слідства, свідок підкомісар Коссобудзкі потвердив
щодо себе, обставини виявлені обинуваченими й зізнав, що нераз відчував,
що є інвігільований через незнаних мужчин і жінок. (ХIII 2599)
Щодо бойової діяльности Бандери і Підгайного треба додати, що на два
дні перед своїм арештованням, Бандера наказав Підгайному зорганізувати
вбивство одного гімназійного учня"українця, запідозреного в контакті з
поліцією. Підгайний, всупереч переконанню, поробив приготування і ви"
значив як вбивника Королишина, однак вступні кроки перервало придер"
жання Підгайного поліцією. (ХII 2336, 2357, ХIII 2572)
При обшуку у Підгайного знайдено кількадесять револьверових набоїв,
виказку Романа Шухевича, «Інструкцію Саперську про нищення» й записку,
яка відносилася до якогось організаційного контакту на провінції. (ХII 2260–66)
В цій справі Підгайний вияснив, що набої й цю записку отримав для органі"
заційного вжитку від Бандери. Щодо записки, спочатку Підгайний твердив, що
мала йому служити до підготовки грабункової виправи коло Стрия. Однак опіс"
ля Підгайний зізнав, що цю записку отримав від Бандери для Степана Долин"
ського і, що не зміг йому перед арештуванням доручити. (ХII 2312, ХII 2313, ХII 2881)
Степан Бандера, забраний до тюрми у Львові, намагався порозумітися з
іншими арештованими, виписуючи на менажках і кубках тюремних пересто"
роги аби нікого не сипати і не признаватися.

Доконані арештування дня 14 червня, тільки хвилево загальмували теро"
ристичну діяльність ОУН у Львові. (ХII 2249, 2250)
З вияснень Мигаля і Малюци виходить, що в липні 1934 на доручення
Малюци, Мигаль почав підготовку до побиття посла Михайла Матчака з Укра"
їнської Соціялістично"Радикальної Партії за критику ОУН, висловлену в ча"
сописі «Громадський Голос». В тому напрямі Мигаль провів розвідку щодо
способу життя Матчака та особисто зробив боксери, призначені для ужиття в
нападі, який мав виконати незнаний йому боївкар. До побиття не дійшло, у
зв’язку з заподіяним тоді вбивством Івана Бабія, директора Державної Гімназії
у Львові з українською мовою навчання. (ХIII 2398, 2400, 2430, 2464, 2572, ХVI 2996, ХII 2206)
Цей атентат, висловлений опісля в виданнях ОУН, як вже згадано, був
заподіяний дня 25 липня 1934 року Михайлом Царем, фальш. Павло Савчук,
який стрілив до Бабія на вулиці Св. Петра і Павла з револьвера системи
Ортгієс, сам, у втечі з місця вбивства, немаючи змоги втекти від погоні, по"
стрілився, й опісля, ще того самого дня 14 серпня помер в тюремній лічниці.
В справі того вбивства, обвинувачені Підгайний, Мигаль, Малюца і Кач"
марський признали свою участь, а саме: (ХII 2206, ХVI 3051)
Як зізнає Підгайний і Малюца, підготовка до атентату була розпочата ще
на приказ Бандери. Той же Малюца й Мигаль виявили, що по арештованні

Бандери й обняття провідництва боєвих дій Малюцою, цей останній доручив
Мигалеві зорганізувати це вбивство і дав йому в цій цілі на швидку руку нари"
сований шкіц ситуаційний визначуючий місце для вбивника й для помічника,
який мав стояти у відводі і прикривати втечу. Атентат мали виконати боєвики,
які підлягали Качмарському. Як твердить Мигаль, револьвер доставив Малю"
ца, натомість Качмарський придержується, що дістав його від Мигаля. Перед"
ше атентат мав бути виконаний перед заповідженим на 6 липня процесом Ле"
мика й ін. перед судом присяглих, в якій то справі Бабій мав з рамени обвину"
вачення виступити як свідок. Мигаль обговорив з боєвиками /як
Качмарський вияснює – з Королишином – «Залізняком»/ подробиці акції,
розділив ролі, оглянув терен й забезпечив боєвиків в отрую ціянкалій, яку
мали прийняти якби грозила небезпека зловлення їх. Качмарський додає, що
коли цей «Залізняк» був змушений виїхати зі Львова, він сам заступав його і
разом з Королишином зробив засідку, до атентату однак не дійшло, з причини
невідповідних умов. (ХII 2335, 2339, ХVI 2996–8, ХIII 2398, 2406, 2431, 2446, 2486, ХIII 2566, 2573)
Другу, успішну спробу повзято вже по процесі, /який тривав до дня
14 липня/. І тим разом до зорганізування атентату призначено Мигаля, а
ролю вбивника приділено Царові, який в цій цілі пов’язав з Мигалем, на
приказ Малюци, згаданий передше Адріян Горницький, – що він сам при"
знає. Мигаль вияснює – згідно з Качмарським – що револьвер Ортгієс, з
якого опісля Бабій був вбитий, доставив Цареві Мигаль, відібравши його від
Качмарського. (ХVIII 3334, ХVII 3165, 3168)
Мигаль придержується, що був проти вбивства і, маючи приділену ролю
помічника Цара, навмисне не приходив на означений час й тому не був свідком
й помічником у вбивстві. Тим виясненням перечать зізнання Малюци та члена
ОУН Юзефа Мащака98, який був Малюцою іменований зверхником Мигаля. З
зізнань Малюци і Мащака виходить, що Мигаль був не помічником Цара, але
організатором вбивства, й не мав бути присутним при вбивстві, а тільки мав по"
ділити ролі між Цара й його товариша /яким був хтось інший, а не Мигаль/, та
видати їм зброю і накази. Як твердить той же Мащак, всі ці функції Мигаль ви"
казав й, взагалі належно вив’язався зі свого завдання, що Мащак ствердив на
підставі власних звітів й рапортів Мигаля й того помічника. (ХIII 2584, 2586)
Щодо того ж Мащака, Мигаль вияснює, що, коли розійшлася чутка, що
арештовані в «краківській справі» /це є дня 14 червня/ «сиплять», Мащак
відгрожувався, що пішле їм до тюрми в їді отруту.
На тому – внаслідок арештів – закінчилася організаційна діяльність обви"
нувачених в цій справі, членів бойової референтури ОУН у Львові. (ХIII 2406, 2444)
При обшуку у Качмарського знайдено набої й револьвер. Ця зброя похо"
дила від Підгайного, про що оба згідно зізнали. Обшук в Малюци й Мигаля
не дав вислідів. (ХIII 2335–6, ХIII 2413, 2443, ХII 2312–12)
Обвинувачений Роман Мигаль, зложивши вищезгадані зізнання на тему
своєї ролі й діяльности в ОУН, заявив Судді Слідчому до протоколу, що
зізнав щиро, сумління має чисте, з охотою прийме кару смерти, коли своїми
зізнаннями причиниться до ліквідації ОУН і до відчинення очей молоді
українській на правдивий стан справи.

140

141

ЗІЗНАННЯ ОБВИНУВАЧЕНИХ
ПРО ВБИВСТВО БАБІЯ.

А
К
Т
О
Б
В
И
Н
У
В
А
Ч
Е
Н
Н
Я

А
К
Т
О
Б
В
И
Н
У
В
А
Ч
Е
Н
Н
Я

Належить додати, що всі повищі, на підставі власних вияснень обвину"
вачених, описані подробиці виступу злочину Бандери, Підгайного, Малю"
ци, Мигаля, Качмарського і Зарицької, є піддані під осібне слідство, яке по"
чалося супроти них й інших осіб у Львові.

ГНАТКІВСЬКА. РАК. МАЛЮЦА.
Щодо решта обвинувачеиих, слідство устійнило що слідує: (ХIII 2465)
В світлі зізнань передше згаданого Евгена Онищука, Марія Гнатківська
в 1934 році завідувала кольпортажею літератури ОУН в Косівським повіті.
/Гнатківська стало мешкає в Смонднім коло Косова/. В справах тої кольпор"
тажі, Онищук мав з нею в Коломиї в квітні і маю 1934 року кілька разів органі"
заційну стрічі. В маю, Гнатківська виїхала до Львова, ніби на двотижневий курс
організаційний, і більше вже до Косова і Коломиї неповернулася. (ХVII 3177)
В справі Ярослава Рака, цитований передше Адріян Горницький, зізнав
в часі слідства, що на два тижні по арештованню Спольського, це з дня
14 червня 1934 року, Малюца віддав його в справах кольпортажі під накази
Рака, очеркненого прізвиськом «Мортек». Рак дійсно обняв керівництво,
обговорив з Горницьким подробиці кольпортажі і визначив контакти, клич"
ки й відзови, стрінувся з організаційними діячами з провінції, яких опісля,
рівночасно з Горницьким арештовано з обтяжуючими матеріялами. (ХVII 3168)
Треба додати, що обшук переведений в Горницького дня 21 серпня
1934 року, виявив значну частину організаційної літератури, а між іншим ряд
примірників ідентичних з тими, які, після вияснень свідка Хомранського,
були парепачковані з Чехословаччини і перевезені Климишиним до Крако"
ва. (ХVII 3161–64)
Горницький, переслухуваний в цім слідстві, свої вияснення на тему Рака
відкликав, однак пшодовнік сл. сл. Антоні Фіц, який Горницького переслухував
в часі доходжень, зізнав, що Горницький свої вияснення зложив з розвагою й
категорично, що перед підписом цього протоколу, особисто свої зізнання відчи"
тав й щодо певних подробиць – справив. Той же Фіц рівнож устійнив, що пра"
цює в слідчій службі ПП, знав вже Ярослава Рака як члена ОУН. (ХVII 3165, ХVII 3174)
Дійсно, Ярослав Рак був вже два роки – в 1932 і 1933 – придержаний під
закидом приналежности до ОУН. (ХVII 3250)
Крім того, обвинувачений Іван Малюца в своїх виясненнях потвердив, що
дійсно в липні 1934 року, по арештуванні Спольського, пов’язав Горницького
з Ярославом Раком, бо, як твердить, Горницький в роботі був безрадний й не
виказував ініціятиви. Доручив Горницькому піти на стрічу з Раком, Малюца
заявив йому, що відтепер Рак буде давати директиви в обсягу кольпортажі ви"
дань ОУН. (ХVI 3000, 3089д)
Щодо самого Малюци, треба до попередньо наведених устійнень дода"
ти, на підставі його власних зізнань й на підставі актів Сеника, що слідує: до
Організації притягнув Малюцу в грудні або в січні 1932 року, Іван Габрусевич
/псевдо «Іртен»/, сповняючи тепер пост організаційного референта ОУН.
142

Спочатку Габрусевич вишколював його ідеологічно, потому доручив йому
керівництво організаційного референта, натомість сам в червні 1933 року
виїхав настало до Чехословаччини.
В липні 1932 року, на доручення Ярослава Барановського – переказане
Бандерою, Малюца виїхав через Цєшин до Праги, де протягом трьох"денно"
го побуту стрінувся, як твердить – з Мартинцем, Ярославом Барановським,
Габрусевичем, Анною Чемеринською, а також, з полк. Коновальцем і обго"
ворив з ними організаційні проблеми. (ХVI 3032, 3037, ХХI3849)
Хоча, в світлі актів Сеника, в тому власне часі відбулася в Празі цитова"
на вже передше конференція ОУН, в якій взяли участь вищезгадані діячі
організаційні. Малюца придержується – правдоподібно щоб не виявити
інших делегатів Бази, – що в цій Конференції не брав участи і нічого про неї
тоді не знав.

МИКОЛА ЛЕБЕДЬ ОРГАНІЗАТОРОМ НАПАДУ
В ГОРОДКУ ЯГЕЛЛОНСЬКИМ.
Врешті, що відноситься організаційної діяльности Миколи Лебедя,
слідство зібрало ряд даних, які в консеквенції послужили також до висвіт"
лення генези вбивства з дня 15 червня 1934 року. (ХVI 3089д)
Передусім виказалося, що подібно як Бандера, також Лебедь виступає ба"
гато разів в документах знайдених у Сеника. А саме, в тому архіві часто повто"
ряється псевдо «Марко». Власне це псевдо очеркає Лебедя, про що свідчать
зізнання Малюци і листівка Лебедя переслана з Праги і з Німеччини до Зофії
Кшивей. В актах Сеника це псевдо вживається два рази з додатком «Прокля"
тий», з зіставлення однак суті, виходить, що й в тому випадку мова йде про
одну й ту саму особу – пс. Марка. Треба додати, що в архіві Сеника знайдено
навіть знимку, яка представляє Лебедя, як він іде вулицею в якомусь місті на
Чехословаччині, на що вказують чеські вивіски склепові.
Крім того ролю Лебедя в ОУН висвітлено в часі слідства в справі Майло"
ва в совітському консуляті; врешті ряд дійсних устійнень внесло бадання на
тему участи Лебедя в підготовці нападу на пошту в Городку Ягеллонським
дня 30 листопада 1932 року.
На підставі всіх повищих даних стверджено що слідує: (ХVI 2978, IХ 1749, ХХII 4283)
В току слідства в справі вбивства Майлова, один з арештованих Ярослав
Штойко, признає, що належав до ОУН і що з рамени тої Організації займав
пост інструктора «Юнацтва», вияснив, що до тої роботи втягнув його, восені
1931 року, Микола Лебедь, якого запізнав за посередництвом свого приятеля
й співмешканця, Олександра Сокола. Лебедь пояснив Штойці завдання і ме"
тоди «Юнацтва», потому доручив йому функції інструктора тої організації та
пов’язав його з Дмитром Мироном99, який був делегатом ОУН від справ
«Юнацтва», і з Володимиром Маєвським, який займав в «Юнацтві» пост
коменданта звен на терені гімназії державної філії у Львові з українською мо"
143

А
К
Т
О
Б
В
И
Н
У
В
А
Ч
Е
Н
Н
Я

А
К
Т
О
Б
В
И
Н
У
В
А
Ч
Е
Н
Н
Я

вою навчання. /Директора тої гімназії, Івана Бабія ОУН вбила з пімсти за не"
прихильне відношення до тої Організації/.
Належить додати, що Штойко признався крім того, що він"то власне на"
вчив Лемика, як обходитися зі зброєю. (ХVIII 3343, 3348)
Переслуханий в часі цього слідства як свідок, Ярослав Стойко, засуджений
вже законним присудом на 5 літ тюрми, попередні свічення відкликав, твердя"
чи, що з Лебедем ніколи в жадних організаційних відносинах не був. (ХVIII 3357)
Однаковож слідство ствердило, що Лебедь дійсно в 1931 році в першій
половині 1932 року діяльний був як організатор «Юнацтва» у Львові й у зв’яз"
ку з тим заміщав пост підреферента КЕ ОУН від справ того ж «Юнацтва». По"
вище виникає з вияснень Івана Малюци, а також з інформацій змісту в актах
Сеника, які навіть свідчать, що на тому пості Марко"Лебедь виказався супро"
ти Організації особливою енергією й досконалими вислідами праці.
Під кінець 1932 року Лебедь перейшов до бойового відділу ОУН й у зв’яз"
ку з тим відіграв активну ролю в нападі на Уряд пошти в Городку Ягейллон"
ським. (ХVI 3032, ХХI 3861, ХХII 4047, ХХIII 4296)
Напад той, до авторства якого опісля Організація призналася в своїх ви"
даннях /про це вже була мова/, доконаний був дня 30 листопада 1932 року, в
годинах пополудневих, 10–11"ма озброєними бойовиками. Напасники вдер"
лися до б’юра поштового і скарбового, які містилися в будинку Суду Гродзко"
го, стрілами засипали персонал і присутну в б’юрах публіку, потому, забравши
з каси поштової 3.232,15 зл., почали втікати. Від стрілів боївки було поранено
8 осіб, яка одна з них на другий день померла, крім того перед будинком зна"
йдено тіла двох бойовиків, як опісля виказалося: Мирослава Юрія Березин"
ського100 /швагра Романа Шухевича/ і Володимира Старуха101, оба члени ОУН.
У висліді погоні, слідуючого дня, 1 грудня, зловлено двох учасників на"
паду, Василя Біласа і Дмитра Данилишина, які в часі втечі з Городка по дорозі
вбили урядника ПП., й тяжко поранили двох інших мужчин, які брали участь
в погоні за ними.
Біласа і Данилишина – які призналися до участи в нападі, а крім того ви"
явили, що це власне вони дня 29 серпня 1930 року вбили посла Голувку102 – по"
ставлено разом з іншим винуватцем нападу, Маріяном Жураковським103, яко"
го залапано в Станиславові, під Наглий Суд у Львові і присудом з дня 22 груд"
ня засуджено на кару смерти, яку"то кару на Біласа і Динилишина виконано,
Жураковському натомість президент Польщі замінив кару на 15 літ тюрми.
У відношенні до інших, опісля виявлених винних в нападі почато слідчі
дослідження доказів, потому дня 6–24 червня 1933 року відбулася у Львові,
перед судом присяглих розправа, яка закінчилася засудженням 5"х обвину"
вачених, а м. ін. Степана Мащака104, на кару тюрми від 5 до 2 років. (ХVIII 3270, 3281)
Жураковський і Мащак, бадані в цій справі, в току доходження й
слідства /Жураковський дворазово – в негайних дослідженнях, а опісля в
дослідженнях звичайних як свідок/ зізнав згідно, що в підготовці нападу на
Городок Ягеллонський, брав участь названий їм молодий мужчина, якого
вже тоді описали разюче згідно з виглядом Лебедя. /«Ясний блондин, серед"
нього росту, високе чоло й рідке волосся, на висках лисавий»/. Після тепе"

рішних зізнань Жураківського, цей чоловік, на два дні перед нападом, пред"
ставившися як «Максим», дав Журавському доручення, щоб він подався до
Станиславова й в його імені викликав до Львова Миколу Ясінського105, чле"
на ОУН. Дня 29 листопада /вже по повороті Жураковського зі Станиславо"
ва/, «Максим», після згідних зізнань Жураковського і Мащака, відбув в
коспіративним помешканні Мирослава Березинського, «відправу» з прибу"
лими боєвиками; повчав їх, яке чекає на них завдання, заявив, що на пошті в
Городку є сума пів"мільйона зл., показав й пояснив плян будинку в Городку,
поділив ролі напасникам, роздав револьвери і маски, врешті – забезпечив Бе"
резинського в готівку для учасників виправи. Коли вечером боєвики виїздили
зі Львова на місце нападу, /який після першого пляну мав відбутися ще того
самого дня/, «Максим» прощав їх на двірці, однак сам участи в нападі не брав.
Належить додати, що вияснюючи повищі дані, Жураковський і Мащак
призналися до закиненого їм злочину й дали вияснення згідні з іншими
устійненнями в цій справі. Мащак крім того причинився ще до знайдення 5"ть
револьверів, захованих при втечі напасниками.
Внаслідок їх зізнань, власти безпеки, досмотруючися Лебедя в описанім
через Жураковського і Мащака «Максимі», вже в грудні 1932 року почали за
ним розшуки, які не дала висліду, тому, бо як виказалося, Лебедь на кілька
день перед нападом випровадився зі свого помешкання у Львові на вулиці
Тарнавського 14, опісля переховувався в місті, а в день нападу, правдоподіб"
но в цілі «алібі» показався в Кривих, врешті в грудні 1932 року втік, повідом"
ляючи батька, що іде заховатися в гори. (ХVIII 3279, 3308, 3305, 3306)
Переведений дня 11 січня обшук 1933 року в помешканні батьків Лебе"
дя в Стрілиськах Нових, допровадив до викриття обширного підручника о
характеризації, який належав, як признав сам батько Лебедя, до Миколи Ле"
бедя. Подібна інструкція о характеризації знайдено опісля у члена ОУН
Івана Рудакевича. (IХ 1786–1802)
В току цього слідства, Мащака та Жураковського переслухано повторно,
показуючи їм знимку схопленого Лебедя. Мащак, який закінчив вже кару за
участь в нападі – признався, що Лебедя знає ще з 1930 року, зі шкільної лав"
ки й заявив, що чоловік, який давав у Березинського диспозиції щодо напа"
ду був до Лебедя дуже подібний, однак він – Мащак, «керуючися етичними
поглядами, не може на своє сумління брати твердження, що цим чоловіком
з цілою певністю був Микола Лебедь». (ХVIII 3321, 3315)
Натомість Маріян Жураковський категорично розпізнав Лебедя, як
власне того «Максима», який дня 28–29 листопада 1932 року організував на"
пад в Городку. Крім того Жураковський вірно повторив своє теперішнє
зізнання й додав, що Лебедь вже по нападі стрінувши його у Львові, радив
йому повернутися до Станиславова /звідки Жураковський до нападу був
стягнений/, запевняючи його, що там нема арештувань й що Жураковський
може бути за себе спокійний. (ХVIIII 3318, 3311)
Повищі устійнення є згідні з виясненнями обвинувачених Підгайного і
Малюци, які також вказали на участь Лебедя в підготовці повищого нападу,
Малюца навіть в тому випадку покликався на слова Лебедя.

144

145

А
К
Т
О
Б
В
И
Н
У
В
А
Ч
Е
Н
Н
Я

А
К
Т
О
Б
В
И
Н
У
В
А
Ч
Е
Н
Н
Я

В світлі повищого, втеча Лебедя з Польщі до Чехословачини спричине"
на була чимсь іншим ніж тим, що твердить Лебедь в цьому слідстві. Інший
також характер і перебіг мав його побут за кордоном, а також згадані ним,
тайні відвідини в Польщі літом 1933 року. (ХII 2344, 2374, ХVI 3039, 3044б)
Виданий передше Володимир Маєвський, один з обвинувачених в
справі Лемика за вбивство Майлова, переслухуваний в слідстві в 1933 році,
потвердив зізнання Стойка та признався до приналежности в ОУН, вияс"
нив, що Лебедя пізнав у Сокола восени 1932 року, опісля стрінувся з ним в
липні 1933 року. Між іншим, в часі ферій 1932 року Маєвський брав участь в
довшій прогульці членів «Юнацтва», яку уряджував Стойко в цілі переведен"
ня практичних вправ теренознавства й добре володіти зброєю і т. п. На цю
прогульку Маєвський взяв зі собою револьвер, який передтим дав йому
Сокіл і зазначив, що це є власність Лебедя і що по нього до Маєвського зго"
лоситься сам Лебедь. Дійсно, коли по цій прогульці Маєвський подався до
Микуличина, де стрінувся з Нидзею, біля 29 липня 1933 року, прийшов там
на зв’язок з Нидз[о]ю Лебедь, і Маєвський на його бажання повернув йому
згаданий револьвер. Появою Лебедя Маєвський, як твердить, був здивова"
ний, бо знав, що по нападі в Городку, Лебедь втік закордон, а потвердив йому
цю вістку Сокіл, який, виїхавши з початкам 1933 року до Женеви, писав
Маєвському в березні або квітні 1933 року, що Лебедь перебуває в Празі.
Маєвський тоді запитав Лебедя, як йому ведеться на Чехословаччині й як
можна туди дістатися. Лебедь неохоче й дуже лаконічно обяснив йому, що
перейшов через Чорногору, що, як вже перейдеться «зелену границю», то
треба заплатити 300 чеських корон, або відсидіти кару в тюрмі, і що він, Ле"
бедь, мешкає в Празі. По цій стрічі Маєвський залишив Микуличин, Лебедь
і Нидза або там залишилися, або як твердить Маєвський – пішли до Ямної,
де мешкає студентка Катерина Зарицька, знайома Нидзи. (ХVIII 3334, 3342, 3345, 3348)
Переслуханий в цій справі як свідок, Маєвський, відбуваючий кару
10 літ тюрми за участь в ОУН, подібно як Стойко, відкликав всі свої попе"
редні зізнання, запитаний натомість про стрічу з Лебедем в Микуличах, пря"
мо відмовився від відповіді.
Однак в світлі інших даних достовірність попередніх вияснень Маєв"
ського, не може підлягати сумнівам. (ХVIII 3356)
Побіт Лебедя в тому часі в Галичині є також підтверджений його власни"
ми виясненнями, як також зізнанням Гнатківської, яка виявила, що Лебедь –
з кінцем липня або до початку серпня 1933 року був у неї через два дні в
Смонднім біля Косова. (IХ 1545, ХI 2006)
Також Зарицька підтвердила, що літом 1933 року відвідав її – згаданий
Маєвським, Володимир Нидза, в якого товаристві був якийсь щуплий блон"
дин літ біля 20, Зарицька однак твердить, що це не був Лебедь. (ХVII 3102)
Врешті й Ярослав Стойко, в току своїх попередніх зізнань ствердив,
«весною 1933 року» батько Лебедя одного разу пошукував Миколу Лебедя в
Українським Академічнім Домі у Львові, та, що восени 1933 року Стойко
«завважив на вулиці мужчину /у Львові/ цілком подібного до Лебедя і мав
вражіння, що це був Лебедь, хоча певний не є». Накінець треба додати, що

літом 1933 року бачила Лебедя у Львові також й Кляра Пфортнер, про що вже
була мова вище.
Всі повищі дані, а також щодо участи Лебедя в підготовці виправи на Го"
родок, як й до пізнішої судьби Лебедя, знаходять додаткове потвердження і
вияснення в актах Сеника. (ХVIII 3345)
Згідно зі згаданими устійненнями, ці акта свідчать передусім, що з кінцем
1932 року, коли Баба"Бандера був заступникам Крайового Провідника, Мар"
ко"Лебедь занимав пост заступника бойового референта КЕ. Письмо Крайо"
вої Екзекутиви, яке згадує його з тим титулом організаційним, також відсло"
няє наради і підготовку, які попередили напад в Городку Ягеллонським, причо"
му багато подробиць з тої підготовки стисло згодяться з устійненнями слідства
і судових присудів в цій справі. Згідно з зізнаннями Жураковського, Марко"
Лебедь є в тому письмі згаданий, як учасник «відправи», яка відбулася два дні
перед нападом. Той же документ стверджує крім того, що Марко"Лебедь брав
участь в стислій нараді, яка відбулася з участю найвизначніших членів очерк"
нених псевдами: Новий106, Льолько, Ромовскі і Шух. На нараді, коли думки
поділилися щодо влаштування нападу і «Ромовський» навіть заявив, що зі
своєю групою відступає, Лебедь"Марко висказався за виконанням нападу,
потім Новий поручив акцію «робити». (ХХII 3967)
Належить додати, що з зізнань Жураковського, з цитованого справо"
здання КЕ та з інформації Слідчого Уряду в Станиславові, виходить безпе"
речно, що псевдо «Льолько» відносилося до згаданого Миколи Ясінського,
який в тому часі занимав пост бойового референта й як свого заступника мав
Миколу Лебедя. Натомість що до «Нового», акта Сеника виявляють, що він
в тому часі був Краєвим Провідником і, що саме в тому часі його заступни"
ком був, в 1932 році, Степан Бандера. Прізвища Нового не виявлено. (ХХIV 4423)
Після даних архіву Сеника, Лебедь недовго по городоцькім нападі
дійсно втік до Чехословаччини. В однім з листів Сеника до Коновальця зна"
ходимо згадку, а саме:
«Нині, це є 25 лютого /1933 року/, приїхав Марко"Проклятий, /один з
тих, який виконав при нагоді останнього випадку ролю «генералштебле"
ра» як заступник Льолька і, який є до певної міри одним з «спірітус мо"
венс»: пошукуваний є через шершенів*»/.

146

147

ОРГАНІЗАЦІЙНИЙ СУД.
ДЕЦИЗІЯ ВИКОНАННЯ АТЕНТАТУ В ВАРШАВІ.
Приїзд Лебедя до Праги та його роля «шефа штабу» в нападі дня 30 лис"
топада 1932 року, потягли за собою важливі наслідки, які в прямій лінії є
пов’язані з атентатом на міністра Пєрацкого.
В світлі актів Сеника, справа мала слідуючий перебіг:
_______________________________________

* Поліцію.

А
К
Т
О
Б
В
И
Н
У
В
А
Ч
Е
Н
Н
Я

А
К
Т
О
Б
В
И
Н
У
В
А
Ч
Е
Н
Н
Я

Грабунковий напад в Городку Ягеллонському був виконаний на дору"
чення Коновальця. (ХХI 3845)
Вже згадано, що в листі з дня 29 вересня 1932 року, він наказав Сеникові
перепровадити в Базі «акцію», обчислену на ефект в Америці. У виконанні
цього доручення, Сеник стрінувся з пс. Новим в Гданську, і дав йому
відповідні інструкції. (ХХ 3760, ХХIII 4308)
Як прийшли вістки з краю про напад з дня 30 листопада й виказалося, що
замість сподіваний багатотисячних сум, бойовики забрали лише 3.232 зл. і 15 гр.
/з тої суми відібрано їм що 90* зл. і 12 гр./ і до того є, що напад був окуплений
поважними для УВО втратами в людях, Коновалець з обуренням писав до
Сеника: (ХХVIII 3270, ХХI 3800)
Згаданий випадок, з точки зору відповідальности КЕ., його підготовки, ви"
бору об’єкту, Ваших розмов й доручень даних Новому і т. д. – є безумовно
злочинний і каригідний. Нічого спільного з тим не може мати поведінка
тих, які внаслідок доручення брали в нім участь; справжній героїзм, виказа"
ний Д.[анилишиним] і Б.[іласом] на процесі, тим більше обтяжує тих, які
давали доручення виконати того роду акт. Після того, прошу Вас, через ви"
кликання відповідних людей з Бази і переведення з ними слідства, або ви"
слання з Вашої сторони когось до Бази з виразним дорученням на місці
зібрати відповідний матеріял, остаточно устійнити того або тих, які безпосе"
редньо або посередньо несуть відповідальність за згаданий випадок». (ХХIII 4188)
«Ми мали до діла не тільки зі злим підготуванням справи, але й з вираз"
ним невиконанням доручень, які Ви дали КЕ в імені Проводу Органі"
зації». (ХХII 4191)
Згідно з дорученням Коновальця, розпочато організаційне слідство,
Новий був завішений в діяльности й керівництва КЕ обняв – провізорично –
його заступник Лис"Бандера.
Як виказують акта Сеника, слідство – переведене Ярославом Баранов"
ським аж до мая 1933 року, спочатку було звернене лише проти Нового, од"
нак опісля, у зв’язку з виявленням обставин, Коновалець наказав пошири"
ти його також на Марка"Лебедя. Слідство було переведене переважно в до"
розі писемній. Переслухано ряд свідків, зроблено плян ситуаційний
виправи і т. д. Лебедь спочатку переслухуваний як свідок, потому на бажан"
ня Коновальця був переслуханий повторно, як обвинувачений. По закін"
ченні слідства, Коновалець, повторно збадавши справу, покликав організа"
ційний суд, в склад якого увійшли: Головний Суддя Макар Кушнір, як голо"
ва та спеціяльно дібрані судді: Ярослав Барановський й інж. Евген
Вжецьона107 /псевдо Ганді/, оба «спілчане». Прокуратором в цій справі Ко"
новалець назначив Олександра Сокола, /пс. Птах/, того власне, про якого
зізнали Штойко і Маєвський, врешті оборонцем – Івана Габрусевича.
Судова розправа, після диспозицій Коновальця мала відбутися /й
після всяких правдоподібностей відбулася/ в Берліні, в перших днях
червня 1933 року, з нагоди нарад конференції, в якій, як відомо, м. і. брав
участь Лис"Бандера.
_______________________________________

В архівах Сеника не знайдено протоколу з того суду: про вислід розпра"
ви можна лише робити висновок з оповіщення Коновальця. (ХХII 4126, 1432–35)
«Що до самого присуду – писав Коновалець – то після моєї думки,
узгляднюючи цілий ряд обставин злагіднюючих, треба за невиконання
доручення й за злу підготовку замірів, звільнити його /Нового/ з Про"
відництва КЕ. Рівночасно, щодо дальшого ужиття його в Організації,
суд може цю справу передати до моєї децизії.» (ХХII 4134)
Знова в іншому листі Коновалець писав:
«Що до того, що дальше робити з Новим, то треба буде виконати дану йому
свого часу обітницю і по вакаціях стягнути до Карпата* на рік, як степен"
диста». (ХХII 4133)
Після всяких даних, організаційний присуд у відношенні до Нового,
здійснив передбачення, а радше бажання, Коновальця, бо, як виказують
акта Сеника, Новий дійсно вже в вересні 1933 року знайшовся в Гданську –
їдучи до Берліна, без легальних документів, значить, на голову «Карпата», як
про це писав з Берліна Роман Сушко. (ХХII 4150–1)
Що відноситься до Марка"Лебедя, він через цілий час слідства перебував
в Чехословаччині і Німеччині. Дня 14 липня той же Роман Сушко писав в
його справі з Берліна, до Сеника в Празі, пропонуючи:
«Коли не маєте для Марка нічого з проєкті на довший час, то висилайте
його тут. Накоротко не варто, бо буде клопіт з легалізацією».
Для Лебедя, однак, вже була передбачена інша місія, напевно не без
зв’язку з результатами організаційного суду, бо оскільки, на думку Коно"
вальця, «Новий» стратив право виконування відповідальних функцій
організаційних і був з Бази відтягнений, Лебедь, мимо «помилок» зроблених
в справі Городка, правдоподібно визнали його за здібного до обняття завдан"
ня, яке дало би йому нагоду до повної реабілітації супроти Організації. Цим
завданням було – виконання атентату дня 15 червня 1934 року.
В документах Сеника ця справа представляється так: (ХХII 4146)
Краєві власті ОУН вже в 1931 році задумали поширити терористичну ак"
цію на Варшаву. В червні 1931 року, тодішний краєвий Провідник пс. Лісо"
вик, Лівик108, доручив одному з членів, тимчасово замешкалому в Варшаві –
названому в Організації «Кавка». (ХХ 2698, ХХII 4083, ХХIV 4418)
«... довідатися про слідуючі речі: а/ які є можливости висадження або
підпалення варшавських залізничих станцій, б/ об’єктів або магазинів
військових, в/ чи не можна зібрати інформацій щодо ген. Складковсько"
го, п. Бека, Наконєчнікова».
Однак, цей плян скоро залишено, натомість сам «делегат» дотла завів
довір’я і був з Організації усунений.
Думка улаштування атентату в Варшаві, віджила в 1933.
В тому самому часі, коли Коновалець признав, що вину трагічних
наслідків виправи в Городку Ягеллонським поносять самі автори, База ви"
ступила з концепцією цілком відмінною. (ХХII 4083)
_______________________________________

* Ріка Ярого.

* У польському оригіналі: “900”.

148

149

А
К
Т
О
Б
В
И
Н
У
В
А
Ч
Е
Н
Н
Я

А
К
Т
О
Б
В
И
Н
У
В
А
Ч
Е
Н
Н
Я

Дня 26 лютого 1933 року, другого ранку по приїзді Лебедя до Праги, з’я"
вився там представник КЕ, пс. Юх, і здав Сеникові звіт з перебігу випадків в
краю та з плянів КЕ. Як писав Сеник до Коновальця «Юх» заявив:
«Коли ходить про ліквідацію, зглядно закінчення чи «вендетту» з причини
останього випадку, то КЕ пропонує один вчинок в Кавці. На це я заявив – пише
Сеник, що до часу конференції не можна поважно тої справи розв’язати». (ХХI 3845)
Перша конференція, яка відбулася по одержанні тої пропозиції з краю,
мала нараду з кінцем квітня 1933 року в Берліні. Серед документів з архіву
Сеника, не знайдено протоколу ані також звіту з її нарад, однак склад учас"
ників свідчить, що предметом її були справи найважливішої ваги організа"
ційної. З краю був присутний п. о. Провідника Лис"Бандера, а з"за кордон"
них представників: Коновалець, Сеник, Ярий й Ярослав Барановський, зна"
чить, самі члени «Нач"Колегії», й то навіть з виключенням Мартинця.
Архів Сеника не виявляє протоколу з тих нарад Конференції, однак,
дальший розвій випадків вказує, що без сумніву обговорювала вона, й то з
позитивним вислідом, пропозицію Крайової Екзекутиви щодо влаштуван"
ня «одного вчинку в Кавці».
Доказує це факт, що в половині липня 1934 року, КЕ зголосила внесок,
прецизійний плян діяння. (ХХII 4122–26)
Відносний документ, який, судячи по стилю, є напевно переложений з
шифрового тексту, і в даному відділі звучить слідуюче:
«Акти терор. На Базі і Кавці приготовані – в Кавці через 2 місяці.
Освіта або внутр. спр. Вислати 2"х людей – до Кавкі.
Кавка підготовка.
База – підготовка Курат.
На терені – інспек.
На Вол. – б. з воєв. –
На розвідку –
Курс боєвиків відбувається на краєвим грунті тими силами, які там є до
диспозиції. До уваги береться 3 трійки.
Марко їде до Бази – підготовляє терен – а опісля бере участь у
вишкільній акції.
Револьвери купити через Грицька!»
Повище письмо без сумніву відноситься до планованого атентату в Вар"
шаві /в Кавці/, на міністра визнань релігійних і освіти суспільства, або на
міністра справ внутрішних. Котрий з тих міністрів мав бути вбитий, мали
рішити, правдоподібно закордонні чинники ОУН.
Намічені пляни в тому письмі, опісля були зреалізовані в цілій тяглості.
Сповіщений атентат на шкільного куратора був виконаний дня 28 вересня
1933 року /намагане вбивство куратора Гадомського у Львові/, підготовка вбит"
тя волинського воєводу Юзевського, дійсно перші кроки були вжиті – про що
свідчать згадані зізнання Малюци, Підгайного і Мигаля, врешті, під Надвірною
був влаштований згаданий курс краєвих бойовиків, що виявило арештованням
дня 18 серпня ряд озброєних членів ОУН з Юрієм Онишкевичем на чолі.
Ролю Марка"Лебедя відзеркалюють слідуючі дальші документи: (ХХII 4041)
150

Дня 8* липня 1933 року, Федина писав до Сеника з Гданська в Празі:
«Лис переказує з краю слідуючі питання й просить, оскільки можливо не"
гайно відповісти на це: ... 4/ Подайте остаточну дату стрічі, яка домовлена
була в горах 10.7. 5/ На цій стрічі буде боє. /вий/ рент /референт/, тому, не"
хай конечно приїде там Марко, щоб ці справи обговорити докладно». (ХХII 4143)
В серпні 1933 року, Лебедь, як виказалося, вже був в Польщі. Письмо з
Бази з дня 20 серпня доносить:
«Арештовання на шляху Ворохта, це двох бойовиків. Припадок викру"
тив Марка».
На тому кінчаться уривки з архіву Сеника, які відносяться до підготов"
ки атентату в Варшаві й ролі Лебедя. /Належить вияснити, що цей архів пе"
реважно сягає тільки до осені 1933 р./.
Дальший перебіг випадків вже є виявлений безпосередними устійнен"
нями слідства.
Від дня 6 вересня 1933 року, Лебедь був, як вже відомо в Варшаві. Пере"
ведення розвідки перетягнулося понад передбачення в цьому письмі,
2 місяці, й на доручення Бандери, заповіджене телеграфічно через Малюцу,
тривало до грудня. З Варшави Лебедь безпосередньо повернувся до Праги,
звідки негайно дня 7 грудня пішов до Ярого в Берліні – безсумніву в цій цілі,
аби дати звіт з підготовки і аби дістати дальші директиви.
Арештовання, переведені навесні 1933 року серед діячів ОУН в Чехосло"
ваччині, напевно спинили, на якийсь час, дальшу підготовку до атентату. В
тому часі, зрештою, як пізніше Лебедь оповідав Малюці, їздив до Женеви, а
також до табору «Усташі». (ХХII 4148)
В квітні 1934 року Лебедь з Берліна попередив Гнатківську про свій приїзд й
визначив її стрічу, безсумніву з тим наміром, щоб узяти її зі собою до Варшави.
Безпосередньо по атентаті, Лебедь назад попрямував через Гданськ – до
Берліна, придержаний натомість в Свінемінде, покликався на Федину і Яро"
го, всказуючи їх адреси.
Всі повищі дані свідчать понад всякий сумнів, що атентат був постанов"
лений й організований закордонними властями ОУН, в першій мірі – особа"
ми Евгена Коновальця, Еміліяна Сеника і Ришарда Ярого. (ХI 2020)
На підставі повищих устійнень, Суддя Слідчий, який провадив слідство
в цій справі, постановленням з дня 22 липня 1935 року розіслав за Коноваль"
цем, Сеником і Ярий гончі листи. (ХХIV 4429)
Також були розіслані гончі листи за Андрієм Фединою, Анною Чеме"
ринською і Ярославом Барановським. Судочинство у відношенні всіх ви"
щезгаданих шість осіб, як також у відношенні до Григорія Мацейка, внаслі"
док незловлення їх – буде відстрочене.
Організація Українських Націоналістів, в своїх пресових виданнях при"
зналася до виконання обговорюваного вбивства. (ХVII 3232–3)
Дня 5 жовтня 1934 року, обшук переведений у Мирона Богуна в канце"
лярії адвоката Степана Шухевича у Львові, виявила примірники ч. 4–7 «Бю"
_______________________________________

* У польському оригіналі: “6”.

151

А
К
Т
О
Б
В
И
Н
У
В
А
Ч
Е
Н
Н
Я

А
К
Т
О
Б
В
И
Н
У
В
А
Ч
Е
Н
Н
Я

летеню Краєвої Екзекутиви ОУН на ЗЗУ», публікуючи між іншим в довшій
вступній статті, слідуючу заяву:
«Боєвик Української Військової Організації виконав дня 15 червня
1934 року в Варшаві атентат на одного з катів народуукраїнського. Бойовик
УВО вбив міністра справ внутрішних польського окупаційного уряду на зем"
лях західньо"українських, Броніслава Пєрацкого». (ХVI 3050, 3064–3089, ХVI 3051)
Аналогічні деклярації оголосили українські часописи американські:
«Наш Клич», орган Української Стрілецькій Громади в Аргентині та «Вісник
ОДВУ», з Нью Йорку. (ХV 2941–47)
Той же «Вісник» рівночасно помістив відозву «Від Провідника Української
Національної Революції до Українського Суспільства в Америці». В цій відозві,
Евген Коновалець, апелює до всьої свідомої української спільноти в Америці, та
до всіх Відділів і членів тих організацій, які стали на революційно"визвольному
грунті», аби «в цій історичній хвилині», «для піддержки національно"револю"
ційного фронту» виказали «усильну працю і жертвенність». (ХV 2952–70)

ВІДНОШЕННЯ МІНІСТРА ПЄРАЦКОГО
ДО УКРАЇНСЬКОГО ПИТАННЯ.
Вбитий дня 15 червня 1934 року Броніслав Пєрацкий, займав становище
міністра справ внутрішних від дня 27 червня 1931 року. Начальник відділу на"
ціонального в тому міністерстві, Генрик Ян Суханек"Сухецкі, переслуханий
в характері свідка, зізнав, покликуючися на реальні факти й на статистичні
дані, що відношення вбитого міністра до українського суспільства було
наскрізь позитивне й щире. Поляків і українців Пєрацкий нарівні трактував
як автохтонів одної й тої самої землі, які мусять дійти до згідної співпраці й
братнього вспівжиття. (ХIХ 3419)
Своє становище в українській справі, міністр Пєрацкий очеркнув в за"
садничій декларації, зложеній в Сеймі дня 16 січня 1932 року. Міністр тоді
заявив що слідує:
«Наш уряд керується прагненням витворення раціональних підстав гар"
монійного вспівжиття всіх громадян Польщі, опертого на рівности обо"
в’язків і прав для всіх.
Підчеркую засаду рівности прав й обов’язків тому, що вона повинна ста"
ти підставою системи громадянського думання й відчування, як рівнож
суспільства польського, так суспільств, які становлять національну
меншість в нашій Державі.
Виявлена тенденція через деякі групи меншости до витягання з факту їх
відрубности етичної, внеску о правах до привілеїв, а також фальшива, як
склонність некотрих відламів суспільства польського до витягання факту
тої відрубности, сугестії в напрямі ділення громадян держави на дві кляси.
Рація стану держави сучасности не може толерувати подібних теорій, а
тим більше, не може їх реалізувати.
152

Оце причина, для якої уряди помайові уважали за доцільне й конечне за"
спокоювати, в міру слушности й можливости, економічні і культурні по"
треби суспільств меншости, під скромною умовою – додержування тими
суспільствами правдивої лояльности громадянської супроти держави.
Коли натомість хтось захоче покликатися на рішучість Міністерства
Справ Внутрішних супроти явних проявів ламання тої засади і спроб го"
дження в безпечности публично і правний лад, мусить прецінь признати,
що виказує вам рівну рішучість, коли ходить про оборону безпеки грома"
дян, які належать до національної меншости. Ми керуємося засадою
слушности й інтересів Польщі. Лояльна меншість національна все може
бути певна повної опіки й помочі зі сторони держави».
«... в імені цілого Уряду стверджую, що ані в дійсноти, ані у внутрішньому
переконанні Уряду, завдання держави у відношенні до трьох воєвідств
полудневих, обнятих спільною назвою Малопольскі Всходнєй, не є інші, як
перед цілою територією Польщі, чи поодиноких її земель.
Які це є погляди?
Головним буде безсумніву це, що в спробі сформулювання схопити мож"
на в цей спосіб, що завданням держави є дбати про безпеку громадян, з
залишення їм права діяння під умовою, що це діяння не принесе шкоди
іншим громадянам.
То сформулювання дозволяє нам установити виразні й непереступальні
границі для діяльности громадянської, коли та діяльність не знищить
самої суті держави. Але знищення з черги такої діяльности є одним з
найважніших завдань уряду, усправедливлюючи своє існування через
таке нормовання, а на випадок потреби й ограничення, діяльности оди"
ниць або груп суспільних, щоб не наважували вони на інтереси цілости
або інших груп суспільности.
Коли тепер цей перебіг думання перенесемо на терен Галичини, де серед
двох етнічних груп громадян, певні відлами української групи ставлять
собі за ціль діяльности систематичне заподіяння шкоди групі польській,
стає ясним, що така діяльність означає замах на саму ідею держави і ви"
зов під адресою цілої сили Польської Держави, яка такої діяльности то"
лерувати не може.
Якби хто небудь в державі вдавався до актів злочину, до замахів на чуже жит"
тя і посілостей, на безпеку осіб і річей, які є під опікою права публичного,
мусить понести консеквенції, пропорційні до розмірів заподіяного зла.
Тому, що в демократичній державі можна кожному грамадянинові сво"
бідно думати, судити й діяти, під умовою, що буде вчити і боронити свої
погляди розумом, не вдаючися до насильства, сили і підступу».
«Не може бути і не буде толеровалий стан, в якому нарід польський по"
чував би загрозу свого життя, в стані володіння і свобідно провадження
своїх справ національних і громадських, а також, в яким розважна і яка
віддається продуктивній праці спільнота українська залишалабися під
терором насильства.

153

А
К
Т
О
Б
В
И
Н
У
В
А
Ч
Е
Н
Н
Я

А
К
Т
О
Б
В
И
Н
У
В
А
Ч
Е
Н
Н
Я

«Уряд не уважає за властиве і відповідаюче слушності, робити зі злочинної
акції певних – як вже вияснено, небагатьох зрештою – організацій україн"
ських на терені Галичини – національної української справи на тих землях».
«Конечність застосування в менших моментах сильніших середників
для оборони безпеки, не спихає нас принайменше з нашої засадничої
політичної дороги діяння, як з другої сторони, ціль політичної діяльно"
сти не присипляє нашої чуйности.
Зрозуміло, не потребую доказувати, що атмосфера боротьби пожирає в
кожному випадку на довший протяг часу можливості психологічні, а
навіть моральні, продовжування політики повинностей».
Говорячи опісля на тему відносин Уряду до господарських потреб
українського народу, міністр заявив:
«Стверджую, що так як в минулому не були, так й в майбутньому не бу"
дуть ставлені перешкоди в розвої тої галузі інтересів громадян воєвідств
полуднево"східних, як поляків так й українців».
Противно. Уряд є готов – в міру можливости, що є в диспозиції держави –
якнайбільше причинятися до розвою господарського життя в тих
воєвідствах, але з тим, що мусять бути придержувані загально обов’язу"
ючі засади співпраці держави з господарством приватним.
Коли ходить про товариства господарського виробництва і українські ко"
оперативи, мусять вони піддати ревізії відношення до фактора державно"
го, а це передусім через витягнення консеквенції з засади, що держава, уді"
ляючи господарчим організаціям грошевої допомоги, мусить мати мож"
ливість контролі над властивим зужиттям напозичених сум. Є також само
собою зрозумілим, що на податкові полегші можуть претендувати тільки
ті організації, які будуть співпрацювати з державними чинниками».
В дальшому тягу міністр говорив:
«Уряд мав повне зрозуміння до прагнень української молоді в управлю"
ванні спорту і виховання фізичного в рамцях спортових товариств. Пого"
джуючися на легалізацію таких товариств, Уряд висловлює надію, що
вони дійсно будуть працювати над піднесенням культури фізичної і
спортової молоді, яка буде триматися здалека від чинників, які захочуть
кожній спортовій організації накинути тло і ціль політичну. Того рода
містифікація не буде толерована. Натомість організації, які будуть розвива"
ти свою діяльність в рамах статуту, можуть числити на цілковите попертя.»
«Уряд – не зражуючися перешкодами – континуує без перерви політику
заспокоювання дозріваючих потреб Галичини, в спосіб узгляднюючий
нарівні інтереси народу польського як й українського.
Всяка бо нерівність виключає порозуміння, а там, де нема порозуміння,
до голосу мусить прийти сила.
Тимчасом хочемо вірити, що по болючій стадії тертя і часто штучно ви"
кликаних вибухів українського націоналізму, візьмуть гору інстинкти
історичні і розум політичний, що розпочнеться там довга ера кооперації
польсько"української, яка в майбутньому для обох народів мусить вида"
ти якнайблаготворніші овочі.» (ХIХ 3424)

Конструктивна політика міністра Пєрацкого у відношенні до проблем
кордонів полуднево"східних Польщі, цілила, про що міністр Пєрацкий знав –
в українські шовіністичні елементи. Для Українських Націоналістів зреалі"
зовання програми міністра Пєрацкого було рівночасно упадком її значення
і впливів, томуто та Організація, використовуючи несвідомість частини
українського народу, впоювала при помочі всякої агітації, ненависть до його
особи, поширюючи неправдиві і суперечні з безспірними фактами закиди,
ніби він був ліквідатором українського шкільництва і українських освітніх
інституцій та спортових, що він полонізував українську Церкву, організував
погроми і т. д.
Міністр Пєрацкий залишився вірний засадам, висказаним на початку
свого урядування. На 4 місяць перед смертю, дня 15 лютого 1934 року, в
останній своїй промові заявив в Сеймі: (ХIХ 3419)
«... дух активности і господарности, змисл організації і видержання, ро"
зуміє відчуття у суспільстві його мети завдань в польській державі, може
доконати великого діла культурного видвигнення тих земель та з всіми
тої відміни доброчинними наслідками. Воно дало б також сильнішу
платформу вспівжиття того суспільства зі суспільствами, які належать до
національної меншости, – яких повнота прав громадянських є засадни"
чим постулятом нашої внутрішної політики».
В днях 3–9 червня 1934 року, міністр Пєрацкий відбув інспекційну подо"
рож на терени воєвідства львівського і станиславівського. Безпосередні об"
сервації доконані в часі тої подорожі, розмови відбуті з різними представни"
ками українського суспільства, а передусім з митрополитом Шептицьким і з
делегатами укр.[аїнських] господарських діячів, врешті неодне, негайно на
місці видане розпорядження, давали найкращі надії на дальше поліпшення
відносин і зробили, що подорож могла потягнути за собою реальні висліди.
Кілька день пізніше, міністр був позбавлений життя. (ХIХ 3560)

154

155

А
К
Т
О
Б
В
И
Н
У
В
А
Ч
Е
Н
Н
Я

А
К
Т
О
Б
В
И
Н
У
В
А
Ч
Е
Н
Н
Я

ПРИМІТКИ
1

Бандера Степан – “Баба”, “Сірий”, “Бийлихо” (1.I.1909, с. Угринів Старий Калушського повіту –
15.10.1959, Мюнхен, Німеччина) – визначний суспільно&політичний діяч, один із лідерів україн&
ського національно&визвольного руху 1930–1950 рр. У 1919–27 навчався в Українській гімназії
у Стрию. У 1928–33 – студент агрономічного відділення Львівської політехніки. Член “Плас&
ту”, належав до керівного ядра ОВКУГ та СУНМ. З 1928 – в УВО у відділі розвідки, пропаган&
ди. З 1929 – в ОУН. З 1931 – референт пропаганди КЕ ОУН, у 1932–33 – заступник, у 1933 –
Крайовий провідник. Був заарештований у 1928 (в Калуші і Станіславові), 1932 і червні 1934
(у Львові). Ув’язнення відбував у Львові, Кракові, Варшаві. На Варшавському (1935–36) і
Львівському (1936) процесах за атентат на Пєрацького та діяльність в ОУН був засуджений
до смертної кари з заміною на довічне ув’язнення. Покарання відбував у тюрмах “Свєнти
Кшиж” біля Кельц, Вронки біля Познані, Берестя. У тюрмі залишався провідником, через
о. Кладочного підтримував зв’язок із підпіллям (ґрипси заклеювали в олівці). Спроба втекти
з тюрми у Вронках була невдалою. Звільнився у вересні 1939, з початком Другої світової війни.
У жовтні 1939 перебрався зі Львова до Кракова. 10.ІІ.1940 очолив Революційний Провід ОУН.
У квітні 1941 на Другому ВЗ ОУН був обраний Головою Проводу. 5.VІІ.1941 заарештований
нациськими окупантами у зв’язку з проголошенням незалежності України. Ув’язнення відбу&
вав у концтаборі Cаксенгаузен. Звільнений 27.ІХ.1944. У лютому 1945 на крайовій нараді Про&
воду ОУН на ЗУЗ разом із Р. Шухевичем і Я. Стецьком обраний до Бюро Проводу. Вибір
підтвердила конференція ЗЧ ОУН (1947). У 1950 залишив пост Голови Проводу ЗЧ ОУН та
планував перейти в Україну. 22.VІІІ.1952 залишив пост Голови Проводу ОУН, але конференції
1953, 1955 років відставку не прийняли. Був убитий агентом КГБ Богданом Сташинським.
Речі Бандери були передані в Лондонський музей національно&визвольних змагань. С. Бан&
дера – автор багатьох праць, у яких ґрунтовно розроблено засади українського націоналіз&
му. Окремі статті вийшли у збірнику “Перспективи української революції” (Мюнхен, 1978).
2
Лебедь Микола – “Чорт”, “Ігор”, “Скиба”, “Вільний”, “Максим Рубан”, “Ярополк” (23.ХІ.1910,
с. Нові Стрілища Жидачівського р&ну Львівської обл. – 18.VІІ.1998, Пітсбург, США) – відомий
військово&політичний діяч. Закінчив гімназію у Львові в 1930. Член УВО з 1926 р., один із за&
сновників ОУН. Керував молодіжними вишкільними таборами в Карпатах. У 1932 – підрефе&
рент Юнацтва в КЕ ОУН. У 1932–34 рр. – зв’язковий між КЕ ОУН і ПУНом. Розробив план нападу
на пошту в Городку. Брав участь в організації атентату на Пєрацького (15.VI.1934). За це був
засуджений до смертної кари, яку замінили на довічне ув’язнення. Член Революційного Прово&
ду ОУН, другий заступник С. Бандери. Увійшов до створеного 10.ІІІ.1940 у Кракові повстан&
ського штабу ОУН як начальник військової розвідки. У 1941 – член Українського Державного
Правління (міністр державної безпеки). Випадково врятувався від масових арештів гестапо у
липні 1941. У 1941–1943 рр. – урядуючий провідник ОУНСД. Організатор і керівник першої (ве&
ресень 1941), другої (квітень 1942) і третьої (лютий 1943) конференцій ОУН. У 1941–1944 рр.
вів переговори з польською Армією Крайовою про спільну боротьбу проти нацистської Німеч&
чини. Коли 13.V.1943 в ОУН було запроваджено колегіальне керівництво – 3&членне бюро (Шу&
хевич, Матла, Маївський), М. Лебедь відмовився від участі у Проводі. Після ІІІ НВЗ став рефе&
рентом зовнішних зв’язків, очолив Головну Раду ОУН. У 1944 – учасник Великого Збору УГВР.
Тоді ж обраний генеральним секретарем закордонних справ УГВР. Виїхав на Захід для вста&
новлення дипломатичних стосунків. Протягом 1945–1947 рр. перебував в Італії, упродовж
1947–1949 рр. – у Західній Німеччині. Після війни – член ЗЧ ОУН, керівник СБ. Після переходу в
опозицію був виключений із ЗЧ ОУН на Надзвичайній Конференції (серпень 1948). Очолив ЗП
УГВР. У 1949 переїхав до США. У 1952 – 1974 очолював дослідницько&видавниче бюро “Про&
лог” (Нью&Йорк), з 1974 – член ради директорів бюро, а в 1982–1985 – заступник директора
бюро. Член видавничого комітету “Літопис УПА” з 1975. Автор книги “УПА” (1946).

156

157

П
Р
И
М
І
Т
К
И

П
Р
И
М
І
Т
К
И

3

Гнатківська Дарія – “Ода” (22.Х.1912, с. Смодно Косівського повіту – 24.ІV.1989, м. Йонкерс,
США) – відома діячка ОУН. Закінчила львівську гімназію “Рідної школи”. Член “Пласту” та ОУН
(з 1930), зв’язкова КЕ ОУН. На Варшавському процесі була засуджена на 15 років. У мокотівській
тюрмі (Варшава) одружилася з Миколою Лебедем. Відбувала покарання в жіночій тюрмі у Фор&
доні біля м. Бидґоща. У вересні 1939 при транспортуванні в’язнів утекла. У січні 1944 разом з
дочкою була заарештована гестапо та відправлена до концтабору Равенсбурюк. Від 1950 ра&
зом із М. Лебедем проживала у США. Похована на кладовищі Саут Баунд Брук.
4
Карпинець Ярослав – “Циган”, “Ізидор” (10.ІV.1905, Станіславів (Івано&Франківськ) – 28.ІV.1944,
???) – пластун, один із керівників ОВКУГ, член ОУН. Студіюючи хімію в Ягеллонському універ&
ситеті (Краків), влаштував у своєму помешканні хімічну лабораторію КЕ ОУН для виготовлен&
ня вибухівки. Арештований 14.VI.1934 та засуджений до смертної кари, яку замінили довіч&
ним ув’язненням. Ув’язнення відбував у тюрмі “Свенти Кшиж” біля Кельц. У 1939 сидів у тюрмі
в м. Гродно. Загинув у боротьбі з більшовиками.
5
Климишин Микола – “Недобитий”, “Непоборний” (25.ІІ.1909, с. Мостища Калуського повіту –
4.Х.2003, Детройт, США) – провідний діяч ОУН. Навчався у Станіславівській та Львівській гімна&
зіях, з 1929 – студент класичної філології в Кракові. Був членом “Пласту”, УВО, в ОУН – з часу
утворення. 14.VI.1934 заарештований у справі Пєрацького, засуджений на досмертне ув’яз&
нення. Покарання відбував у Сельцах у камері&одиночці. У 1939–41 рр. перебував у Кракові.
Закінчив старшинську школу ім. Коновальця (1&й випуск). У квітні 1941 на ІІ ВЗ ОУН був обра&
ний членом Головного Проводу. Очолив Північну похідну групу. У вересні прибув у Житомир
розслідувати вбивство Сеника і Сціборського. Там його заарештували, згодом засудили на
рік тюрми та 2,5 роки концтабору Освєнцім. Звільнений 19.ХІІ.1944. У 1945 – фінансовий ре&
ферент Проводу ОУН. За наказом Бандери організував і очолив тереновий провід Німеччи&
ни. У 1946 перед американською владою захищав утікачів з радянської армії, яких хотіли ви&
давати як дезертирів. Навчався в УВУ, захистив докторську дисертацію з української
літератури. У 1949 переїхав до США. У Проводі ОУН – референт з виховання молоді. Був сек&
ретарем, головою Головної Ради ОУН. Автор спогадів “В поході до Волі” (1975), публіцистич&
них і виховних статей у періодичних виданнях “Гомін України”, “Терем”, “Вісник”, “Визвольний
шлях”, “Шлях перемоги”. Похований на місцевому цвинтарі Слівед.
6
Підгайний Богдан – “Бик” (2.І.1906, ??? – 1.ІХ.1980, Торонто, Канада) – провідний діяч ОУН. Ак&
тивний член ОВКУГ та УВО (з 1923). 19 жовтня 1926 року разом з Р. Шухевичем виконав атентат
на польського шкільного куратора Я. Собінського за переведення українських шкіл на польську
мову навчання. 1933 року став референтом бойової референтури Крайової Екзекутиви ОУН.
14 червня 1934 року був заарештований і під впливом інформації з організаційних збірок ОУН
(так званого “архіву Сеника”) підтвердив дані поліції. На Львівському процесі ОУН (1936) був
засуджений до 15 років ув’язнення. 1940 року за дорученням Р. Шухевича вступив до куреня
“Роланд” (ДУН), 1943 року – в дивізію “Галичина” (поручник, згодом сотник). Інтернований ан&
глійськими військами у травні 1945 в Австрії та перебував в таборі для переміщених україн&
ських вояків в Беллярії (Італія). Після звільнення проживав в Німеччині. Член Проводу ЗЧ ОУН в
1940 рр. та керівник референтури краєвих зв’язків. З 1954 року – член Політради ОУН&з. З 1956
проживав у Канаді. Інженер, співвласник фірми в Торонто. Громадський діяч, активіст Брат&
ства Першої Дивізії УНА. Один із співавтор збірника “Броди” (Мюнхен, 1951).
7
Малюца Іван – “Чорний”, “Крук” (21.ІV.1909, с. Токи Зборівського повіту – ???.1942, ???) – про&
відний член ОУН. Пластун. Навчався у Львівській політехніці з 1927. В ОУН з весни 1932 був
заступником організаційного референта, а після арешту Зенона Коссака (у зв’язку з нападом
на пошту в Городку 30.11.1932) – оргреферентом. Учасник Празької конференції ОУН (1932).
10.VІІІ.1934 заарештований у зв’язку з убивством директора гімназії Бабія, звинувачений у при&
четності до організації атентату на Пєрацького. Добровільно дав зізнання через убивство чле&
на ОУН Марії Ковалюк. На Варшавському процесі єдиний з підсудних співпрацював із владою
та погодився говорити на суді по&польську. Свідчив проти Бандери і Лебедя. На Львівському
процесі (1936) засуджений на 15 р. Покарання відбував у Сельцах (Польща), бойкотований інши&
ми в’язнями. Після 1939 року відійшов від українського суспільно&політичного життя. Був мобі&
лізований до німецької армії перекладачем. Загинув під Сталінградом.
8
Чорній Яків – “Ударник”, “Куля”, “Мушка” (15.ХІ.1907, с. Хишевичі Городоцького р&ну Львівської
обл. – 24.ХІІ.1944, с. Ліщини, Старосамбірський р&н, Львівська обл.) – член ОУН. У 1928 за&
кінчив гімназію у Львові, освіту продовжив у Люблінському університеті. Служив у польській
армії. Член ОУН з 1929. У 1934 у зв’язку з убивством Пєрацького був заарештований: у Любліні
в кімнаті, де Я. Чорній жив разом із В. Куком (в помешканні міського прокурора), деякий час
переховувався Г. Мацейко. На Варшавському процесі був засуджений на 7 років. Покарання

відбував у тюрмі “Свєнти кшиж”. Під час німецької окупації за дорученням ОУН перебував в
українській поліції в селах Витотичі (1940–1941), Пікуличі (1941–1942) біля Перемишля, у
Добромилі (1942). 1943 ув’язнений гестапо як член ОУН. Після визволення у 1944 очолив
ВО 6 “Сян” УПА&Захід у званні хорунжого. Загинув у бою з НКВД при переході кордону. Похо&
ваний на цвинтарі в Ямній Долішній. Посмертно підвищений УГВР до майора.
9
Качмарський Євген (22.ІХ.1910, Львів – 17.V.1942, Львів) – відомий бойовик УВО й ОУН. 3.ХІІ.1928
засуджений на 5 років ув’язнення за напад на пошту на вул. Глибокій (Львів). Відбувши пока&
рання у м. Равіч (Польща), далі був у бойовому звені КЕ ОУН. На Варшавському процесі (1935)
засуджений на 12 років. Звільнився з початком Другої світової війни у вересні 1939. У 1941 –
заступник комісара української поліції на Жовківщині. Похований на Янівськім кладовищі.
10
Мигаль Роман (???.1910, Коломия – вересень 1939, ???) – член ОУН. Закінчив Заліщицьку
семінарію, навчався у Львівському та Ягеллонському університетах. У 1932 був заарештова&
ний унаслідок провалу заліщицької повітової сітки ОУН (процес А. Прокопчука і товаришів,
24 підсудних). Очолював відділ бойової розвідки крайового проводу ОУН. Підсудний у справі
вбивства міністра внутрішніх справ Пєрацького (організував втечу Г. Мацейка за кордон). На
Львівському процесі (1936) засуджений на пожиттєве ув’язнення. Загинув на початку Другої
світової війни, повертаючись з поліційною в’язничної охорони м. Тарнова. Можливо був роз&
стріляний з іншими в’язнями у м. Сєраджа або м. Мєлца.
11
Зарицька Катерина – “Монета”, “Маня”, “Орися”, “Калина”, “Легенда” (3.ХІ.1914, Коломия,
Івано&Франківська обл. – 29.VІІІ.1986, Львів) – відома діячка ОУН. Освіту здобувала у львівській
гімназії сестер Василіянок, а 1932 вступила на факультет мірництва Львівської політехніки.
Належала до “Пласту”, Юнацтва ОУН, входила в жіночу п’ятірку на чолі з Марією Кос у складі
відділу розвідки, очолюваного Р. Мигалем. 1934 заарештована у справі вбивства Пєрацько&
го, звинувачена у сприянні втечі Г. Мацейка. Ув’язнена на 8 років. У 1934–35 відбувала пока&
рання в Чорткові та Станіславові. Звільнена в травні 1939 внаслідок амністії. Одружилася з
М. Сорокою. У березні 1940 вагітну Зарицьку разом із чоловіком заарештували. 2.ІХ.1940 у
Бригідках вона народила сина. З початком війни втекла з тюрми. Продовжила навчання, здо&
була диплом інженера. У 1943 призначена головою УЧХ та провідницею жіночої сітки ОУН.
Співпрацювала з журналом “Ідея і чин” (літературне псевдо У. Кужіль). Була зв’язковою го&
ловнокомандувача УПА Р. Шухевича. У вересні 1947 була схоплена на залізничній станції в
Ходорові. У 1952, після п’ятирічного ув’язнення у камері&одиночці в тюрмі на вул. Лонцького,
була засуджена на 25 р. позбавлення волі. На свободу вийшла 21.ІХ.1972. 28.IX.1991 пере&
похована у спільній могилі з М. Сорокою, прах якого привезли з Мордовії. У Львівській СШ
№ 4 відкрито меморіальну кімнату К .Зарицької.
12
Рак Ярослав – “Мортек” (1908, c. Винники Львівського повіту – 11.ХІ.1989, Нью&Йорк, США) –
провідний діяч ОУН. Закінчив Сокальську гімназію. Член “Пласту”, голова Українського сту&
дентського спортивного клубу, член Українського спортивного союзу. Зв’язковий між КЕ ОУН
та ПУН, доставляв зброю та нелегальну літературу. На Варшавському процесі був засудже&
ний на 7 років. У 1939–40 – керівник відділу молоді УЦК в Кракові. Брав участь у роботі штабу
похідних груп, очолюваному В. Куком. У 1941–44 рр. – в’язень Освенціма, в 1945–48 рр. –
керівник відділу молоді ЦПУЕ в Німеччині, в 1945–1953 – член Головної пластової старшини.
З 1970 очолює Координаційну виховно&освітню раду при УККА і Головну раду ЗЧ ОУН.
У 1980 рр. був членом Теренового проводу ОУН в США.
13
Мацейко Григорій – “Ґонта” (7.VІІІ.1913, смт. Щирець Пустомитівського р&ну Львівської обл. –
11.VІІІ.1966, Буенос&Айрес, Аргентина) – бойовик ОУН, член “Лугу”. Працював у друкарні “Унія”
у Львові. Зголосився виконати атентат на Пєрацького, бо хотів спокутувати провину – 16.VІ.1931
допоміг поліції зловити Івана Мицика. Замах здійснив 15.VІ.1934 у Варшаві. Утік до Любліна,
переховувався у Львові, потім в Карпатах перейшов польсько&чеський кордон. Згодом із Чехо&
Словаччини емігрував до Аргентини з литовським паспортом на прізвище Петра Книша. Пра&
цював висотним будівельником. За організаційним наказом проживав відсторонено від укра&
їнського суспільно&політичного життя. Похований в Ланусі, біля Буенос&Айреса.
14
Пєрацький Броніслав (28.V.1885, Горліца, Польща – 51.VI.1935, Варшава, Польща) – польський
військово&політичний діяч, посмертно генерал бригади Війська Польського. З 1911 р. член “Со&
юзу чинної боротьби” та “Стрілецького союзу”. В 1913 закінчив офіцерську школу. Під час Пер&
шої світової війни служив в Польських легіонах – хорунжий, поручник, капітан. У 1918 р. член
Польської військової організації. В 1918–19 рр. брав участь в українсько&польській війні: в ранзі
майора в боях за Львів. У липні 1920 отримав звання підполковника, 1924 – полковника. В 1921 р.
вступив до організації “Честь і Батьківщина”. Входив до найблищого оточення маршала
Пілсудського. З 1926 став одним із основних діячів “Санаційного режиму”. З 1928 депутат

158

159

П
Р
И
М
І
Т
К
И

П
Р
И
М
І
Т
К
И

Сейму.Виступав за проведення політики сильної руки. Очолював деякий час таємну поліцію,
в 1929–30 рр. віце&міністр, з 27.VI.1931 – міністр внутрішніх справ. В 1930 р. керував пацифі&
кацією в Галичині, а згодом видав розпорядження про застосування сили проти українців в
Ліському повіті (1931), на Волині і Поліссі (1932). Під тиском світової громадськості пішов на
поступки в економічних і культурно&освітніх сферах для українців у Польщі. В 1931 р. провів
переговори з УНДО та митр. Шептицьким з метою українсько&польського примирення.
15
Барановський Ярослав – “Лімницький”, “Макар”, “Фіялка”, “Фіялкович”, “Президент” (7.VІІ.1906,
с. Темерівці Галицького р&ну Івано&Франківської обл. – 11.ІV.1943, Львів) – громадсько&політич&
ний діяч. Закінчив українську гімназію в Станіславові. Юридичну освіту здобув у Українському
вільному університеті в Празі, захистив докторську дисертацію. У 1922–1925 рр. – член “Летю&
чої бригади” УВО під командуванням сотника Юліана Головінського. Брав участь у нападі
28.03.1925 р. на головну пошту у Львові. У 1926 р. у Львові на процесі “поштовців” засуджений
до 3 років ув’язнення. На Конгресі 1929 р. був представником УВО від Галичини, працював у
культурно&освітній комісії. Учасник конференції УВО&ОУН (травень 1930 р., Львів). З 1930 р. – в
еміграції. Кооптований член ПУНу, референт зв’язку з Галичиною. З 1933 р. – секретар ПУНу. У
1933–1939 рр. – президент ЦЕСУС. Після розколу ОУН був прихильником А. Мельника. Убитий
у Львові за нез’ясованих обставин. Похований на Личаківському кладовищі.
16
Федина Андрій – “Мойсей”, “Сак”, “Саків”, “Саковський”, “Смок” (10.ХІІ.1902, с. Черневе
Мостиського р&ну Львівської обл. – 8.ІХ.1958, Торонто, Канада) – член УВО і ОУН. Середню
освіту здобув в українській гімназії в Перемишлі. Навчався на кораблебудівному факультеті полі&
техніки в Ґданську, отримав фах інженера. У 1927–1934 рр. – керівник експозитури УВО&ОУН у
Ґданську. Один із керівників окремої реферантури для зв’язків зі США, Канадою та Півден&
ною Америкою. Отримував кошти від української еміграції, які надходили для ОУН, зокрема,
на потреби ЗУЗ. Подальша доля достеменно не відома. Після Другої світової війни мешкав у
Німеччині, а з 1951 в Канаді.
17
Ярий Ріхард – “Карпат”, “Річенька”, “Ріко” (14.ІV.1898, Ряшів, Польща – 20.V.1969, Відень, Ав&
стрія) – військовий та громадсько&політичний діяч. Закінчив військову академію у Відні. Офі&
цер австро&угорської розвідки, сотник УГА та Армії УНР, член УВО і ОУН. У 1920 перебував в
Ужгороді в таборі для інтернованих. З 1927 р. входив до редакційної колегії місячника “Сурма”
(відповідав за військову тематику). На 2&ій Конференції Українських Націоналістів (3–9.ІV.1928,
Прага) представляв Головну команду УВО. Під час Конгресу брав участь у роботі військової
комісії та виступив із доповіддю “Закарпаття”. Після Конґресу був кооптований до складу
ПУНу як зв’язковий до Головної команди УВО. Був представником ОУН в Німеччині, очолював
місцевий Союз українських старшин. Разом з Я. Барановський та О. Сеником входив у “Вуж&
чий Провід”. Під час розколу Організації підтримав Степана Бандеру. У квітні 1941 організу&
вав батальйон “Роланд”. У 1942 проживав у Бассарабії. Наприкінці 1943 заарештований геста&
по, ув’язнений у концтаборі. Після звільнення відійшов від активної діяльності в ОУН. Проживав
на віллі Глогніц біля Відня.
18
Петрушевич Євген (3.VІ.1863, Буськ, Львівська обл. – 29.VІІІ.1940, Берлін, Німеччина) – адво&
кат і доктор права, відомий український політичний діяч. Закінчив юридичний факультет
Львівського університету. У 1907–1918 рр. – посол до австрійського парламенту. Проголо&
сив створення на українських землях Австро&Угорщини ЗУНР. 4.І.1919 був обраний прези&
дентом ЗУНР. Унаслідок гострих політичних розходження з Симоном Петлюрою щодо дер&
жавотворчої політики у 1920 у Відні створив екзильний уряд диктатора, який припинив своє
існування 15.ІІІ.1923. Є. Петрушевич поставив собі за мету відновити незалежність ЗУНР
дипломатичними засобами. Сподіваючись на допомогу Москви, почав орієнтуватися на СССР
і перейшов на радянофільські позиції. Відійшов від них після згортання українізації в УРСР.
Похований на цвинтарі катедри Св. Ядвіги.
19
Кравців Богдан (5.V.1904, с. Лоп’янка Долинського повіту – 21.ХІ.1975, Нью&Йорк, США) –
провідний діяч ОУН, відомий український поет, журналіст. Навчався у філії Академічної гімназії
у Львові, студіював філософію у Львівському таємному університеті та право в університеті
Яна&Казимира (1928–30). Голова Української студентської громади. Належав до керівного
складу ОВКУГ. У 1927–29 рр. – голова Союзу Української Націоналістичної Молоді, перший
провідник КЕ ОУН. У 1930 був засуджений на 3 роки. Після звільнення став заступником полі&
тичного референта КЕ ОУН В. Яніва. У 1934 заарештований та ув’язнений у концтаборі Бере&
за Картузька. Після звернень митрополита Шептицького був звільнений із побитими нирка&
ми. На початку Другої світової війни емігрував до Берліна. Зустрічався з Бандерою, їздив до
Рима на переговори з Мельником. Після війни жив у Західній Німеччині, відійшов від політич&
ної діяльності. У 1949 оселився у Філадельфії (США). Від 1955 – заступник головного редак&

тора газети “Свобода”. Автор поетичних збірок “Дорога” (1929), “Промені” (1930), “Сонети і
строфи” (1933), “Остання осінь” (1940), “Кораблі” (1948), а також перекладів, численних пуб&
ліцистичних та наукових праць.
20
Цар Михайло (???, Радехів, Львівська обл. – 17.VII.1934, Львів) – виконавець атентату 25 лип&
ня 1934 на Бабія. Щоб не потрапити в руки агентів поліції, вистрелив собі в рот. Помер від ран
через три тижні.
21
Івахув Казімеж (??? – ???) – українець за походженням. На початку 1920 рр. – комісар поліції.
Проводив слідство на Святоюрському процесі (22.ХІ.1922–11.І.1923) щодо комуністів. Зго&
дом працював радником, а потім – заступником начальника воєводського відділу безпеки.
На вимогу сеймової комісії був переведений до Варшави за свою надто активну антиукраїн&
ську діяльність.
22
Кук Василь – “Василь Коваль”, “Юрко Леміш”, “Ле”, “Медвідь” (11.І.1913, смт. Красне Буського
р&ну Львівської обл.) – відомий військово&політичний діяч, полковник, генерал–хорунжий УПА з
датою старшинства від 14 жовтня 1952 року. У 1923–1932 навчався у Золочівській гімназії. З
1927 належав до “Пласту”, з 1929 р. – член Юнацтва ОУН, а з 1932 р. – член Золочівської по&
вітової екзекутиви ОУН. Після закінчення гімназії навчався у Люблінському університеті на юри&
дичному факультеті, де очолив студентську групу членів ОУН. У 1932–1934 виконував завдання
Крайової екзекутиви: був зв’язковим до Кракова та на Волинь, перевозив нелегальну літерату&
ру, зброю, вибухові матеріали. За революційну діяльність у 1933–1936 польська поліція не&
одноразово арештовувала В. Кука. У 1934 був засуджений на 2 роки ув’язнення. У 1936 вийшов
на волю й очолив Золочівський повітовий провід ОУН. У травні 1937 р., щоб уникнути нового
арешту, перейшов у підпілля. У Львові проводив нелегальні вишколи для ремісничої молоді, а
восени у Підгаєцькому повіті організував підпільну друкарню КЕ ОУН “Мандоліна”, якою керу&
вав до жовтня 1939. У 1940 р. за дорученням КЕ ОУН на ЗУЗ перебрався до Кракова і разом із
референтом зв’язку ПУН Р. Шухевичем організовував нелегальні переходи кур’єрів і зв’язко&
вих ОУН через німецько&радянський кордон. Був учасником нарад Проводу ОУН у лютому
1940 р. і делегатом ІІ Великого Збору ОУН у квітні 1941 р. Після ІІ ВЗ ОУН за призначенням
Провідника революційної ОУН С. Бандери В. Кук став членом Проводу, у якому очолив органі&
заційну референтуру. У 1940–41 рр. В. Кук брав участь у військових курсах ОУН у Кракові та
діяльності військового штабу, де проходив старшинські вишколи. Навесні 1941 очолив Цент&
ральний штаб похідних груп ОУН, що мали перейти у східні області України (близько 5 тисяч
осіб). У червні очолив Львівську похідну групу ОУН (близько 20 осіб), яка 28 червня прибула до
Львова й 30 червня 1941 р. скликала Народні збори, на яких було проголошено Акт відновлен&
ня Української держави. У липні – серпні 1941 р. з метою проголошення Акту відновлення Укра&
їнської державності в Києві організував Київську похідну групу ОУН, до якої увійшло близько
30 осіб переважно зі східних областей та Волині. 31 серпня 1941 у м. Васильків В. Кука й части&
ну групи заарештувала німецька поліція. При відправленні групи до Львова у м. Луцьку В. Кук,
Дмитро Мирон – “Орлик” та зв’язковий Тарас Онишкевич утекли з&під варти і добралися до
Львова. З весни 1942 р. В. Кук очолив Провід ОУН на південно&східних українських землях із
центром у Дніпропетровську. Після загибелі Д. Мирона в липні 1942 р. та арешту його заступ&
ника П. Сака В. Кук перебрав на себе керівництво діяльністю ОУН на центрально&східних і півден&
них українських землях. Весною 1943 р. очолив також УПА – Південь. З 1947 р. – заступник
Р. Шухевича на всіх його посадах, а після його загибелі 5.V.1950 р. обраний Головою Проводу
ОУН в Україні, Головним Командиром УПА та Головою Генерального Секретаріату УГВР. 23 травня
1954 р. під час подорожі на Волинь був схоплений провокаторами КГБ. До 1960 р. перебував у
слідчих тюрмах Києва і Москви без суду. Коли почалася “відлига”, був звільнений з метою ком&
прометації. Відтоді проживає у Києві. Сьогодні Василь Кук – громадський діяч, член Головної
булави Всеукраїнського братства ОУН–УПА та голова наукового відділу Братства УПА.
23
Усташі (з хорватської – повстанець) – назва членів хорватської націоналістичної організації за&
снованої А. Павелічем у 1929. У 1930&х рр. виступали за здобуття незалежності Хорватії, вели
боротьбу проти режиму югославського короля Олександра І, застосовуючи політичний терор
й диверсії. У жовтні 1934 в Марселі вбили Олександра І та міністра закордонних справ Франції
Луї Барту. Шукали підтримки своїх незалежницьких позицій у Італії та Німеччини. Під час Другої
світової війни воювали у складі Хорватського легіону проти СССР. У повоєнний період діяли в
еміграції, здійснили низку терактів проти комуністичних представників Югославії.
24
Кос Марія (??? – ???.1934, Львів) – провідна діячка ОУН. Освіту здобувала у львівській гімназії
сестер Василіянок. Пластунка, гурток “Пцілки” куреня ч. ІІ ім. Марти Борецької. Навчалася на
факультеті мірництва Львівської політехніки. Очолювала дівочу розвідувально&бойову п’ятірку
КЕ ОУН до середини 1930&х рр., до якої входили: Віра Свєнціцька, Дарія Гнатківська, Катери&

160

161

П
Р
И
М
І
Т
К
И

П
Р
И
М
І
Т
К
И

на Зарицька, Ганна Нєдзвєцька. Можливо померла у Львові 12 серпня від важкої форми пнев&
монії (за іншою версією у жовтні від туберкольозу).
Білевич Казімеж (??? – ???) – керівник поліційного відділу слідчої служби у Львові з кінця
1928 року. Під час проведення слідства відновив залякування, тортури та побої. Активно на&
саджував в УВО та ОУН свою агентуру. На нього працював Роман Барановський.
26
Мицик Іван – “Аскольд” (???.1910, с. Верхнє Синьовидне Сколівського р&ну Львівської обл. –
???.1941, ???) – провідний діяч ОУН. 1930 закінчив Львівську гімназію. Отримав доручення
вбити Євгена Березницького, провокатора, який діяв у гімназії. 16.VІ.1931 біля аптеки&му&
зею І. Мицик виконав завдання, але був схоплений поліцією. Г. Мацейко допоміг правоохо&
ронцям його затримати, вважаючи злочинцем. На суді 19.ХІ.1931 І. Мицик був засуджений
на 15 років. Вийшовши на волю восени 1939, став організаційним референтом Головного
Проводу ОУН&м. У червні 1941 під іменем Бориса Заревича І. Мицик перейшов в Україну. З рід&
ного села вирушив у напрямку Поділля. По дорозі був схоплений НКВД і розстріляний.
27
Долинський Степан – “Комар” (???, м. Заліщики, Тернопільська обл. – ???) – пластун, сту&
дент медицини в Ґраці (Австрія). Член УВО і ОУН, командант боївки Юнацтва ОУН в Академічній
гімназії у Львові. Керував нападом на пошту в Городку 30.ХІ.1932. У 1935–36 рр. арештова&
ний і засуджений за приналежність до ОУН. Звільнився у вересні 1939 року. Наприкінці 1939
зарештований НКВД в м. Заліщиках та відправлений в 1940 р. у Тернопіль. Подальша доля
невідома.
28
Шухевич Роман – “Тарас Чупринка” (30.VІ.1907, Львів – 5.ІІІ.1950, с. Білогорща біля Львова) –
Головний командир УПА (1943–1950), генерал&хорунжий (1946), член Українського Держав&
ного Правління (1941), Голова Бюро Проводу ОУН (1943–1950), Голова Генерального Сек&
ретаріату УГВР і Генеральний Секретар військових справ (1944–1950), лицар найвищих наго&
род УПА – Золотого хреста бойової заслуги I кляси та Золотого хреста заслуги. У 1917–1925
навчався у філії Львівської академічної гімназії, у 1926–1934 – у Львівській політехніці на до&
рожньо&мостовому відділенні. У 1928–29 відбував військову службу в польській армії. У роки
навчання в гімназії та Політехніці був активним членом “Пласту” та різних спортивних това&
риств. У 1925 вступив до УВО. 19.Х.1926 за дорученням Крайової команди УВО Шухевич ра&
зом із Богданом Підгайним здійснили замах на польського шкільного куратора у Львові Со&
бінського, який проводив антиукраїнську політику в галузі шкільництва. З 1929 – член ОУН, у
1930–34 – бойовий референт КЕ ОУН. 21.Х.1933 під керівництвом Шухевича бойовик ОУН
Микола Лемик убив в радянському консульстві у Львові – спецуповноваженого НКВД О. Май&
лова. Цей атентат був знаком протесту проти голодомору в Україні, штучно організованого
більшовиками. Остання акція Шухевича як бойового референта – підготовка замаху на органі&
затора пацифікації міністра внутрішніх справ Б. Пєрацького, який було скоєно 15.VІ.1934 у
Варшаві. У червні 1934 р. Шухевич був заарештований і відправлений до концентраційного
табору у Березі Картузькій. 19.І.1935 переведений на слідство до Львова, де сидів у тюрмі
Бригідки. На Львівському процесі над членами ОУН (травень–червень 1936) був засуджений
на три роки ув’язнення з урахуванням слідчого арешту. У січні 1937 р. на підставі проголоше&
ної у 1935 р. амністії вийшов на волю, пробувши півроку в концтаборі та два роки в тюрмі.
Після звільнення проживав з родиною у Львові й працював у рекламній фірмі “Фама”, яку,
власне, й заснував. У жовтні 1938 р. організовував фінансову допомогу для уряду Карпат&
ської України, вислав членів ОУН для діяльності в Карпатській Січі. Наприкінці грудня 1938 р.
разом з Іваном Бутковським нелегально перейшов польський кордон й добрався до м. Хуст.
Тут разом із провідними членами ОУН створив Генеральний штаб національної оборони Кар&
патської України. Під час нападу угорської армії на Карпатську Україну брав активну участь у
боях. У 1939 Провід ОУН доручив Шухевичу справи зв’язку із Західною Україною, зокрема –
конспіративний зв’язковий пункт у Данцігу. 10 лютого 1940 р. у Кракові Р. Шухевич був обра&
ний членом Революційного Проводу й призначений Крайовим Провідником ОУН на західно&
українських землях. У Військовому штабі ОУН керував підготовкою провідних кадрів, брав ак&
тивну участь у нарадах II Великого Збору ОУН, що відбувся у квітні 1941 р. Весною 1941 р. Провід
ОУН домовився з німецьким командуванням про вишкіл ДУН, які мали воювати на території
України проти більшовицьких окупантів. Від ОУН його очолив Р. Шухевич. Та вже за кілька місяців
Український легіон відмовився від подальшої служби в німецькій армії, протестуючи проти ареш&
ту Голови Проводу ОУН С. Бандери та Голови Державного Правління Я. Стецька. У серпні легіо&
нерів зняли з фронту, інтернували й відправили до Німеччини, реорганізувавши в Охоронний
батальйон № 201. Вояки змушені були погодитися ще на один рік служби за індивідуальним
контрактом. 16 березня 1942 р. Легіон прибув у Білорусь, в околиці м. Боровки, для охорони
об’єктів та боротьби проти радянських партизанів. Коли термін контракту закінчився, вояки на

чолі з Шухевичем відмовилися продовжувати службу. 6 січня 1943 р. їх відправили під конвоєм
до Львова. Шухевич, знаючи, що старшин арештують, утік з&під німецької охорони. У травні він
став членом Бюро Проводу ОУН, а в серпні 1943 р. на III Надзвичайному Великому Зборі ОУН
був обраний Головою Бюро Проводу і призначений Головним командиром УПА. Під час німець&
кої окупації України Шухевич перебував переважно в лісах, а після приходу в серпні 1944 р.
радянської влади – у селах: спочатку в Улашківцях біля Чорткова, восени 1944 – улітку 1945 рр. –
у Бережанському та Козівському районах Тернопільщини в околицях сіл Бишки–Потік–Коню&
хи–Августівка–Жуків–Рай. Узимку 1945–46 рр. жив у с. Пуків, а з жовтня 1946 р. до
21.ІХ.1947 р. – у с.Княгиничі Рогатинського району (Івано&Франківська обл.). Звідси пере&
брався у с. Грімне Комарнянського району (Львівська обл.). Ця криївка проіснувала до осені
1947 р. Зиму 1947–1948 р. Р. Шухевич провів у Львові, у будинку на вул. Кривій. Від весни
1948 р. до загибелі перебував у с. Білогорща. За керівництва Р. Шухевича відбулася подаль&
ша еволюція ідейно&програмних засад діяльності ОУН, що відображено в Постановах III Ве&
ликого Збору ОУН. 11–15 липня 1944 р. з ініціативи ОУН та особисто Шухевича створено УГВР.
Виконавчим органом УГВР став Генеральний Секретаріат, Головою якого обрали Р. Шухевича –
“Лозовського”. Його ж затвердили на посаді Секретаря військових справ і Головним командиром
УПА. Проведені за керівництва Р. Шухевича організаційні та політично&програмні зміни значно
зміцнили ОУН і УПА й дали можливість успішно продовжувати боротьбу до кінця 1950&х рр. З ме&
тою увіковічення пам’яті про генерал&хорунжого УПА Романа Шухевича 23 жовтня 2001 було
створено меморіальний музей при Львівському історичному музеї (м. Львів, вул. Білогорща 76а).
29
Чемеринська Анна (Ганна) (13.І.1907, Станіславів (Івано&Франківськ) – ???) – провідна діячка
ОУН. Навчаючись у гімназії, належала до пластунського куреня ім. 22 січня 1918. Переїхала з
батьками до Львова, вступила в університет. Член УВО, згодом ОУН. Зв’язкова між крайовим
проводом і Проводом ОУН. Виїхала за кордон услід за Я. Барановським, там побралися.
В 1941 обоє повернулися до Львова. По війні певний час перебувала в таборах для переміще&
них осіб, згодом емігрувала до США. Вийшла заміж за П. Герасименка. Брат Ярослав, свяще&
ник та член ОУН, був розстріляний нкаведистами у Львові в Замарстинівській тюрмі у 1941 р.
30
Королишин Мирон – “Залізняк” – “Хмара” – “Старий” (??? – ???) – бойовик ОУН. Подальша
доля невідома.
31
Шухевич Степан (1.І.1877, с. Серафимці Городенківського повіту – 6.VІ.1945, Амберг, Німеч&
чина) – визначний політичний та військовий діяч, адвокат, письменник. Навчався в Академічній
гімназії у Львові та університеті на юридичному факультеті (1895–1899). Дядько Р. Шухеви&
ча. Під час Першої світової війни – командир куреня легіону УСС. У 1918 році – комендант
Одеси й член Начальної команди УГА. На багатьох політичних процесах 1920&х – 1930&х рр.
захищав учасників українського національно&визвольного руху, палко обстоюючи ідею, за
яку вони боролися. С. Шухевичу вдалося врятувати життя десяткам українських політв’язнів.
Найвідоміші процеси, на яких він виступав, – над Степаном Федаком (1921), Д. Данилиши&
ним та В. Біласом (1932), Львівський процес (1936), процес над гімназистами Волині (сер&
пень 1939). У вересні 1939 С. Шухевич емігрував до Кракова. Автор декількох книг спогадів,
зокрема “Моє життя”, “Велика історія українських політичних процесів у Галичині і Волині від
1922 до 1939” та “Невідомі герої” (дві останні не опубліковані).
32
Військові вишколи проводили інструктори ОУН на чолі з М. Колодзінським – “Генералом” в Італії
разом із хорватськими усташами. З 1934 року у вишкільних таборах своє військове навчання
проходили у м. Данцигу і в Італії члени ОУН – Григорій Купецький, Григорій Файда, Михайло
Гнатів – “Чорний”, Олекса Бандера – “Тарасик”, Михайло Мужинський, Лев Крисько – “Кріс”.
33
Свєнціцька Віра (28.VІІІ.1913, Львів – 21.V.1991, Львів) – відомий науковець, громадський діяч.
Закінчила гімназію Василіянок. Вищу освіту здобула на філософському факультеті Львівського
університету. Член НТШ з 1939. Член ОУН, входила у дівочу розвідувальну п’ятірку, очолюва&
ну Марією Кос. Виступала як свідок на Варшавському процесі (1935–36), як підсудна на
Львівському (1936). Звільнена за браком доказів. У 1940 була заарештована, 5.ХІ.1948 – удру&
ге. Засуджена ОСО на 25 років. Звільнена в 1956. Продовжила працю в Львівському музеї
українського мистецтва, керувала відділом давньоукраїнського малярства. Один з ініціаторів
створення музеїв О. Кульчицької, І. Труша, Л. Левицького. Автор понад 60 праць і статей, ла&
уреат Державної премії ім. Тараса Шевченка.
34
“Архів Сеника” – близько 2 тис. документів (особисті облікові картки 2 тис. функціонерів ОУН,
листування членів ПУНу, звіти про фінансову допомогу від уряду Литви), які переховувалися
у Празі під наглядом членів Проводу О. Сеника і Я. Барановського. Одержані на початку ли&
стопада 1934 копії з “Архіву Сеника” дали змогу польській поліції викрити 62 членів ОУН та
їхні зв’язки. З допомогою матеріалів “Архіву” вдалося обдурити підслідних Варшавського про&

162

163

25

П
Р
И
М
І
Т
К
И

П
Р
И
М
І
Т
К
И

цесу Макарушку, Малюцу, Мигаля, Качмарського, Підгайного, які зізналися у належності до
ОУН і дали необхідні для поліції свідчення. Решта заарештованих – Бандера, Лебедь, Карпи&
нець, Климишин, Гнатківська, Зарицька – на провокації не піддалася.
35
Сеник Омелян – “Грибівський”, “Канцлер”, “Урбан” (19.І.1891, Яворів, Львівська обл. –
30.VІІІ.1941, Житомир) – сотник УГА, співзасновник УВО, член Крайової, згодом Начальної
команди. Крайовий командант УВО у 1928–1929 рр. Член “Летючої бригади”, очолюваної сот&
ником Ю. Головінським. Арештований після нападу на головну пошту у Львові. З 1927 в емі&
грації, співредактор журналу “Сурма”. З 1927 – член ПУН. Перший крайовий провідник ОУН
(березень–вересень 1929). Після бомбового вибуху на “Тарґі Всходнє” (7.ІХ.1929) влаштова&
ного УВО, був змушений залишити Галичину. В ОУН відповідав за внутрішню політику і органі&
заційну роботу. У 1930 рр. здійснив ряд організаційних поїздок до США, Канади, Аргентини
та Бразилії. Восени 1934 року, через не обачність О. Сеника, який на той час був канцлером
Проводу, до чеської, а потім до польській поліції потрапив архів ОУН з списками членів та
документами про організаційну діяльність. У ході слідства, проведеного Революційним три&
буналом ОУН, виправданий. Після смерті Коновальця (1938) став членом “Вужчого Прово&
ду”. У 1941 разом з М. Сціборським очолював групи ОУН&м на сході України, які мали у Києві
проголосити державність України. Обоє вбиті агентом НКВД в Житомирі, щоб тим самим за&
гострити відносини з між ОУН&м та ОУН&б й звинувативши останніх у вбивстві.
36
Забавський Володимир – “Влодко” – “Щасний” (??? – ???) – член ОУН, адміністратор “Розбу&
дови Нації” у Празі в 1930&тих роках. Підтримував тісні зв’язки з КЕ ОУН. Подальша доля
невідома.
37
Мартинець Володимир – “Волянський”, “Я. Полянський”, “Сокирка”, “Трубкович”, “Тур”, “Туратті”,
“Маруся” (15.VІІ.1899, Львів – 27.ХІ.1960, Вінніпеґ, Канада) – громадсько&політичний діяч, жур&
наліст, редактор. Середню освіту отримав в Академічній гімназії у Львові. Навчання продовжив
у Львівському таємному університеті (1920–1923, право), Вищій торговельній школі у Празі
(1923–1926, економіка), Берлінському університеті (1927–1929, політологія і журналістика),
Сорбонні (1934–1936, філософія). Підчас національно&визвольних змагань 1917–1920 рр. був
вояком корпусу Січових Стрільців, пізніше – секретарем губернського комісара Холмщини, По&
лісся і Підляшшя. Перебував у таборах для інтернованих у Каліші, Щипйорно. З 1920 р. – еко&
номічний референт Української крайової студентської ради у Львові. Один з організаторів Таєм&
ного українського університету у Львові. У 1921–1925 рр. – член кураторії українських вищих
шкіл. У 1926–1927 рр. – віце&президент ЦЕСУС. З 1925 р. – член ГУНМ. У 1927 – 1933 – рефе&
рент пропаганди в Начальній команді УВО. Брав участь у 1&ій та 2&ій Конференціях Українських
Націоналістів (1927; 1928). На 1&ій Конференцій був обраний до ПУН як керівник секретаріату
та референт преси й пропаганди. На Конгресі виконував обов’язки головного секретаря Пре&
зидії, брав участь у роботі соціально&економічної комісії, виголосив доповідь “Соціальна полі&
тика”. Обраний референтом пропаганди ПУН (обіймав цю посаду до 1954). У 1929–41 – проку&
рор ОУН. У 1934 р. у зв’язку з атентатом на міністра внутрішніх справ Польщі Б. Пєрацького був
депортований із Чехо&Словаччини. У 1934–40 рр. проживав у Франції. Після розколу в україн&
ському національно&визвольному русі приєднався до ОУН під проводом А. Мельника, був про&
відником ОУН&м на ЗУЗ (1941–42). У січні 1944 був заарештований гестапо. Ув’язення відбував
у львівській тюрмі на вул. Лонцького, потім у концентраційному таборі в Бретц (філія Саксен&
гавзен). Звільнений 21.Х.1944. У 1949 р. емігрував з Німеччини у Канаду. Редагував часописи:
“Наш шлях” (1922–1923; Львів), “Національна думка” (1926–1927; Прага), “Розбудова Нації”
(1928–1934; Прага), “Сурма” (1927–1933), “Українське слово” (1934–1940; Париж). Очолював
Спілку українських журналістів (1941–44). Автор 18 книжок, понад 4 тис. статей. Написав спо&
гади “Українське підпілля: від УВО до ОУН” (1949).
38
Равич Дмитро (???.1900, ??? – ???.1942, Відень, Австрія) – член ОУН, довірена особа Є. Коно&
вальця. Родом з Надніпрянщини. Один із чільних діячів українського студентського руху на емі&
грації, з 1939 голова ЦЕСУС. Асистент в Українському високому педагогічному інституті у Празі
та голова Української академічної громади. Інженер і музиколог. З 1934 р. проживав у Відні.
39
Пілсудський Юзеф (5.ХІІ.1867, Вільнюс, Литва – 12.V.1935, Варшава, Польща) – польський
військово&політичний діяч. Навчався в Харківському і Вільнюському університетах. В 1892 р.
співзасновник Польської соціалістичної партії. На початку 1900 років проживав у Львові, Лон&
доні. В Токіо намагався встановити контакти з японською розвідкою. В 1905–07 рр. під час
російської революції займався нападами на банки, визволенням в’язнів та навчанням бойо&
виків. Встановив тісні зв’язки з австро&угорським та німецьким генеральними штабами. Під
час Першої світової війни командував польською бригадою на Східному фронті. У листопаді
1919 стає тимчасовим керівником Польщі та веде агресивну політику щодо ЗУНР. Уклав Вар&

шавський договір у 1920 р. з С. Петлюрою проти Радянської Росії. У 1922–26 рр. відійшов від
активної політичної діяльності. В травні 1926 р. здійснив державний переворот та встановим
“режим санації”. Він нічого не зробив, щоб припинити антиукраїнську політику польської
адміністрації у Західній Україні. У вересні–жовтні 1930 р. його уряд провів жорстокі репре&
сивні заходи з метою придуження українського національно&визвольного руху.
40
Федак Степан&Ярослав – “Смок” (??? – ???) – навчався у військовій академії у Вінер&Нойштадті.
Воював у лавах УГА (чотар) та Армії УНР. Член Начальної команди УВО, бойовий референт (1921).
25.ІХ.1921 у Львові стріляв у Пілсудського, але поранив лише воєводу Грабського. Атентат був
знаком протесту проти перепису населення в Східній Галичині, бо таким чином стверджува&
лась її належність до Польщі. 18.ХІ.1922 за вироком суду отримав 6 років ув’язнення, але
12.VIII.1924 звільнений згідно з урядовою амністією. У 1930&х рр. працював в українських коо&
перативах. У березні 1937 року заарештований польською поліцією. У 1945 безслідно зник.
41
Коновалець Євген – “Віра” (14.VІ.1891, с. Зашків Львівського повіту – 23.V.1938, Роттердам,
Голландія) – визначний український військовий і політичний діяч. Закінчив Українську акаде&
мічну гімназію, потім навчався на юридичному факультеті Львівського та Віденського універ&
ситетів. Член Студентського союзу, товариства “Січ”, УНДП. Разом з о. Андрієм Бандерою,
А. Мельником співпрацював із журналом “Молода Україна”. У 1915 під час боїв на горі Маків&
ка потрапив у російський полон, перебував у таборі для військовополонених біля Царицина.
У 1917 в Києві сформував корпус Січових Стрільців, полковник Армії УНР. У серпні 1920 скли&
кав у Празі з’їзд українських старшин, на якому було створено УВО та був обраний Коман&
дантом Організації. У 1923 внаслідок конфлікту з Петрушевичем Є. Коновалець відмовився
від керівництва УВО, проте в 1924, після трагедії з О. Басараб, повернувся в Україну на за&
клик членів УВО. Розірвав стосунки з урядом ЗУНР та усунув з УВО “совєтофілів” на чолі з
О. Думіним. У 1929 на І Конгресі ОУН був обраний Головою Організації. Від 1926 жив у Берліні,
1930 із сім’єю оселився в Женеві, прийняв литовське громадянство. У 1936 через інтриги
радянської влади був змушений перебратися в Рим. Його активна діяльність щодо розбудо&
ви ОУН, намагання порушити українську проблему в Лізі Націй, постійні спроби налагодити
підпілля в Радянській Україні викликали занепокоєння в Москві. 25.V.1938 Є. Коновальця
підступно вбив агент радянських спецслужб П. Судоплатов – “Павлусь”. Похований у Рот&
тердамі на кладовищі Кросвік. У 1991 в Зашкові, в родинному домі Коновальців, було відкри&
то музей і встановлено пам’ятник.
42
Атентат на Сидора Твердохліба організував М. Дзіковський, а виконали бойовики УВО Іван
Пасіка та Володимир Садовський. С. Твердохліб був журналістом, видавав полонофільську
газету та очолював Українську хліборобську партію.
43
“Сурма” – підпільний друкований орган УВО. Виходив із 1 січня 1927 р. до середини 1934 р.
один раз на місяць. Видавався спочатку в Німеччині, а пізніше в Литві (Каунас) накладом
10000 примірників. До редакційної колегії входили: Володимир Мартинець (відповідальний
за збір матеріалів та хроніку подій), Євген Коновалець (ідеологічно&програмні теми), Ріко Ярий
(військовий відділ), Сидір Чучман (політичний відділ), Омелян Сеник (національно&визвольна
боротьба народів). Розповсюдженням займався Іван Рев’юк – “Бартович”.
44
Має бути “Група української національної молоді”. Вона була створена в таборі інтернованих
вояків УГА в чеському м. Ліберці на початку 1921 р. Її засновниками були З. Петрів, М. Коно&
валець, І. Ольховий, В. Бас, І. Ґижа та ін. Згодом провідними членами стали О. Черкавський,
О. Бойдуник, М. Козак, Ю. Вассиян, С. Нижанківський. Восени 1922 р. створено централь&
ний осередок у Празі. Від квітня 1924 р. ГУНМ почала видавати у Празі свій журнал – місяч&
ник “Національна думка”. Редактором став Мирон Коновалець, а помічником – Іван Ґижа. У
1925 р. створено редакційну колегію у складі Степана Нижанківського, Іллі Ольхового, Оси&
па Бойдуника й Олеся Бабія. Згодом головним редактором став Олесь Бабій, а технічним –
Володимир Мартинець. Співробітниками “Національної думки” були Дмитро Андрієвський з
Брюсселя, Роман Сушко зі Львова, Остап Грицай і В. Ґалан із Філадельфії. Видання “Націо&
нальної думки” припинено в січні 1928 р., коли замість неї почала виходити “Розбудова нації”
як орган ПУНу. Осередки ГУНМ були на території Чехо&Словаччини, Австрії (Відень, Леобен,
Ґрац) та в Берліні. ГУНМ перебувала у тісному зв’язку із Союзом української націоналістич&
ної молоді, що діяв у Західній Україні. Особливу роль ГУНМ відіграла у поширенні націоналі&
стичних ідей серед українського студентства в еміграції. Зокрема її ініціатор і голова С. Ни&
жанківський був провідним студентським діячем і деякий час очолював ЦЕСУС. Головами
ГУНМ, а від весни 1924 Екзекутиви ГУНМ були: Степан Нижанківський, Петрів, Любомир Ма&
карушка, Мирон Коновалець, Іван Ґижа, Снігурович, Осип Бойдуник. Навесні 1924 р. у Празі

164

165

П
Р
И
М
І
Т
К
И

П
Р
И
М
І
Т
К
И

з’їзд представників ГУНМ схвалив ідеологічно&політичні засади організації та висунув ідею
об’єднання всіх націоналістичних організацій.
Леґія Українських Націоналістів – організація, утворена на базі “Українського національного
об’єднання” (Микола Сціборський, Дмитро Демчук), “Союзу українських фашистів” (Леонід
Костарів, Петро Кожевников) та “Союзу визволення України” (Юрій Коллард, Григорович). 12 ли&
стопада 1925 р. у Празі з’їзд представників цих трьох організацій схвалив постанову про злит&
тя в єдину формацію. Головою ЛУН обрали М. Сціборського. В організації було запроваджено
обов’язковий ідеологічно&політичний вишкіл членів. Головними ідеологічними засадами ЛУН
були: “визнання нації, а не класу; інтереси нації понад інтереси класу, груп і партій; змагання до
відновлення самостійної соборної української держави; органічна єдність та солідарність усіх
частин нації”. Відзнакою членів Леґії був щит у національних кольорах із тризубом та написом:
“Думка – думкою, меч – мечем”. Леґія плекала традицію визвольної боротьби УНР, репрезен&
тантом якої вважала Симона Петлюру. На надзвичайному делегатському з’їзді ЛУН 17–18 бе&
резня 1928 р. була створена Генеральна рада, до якої ввійшли представники всіх секцій ЛУН,
обравши свій Центральний Комітет із таким складом: М. Сціборський – голова, Ю. Руденко –
генеральний секретар, Л. Костарів – політичний референт, П. Кожевників – референт преси й
пропаганди, Кордонський – фінансовий референт, Я. Герасимович – секретар. Найбільші
осередки були в Подебрадах, Празі, Берліні, Відні, Парижі (Г. Калюжний, сотн. М. Антоненко,
сотн. П. Василів), Люксембурзі (О. Твардовський, Чуб). Більшість членів ЛУН становили над&
дніпрянці: Микола Сціборський, Дмитро Демчук, Євген Маланюк, Юрій Руденко, проф. М. Ві&
кул, Леонід Мосендз, Григорович, Леонід Костарів, Петро Кожевників. Але багато було вихідців
із західноукраїнських земель: Ярослав Герасимович, П. Вигнанський, В. Виноградник, Р. Минів,
М. Селешко та ін. У 1927 р. ЛУН видавала свій місячник “Державна нація”. Редагувала його
колегія у складі М. Сціборського, П. Кожевникова, Д. Демчука.
46
На початку 1927 р. розпочалися переговори між представниками ГУНМ і ЛУН щодо об’єднання.
Опрацьований проект статуту “Союзу організацій українських націоналістів” у червні 1927 р.
був схвалений зборами ГУНМ та Генеральною радою ЛУН. 12 липня 1927 р. відбулися уста&
новчі збори Союзу, на яких було обрано Управу у складі М. Сціборського (голова), Козака
(заступник голови), С. Нижанківського (секретар), С. Чернявського (організаційний рефе&
рент), Н. Нововірського (політичний референт). Перший крок у напрямку об’єднання зроби&
ли осередки обох цих організацій у м. Брно (Чехо&Словаччина) 28 січня 1928 р. На зборах
обрано Управу Союзу у такому складі: Микола Байко – голова, Осип Яхницький – заступник
голови, Володимир Пеленський – секретар, Дмитро Мачай – пресовий референт, Остап Бу&
ринський – скарбник, Андрій Швець і Андрій Шкварок – виділові. Тим самим шляхом пішли
українські націоналісти й у Берліні, де 25 червня 1928 р. відбулися установчі збори Союзу
Українських Націоналістів у Німеччині. До складу Управи були обрані: С. Чучман (голова),
С. Тимчук (заступник голови і скарбник), П. Кожевников (секретар), М. Селешко (запасний
член). Завданнями організації було: вести націоналістичну пропаганду серед українців та
інформативно&політичну роботу серед іноземців в Німеччині; розповсюджувати націоналі&
стичну пресу; проводити періодичні дискусійні збори; вести підготовку до запланованого
Конгресу Українських Націоналістів.
47
Сціборський Микола – “Житомирський”, “Орґанський”, “Місько”, “Богдан” (28.ІV.1897, Жито&
мир – 30.VІІІ.1941, Житомир) – військовий та громадсько&політичний діяч, публіцист. Під час
національно&визвольних змагань 1917–20 рр. воював в армії УНР, полковник. З 1920 р. пере&
бував у польських таборах для інтернованих. У 1922 р. емігрував у Чехо&Словаччину. У 1929 р.
закінчив Українську господарську академію за фахом інженер&економіст. У 1925 як керівник
Українського національного об’єднання ініціював установчі збори Легії українських націо&
налістів, на яких був обраний головою Легії. У 1926–1927 рр. входив до складу редакційної
колегії друкованого органу ЛУН “Державна нація”. Учасник 1&ої та 2&ої Конференцій Україн&
ських Націоналістів (1927; 1928). На 1&ій Конференції був обраний політичним референтом
ПУНу. На Конгресі виконував обов’язки голови президії, виголосив реферати “Аграрна полі&
тика” та “Торгівельна політика”. Був обраний організаційним референтом нового ПУН. На
початку 1930&х жив у Парижі, пізніше – у Відні та Кракові. Після розколу в українському націо&
налістичному русі приєднався до ОУН під проводом А. Мельника. З початком німецько&ра&
дянської війни разом з О. Сеником керував групами ОУН&м на сході України. Загинув за не&
з’ясованих обставин. Автор праць “ОУН і селянство” (1933), “Робітництво і ОУН” (1935),
“Націократія” (1935).
48
Кожевников Петро (???.1896, ??? – ???) – громадсько&політичний діяч, журналіст. Родом з
Київщини. Навчався у Берлінській політехніці. На установчих зборах ЛУН у 1925 р. представ&

ляв Союз українських фашистів. У 1927 р. входив до редакційної комісії друкованого органу
ЛУН “Державна нація”. На з’їзді ЛУН у 1928 р. був обраний референтом преси й пропаганди
Центрального комітету. Учасник 1&ої та 2&ої Конференцій Українських Націоналістів (1927,
1928). 25.VІ.1928 на установчих зборах Союзу українських націоналістів у Німеччині був обра&
ний секретарем. На Конгресі Українських Націоналістів був представником осередку ЛУН у
Берліні. Брав участь у роботі ідеологічної, організаційної комісій та комісії міжнародної полі&
тики й державного устрою, виступив із доповідями “Організація Українських Націоналістів”
та “Проєкт Устрою ОУН”. Обраний членом ПУН без референтури, був призначений редакто&
ром “Розбудови нації”. Рішенням Суду ОУН від 3.ХІ.1929 р. був позбавлений посади в ПУН та
виключений з Організації за порушення дисципліни, інтриги всередині організації та співпра&
цю з ворогами. Активний діяч Центрального союзу українського студентства. Друкувався в
часописах “Літопис політики, письменства та науки” (Берлін), “Діло”, “Час” (Львів), “Розбу&
дова нації” (Прага), “Державна нація” (Подебради). Після 1945 р. арештований радянськими
спецслужбами і засуджений. Подальша доля невідома.
49
Костарів Леонід – “Меленець” (6.ІІ.1888, Санкт&Петербург, Росія – ???.1973, Прага, Чехія) –
громадський і військовий діяч. Навчався на економічному факультеті політехнічного інститу&
ту у Петербурзі до 1912 р. З 1912 р. – на військовій службі у російському флоті. З 1919 р. – в
українській армії. Інтернований у Польщі. У 1928 р. закінчив економічний відділ Української
господарської академії в Подебрадах за фахом інженера&економіста. На установчих зборах
ЛУН (1925 р.) разом з П. Кожевниковим представляв Союз українських фашистів. У 1928 р. –
політичний референт Центрального комітету ЛУН. Брав участь у 2&ій Конференції Українських
Націоналістів (1928, Прага) як представник ЛУН. На Конгресі Українських Націоналістів очо&
лював організаційну комісію, виголосив реферати “Промислова політика України”, “Пробле&
ма морської оборони України”, “Національна революція на західних землях України”, “Уваги
до статуту ОУН”. Був обраний членом ПУНу без референтури. На початку 1933 р. був запі&
дозрений у співпраці з радянською розвідкою і за рішенням Надзвичайного суду ОУН виклю&
чений з організації.
50
Моралевич Яків (30.V.1878, ??? – 1.ХІ.1961, Денвер, США) – громадський діяч. Родом з По&
ділля. Випускник Подільської духовної семінарії. У 1908–1911 рр. – студент психо&невроло&
гічного інституту, у 1911–1915 рр. – студент економічного факультету Київського комерцій&
ного інституту. У 1917–1918 рр. працював у міністерствах торгівлі та промислу і народного
господарства УНР. Після евакуації українських установ до Польщі був викладачем Українського
народного університету в Ченстохові, пізніше – професор, викладач бухгалтерії та економіч&
ної географії в комерційній школі в м. Познань. З 1923 р. – лектор, а пізніше професор Україн&
ської господарської академії, згодом Українського технічно&господарського інституту. Член
ЛУН. Друкувався в “Державній нації”. На Конгресі Українських Націоналістів був головою соці&
ально&економічної комісії, виголосив реферат “Фінансова політика”. Був обраний Головним
контрольним ОУН. З 1949 р. проживав у США.
51
Андрієвський Дмитро – “Ідеаліст”, “Стобар” (27.Х.1892, с. Будки, Полтавська ґуб. – 30.VІІІ.1976,
Дорнштадт, Німеччина) – громадсько&політичний діяч, публіцист. Середню освіту здобув у
гімназії в м. Лубни. Навчався у Харківському університеті та Інституті цивільних інженерів у Пе&
тербурзі. З початком революції 1917 р. повернувся до Києва. За дорученням Української Цен&
тральної Ради займався пропагандистською діяльністю на Волині та в Криму. Восени 1918 р. –
на дипломатичній службі в Берні (Швейцарія). У 1918–1920 рр. здобув вищу освіту за спеціаль&
ністю інженер&архітектор в університеті в Ґенті (Бельгія). У 1920&х роках дописував до друкова&
них органів Групи української національної молоді “Національна думка” (Прага) та Леґії україн&
ських націоналістів “Державна нація” (Подебради). Очолював президію 1&ої Конференції
Українських Націоналістів (3–7.ХІ.1927, Берлін), на якій був обраний ідеологічно&статутарним
референтом Проводу Українських Націоналістів (ПУН) і виголосив доповідь “Дві концепції”. Як
член ПУНу брав участь у 2&ій Конференції Українських Націоналістів (8–9.ІV.1928). На Конгресі
Українських Націоналістів (1929, Відень) виголосив реферати “Український націоналізм” та “Дер&
жавний устрій України”, працював в ідеологічній комісії Конґресу. Обраний політичним рефе&
рентом ПУНу. Був представником ОУН в Бельгії та керівником Українського Пресового Бюро в
Брюселі. Брав участь у конференціях ОУН у Празі (серпень 1932 р.) та в Берліні (червень 1933 р.).
Після розколу ОУН працював під проводом А. Мельника як референт зовнішньої політики.
1943 р. в Берліні був заарештований, а в січні–грудні 1944 р. перебував у концтаборах Саксен&
гавзен, Бретц, Оранієнбург. З 1948 р. – член Виконавчого органу Української Національної Ради,
референт преси та інформації. З 1974 р. – почесний голова Сенату ОУН. Друкувався у видан&
нях “Тризуб” (Париж), “Розбудова Нації”, “Студентський вісник”, “Національна думка” (Прага),

166

167

45

П
Р
И
М
І
Т
К
И

П
Р
И
М
І
Т
К
И

“Державна нація” (Подебради), “Українське слово” (Париж), “Самостійна Україна” (Чернівці).
Похований у Мюнхені на кладовищі Вальдфрідгоф.
Капустянський Микола – “П. Низоля” (1.ІІ.1879, с. Чумаки, Катеринославська губ. – 19.ІІ.1969,
Мюнхен, Німеччина) – військово&політичний діяч. У 1912 закінчив Академію Генерального шта&
бу в Петербурзі. Під час Першої світової війни служив на Північно&Західному фронті. У 1917 р. –
начальник штабу дивізії в 34&му стрілецькому корпусі під командуванням Павла Скоропад&
ського. Отримав звання генерал&хорунжого Армії УНР. Перебував у польських таборах для
інтернованих у Ченстохові, Пйотркуві, Тарнуві. З 1923 р. в еміграції у Франції. Засновник
Українського народного союзу. На Конгресі представляв УВО з Парижа, був обраний заступ&
ником голови президії, працював у військовій комісії, виголосив реферати “Військова полі&
тика України” і “Справа інтервенції”. Обраний військовим референтом ПУНу. З 1930 р. вида&
вав у Парижі часопис “Військове знання”. Учасник конференції ОУН у Берліні (червень 1933 р.).
Після розколу ОУН приєднався до А. Мельника. Під час Другої світової війни перебував у Києві
(у 1941 обраний членом УНРади) та Львові, потім емігрував до Німеччини. Військовий міністр
УНР в екзилі, генерал&полковник. Автор праці “Похід українських армій на Київ – Одесу
в 1919 р.” (Львів, 1921).
53
Демчук Дмитро (??? – ???) – громадсько&політичний діяч. Родом зі Східної України. Закінчив
учительську семінарію. Служив в Армії УНР. Працював учителем в гімназії у Чехо&Словаччині.
Провідний діяч ЛУН. На установчих зборах цієї організації представляв Українське національне
об’єднання. У 1926–1927 був членом редакційної колегії друкованого органу ЛУН “Державна
нація”. На Конгресі працював в ідеологічній комісії та комісії міжнародної політики й держав&
ного устрою, виголосив доповідь “Основи українського націоналізму”. Обраний фінансовим
референтом ПУНу. У 1945 р. був вивезений з Чехо&Словаччини радянським СМЕРШем. По&
дальша доля невідома.
54
Кушнір Макар – “Б. Дніпрянський”, “Я. Дуб”, “Богуш”, “Якименко” (10.VІІІ.1890, Черкаси –
16.VІІІ.1951, Помероль, Бельгія) – громадсько&політичний діяч, журналіст. Освіту здобув у чер&
каській гімназії та на історико&філологічному факультеті Санкт&Петербурзького університету. У
1917 р. – член Української центральної ради як делегат Української партії соціалістів&феде&
ралістів. У 1919–1920 рр. – член дипломатичної місії УНР на Паризькій мирній конференції. До&
писував до київських видань “Рада”, “Нова рада”, “Трибуна” та “Український студент” (Петер&
бург). З 1920 р. – в еміграції у Франції, Австрії, Швейцарії та Бельгії. У 1923 р. – учасник
установчих зборів Ліги української культури у Відні. На Конгресі ОУН працював у соціально&
економічній комісії та комісії міжнародної політики та державного устрою, виголосив доповідь
на тему “Економічні взаємини між Україною і Росією в СССР”. Обраний головним суддею ОУН
та членом ПУНу (виконував ці обов’язки до 1938 року). Наприкінці 1920&х – на початку 1930&х
був керівником Українського бюро в Женеві, яке видавало місячники французькою та англій&
ською мовами. Через втрату зору в 1937 р. відійшов від активної громадської діяльності.
55
Курманович Віктор – “Терк” (26.ІІ.1876, с. Вільшана, Золочівщина – 18.Х.1945, Одеса) – відо&
мий військово&політичний діяч. Навчався в золочівській гімназії, кадетській школі в Лобозові
біля Кракова, Військовій академії у Відні. Під час Першої світової війни – командир бригади
на італійському фронті, полковник. В УГА у листопаді 1918 командував групою “Північ”. У січні
1919 на базі групи було створено Перший галицький корпус. 12.ІІ.1919 В. Курманович при&
значений начальником штабу УГА, а в квітні – секретарем військових справ ЗОУНР. Після відхо&
ду за Збруч – генерал&квартирмейстер штабу Головного отамана, генерал&хорунжий. Після
поразки визвольних змагань опинився серед інтернованих у Чехо&Словаччині, виконував обо&
в’язки комбрига у таборі Йозефів. У 1923 поселився у Відні. У міжвоєнні роки – член УВО&ОУН.
Був членом Проводу ОУН. Навесні 1943 став почесним головою Військової управи, яка керу&
вала формуванням дивізії “Галичина”. Навесні 1945 у Відні був схоплений СМЕРШЕМ, пере&
везений до Одеси, де невдовзі помер у тюрмі.
56
Бойків Олександр (Олекса) (28.VІІІ.1896, с. Іспас, Коломийський повіт – 29.ІХ.1968, Париж,
Франція) – журналіст, визначний діяч ОУН. В УСС хорунжий. З 1926 – член УВО, у 1928 керу&
вав УВО у Празі. Адміністратор часопису “Розбудови нації”. Учасник Віденського Конгресу
ОУН, у 1930–31 рр. – секретар Є. Коновальця в Женеві. З 1931 мешкав у Парижі. Заснував
там тижневик “Українське слово”. Голова УНС, представник ОУН у Франції. Після розколу ОУН
став на бік А. Мельника. 26.І.1944 був заарештований за організацію переправ членів ОУН
через Піренеї до Іспанії. Ув’язнений у концтаборі Саксенгавзен. Звільнений у жовтні 1944. У
1945 арештований французькою поліцією через доноси, через 3 місяці реабілітований. Член
ПУН (1954–1964), від 1964 – член сенату ПУН. Під час візиту М. Хрущова французький уряд
висилав його на о. Корсику. Співредактор “Національної думки”, “Розбудови нації”, “Держав&
52

168

ної нації”, редактор “Бюлетеня УНС”, “Вістей”, “Українського слова”. Автор спогадів “Моя
співпраця з Коновальцем”.
Сушко Роман – “Сич”, “Кіндрат”, “Кібіч” (9.ІІІ.1894, с. Ременів Кам’янко&Бузького р&ну
Львівської обл. – 14.І.1944, Львів) – відомий військово&політичний діяч. Закінчив гімназію і
правничий факультет Львівського університету. Один із засновників “Пласту” (1911); поруч&
ник, сотник УСС. Командував сотнею в бою на Лисоні (1916), потрапив у російський полон.
Брав участь в організації корпусу Січових Стрільців у Києві, полковник Армії УНР. Командував
дивізією в поході на Київ (1920), брав участь у Другому зимовому поході (1921). Крайовий
комендант УВО (1927–30), крайовий референт ПУНу. За завданнями Є. Коновальця працю&
вав серед українських емігрантів Південої Америки. З початком війни у 1939 був відкликаний
в Галичину. Займався організацією підпілля на Закерзонні. Був представником ПУНу в Кра&
ківському центрі ОУН, керував підготовкою повстання проти СССР. Очолював Український
легіон (т. зв. ВВН) у вересневій кампанії 1939 року. Брав участь в організації УЦК та підтри&
мав кандидатуру В. Кубійовича на посаду голови. Після розколу ОУН увійшов до Проводу
ОУН&м. Убитий за нез’ясованих обставин. Похований на Личаківському цвинтарі у Львові.
58
Селешко Михайло (4.Х.1901, с. Витвиця Долинського повіту – ???, Канада) – громадсько&
політичний діяч. Освіту здобував у долинській гімназії, в Українській господарській академії
в Подебрадах і Берлінському університеті (журналістика). Під час визвольних змагань вою&
вав у лавах УГА. Провідний член УВО, ОУН в Україні. Переслідувався польською поліцією. Як
політичний емігрант жив у Чехо&Словаччині, Берліні. Головний секретар УНО в Німеччині, пе&
рекладач і писар у штабі Боровця – “Бульби”. Арештований гестапо, сидів у потсдамській
тюрмі, у концтаборі. 1948 емігрував до Канади. Співпрацював з “Новим шляхом” та іншими
українськими виданнями.
59
Онацький Євген – “Тарас”, “Домотенко” (13.І.1894, Глухів, Сумська обл. – 27.Х.1979, Буенос&
Айрес, Аргентина) – громадсько&політичний діяч, журналіст. Закінчив Подільську гімназію,
Київський університет. Секретар Центральної Ради, член Президії Малої ради. Їздив у складі
делегації УНР на Паризьку мирну конференцію (січень 1919) і на Генуезьку конференцію (1922),
працював в українській дипломатичній місії в Римі. Член ОУН (з 1929), один із її теоретиків та
ідеологів; представник ОУН в Італії. У міжвоєнний час співпрацював із виданнями “Розбудо&
ва нації”, “Український голос”, “Свобода”, “Новий шлях”, “Новий клич”. У 1936–1940 рр. ви&
кладав у Вищому східного університеті в Неаполі, у 1940–43 рр. – в Римському університеті.
Очолював українську громаду в Римі. 29.Х.1943 був заарештований німцями, сидів у в’язни&
цях Італії, Німеччини. Звільнившись 18.Х.1944, повернувся до Рима. У 1947 переїхав у Буенос&
Айрес. Співзасновник і голова Української центральної репрезентації в Аргентині (1953–1960).
Голова, пізніше почесний голова Спілки українських науковців, митців, літераторів. Редактор
тижневика “Наш клич”, альманахів “Відродження”, “Просвіта”, місячника “Дзвін”. Дійсний член
НТШ. Автор 52 книжок (надруковано 38). Найголовніші спогади – “У вічному місті: записки
українського журналіста” та “По похилій площі: записки українського дипломата 1919–21”.
60
Шиманський Іван (???.Х.1908, с. Вигнанці, Чортківський повіт – 4–6.V.1933, Софія, Болгарія) –
провідний член ОУН. Отримав середню освіту. Через часті переслідування польської поліції
був змушений виїхати закордон. Навчався на філосовських факультетах в університетах Німеч&
чини. В 1930 р. у Празі працює в Управі протестаційного комітету проти проведення паци&
фікації польським урядом. В 1931 р. направлений ПУНом у Болгарію представником ОУН. На
місці нав’язує тісні зв’язки з українськими емігрантами, працює секретарем “Українського
Культурного Об’єднання” та продовжує своє навчання. Помер при нез’ясованих обставинах
в одному із парків Софії.
61
Ляхович Євген – “Окей” (??? – ???) – провідний член ОУН. У 1933–35 рр. працював у Лондоні
за дорученням Є. Коновальця, очолював Бюро ОУН у Великобританії. Згодом за доручення
ПУН був представником ОУН в Америці. Редактор газети “Свобода”, головний радник УНС.
Перейшов на бік С. Бандери став першим головою ООЧСУ. Автор книги “Форма і зміст”, спо&
гадів “Діяльність ОУН у Лондоні в 1933–1935 роках”. Проживав у штаті Флорида, США та з
кінця 1950 рр. відійшов від активної організаційної діяльності.
62
Рев’юк Іван – “Бартович” (??? – ???) – сотник УГА, член Начальної команди УВО. Постійний
представник УВО, згодом ОУН у Литві. Проживав в м. Кавнасі та мав повну підтримку від
литовського уряду. З 1935 р. перебував в Берліні. Помер (можливо загинув) у 1945 р.
63
Чучман Сидір (1.VI.1889, Буськ, Львівська обл. – 18.VII.1942, Львів) – провідний член УВО і
ОУН. Навчався в Академічній гімназії та на факультеті права Львівського університету. Одно&
класник Є. Коновальця. Під час Першої світової війни під Перемишлем потрапив у російський
полон. Разом із Коновальцем організував корпус Січових Стрільців у Києві. У листопаді 1918 р.
57

169

П
Р
И
М
І
Т
К
И

П
Р
И
М
І
Т
К
И

перебував у Львові у штабі Д. Вітовського. Після війни – правник. Один із організаторів ОУН
та член Проводу. Представляв ОУН у країнах Прибалтики та Скандинавії. Похований на Лича&
ківському цвинтарі.
64
Згорлякевич Олександр – “Вуйко” (11.ІХ.1897, с. Криве, Ліський повіт, Польща – 8.V.1979,
Варшава, Польща) – громадський діяч. Середню освіту здобув в українській гімназії в Пере&
мишлі. Вищу освіту за фахом будівництво мостів отримав у Ґданській політехніці. Сотник УГА.
У 1924 р. виступив співзасновником студентської корпорації “Чорноморе”. Член експозиту&
ри УВО і ОУН в Ґданську та інструктор на військових вишколах. На Конгресі Українських На&
ціоналістів працював у військовій комісії.
65
“Розбудова нації” – ідеологічно&політичний орган ПУНу. Заснований у січні 1928 р. Легально
виходив один раз на місяць у Празі до середини 1934 р. за редакцією Володимира Мартинця
(окрім 1 і 2 номера, які редагував Петро Кожевников). У міжвоєнній Польщі за зберігання й
розповсюдження “Розбудови нації” карали ув’язненням від 2 років.
66
Лемик Микола – “Сенишин” (4.ІV.1914, с. Соловій Перемишлянського повіту – жовтень 1941,
Миргород, Полтавська обл.) – провідний діяч ОУН. Навчався в Академічній гімназії у Львові, а
з жовтня 1933 – на математично&природничому відділі Львівського університету. 21.Х.1933 у
радянському консульстві у Львові виконав атентат на Олексія Майлова – спецуповноважено&
го ГПУ, який прибув із Варшави придушити акції проти голодомору в УССР й ознайомитися з
діяльністю ОУН. За дорученням Сталіна О. Майлов перевіряв діяльність радянських представ&
ництв. Убивство мало засвідчити протест проти організованого голоду на сході України.
Польська влада не бажала зайвого розголосу, тому вже 30.Х.1933 М. Лемика засудили на
довічне ув’язення (смертної кари уникнув завдяки неповноліттю). Відсидів 6 років. У вересні
1939, з початком війни, вийшов на волю. Став заступником крайового провідника ОУН. У
1941 очолив Середню похідну групу на Харків. У жовтні 1941 в Миргороді був схоплений і
розстріляний гестапо.
67
“Бюлетень КЕ ОУН на ЗУЗ” – циклостилеве видання, присвячене проблемам визвольної бо&
ротьби, ідеології і тактики ОУН на ЗУЗ. Виходив у 1930–1934 рр. як місячник, але часто були
спарені номери. Редакторами видання були Степан Охримович, Іван Габрусевич, Ярослав
Стецько, Дмитро Мирон, а основними співробітниками – Володимир Янів, Дмитро Штокало,
Зенон Коссак, Степан Ленкавський.
68
Автор цієї брошури провідний член ОУН Осип Буйдуник – “Діброва”.
69
“Український націоналіст” – журнал, який виходив за кордоном із 1934 року (у 1934–1935 рр.
видавався у Відні) та нелегально розповсюджувався на західноукраїнських землях. Друкував
переважно статті на ідеологічно&політичні теми.
70
Мада Северин (??? – ???) – член ОУН, робітник. Родом з Калуша. Мав виконати атентат на
шкільного куратора Ґадомського під час шкільної акції у 1933. При спробі затримання смер&
тельно поранив поліційного агента. Пізніше був затриманий і засуджений на 15 років. По&
дальша доля невідома.
71
“Юнак” – циклостилеве видання, присвячене ідеологічно&політичному та військово&бойово&
му вишколові Юнацтва ОУН. Виходив у 1930–1934 рр. як місячник, але часто були спарені
номери. Редакторами були Іван Габрусевич, Ярослав Стецько, Дмитро Мирон.
72
Протестаційна акція ОУН проти національної політики Польщі, економічної дескримінації та по&
лонізації західноукраїнських земель. “Частиний виступ УВО” за даними поліції спровокував спа&
лення 62 будинків, 78 господарських будівель, 87 стодол і 112 скирд збіжжя. Урядовий табір
пілсудчиків намагався послабити позиції легальних українських партії та забезпечити собі мак&
симальний успіх у листопаді 1930 р. на виборах у Сейм. В ході каральної операції – “Пацифі&
кації” (від латинського слова – умиротворення, успокоєння) з 14 вересня до кінця листопада
1930 було використано понад тисячу поліцейських та 10 екскадронів кавалерії. За цей пері&
од було проведено понад 5 тисяч обшуків, які супроводжувалися зриванням підлоги, дахів,
нищенням меблів і посуди, накладанням великих контрибуції на села, заарештовано 1739 осіб
та вбито сімох, охоплено територію 30 повітів Галичини із населенням 5 мільйонів. Складо&
вою пацифікації стали напади місцевої поліції, бойовиків “Стшельца” та інших шовиністичних
груп на українські організації та свідомих громадян. Характерними наслідками пацифікації
стало велике зростання серед українського населення національної свідомості та поширен&
ня настроїв ворожості і негації до польської держави.
73
Білас Василь (17.ІХ.1911, Трускавець, Львівська обл. – 23.ХІІ.1932, Львів) – член п’ятірки бо&
йовиків ОУН. Брав участь у нападі на Банк Людовий у Бориславі (31.VІІ.1931), на поштовий
уряд у Трускавці (8.VІІІ.1931). Був одним із виконавців смертного присуду над таємним аген&
том поліції Якубом Буксою (24.VІІІ.1931) і замаху на посла до сейму Т. Голувку (28.VІІІ.1931).

30.ХІ.1932 разом із Данилишиним і Куспісем вчинив напад на пошту в Городку. Разом з Дани&
лишиним і Куспісем добралися до Глинної Наварії, де мали сісти на потяг до Трускавця. Але
Білас і Данилишин на станції зіткнулися з поліцією, що перевіряла документи. Данилишин
убив коменданта Коята, поранив поліціянта Слугоцького. Уночі бойовики добралися до с. Чер&
каси, де їх прихистив у своїй хаті Панько Бобеляк. Далі залізницею доїхали до с. Розвадів.
Залізничник, що бачив Біласа й Данилишина в дорозі, повідомив ніби вони пограбували україн&
ську кооперативу. На них накинулась юрба селян. Данилишин пострілами в повітря розігнав
натовп, а потім разом із Біласом подався до с. Веринь. Там їх побили і передали в руки поліції.
17–22.XII.1932 відбувся наглий суд, на якому обох засудили до смертної кари через повішення.
Вирок було виконановдосвіта 24.ХІІ.1932, на саме польське Різдво, у тюрмі Бригідки. Героїчна
поведінка й смерть Біласа і Данилишина сприяла поширенню і зміцненню позицій ОУН на
ЗУЗ та викликала спонтанний бойкот польських монополій.
74
Данилишин Дмитро (2.ІV.1907, Трускавець, Львівська обл. – 23.ХІІ.1932, Львів) – бойовик УВО
і ОУН. Див. Білас Василь.
75
Буній Лесь (??? – ???) – двірник у пансіонаті сестер&служебниць у Трускавці. Член ОУН, спів&
учасник атентату на Т. Голувку 28.VІІІ.1931. Допоміг Біласові й Данилишину дістатися в кімнату
Голувки. У 1938 сидів у тюрмі м. Равічі в одній камері з Миколою Лемиком, Володимиром
Макаром.
76
Мотика Микола (???.1912, ??? – ???) – член п’ятірки бойовиків ОУН, яка 28.VІІІ.1931 у Трускавці
виконала замах на депутата сейму Т. Голувку. У жовтні 1933 заарештований, засуджений на 6
років тюрми. Став донощиком поліції. Розкрив трускавецьку мережу Організації. На суді (про&
цес Біласа, Данилишина, Коссака, Жураківського) заявив, що діяв в ОУН в стані галюцинації,
психозу. Після звільнення з тюрми зобов’язався інформувати поліцію про членів ОУН.
77
Барановський Роман – “Беатик” (12.VІ.1904, ??? – 193?) – бойовик УВО, член “Летючої брига&
ди” під командуванням Ю. Головінського. Брат Я. Барановського. Брав участь у нападі на го&
ловну пошту у Львові (28.ІІІ.1925). У 1926 р. у Львові на процесі “поштовців” засуджений до
3 років ув’язнення. Згодом став провокатором і донощиком поліції; для маскування органі&
зовував бойові акти. З моменту утворення ОУН Р. Барановського на вимогу багатьох членів
КЕ ОУН усунули від діяльності в Організації, але він і далі допомагав поліції. Разом з іншими
зрадниками видав З. Коссака, за що одержав 1500 зл. За співучасть у вбивстві Голувки був
засуджений на 10 років. Зрада Р. Барановського виявилася щойно на Самбірському процесі
в жовтні 1933 р. Батьки й уся рідня публічно від нього відреклися. В’язні постійно його бойко&
тували. Можливо, помер від сухот у тюрмі “Свенти Кшиж” 8 липня 1935 р.
78
Гнатів Михайло – “Чорний” (??? – ???) – командир п’ятірки бойовиків УВО та ОУН (В. Білас,
Д. Данилишин, О. Буній, М. Мотика), організованої З. Коссаком; учасник багатьох ексів і атен&
татів, виконаних за наказом КЕ ОУН. У 1931 під керівництвом М. Гнатіва було вчинено замах на
депутата сейму Т. Голувку. Наказ про це віддали Провідник КЕ ОУН І. Габрусевич та бойовий
референт Р. Шухевич. Після нападу на пошту в Городку (30.ХІ.1932) утік за кордон. У 1937 ра&
зом з Григорієм Купецьким і Григорієм Файдою прибув до Маньчжурії з завданнями поширю&
вати вплив ОУН на українців і нав’язати співпрацю з японцями на випадок радянсько&японської
війни. Зі вступом в Маньчжурію радянських військ діяльність ОУН на Далекому Сході припини&
лася. Після 1949 року постійно проживав в Аргентині. Підтримував зв’язки з М. Лебедем.
79
Кучак Роман (бл. 1913, ??? – ???) – бойовик ОУН. 31.VІІ.1931 разом з братом Юзефом, В. Те&
решком, Цебеляком напали на поштовий диліжанс, що курсував між Бірчею і Перемишлем,
убили жандарма і викрали 50 тис. злотих. Цебеляка заарештували, а інші троє втекли в Чехо&
Словаччину. Польща вимагала видати втікачів, але чеська влада допомогла їм перебратися в
Німеччину.
80
Габрусевич Іван – “Іртен”, “Джон” (???.1902, с. Вільховець Бережанського повіту – 16.V.1944,
Саксенгавзен, Німеччина) – провідний діяч ОУН. Закінчив філософський факультет Львівсько&
го університету (1932). Активний діяч СУНМ. Крайовий референт Юнацтва ОУН. Редагував
для молоді “Юнак”. Із січня 1931 до середини 1932 – Крайовий провідник. У зв’язку з атента&
том на Чеховського був ув’язнений. Після звільнення опинився за кордоном. Близький співро&
бітник Є. Коновальця. З 1934 – референт ідеологічного вишколу у Проводі ОУН. Співробітник
Націоналістичної Пресової Служби (НПС) у Берліні та Відні. У 1937 важко захворів, півтора
року лікувався. У 1940 обраний членом Революційного Проводу ОУН на чолі з С. Бандерою.
Улітку 1940 – в УЦК. Після проголошення Акта відновлення Української держави (1941) обі&
йняв пост міністра УДП в уряді Я. Cтецька. 15.ІХ.1941 був заарештований гестапо. Ув’язнен&
ня відбував у берлінській тюрмі на Александерпляц, у концтаборі Саксенгавзен. Помер від

170

171

П
Р
И
М
І
Т
К
И

П
Р
И
М
І
Т
К
И

туберкульозу костей і залоз. Смерть прискорила ін’єкція “для зменшення температури”. Ав&
тор праці “Місце України в cвіті” (1930&ті рр.).
Николишин Осип – “Голота” (??? – ???) – навчався в стрийській гімназії. Член ОУН, заступник
референта пропаганди в КЕ ОУН у 1933–1935 рр. Подальша доля невідома.
82
Спольський Ярослав – “Бір” (10.І.1912, с. Лавочне Стрийського повіту – ???, Канада) – рефе&
рент пропаганди в КЕ ОУН, очолюваної Бандерою. На Варшавському процесі виступав як
політичний свідок. На Львівському процесі (1936) був засуджений на 7 років. Під час німець&
кої окупації – заступник голови Львівської обласної управи. Емігрував до Канади. Один із
керівників Ліги Визволення України. Деякий час голова Видавничої спілки “Гомін України”.
83
Івасик Володимир – “Скілла” (10.ХІ.1910, с. Ставчани Городоцького повіту – ???) – член ОУН.
На Львівському процесі (1936) був засуджений на 5 років. Подальша доля невідома.
84
Стецько Ярослав – “Карбович”, “Є. Орловський”, “Б. Озерський” (19.І.1912, Тернопіль –
5.VІІ.1986, Мюнхен, Німеччина) – визначний громадсько&політичний діяч. Випускник Терно&
пільської української гімназії. У 1932 з ініціативи Бандери був введений у Крайову Екзекутиву
ОУН як ідеологічно&політичний референт. Редактор підпільних видань ОУН. 1934 ув’язнений у
Бриґідках. На Львівському процесі (1936) засуджений на 5 років. У 1938 році за дорученням
Коновальця брав участь у роботі комісії з підготовки ІІ Великого Збору ОУН, який відбувся 1939
в Римі. У 1939–41 рр. працював у Кракові. У 1940 – у Проводі ОУН&б, заступник С. Бандери.
30.VІ.1941 у Львові проголосив Акт відновлення Української держави і очолив уряд. 12.VІІ.1940
заарештований, вивезений до Берліна. 24.І.1942 перевезений у концтабір Саксенгавзен.
27.ІХ.1944 звільнений. Як і Бандера, виступав проти намагання німецької влади залучити україн&
ців до антибільшовицької боротьби під керівництвом Власова. У лютому 1945 на крайовій на&
раді обраний членом бюро Проводу ОУН. Очолив створений 1946 Антибільшовицький Блок На&
родів. У 1951–1953 – голова Проводу ЗЧ ОУН (у той час Бандера відмовлявся від головування),
з 1968 – голова Проводу ОУН&р. Після війни агенти КГБ здійснили кілька безуспішних замахів
на його життя. Похований на цвинтарі Вальдфідгоф у Мюнхені. У родинному селі Стецька Вели&
кому Глибочку Тернопільської області відкрито меморіальний музей&садибу.
85
Горницький Андрій (??? – ???) – студент Львівського університету; член ОУН, підлеглий Яросла&
ва Старуха. У 1934 заарештований. Сидів у львівських Бригідках. Подальша доля невідома.
86
Макарушка Ярослав&Ігнатій (24.VI.1908, с. Сівка Войнилівська Калушського повіту – ???) –
член УВО та ОУН. У 1926 закінчив гімназію у Львові. У 1933 увійшов до складу очолюваної
Бандерою Крайової Екзекутиви як референт розвідки у Львові. На Львівському процесі (1936)
засуджений на 6 років. У червні 1938 звільнений. Влаштувався на роботу у Української на&
родної лічниці. З приходом радянської влади у вересні 1939 виїхав. 1941 отримав диплом
Берлінського університету. Працював лікарем у Львові, керував лікарнею в Бібрці. Перехову&
вав і лікував поранених членів ОУН. У 1944 виїхав до Відня. Після війни працював лікарем у
таборі для переміщених осіб (DP). У 1947 перебрався до США, відкрив медичну практику в
Нью&Йорку. У 1958 переїхав до Еванс&Міллс, штат Нью&Йорк, працював психіатром. З 1988
на пенсії. Проживав в Мейлвуді, штат Нью&Джерсі.
87
Янів Володимир (21.Х.1908, Львів – 19.ХІ.1991, Мюнхен, Німеччина) – відомий український
науковець і суспільно&політичний діяч. Закінчив Академічну гімназію (1927), навчався у
Львівському і Берлінському університетах. Належав до керівного ядра ОВКУГ та “Пласту”.
Член ОУН з 1929. Співредактор журналу “Юнак”, політичний референт КЕ ОУН. За свою полі&
тичну діяльність неоднаразово позбавлявся громадянських прав, відбував ув’язнення в Бри&
гідках, Березі Картузькій (був одним із перших в’язнів). На Львівському процесі (1936) за&
суджений на 5 років. Під час розколу ОУН підтримав позицію С. Бандери. Брав активну участь
у підготовці проголошення у Львові Акта 30&го червня 1941. Арештований німцями і ув’язне&
ний в концтаборі. Після 1945 проживав у Німеччині. Професор, історик, психолог, поет. Рек&
тор УВУ (1968–1986). Член&кореспондент Іспанської академії наук, член УВАН. За наукову і
громадську діяльність нагороджений папським орденом св. Григорія Великого. Автор збірки
поезій “Псальми Картузької Берези”.
88
Пашкевич Олександр – “Том”, “Гіз” (5.IV.1908, Тернопіль – між 24 і 28.VІ.1941, Львів) – член
ОУН. Пластун. У 1930 закінчив Львівську політехніку. У КЕ ОУН, очолюваній Бандерою, вико&
нував обов’язки референта розвідки у провінції. У зв’язку з убивством Пєрацького був заа&
рештований. Засуджений на Львівському процесі (1936) на 5 років. Після звільнення пішов в
опозицію до КП ОУН Лева Ребета. Заарештований НКВД, розтріляний у в’язниці “Бригідки”.
89
Бандера Андрій (11.ХІІ.1882, Стрий, Львівська обл. – 10.VІІ.1941, Київ) – громадсько&політичний
діяч, священик УГКЦ у с. Старий Угринів і Бережниці Калуського повіту (1913–19, 1920–33),
Волі Задеревацької (1933–37) та Тростянця (1937–41). Співпрацював із журналом “Молода

Україна”. У 1918 організатор встановлення української влади у Калуші, формував військові
загони з селян. Депутат Української національної ради ЗУНР у Станіславові. У 1919 був військо&
вим капелан 9 полку 3 Бережанської бригади ІІ корпусу УГА. Разом з військами відступив за
Збруч. У 1920 повернувся. Член УВО. У 1928 і 1930 був заарештований разом із сином Сте&
паном. 22.V.1941 за звинуваченням у переховуванні члена ОУН В. Стефанишина був заареш&
тований разом із доньками Володимирою і Оксаною, вивезений до Києва. На слідстві визнав
себе націоналістом, прихильником збройної боротьби проти радянської влади. 8.VІІ.1941 за&
суджений до страти. Розстріляний у Києві. 8.ІІ.1992 реабілітований прокуратурою України. Діти:
Марта&Марія (1907–1982), Степан (1909–1959), Олекса (1911–1942), Володимира (1913–2001),
Василь (1915–1942), Оксана (1917), Богдан (1919–???), Мирослава (померла немовлям).
90
Нидза Володимир (22.V.1914, с. Войткова Добромильського повіту – 11.VІІ.1938, Равіч,
Польща) – студент Львівської політехніки, член ОУН. За участь у нападах на консульство СССР
у Львові та на куратора Ґадомського відбував 14 років ув’язнення у м. Равіч. У тюрмі був за&
ступником провідника групи українських політв’язнів Володимира Макара. Трагічно загинув
під час голодування політичних в’язнів: був повішений тюремними наглядачами.
91
Сеньків Роман (15.IV.1909, Львів – ???) – член ОУН. Розвідував план приміщення радянського
консульства, відтворив портрет Майлова, якого пізніше вбив Лемик. На Львівському процесі
(1936) засуджений на 15 років, зізнався у вбивстві 1934 у Львові конфіндента поліції Я. Бачин&
ського. Сидів у тюрмі м Равічу, де виконав в тюрмі портрет Зенона Матли.
92
Крушельницький Антін (4.VІІІ.1978–23.Х.1937) – відомий громадсько&політичний діяч. Нале&
жав до провідних членів Української радикальної партії в Галичині. У 1929–1933 рр. редагу&
вав журнали радянофільського спрямування “Нові шляхи”, “Критика”. У травні 1934 отримав
запрошення від радянського уряду на постійне проживання у Харкові. Переїхавши туди, у
листопаді був арештований разом із синами Іваном та Тарасом за звинуваченням у зв’язках
з ОУН. Пізніше всіх трьох розстріляли. Інші члени родини загинули у концтаборах.
93
Атаманчук Василь (???.1901, ??? – ???) – бойовик УВО. Засуджений до страти за атентат на
польського шкільного куратора Собінського (1926). Пізніше смертний вирок замінено на
10 років в’язниці. Подальша доля невідома.
94
Вербицький Іван (??? – ???) – член УВО. Був засуджений до страти за атентат на Собінського
в 1926. Під час слідства (Процес 17&ти) поліція шантажувала його, арештувавши батька, бра&
та, сестру і наречену. Коли шантаж не допоміг, у І. Вербицького відібрали ліжко, сінник, по&
кривало (була зима, і келія не опалювалась); удень не давали їсти, уночі – спати. Згодом
смертну кару замінили на довічне ув’язнення, пізніше – на 15 років ув’язнення. Покарання
відбував у Равічу разом із В. Атаманчуком. Подальша доля невідома.
95
Онишкевич Юрій (???.1909, с. Угнів Рава&Руського повіту – ???) – член УВО та ОУН. Був не&
одноразово суджений, зокрема за атентати на “Тарґі Всходнє” у вересні 1929. Службовець
страхового товариства “Дністер”. Заарештований у 1939 або 1940 році НКВД. Подальша доля
невідома.
96
Старосольський Володимир (8.І.1878, Ярослав, Польща – 25.ІІ.1942, Маріїнськ, Казахстан) –
громадсько&політичний діяч, юрист і соціолог. Навчався у Львівському, Краківському та
Віденському університетах. У 1903 захистив докторську дисертацію з права. Член Закор&
донного комітету РУП. Один із засновників УСС. З 1914 – член ГУР та Бойової управи УСС, брав
участь в діяльності СВУ. У 1918 – член Військового комітету у Львові, що організував проголо&
шення ЗУНР. У 1918–1919 – в’язень польського табору у Домб’є біля Кракова. У 1919–1928
проживав в Австрії та Чехо&Словаччині. Викладав в Українському вільному університеті у Празі
та в УГА в Подебрадах. У 1928 повернувся у Львів, де зайнявся адвокатською практикою.
Виступав захисником членів УВО та ОУН на політичних процесах проти М. Січинського (1908),
С. Мельничука і П. Шеремети (1921), В. Мартинця, Д. Шумика (1936). Засуджений радянською
владою до 10 років ув’язнення. Покарання відбував у Казахстані, де й помер. Автор праці
“Теорія нації” (1922).
97
Ярош Іван (14.IV.1907, Львів – ???) – член ОУН. Секретар кооперативу “Зоря”. На Львівському
процесі (1936) був засуджений на 5 років ув’язнення. Подальша доля невідома.
98
Мащак Осип – “Мак” (22.XII.1908, с. Смольниця Добромильського повіту – ???) – провідний
член ОУН. Краєвий провідник після С. Бандери, арештований у 1934. На львівськім процесі
1936 засуджений на 15 років, в’язень тюрми в Сельцах (Польща). Автор відомої молитви се&
ред членів ОУН “Україно, свята мати героїв ...”. Звільнений з увязнення 9.ІХ.1939. У 1940 член
Краківського проводу ОУН. В 1942 перебував на сході України. Подальша доля невідома.
99
Мирон Дмитро – “Орлик”, “Роберт”, “Андрій”, “Піп” (5.ХІ.1911, с. Рай Бережанського р&ну Тер&
нопільської обл. – 25.VII.1942, Київ) – один із провідних ідеологів і публіцистів ОУН. До

172

173

81

П
Р
И
М
І
Т
К
И

П
Р
И
М
І
Т
К
И

1928 року навчався в бережанській гімназії, у 1930 закінчив Малу духовну семінарію у Львові
та вступив до Львівського університету на юридичний факультет. У 1932–33 рр. – провідник
Юнацтва при КЕ ОУН, друкувався в підпільних виданнях. У жовтні 1933 заарештований за
належність до ОУН та розповсюдження нелегальної літератури; засуджений на 7 років. Відбу&
вав покарання в тюрмах Равіча, Вронок. Звільнений за амністією. Від лютого 1939 – політич&
ний референт КЕ ОУН. Учасник ІІ Великого збору Українських Націоналістів у Римі (27.VII.1939).
Автор праці “Ідея і чин” (1940) та 44 правил життя українського націоналіста. Член Револю&
ційного Проводу ОУН на чолі зі С. Бандерою. Один із організаторів та учасників ІІ Великого
збору ОУН у Кракові (1–4. ІV.1941). Крайовий провідник північно&східних українських земель
(1941–1942). Загинув у Києві під час перестрілки з гестапо.
100
Березинський Мирослав&Юрій (???.1912, с. Оглядів Радехівського повіту – 30.ХІ.1932) – бо&
йовик ОУН, брат дружини Р. Шухевича. Виконавець замаху на комісара Чеховського
(22.ІІІ.1932). Разом із С. Долинським керував боївкою (В. Білас, Д. Данилишин, М. Жураків&
ський, Г. Купецький, С. Куспісь, П. Максимців, С. Мащак, В. Старик, Г. Файда, С. Цап, М. Ясін&
ський) під час нападу на пошту в Городку. Поранений, застрелився біля пошти. Похований у
Городку.
101
Старик Володимир (23.ІІІ.1910, ??? – 30.ХІ.1932, Городок, Львівська обл.) – пластун, бойо&
вик ОУН. 30.ХІ.1932 під час нападу на пошту в Городку був смертельно поранений. Добігши
до будинку адвоката С. Біляка, упав. В. Старика занесли до помешкання, де він, не приходя&
чи до тями, помер. Разом із Березинським був похований у Городку між січовими стрільцями
і вояками УГА. У ніч на 25.VІІ.1933 поляки сплюндрували могили В. Старика та Ю. Березин&
ського: труни і вінки порозкидали, а тіла викрали. Пізніше тіла знайшли у старому гробівці.
102
Голуфко Тадеуш (???.1877, Ташкент, Узбекістан – 28.VIII.1931, Трускавець, Львівська обл.)
польський громадсько&політичний діяч. Депутат Сейму від “Безпартійного блоку співпраці з
урядом”, який підтримував санаційний режим маршала Ю. Пілсудського. Керівник Східнього
відділу МЗС Польщі. Прихильник окупації Східної України більшовицькою Росією, бо це най&
кращим розв’язанням української проблематики. Виступав за налагодження співпраці з укра&
їнськими партіями та “санаційним урядом”. Вважався одним із авторів та прихильників про&
ведення “пацифікації”. Вбитий дрогобицькою бойовою п’ятіркою ОУН, яку очолював Михайло
Гнатів – “Чорний”.
103
Жураківський Мар’ян (???.1907 – ???) – бойовик ОУН, родом з Станіславщини. Учасник на&
паду на пошту в Городку 30.ХІ.1932. Засуджений “Наглим судом” у Львові 22 грудня 1932 р.
на смертну кару, яку замінили на 15 років. Подальша доля невідома.
104
Мащак Степан (??? – ???) – бойовик ОУН, учасник нападу на пошту в Городку 30.ХІ.1932.
Подальша доля невідома.
105
Ясінський Микола – “Льолько” (??? – ???.1944, ???) – бойовик УВО та ОУН, родом з Стани&
славівщини. Член “Летючої бригади” Ю. Головінського, бойовий референт КЕ ОУН. У 1932
брав участь у нападі на пошту в Городку. Подальша доля невідома.
106
Кордюк Богдан – “Дік”, “Новий”, “Юх” (17.І.1908, Львів – 26.ІІ.1988, Мюнхен, Німеччина) –
публіцист, геолог, професор УВУ і Українського технічно&господарського інституту (Мюнхен);
в’язень польських і німецьких тюрем і таборів. Від середини 1932 – провідник КЕ ОУН. У 1933
постановою суду ОУН був звільнений з посади у зв’язку з провалом ексу в Городку. Переве&
дений до Берліна на навчання. Після війни на еміграції. Незважаючи на недугу, бере активну
участь у громадсько&політичному житті: є членом ЗП УГВР, очолює ОУН&з, працює головним
редактором “Українського самостійника”, входить до редколегії “Сучасності”.
107
Врецьона Євген – “Волянський”, “Турчин”, “Беран” (1.Х.1905, с. Винники Львівського повіту –
4.ІІ.1975, Базель, Швейцарія) – член УВО і провідний діяч ОУН. Журналіст, вивчав хімію у Вищій
технічній школі у Празі. У 1930 очолив військововишкільну референтуру КЕ ОУН. У другій по&
ловині 1930&х рр. влаштував у Львові нелегальну лабораторію з виготовлення вибухівки для
ОУН. У 1938–39 рр. нелегально перебував на Закарпатті, входив до штабу Карпатської Січі.
Потрапив у полон до угорців, зазнав катувань. У 1941 очолював тимчасову команду поліції
Львова. Член Проводу ОУН. Виконував важливі доручення за кордоном. У липні 1944 висту&
пив одним із засновників УГВР. У жовтні 1944 з метою встановлення зв’язків із західними
посольствами перебрався нелегально до Швейцарії, де був затриманий поліцією до кінця
війни. Після 1945 проживав у Мюнхені. Друкувався в “Сучасній Україні”. Активний діяч ЗП УГВР.
108
Мабуть це Гнатевич Богдан (4.ІІІ.1894 м. Кольбушова, Польща – ???) – член військовго комі&
тету по підготовці Листопадового чину в 1918. Перший начальник штабу Начальної команди
УВО у Львові в 1921. Крайовий командант УВО 1926–27, 1931. На Львівськім процесі ОУН
1936 засуджений на 4 роки. Після приходу радянської влади перейхав на Захід. Подальша
одля невідома.

174

СВІДКИ
Зайоц Йозеф, Варшава, вул. Джерельна 3, м. 2. (І 17, 74, 76)
Вітульский Станіслав, Варшава, вул. Новий світ 67. (І 24, 223, ХІ 2149)
Давда Адам, Варшава, вул. Микотівська 49, м. 30. (І 9, 77, 102, 130, ХІ 2148)
Дадас Ян, Варшава, вул. Пєрацького 3. (І 13, 87, 209)
Вивроцкий Франціжек, Варшава, вул. Пєрацького 10. (І 14, 211)
Багінский Станіслав, Варшава, постерунковий Х Команди ПП. (І 6, 106, ХІ 2148, ХVII 3229)
Обремский Владислав, Варшава, старший постерунковий Х Команди ПП. (І 46,

1)
2)
3)
4)
5)
6)
7)

135, ІІ 227, ХІ 2150, ХVII 3230)

8)
9)
10)
11)
12)
13)
14)
15)
16)
17)
18)
19)
20)
21)
22)
23)
24)
25)

Кусьмєрский Станіслав, Варшава, вул. Королівська 1, м. 31. (І 7, 214, ХІ 2149)
Кухарский Вінценти, Варшава, вул. Окульнік 5, м. 29. (І 11, 213, ХІ 2147, ХVII 3230)
Кухарский Казімєж, Варшава, вул. Окульнік 5, м. 29. (І 10)
Філіпюк Болеслав, Варшава, постерунковий пішого резерву. (ІІ 264, ХVII 3229)
Бандурска Софія, Варшава, вул. Окульнік 5а. (ІІ 228, ХІ 2151)
Бартель Кароль, розвідка, Слідчий Відділ. (І 48, 167)
Норкевич Теодор, постерунковий пішого резерву. (І 166)
Кузмінскі Казимир, Варшава, постерунковий Х Команди ПП. (І 89)
Підполк., д"р Соколовскі Тадеуш, Варшава, вул. Топольова 17. (І 39)
Вєвюра Владислав, Цитадель, будинок 47. (VI 1044)
П’яткевіч Жозеф, інспектор ПП, Головна Команда. (І 78)
Сендур Антоні, Краків, вул. Топольова 33, м. 8. (V 945, VI 1123)
Копальскі Жозеф, Краків, старший дільничий, Слідчий Відділ. (V 940)
Мацьол Кароль, Краків, керівник Слідчої Служби, Слідчий Відділ. (ХIV 2688)
Козьол Ігнаци, Краків, керівник V Команди ПП. (V 860)
Манєк Андрій, Краків, старший постерунковий ІІ Команди ПП. (V 951)
Мудляж Владислав, Краків, Краків, постерунковий, вул. Твардовського 45. (VI 1079)
Чижевіч Адам, Краків, старший постерунковий, Слідчий Відділ. (V 949, VIIІ 1334,

ХIV 2678, 2687)

26) Капуста Францішек, Краків, старший постерунковий, Слідчий Відділ. (VIII 1332,
XIV 2699)

27) Шкарадек Максимільян, Краків, старший постерунковий, Слідчий Відділ. (VIII 1343,
1348, XIV 2690, 2757)

28) Сордиль Францішек, Краків, старший постерунковий, Слідчий Відділ. (VIII 1343,
1348, XIV 2705)

29)
30)
31)
32)
33)
34)
35)
36)
37)
38)

Маршалік Кароль, Краків, Ринок Дембіцкі 3. (VIIІ 1343, 1347, ХIV 2705)
Білєвіч Казімєж, Краків, Команда ПП, Слідчий Відділ. (V 930, XIV 2673)
Назар Богдан, Львів, вул. Св. Софії 25. (VI 1063)
Савчинський Євстахій, Стрий, вул. Крашавськего 4. (VI 1112)
Гольштаттер Йозеф, Краків, вул. Повісля 2, м. 5. (V 862, 936)
Гузік Йозеф, Краків, вул. Грамалика 2, м. 1. (V 865)
Горшковскі Йозеф, Краків, Ринок Дембніцкі 3. (V 894, 936)
Ройовскі Стефан, Краків, вул. Крашевськего 28, м. 5. (V 868)
Слюсарчик Генрик, Краків, вул. Баторія 21. (V 869)
Шпатц Алєксандр, Краків, вул. Довга 23. (V 870)

175

П
Р
И
М
І
Т
К
И

С
В
І
Д
К
И

39)
40)
41)
42)
43)
44)
45)
46)
47)
48)
49)
50)
51)
52)
53)
54)
55)
56)
57)
58)
59)
60)
61)
62)
63)
64)
65)
66)
67)
68)
69)
70)
71)
72)
73)
74)
75)
76)
77)
78)
79)
80)
81)
82)
83)
84)
85)
86)
87)
88)

Шпатц Зигмунд, Краків, вул. Медова 11. (V 902, 935)
Овсянка Петро, Краків, вул. Варшавська 7, м. 7. (V 903)
Гольдштейн Роман, Краків, вул. Сирокомля 16, м. 8. (V 889)
Каспшик Михайло, Краків, вул. Реміснича 5, м. 6. (V 920, 936)
Мусінскі Францішек, Краків, вул. Славковська 6, м. 19. (V 874, 936)
Сировєцкі Антон, Краків, вул. Радзвіловська 27, м. 16. (V 886)
Ромпала Марян, Краків, вул. Вєлічка 50, м. 1. (V 887)
Яньо Антоні, Прокоцім, вул. Краківська 48. (V 888)
Фельдман Роза, Краків, вул. Барска 17, м. 3. (V 890)
Гіршберг Соломон"Йозеф, Краків, вул. Муравськего 4, м. 4. (V 891)
Брейт Юліан, Краків, вул. Любіч 24, м. 8. (V 896)
Чекайова Броніслава, Краків, вул. Майданскего 18. (V 897)
Вітковскі Роман"Марян, Краків, вул. Студентська 2, м. 5. (V 925)
Крупфелова Яніна, Краків, вул. Пуласкєго 15а. (V 915)
Северин Анна, Краків, Ринок Дембіцкі 13, м. 2. (V 909)
Фігнер Гела, Краків, вул. Конфедерацка 27, м. 17. (V 913)
Тишковска Ірена, Краків, вул. Рожана 25. (V 926)
Лорек Якоб, Краків, вул. Рожана 25. (V 954)
Брахель Алоїзи, Краків, вул. Рожана 25. (V 956)
Влодек Ян, Краків, вул. Сенатська 3. (V 992б)
Бехр Марія, Варшава, вул. Житня 40. (VII 1154, 1164, 1172, 1265, X 1807)
Мегль Фенікс, Краків, вул. Ягейлонська 9, м. 10. (VII 1157, 1165, 1264, X 1809)
Зайонц Йозеф, Лодзь, вул. Городна 26. (VII 1160, 1176, X 1808)
Жолодек Блажей, Варшава, вул. Баліцка 9, м. 25. (VII 1185, 1264, XVII 3191)
Бубен Дмитро, Варшава, аспірант ПП, Слідчий Відділ. (VII 1156)
Будни Йозеф, Львів, керівник ПП, Слідчий Відділ. (X 1921, 1925)
Штарк Геліодор, консул, Міністерство Закордонних Справ. (VIII 1350, 1352)
Каліновска Яніна, Варшава, вул. Собєского 85. (VIII 1422, 1426, 1428, X 2016)
Кашерова Емілія, Варшава, вул. Кошикова 19, м. 7. (VIII 1442, 1449)
Гліцейштейнова Роза, Варшава, вул. Кошикова 19, м. 7. (VIII 1445, 1449, 1609, XI 2018)
Кушевска Юзефа, Варшава, вул. Кошикова 19, м. 7. (VIII 1452)
Шиманська Ванда, Варшава, вул. Слушевська 3, м. 5. (VIII 1489, XI 2019)
Ярмолківна Люба, Варшава, вул. Слушевська 3, м. 5. (VIII 1484, 1487, XI 2014)
Вощатинський Обух Ян, Варшава, вул. Жоравя 43, м. 8. (VIII 1498, X 1867, 1870)
Кошик Александр, Варшава, вул. 3"го Травня 9, м. 8. (VIII 1656–8)
Ставіцкі Єжи, Варшава, вул. 6"го Серпня 43/45. (XI 2119)
Бєнковскі Александр, Рембрертов, вул. Александровська 28. (XI 2106, 2113)
Тржінські Станіслав, Варшава, постерунковий І Команди ПП. (XI 2115, 2117)
Вронцберг Хая Сура, Варшава, вул. Злота 59, м. 28. (X 1853, 1855)
Вронцберг Генрик, Варшава, вул. Злота 59, м. 59. (X 1856–7, 1869)
Кузьмінська Маріяна, Варшава, вул. Грибовска 6, м. 5. (X 1862, 1863)
Куцковна Юзефа, Варшава, вул. Ломшиська 16, м. 35. (X 1864, 1865)
Захарскі Алоїзи, Варшава, вул. Раковска 37. (X 1920)
Єдліньскі Албін, Косів, керівник ПП, Команда Повітова. (XI 2061)
Чайковська Гелена, Перемишль, вул. Владича 16. (XI 2065, 2073)
Мацієвська Катерина, Люблін, вул. Весола 10, м. 1. (X 1824)
Дугейло Йозеф, Львів, підкомісар ПП, Слідчий Відділ. (V 855, XII 2204, XVI 3071)
Цесельчук Єжи, Варшава, аспірант ПП, Слідчий Відділ. (XII 2190, XV 2792, 2844, 2845)
Жигала Войцех, Львів старший постерунковий резерву ПП. (XII 2249)
Фіц Антоні, Львів, керівник ПП, Слідчий Відділ. (XII 2251, XVII 3174)

176

89) Борскі Францішек, Краків вул. Судова 4. (XIV 2603, 2604)
90) Хомранскі Маріян, Катовіце, підкомісар ПП, Слідчий Відділ. (XIV 2605)
91) Грабовскі Станіслав, Цєшин, керівник ПП, Команда Повітова. (XIV 2646–8)
92) Суга Ян, Бельско, старший розвідки ПП, Команда Повітова. (XIV 2649, 2652)
93) Кондерла Ян, Цєшин, керівник ПП, Команда Повітова.(XIV 2653, 2656)
94) Сікора Кароль, Цєшин, старший розвідки ПП, Команда Повітова. (XIV 2657, 2660)
95) Пєч Андрій, Бєльско, вул. Коперніка 7. (XIV 2662, 2664)
96) Бялєк Йозеф, Бєльско, вул. Пєрацкого 62 (XIV 2665, 2667–8)
97) Воїцік Антоні, кам’яниця № 216 біля Бєльска, вул. Бєльска. (XIV 2669, 2671, 2672)
98) Томала Францішек, Львів, постерунковий VI Команди ПП. (XV 2796)
99) Тземзальскі Казімєж, Львів, старший постерунковий, Слідчий Відділ. (XV 2797)
100)Панек Ян, Львів, старший постерунковий, Слідчий Відділ. (XV 2797)
101)Бабяж Францішек, Львів, старший постерунковий, Слідчий Відділ. (IX 1734, XV 2802)
102)Івасик Володимир, Львів, в’язниця. (XV 2799)
103)Спольський Ярослав, Львів, в’язниця. (XV 2849, 2852, 2855)
104)Ляниця Емілія, Львів, в’язниця. (XV 2868)
105)Хомяк Ірена, Львів, в’язниця. (XV 2877)
106)Щінагель Леонія, Краків, вул. Собєського 13б. (VI 1088)
107)Хомяк Володимир, Львів, керівник ПП, Слідчий Відділ. (XV 2863)
108)Щесний Тадеуж, Львів, старший постерунковий, Слідчий Відділ. (XV 2864)
109)Макарушка Ярослав, Львів, в’язниця. (XV 2915)
110)Пашкевич Александр, Львів, в’язниця. (XV 2898)
111)Бегей Яніна, Львів, в’язниця. (XVI 3009)
112)Цьонка Єжи, Львів, вул. Декарта 4. (XVI 3012)
113)Свінціцька Віра, Львів, в’язниця. (XVII 3131)
114)Коцінська Броніслава, Львів, в’язниця. (XVII 3141)
115)Горницький Андріан, Львів, в’язниця. (XVII 3165)
116)Онищук Євген, Гданськ, Ланфурж Рінгштрассе 10. (XVII 3177–84)
117)Бєланув Томаж, Коломия, підкомісар ПП. (XVII 3186)
118)Чучман Марія, Львів, вул. Кохановського 3. (XVII 3193)
119)Чучман Євген, Львів, вул. Цлова 6. (XVII 3195, 3199)
120)Чучман Анна, Львів, вул. Цлова 6. (XVII 3200, 3203)
121)Адлер Макс, Львів, вул. Театинська 33. (III 639, XVII 3207)
122)Гірни Ян, Львів, керівник Слідчої Служби, Слідчий Відділ. (XVII 3218)
123)Книш Олекса, Острів, Львівський повіт. (XVII 3226)
124)Жураківський Маріян, Львів, в’язниця. (XVIII 3311, 3314, 3318)
125)Мащак Стефан, село Баківці, Бібрський повіт. (XVIII 3315, 3321)
126)Стойко Ярослав, Равіч, в’язниця. (XVIII 3357)
127)Маєвський Володимир, Равіч, в’язниця. (XVIII 3356)
128)Томков Ян, Львів, старший постерунковий, Слідчий Відділ. (IX 1735, 1765)
129)Пфортнер Клара, Львів, вул. Яблонських 12. (IX 1738, 1765)
130)Крива Марія, Львів, вул. Яблонських 12. (IX 1743, 1754)
131)Маєр Картін, Нові Стрілиська, Бібрський повіт. (IX 1762)
132)Бєнковські Йозеф, Бібрка, керівник слідчої служби ПП. (IX 1780)
133)Сеньків Роман, Львів, в’язниця. (XIII 2471, 2523)
134)Коссобузький Владислав, підкомісар воєводського староства, Львів, в’язниця.
(XIII 2599)

135)Мащак Осип, Львів, в’язниця. (XII 2381б, XIII 2584)
136)Шухевич Роман, Львів, в’язниця. (XII 2381ц, XIII 2582)
137)Шухевич Степан, Львів, вул. Сикстутська 58а. (XII 2366, XVI 3086)

177

С
В
І
Д
К
И

С
В
І
Д
К
И

138)Старосольський Володимир, Львів, вул. Кражевського 19. (XII 2359)
139)Дунас Йозеф, старший постуренковий слідчої служби, Слідчий Відділ. (XVI 3072–3)
140)Полінскі Францішек, Львів, керівник слідчої служби, Слідчий Відділ. (XVI 3087)
141)Майор Кжимовскі Єжи, Варшава, вул. Маршинська 39. (XXIV 4373)
142)Банко Тадеуж, Комісар ПП, Слідчий Відділ. (VII 1255, XXIV 4418)
143)Жиборські Вацлав, Варшава, начальник відділу Міністерства Внутрішніх
Справ. (XX 3579)
144)Сухенек"Сухенскі Генрик"Ян, начальник відділу Міністерства Внутрішніх
Справ. (XX 3419)

СПИСОК ОСІБ, ЯКИХ СЛІД ВИКЛИКАТИ
НА СУДОВІ ЗАСІДАННЯ
ОБВИНУВАЧУВАНІ
(у в’язницях Варшави)

ЕКСПЕРТИ
1)
2)

проф. Гживо"Домбровскі – Варшава, Судовий Медичний Заклад, вул. Очкі 1.
капт. Дугонь Степан – Краків, V Шефовство Узброєння (вул. Раковського 22,
м. 7).
3) Пор. Вайс Ян – Варшава, Школа Зброярів, Цитадель, будинок № 26.
4) Ігнатовскі Францішек – Варшава, вул. Коперніка 33.
5) Ярославскі Леон – Варшава, Міністерство Внутрішніх Справ.

178

XX 2208, 2213, 2217, 2221, 2225, 2225а,
2230, 2231, 2237, 2238, 2244, 2247

1) Бандера Степан

VIII 1340, ІX 1544, 1545, 1599, 1600, 1603,
1672, Х 1975

2) Лебедь Микола

ХІ 2006, 2020, 2033, 2075, 2078

3) Гнатківська Дарія

IV 717, V 959, 968, 978"9, VI 1030, 1129,

4) Карпинець Ярослав

IV 719, V 962, 970, VI 1037, IX 1670

5) Климишин Микола

ХІІ 2268, 2270, 2272, 2273, 2278, 2285, 2286,
2288, 2290, 2292, 2294, 2296, 2298, 2299, 2300,
2302, 2305, 2307, 2308, 2309, 2320, 2323, 2326,
2330, 2334, 2338, 2340, 2340а, 2345, 2349, 2352,
2356, 2363, 2373, 2374, 2381г

6) Підгайний Богдан

XVI 2971, 2974, 2978, 2982, 2985, 2985а, 2989,
2991, 2994, 2996, 2998, 2999, 3000, 3032, 3036,
3038, 3041, 3089д, 3089е

7) Малюца Іван

Х 1827, XVI 3017, 3019, 3089

8) Чорній Яків

ХІІІ 2410, 2413, 2527, 2538, 2539, 2542, 2543,
2545, 2546, 2547, 2549, 2551, 2556, 2560, 2570,
2575, 2542, 2579, 2602д

9) Качмарський Євген

ХІІ 2382, 2388, 2390, 2401, 2403, 2409, 2414, 2415,
2416, 2417, 2418, 2421, 2425, 2430, 2434, 2437, 2442,
2446, 2453, 2457, 2458, 2462, 2463, 2486, 2586, 2602ц

10) Мигаль Роман

XVII 3090, 3102, 3104, 3109, 3110, 3111, 3113,
3114, 3115, 3119, 3120, 3121, 3124, 3120, 3127, 3235д

11) Зарицька Катерина

XVII 3144, 3152, 3153, 3154, 3156, 3157

12) Рак Ярослав

179

С
В
І
Д
К
И

ІНШІ ДОКАЗИ
1) Зброя, амуніція, матеріали і прилади лаболаторні та пірітехнічні,
кореспонденція, видання і інші описані в протоколах:
Том
І
ІІІ
IV
V
VI
VII
VIII
IX
X
XI
XII
XIII
XIV
XV
XVI
XVII
XVIII
XX
XXII
XXIII
XXIV

Карта
43, 55, 56, 57, 59, 61, 62, 68, 71, 73, 75, 80а, 82, 84
654, 657, 658, 659
679, 691, 704, 706, 731, 748, 795, 849
904, 966
1053, 1061, 1068, 1071, 1084, 1122, 1152–3
1161
1375, 1385, 1387, 1388, 1419, 1431, 1433, 1454, 1458, 1461
1686, 1690, 1698, 1749, 1788, 1802, 1804a
1847, 1851, 1858, 1868, 1871, 1891, 1888, 1893, 1899, 1901, 1910, 1911, 1912,
1913, 1918, 1926
2038, 2040
2190, 2250, 2265
2387, 2482, 2489, 2520, 2526, 2536
2613, 2735, 2769д
2785, 2789, 2791, 2805, 2838, 2846, 2944, 2955
3025, 3051
3097, 3162, 3198, 3204, 3212, 3222
3270, 3281, 3334, 3363, 3368, 3381, 3393, 3404, 3406
3610, 3631
4116, 4121
4187
4375, 4400, 4475

2) До відчитання на судовому засіданні:
а) Різні протоколи оглядин, тлумаченя та експертизи:
І
ІІ
IV
VI
VII
VIII
XI
X
XI
XII
XIII
XIV

180

1, 30, 41, 54
665, 672
694, 711, 822, 827
1138, 1147, 1153–4
1163
1377, 1381
1701, 1750, 1802, 1803
1908
2154, 2156a
2171/1, 2171/12
2602б
2758, 2764, 2767

181

XVI

І
XVII
Н
Ш
І
Д
О
К
А
З
И

3026
3228

ПЕРЕЛІК СКОРОЧЕНЬ

б) Різні документи:

І
ІІ
ІІІ
IV
V
VI
VII
VIII

36, 49, 52, 58, 60, 63, 65, 67, 60–70, 72, 83, 90–96, 127
389
459, 464, 465, 474–6, 500, 534, 675, 677
681, 723, 725
850, 852, 923, 971
1067, 1130–34, 1150, 1153, 1153/1
1168, 1171, 1174, 1182, 1184, 1189, 1210, 1231, 1242, 1194, 1254, 1275
1295, 1297, 1299, 1302, 1304, 1305, 1306, 1317–19, 1320, 1368–75, 1308–1316,
1355, 1329–1331, 1420, 1434–41, 1460, 1463, 1469, 1470, 1472, 1475, 1482–3,
1505–1510, 1514, 1515, 1518–23, 1527–9, 1510/14
IX
1605, 1608, 1688, 1689, 1697, 1710–11, 1719, 1776, 1784–1787, 1799
X
1805, 1813, 1832, 1833, 1835, 1836, 1838, 1839–1840, 1841, 1843, 1844, 1852,
1879a, 1882, 1885, 1890, 1892, 1894, 1897, 1914, 1917, 1930, 1931, 1932,
1933–1956, 1957–1999
XI
2000, 2034, 2060, 2124, 2125, 2135, 2136–2146
XII
2171/3, 2171/4, 2171/5, 2171/8, 2171/9, 2195, 2196, 2198, 2199, 2211, 2257,
2258, 2211, 2260, 2263, 2358, 2361, 2364, 2377, 2380, 2381, 2381г
ХІІІ 2386, 2476, 2477, 2478, 2483, 2484, 2488, 2492, 2497, 2506, 2511, 2515, 2600,
2601, 2602
XIV 2706–8, 2711, 2712, 2717, 2718, 2769a, 2769б, 2769в
XV
2770, 2782, 2783, 2786, 2804, 2834, 2941–2, 2943, 2948–51, 2952
XVI 2980, 3013, 3014, 3020, 3023, 3030, 3031, 3043, 3050, 3064–65, 3075–6, 3079
XVII 3095, 3130, 3140, 3143, 3149, 3150, 3161, 3175, 3176, 3185, 3189, 3190, 3208–9,
3216
XVIII 3245–6, 3249, 3250, 3251, 3252, 3255, 3257, 3259–66, 3317, 3327, 3365, 3370,
3378–9, 3384, 3386, 3389, 3390, 3391, 3396, 3401, 3408, 3409, 3417
XIX 3423
XX
3609a, 3629, 3630
XXIII 4152–4184
XXIV 4371, 4410–17, 4419, 4421–22, 4423, 4424–25, 4426, 4427–28, 4439

Крім цього до вказаного акта додаються для відчитання:
1)
2)
3)
4)

Лист Слідчого уряду у Львові від 19 вересня 1935 р.
Лист начальника львівської в’язниці від 23 вересня 1935 р.
Лист Слідчого відділу з Познані від 26 вересня 1935 р.
Лист Слідчого відділу з Варшави від 19 вересня 1935 р.

Варшава, 2 листопада 1935 р.
Віце прокурор Окружного суду
Владислав Желенський

182

А. П. – Америка Північна
адв. – адвокат
ал. – алея
арт. – артикул
В. М. – Вільне Місто
ген. – генерал
гр. – грам
гр. – кат. – греко"католик
ГУДМ – Група Української Державницької Молоді
ГУНМ – Група Української Національкої Молоді
дол. – долар
др. – доктор
ДУН – Дружини Українських Націоналістів
заг. – заголовок
зл. – злотий
ЗУЗ – Західно Українські Землі
ЗУНР – Західно Українська Народна Республіка
ЗЧ ОУН – Закордоні Частини Організації Українських Націоналістів
інж. – інженер
К.К. – Кримінальний кодекс
К.П.К. – Кримінально " процесуальний кодекс
кал. – калібер
КГБ – Комітєт Государствєної Безопасності
КЕ – Крайова Екзикутива
КП – Крайовий Провідник
кпр. – капрал
Л. Н. – Ліга Народів (Нації)
ЛУН – Ліга Українських Націоналістів
м. – мешкання
м. ін. – між іншим
мін. – міністер
мм. – міліметр
напр. – наприклад
Нач. – Начальна
НВЗ – Надзвичайний Великий Збір
НКВД – Народний Комісаріат Внутрєніх Дєл
НТШ – Наукове Товариство ім. Шевченка
ОВКУГ – Організація Вищих Кляс Українських Гімназії
ОДВУ – Організація Державного Визволення України
ОЕ – Окружна екзикутива
ООЧСУ – Організація Оборони Чотирьох Свобод України
оск. – оскаржений
ОСУЗ – Осередньо Східні Українські Землі
ОУН"з – Організація Українських Націоналістів закордоном
ОУН"м – Організація Українських Націоналістів мельниківців

183

П
Е
Р
Е
Л
І
К
С
К
О
Р
О
Ч
Е
Н
Ь

п. заг. – під заголовком
ПЕ – Повітова екзикутива
ПЗУЗ – Північно Західні Українські Землі
п.о. – пелньонцей обовйонзкі (виконувач обов’язків)
пов. – повіт
полк. – полковник
пор. – поручник
пост. – постерунковий
ПП – поліція паньствова (державна поліція)
прем. – прем’єр
прим. – примірників
проф. – професор
пс. – псевдо
ПУН – Провід Українських Націоналістів
сл. сл. – слідча служба
СОУН – Союз Організації Українських Націоналістів
ст. пост. – старший постуренковий
СУЗ – Східно Українські Землі
СУНМ – Союз Української Націоналістичної Молоді
т. д. – так далі
т. зв – так званий
т. зн. – це значить
тов. – товариство
У. Я. – Університет Ягейлонський
УВО – Українська Військова Організація
УГА – Українська Галицька Армія
УГВР – Українська Головна Визвольна Рада
УДП – Українське Державне Правління
УНДО – Українське Національно"Демократичне Об’єднання
УНО – Українське Національне Об’єднання
УНР – Українська Народна Республіка
ур. – уроджений(на)
УЦК – Український Центральний Комітет
УЧХ – Український Червоний Хрест
фал. – фальшивий
фірм. – фірма(и)
ц. р. – цього року
ц. з. – це значить
ЦЕСУС – Центральний Союз Українського Студенства
ч. – число

ПОЯСНЕННЯ СЛІВ
Абсольвент – випускник
Амбулянс – карета
Анальфабет – неграмотний
Апель – заклик, подання
Аплікант – заявник
Аспірація – змагання до чогось, втяг"
нення
Атракцийний – привабливий
Атут – козир
Бадати – досліджувати, вивчати
Бібула – тонкий папір; нелегальна
література
Боксер – кастет
Варштат – майстерня
Виказка – посвідчення
Виказуватися – виявлятися
Викид – тут: докір
Виміняти – тут: називати, згадувати
Виповідати – відмовлятися, скасо"
вувати
Випожичати – винаймати
Вицофатися – відійти
Відвід – відмова
Відгрожуватися – погрожувати
Віце презес – віце президент
Всипа – зрада
Вспівлокатор – співмешканець
Второпний – всевміючий
Вуйко – дядько (брат матері)
Галя – зала
Герархічний – має бути ієрархічний
Глорифікація – вихваляння, звели"
чення
Ґміна – сільська рада
Ґрипс – підпільна записка
Дворець – вокзал
Децизія – рішення
Диспонувати – розпоряджатися

184

Доривочний – частковий
Доходження – розслідування
Дроґерія – аптека
Евентуальний – імовірний, можливий
Евіденція – облік, реєстрація
Експлозія – вибух
Емерит – пенсіонер
Забіг – намагання
Завісити – тимчасово відсторонити
Заки – доки
Заосмотрити – забезпечити
Засяг – обсяг, межі
Зброймістер – знавець зброї
Здепонувати – заощадити, зберегти
Здецидувати – вирішити
З рамена – від імені
Зірвати (зв’язок) – розірвати (стосун"
ки, зв’язки)
Зміряти – прагнути, бути спрямованим
Інвігіляція – слідкування
Інкасант – інкасатор
Інтервинювати – втрутитися
Кавція – застава
Квестіонар – запитальник, перелік
питань
Колія – залізниця
Кольпортувати – розповсюджувати
Конклюзія – висновок
Консеквенція – наслідок
Конфідент – таємний агент поліції
Конфронтація – в тексті очна ставка
Концип’єнт нотаріальний – помічник
нотаріуса
Курація – опікування
Лічниця – лікарня
Локаль – приміщення
Люфа – дуло
Ляпідарний – лаконічний, стислий

185

П
Е
Р
Е
Л
В
К
С
К
О
Р
О
Ч
Е
Н
Ь

П
О
Я
С
Н
Е
Н
Н
Я

Маґазинок – магазин до пістолета
Мапа – карта (географічна)
Мельдунок – звіт
Мельдуватися – з’являтися; пропису"
ватися
Менажка – казанок
Мосяжний – латунний; мідний

Надмінений – поданий
Наглий – раптовий, несподіваний;
швидкий, терміновий
С
Л Неґувати – заперечувати
І Нездевальвований – не знецінений
В Нездецидований – нерішучий, не вирі"
шений
Нотований – записаний
Нутро – середина

Рабунок – пограбування
Рамено – рука
Редикувати – скорочувати
Резигнувати – відмовлятися, зрікатися
Ресорт – відомство
Рурка – трубка
Сальон – зал
Середник – засоби
Сестрінок – небіж
Сипати – виказувати товаришів
Скаля – масштаб; на велику скалю –
у великому масштабі
Стрий – дядько (брат батька)
Субвенція – дотація
Сугестія – пропозиція, наведення
на думку
Таний – дешевий
Толерувати – терпіти
Трангуляційний – витягнутий
Трвалий – постійний

Обоятний – байдужий, нейтральний
Обсервація – нагляд
Опінія – думка
Опускати – покидати, залишати
Осібний – окремий
Особовий – особистий; пасажирський
Осяг – досягнення
Плин – рідина, розчин
Плитко – мілко
Попирати – підтримувати
Поручати – доручати
Претекст – привід
Прецензійний – точний
Прецінь – все таки, чейже
Принайменше – принаймні
Припадок – випадок
Провізоричний – тимчасовий, попе"
редній
Прокламація – заклик
Пуделко – коробка
Пушка – банка (не скляна)
Пшеленч – перевал

Узгляднення – з огляду
Улатвити – полегшити
Урльор – відпустка
Устійнити – встановити
Ферії – канікули
Цера – шкіра
Ціха – риса
Хвилевий – митєвий
Шильд – вивіска
Шкіц – план
Шрубок – шуруб

ПЕРЕЛІК ІЛЮСТРАЦІЙ
Адвокати членів ОУН
Ганкевич Лев, Горбовий Володимир,
Старосольський Володимир, Шухевич Степан ....................................................... 11
Листівки ОУН з нагоди Варшавського процесу
Ярослав Стецько, Лебідь Микола, Климишин Микола, Гнатківська Дарія ......... 14
Обвинувачені у Варшавськім процесі, Бандера Степан ......................................... 15
Сторінка оригіналу «Акта обвинувачення» ............................................................. 18
Підсудні
Климишин Микола, Бандера Степан, Рак Ярослав, Гнатківська Дарія,
Карпинець Ярослав .................................................................................................... 20
Лебедь Микола, Зарицька Катерина, Чорній Яків, Качмарський Євген .............. 21
Пєрацький Броніслав ................................................................................................. 25
Микола Лебедь з невідомим у Празі (?),
Микола Лебедь з невідомим у Празі (?), Поліційне фото Миколи Лебедя ........... 37
Провід українських націоналістів
Коновалець Євген, Кушнір Макар, Сеник Омелян ................................................ 77
Ляхович Євген, Онацький Євген, Барановський Ярослав, Сушко Роман ........... 78
Вассиян Юліан, Мартинець Володимир, Капустянський Микола ....................... 79
Члени КЕ ОУН 1930