Не для продажу [Мірек Боднар] (pdf) читать постранично

Мірек Боднар

Не
для
продажу

Івано-Франківськ
2010

Міреку Боднареві можна по-справжньому позаздрити. Він узагалі не фільтрує свого поетичного мовлення. Він не боїться повторюватись. Він не боїться
бути звинуваченим у наслідуванні та епігонстві. Він не боїться бути звинуваченим у банальності. Він узагалі нічого не боїться — і це дуже добре. Дуже добре,
коли не поет керує мовою, а мова керує поетом. У випадку Мірекової поезії ми
маємо справу з якимось клінічно і хронічно загостреним проявом хвороби, яку
можна назвати «ліричним невтриманням». Тобто, все вказує на те, що Мірек перетворився на медіума певної сили, яку люди називають по-різному — хтось «божевіллям», хтось «віковою забавкою», хтось «мистецтвом». Річ, як завжди, в тому,
що правда — посередині. І поезія — це завжди забавка, в якій ми впорядковуємо власне божевілля за допомогою мистецьких методів. Але у випадку з Міреком невідомо, навіщо він це робить — з автотерапевтичною метою чи, навпаки,
задля ще більшого загострення? Чогось середнього між історією любові та історією хвороби. Історія любові — це рівень Мірекового життєвого досвіду. Історія
хвороби — це запис, фіксування цього досвіду. 34 рази у його збірці трапляються варіації слова «любов». 23 рази трапляються варіації слова «кохання». І сьогодні найменше хочеться казати йому: «Візьмися за голову, хлопче…», «Попустись…»,
«Переростеш…», бо не хочеться, щоб він брався за голову, попускався і переростав. Бо стан, у якому він на цей час перебуває як людина і як поет, не може не приносити щастя — всім навколо і йому передусім. Утім чи не є постійне згадування і називання щастя його цілеспрямованим убивством? Чи не закладено в цій
поетовій любові закономірної смерті? Бо, зрештою, хіба може бути по-іншому?
Точніше, чи колись бувало по-іншому? Але я плекаю якусь сокровенну ілюзію,
що у випадку з Мірековою поезією ми завжди матимемо багато пристрасті — незалежно від рівня ендорфінів у його крові. І головне, що випирає, вилазить з усіх
щілин цієї збірки, з часом не вивітриться і не зникне. Як іноді зникає з наших
життів любов. Як іноді зникає життя з наших життів. Міреку Боднареві можна позаздрити.
Андрій Бондар

Художнє оформлення та ілюстрації Яни Рациборинської
© Мірек Боднар, 2010
© Яна Рациборинська, 2010

Яні

***
Забиваюсь у куток,
тихо їм, тихо сплю.
Враз — закинув хтось гачок.
Я клюю.
Пропливаю рибою і порпаю намул.
Може, короп, може, сом.
Я на дні, а зверху мул
воду п’є і западає в сон.
Зверху мул і спека, й літо.
Я тримаюсь глибини.
Видатний актор, не Чаплін — Кітон,
дивиться про мене сни.
Повноводна Міссісіпі.
Пропливає пліт, а на плоту
індіанці,
гіпі
влаштували танці,
ставлять тіпі,
шкіру мають золоту.
Діти квітів, всі яскраві,
і свідомість всіх — розширена до меж.
Он Ісус передає косяк Варавві,
і лунає «Бітлз» з вавилонських веж.
Ну а я — я просто риба,
пропливаю, порпаю намул.
Зверху чути танці, співи, крики, хрипи,
зверху чути шум і гул.
Раптом стало тихо. Цсс, мовчок!
Я принишк, застиг і удаю,
ніби спокій у собі кую.
Враз — закинув хтось гачок.
Я клюю.
15.05.2010

5

Tribute
to
Marcin
Świetlicki

Шал
Дивись, буде десь так.
Ми побачимо Бога
або сатану.
Потрапимо до раю
або до пекла.
Когось уб’ємо
або започаткуємо нову релігію.
Все, як заповідав Моррісон.
Цей шал не може пройти просто так.
Я люблю тебе —
все, що я можу тобі сказати.
Я люблю тебе —
все, що я можу тобі запропонувати.
Вдивлятися в небесну блакить твоїх очей.
Мовчати, нічого не говорити,
але все розуміти, як пес.
Бути відданим тобі, як пес.
Бути, зрештою, твоїм псом.
Хочу, щоб ти була тут.
Хочу, щоб ти була в моїй кімнаті.
Бути з тобою обличчям до обличчя.
Лежати з тобою на нашому улюбленому дивані.
Зараз я готовий закрити свої очі.
Зараз я готовий втратити розум.
Зараз я готовий торкнутися твоєї руки.
Зараз я готовий загубити своє серце
на палаючих пісках твого живота.
Зараз я хочу бути твоїм псом.
Зараз я хочу бути твоїм псом.
Зараз я хочу бути твоїм псом.
Ходи сюди.
Цей шал не може пройти просто так.
Я люблю тебе —
все, що я можу тобі сказати.
Я люблю тебе —
все, що я можу тобі запропонувати.
11.04.2010

9

Такими вони вийшли з того дня
Ну, уяви-но собі, така ситуація.
Ранок, вони прокинулися, довго і голосно кохалися,
потім заварили собі каву й от сидять, курять і про щось говорять.
Чоловік і жінка зранку на кухні.
Трохи невиспані і втомлені, але щасливі.
Потім вони починають збирати речі,
бо за кілька годин треба з’їжджати звідси.
Щоб якось розбавити ситуацію,
вони вдають, що сваряться.
Вона сідає у вітальні на диван, вмикає телевізор і дивиться мультики.
Він іде в спальню і одягає штани.
Прихопивши з собою пляшку мінералки,
яка всю ніч простояла біля ліжка
і якою вони змочували пересохлі від кохання рот та горло,
він повертається і кладе пляшку біля неї.
Потім