Лаппо-Данилевский Александр [Николай Михайлович Сухомозский] (fb2) читать онлайн
[Настройки текста] [Cбросить фильтры]
ЛАППО-ДАНИЛЕВСЬКИЙ Олександр Сергійович
ЕКСПРЕС-ЖИТТЄПИС, найважливіші ціхи біографії
Національний статус, що склався у світі: російський.
Історик, соціолог, педагог.
З дворянської родини. Батько, Лаппо-Данилевський С., – віце-губернатор Таврійської губернії.
Народився 15 (27) січня 1863 р. в с. Удачному Верхньодніпровського повіту Катеринославської
губернії Російської імперії (нині – Криничанський район Дніпропетровської області України).
Помер 7 лютого 1919 р. в м. Петрограді (нині – м. Санкт-Петербург РФ).
Закінчив Сімферопольську гімназію (1882), історико-філологічний факультет Петербурзького
університету (1886).
Працював викладачем Петербурзького університету (1890-1919), паралельно читаючи лекції в
Історико-філологічному інституті (1891-1905), приватній гімназії Тагащевої, Тенишевському
училищі.
Ординаторний академік Російської академії наук (1905).
Член Міжнародної асоціації академій.
Член Міжнародного соціологічного інституту.
Один з фундаторів і перших членів Російського соціологічного товариства (1916).
Член російської Археологічної комісії.
Доктор права Кембріджського університету.
Член Державної Ради Російської імперії (1906).
Друкувався в «Журналі міністерства народної освіти», «Нотатках Відділення російської й
слов’янської археології», «Повідомленнях Російської академії наук», «Cosmopolis», «Селянському
устрої», «Матеріалах з археології Росії».
Як літератор дебютував в «Нотатках Відділення російської й слов’янської археології» оглядом
«Скіфські старожитності» (1887).
Потім настала черга наступних доробків: «Організація прямого оподаткування в Московській
Державі за часів смути до епохи перетворень» (1890), «Критичні нотатки з історії народного
господарства у Великому Новгороді і його області за ХI-XV ст.» (1895), «Зібрання і Зведення
Законів Російської Імперії, складені в царювання Катерини II», «Нарис внутрішньої політики
Катерини II» (обидва – 1897), «Російські промислові й торгові компанії XVIII століття» (1898-1899), «Розшуки з історії прикріплення селян в Московській державі XVI-XVII ст.» (1901),
«Основні принципи соціологічної доктрини О. Конта» (1902), «І. І. Бецький і його система
виховання» (1904), «Методологія історії» (1910), «L’idee de l’Etat et son evolution en Russie depuis les troubles du XVII siecle jusqu’aux reformes du XVIII-me» (1913), «Найголовніші напрями в
розвитку номотетичної побудови історичного знання» (1917), «Основні принципи історичного
знання в найголовніших його напрямах: номотетичному і ідеографічному» (1918).
Перу нашого земляка також належать дослідження «Нарис історії утворення найголовніших
розрядів селянського населення в Росії», «Історія політичних ідей в Росії в XVIII ст. у зв’язку з
розвитком її культури та ходом її політики».
Серед друзів та близьких знайомих Л.-Д. – І. Гревс, П. Сорокін, В. Веретинников, Є. Шмурло, Ф.
Гольдер, Л. Таганцева, П. Новгородцев, М. Дяконов, С. Ольденбург, П. Мілюков, Е. Радов, К.
Тахтарєв та ін.
***
ІСТИНИ І ПРАВДА,
з життєвого кредо О. Лаппо-Данилевського
Існує два поняття, які для мене особливо дорогі: поняття істини й поняття правди.
КУЛЬТУРА РОЗПОВСЮДИЛАСЯ З ЄВРОПИ, з матеріалів О. Лаппо-Данилевського «До
плану загальноосвітнього курсу з історії людства»
Понад усе позначився розвиток людської культури, якщо не тієї, що тільки зародилася, то, в
усякому разі, тієї, яка склалася в одне ціле на європейському ґрунті і розповсюдилася в новий час
за межі нашого матеріалу.
ДОЛІ НАРОДІВ ТІСНО ПОВ’ЯЗАНІ, з дослідження О. Лаппо-Данилевського «Методологія
історії»
Пильно вдивляючись в історію людства, історик помічає все більш і більш зростаючу
взаємозалежність між її частинами: він все менш здатний зрозуміти історію, наприклад, поза її
залежністю від низки подій, наприклад, тих відкриттів і винаходів, рухів народних мас і
переселень, реформ, битв і т.п. фактів, які здійснюють загальний вплив на цілу сукупність народів, тобто на подальший хід їх розвитку, подумки переходячи від попереднього періоду історії
людства до подальшого її періоду, він все менш в змозі вивчити один без іншого, історію одного
народу поза її зв’язком з історією іншого народу, історію його культури поза її відношенням до
культурних впливів інших народів і т.д.
«СИНОПСИС» ЗШИТИЙ ШТУЧНО, з статті О. Лаппо-Данилевського «Начерк розвитку
російської історіографії»
Компілятивний характер «Синопсиса» виявляється й у його побудові: він складається з частин, що
відповідають окремим джерелам, досить штучно зшитим разом.
…Хоча укладач «Синопсиса», як видно, зосередився на історії Київського князівства, однак, він
намагався зв’язати її з історією Москви і розглядав такий зв’язок, по суті, з погляду московської
політичної теорії.
КОЖЕН З НАС – УЧАСНИК СВІТОВОГО ПРОЦЕСУ, з «Зеленої книжки» О. Лаппо-
Данилевського
Під істиною я розумію логічну думку, думка строгу, неупереджену, безтурботну, але й безнадійну.
Під правдою я розумію не логічну думку, а етичне відчуття, те відчуття, завдяки якому …не
тільки розглядає своє життя, як суб’єктивне патологічне явище, не тільки підноситься до
об’єктивного його вивчення, а бере участь в навколишньому житті.
Людина, в зіставленні зі всесвітом, така нікчемність в просторі, про який і говорити нічого і
думати не варто. Проте якщо …розглядати себе, як атом, як частинку, бодай щонайменшу
частинку світової будівлі, як шерех, незначний звук в гармонії всесвіту, словом, якщо ми
поглянемо на себе, як на учасників світового життя, не людського тільки, а саме світового, – тоді
набудемо значення й станемо на своє місце. А тим часом, зайняти таке місце людина може лише
тоді, коли вона стане служителем початків істини й правди, коли підкорятиметься взаємодії цих
початків.
Ось чому для мене особливо дорогі ці два поняття.
СПРАВЖНІЙ ВЧЕНИЙ, зі спогадів В. Веретенникова
Не багато зрозумів я тоді на цій лекції! Одне було для мене ясно (не розумом, а скоріше якимсь
відчуттям я зрозумів це): переді мною був справжній вчений, і переді мною викладалася справжня
наука.
…Мало й дуже мало хто давав своїми лекціями стільки, скільки давав покійний вчитель!
ВИВЧАВ ВАШУ «МЕТОДОЛОГІЮ», з листа В. Веретенникова О. Лаппо-Данилевському від 3
лютого 1911 р.
Вчора й позавчора я з глибокою цікавістю вивчав по II-й частині «Методології» …Ваше
конструювання поняття про інтерпретацію, доповнюючи в думках читане тими роз’ясненнями, які
Ви мені робили, – якщо пам’ятаєте, – під час наших розмов на цю тему восени в Новгороді. Все це
здалося мені надзвичайно цікавим і новим за суттю (принаймні, ні Бернгейм, ні Ланглуа, ні
Фріман, ні інші, кого я знаю, нічого подібного не говорили).
Якби міг би до Вас зайти, то поділився б своїми деякими думками з цього приводу! Проте, на
жаль, це поки що неможливо!
ВІДКРИВ СВІТОВЕ ЦІЛЕ, з розвідки С. Погодіна «Російська і європейська філософія: шляхи
сходження»
Значний вплив на формування світогляду О. С. Лаппо-Данилевського мав позитивізм. Саме цей
новий європейський напрям у філософії, насамперед, позначився на трактування вченим змісту
історії.
…У науковому лексиконі О. С. Лаппо-Данилевського з’являється поняття «Світового цілого». Це
одне з понять в міркуваннях історика про об’єкт історичного пізнання. Для нього цей об’єкт –
всеєдине людство, яке розглядається як в еволюційному, так і в коекзтстенціальному просторі,
штучно виокремлюється ним з «світового цілого». Саме ж «світове ціле» не конструюється як
епістемологічна категорія (наприклад, як поняття суспільно-економічної формації в марксизмі).
О. С. Лаппо-Данилевський пише про сприйняття людською свідомістю «світового цілого» як про
єдино можливе: «історик уявляє дійсність у вигляді єдиного цілого». Таким чином, О. С. Лаппо-
Данилевський починає дослідження з аналізу не дослідження, а сприйняття дійсності суб’єктом
пізнання. Людській свідомості «тільки світове ціле, єдине і єдине уявляється повною мірою
дійсністю, кожна з частин якої лише штучно може бути виокремлена з реальної єдності для
наукового її розгляду».
Таким чином, «світове ціле» – це граничне поняття. Історик виокремлює об’єкт свого дослідження
– людство як частину «світового цілого», наділену свідомістю, яка впливає на «світове ціле».
Людство як колективний індивідуум «складається з індивідуумів, здатних спільно створювати
абсолютні цінності». Роздумуючи про напрям еволюції людства, О. С. Лаппо-Данилевський
дійшов висновку, що людство у міру об’єднання на основі усвідомлення абсолютних цінностей…
все більше стає «великою індивідуальністю». Усвідомлюючи і реалізовуючи систему абсолютних
цінностей, людство, з одного боку, стає все більш взаємозалежним, а з іншого, все більше впливає
на той універсум, частиною якого є.
…Ідеї європейства виявилися у О. С. Лаппо-Данилевського й у викладанні. …Вважав, що шкільна
історія повинна бути науковою історією. В основу якої він поклав, головним чином, історію
Європи.
Початковим моментом були взяті «рід» і «плем’я», як якнайдавніші типи політичного спілкування.
Історик розглядав, з одного боку, доісторичну культуру Європи, з іншого, – сучасні прості типи
сімейного, родового і племінного життя. Далі він запропонував розглянути: «Войовничі держави
якнайдавнішого часу», «Феодальні держави в середні віки», «Національно-правові держави нового
часу», «Розвиток міжнародної загальноєвропейської цивілізації й розповсюдження її земною
кулею».
Таким чином, в запропонованому О. С. Лаппо-Данилевським плані розглядається стан всього
людства, на початку – в доісторичні часи, в кінці – під впливом загальноєвропейської цивілізації.
НЕ ПРАГНУВ ПОДОБАТИСЯ, з дослідження Н. Павловської «Вплив О. С. Лаппо-
Данилевського на формування світоглядних та наукових поглядів В. І. Веретенникова»
Дуже багатьом він імпонував, проте загальною симпатією не користувався та й зовсім її не
прагнув. При поверховому знайомстві він справляв враження холодної, замкнуто-недосяжної,
гордовитої людини.
Споглядальна, «кабінетна» натура (за власним висловом вченого) ставала діяльною й активною, коли він був зайнятий «професорською роботою».
…Зникали зовнішні мало симпатичні риси О. С. Лаппо-Данилевського – холодна стриманість,
відстороненість. Відкривалися не лише всі складні риси його натури, але і все її багатство.
…За свідченням сучасників, О. С. Лаппо-Данилевський вносив у наукову роботу глибоку щирість
та етичну настроєність. Цими рисами визначалась його роль як університетського викладача і
наукового діяча.
…Учитель і учень мали багато спільних рис: їх виплекало одне середовище, одна культура, дуже
схожі соціальні умови. Але головним була духовна спільність, налаштованість на одну хвилю –
спільність ідеалів, інтересів, поглядів. Обидва жили наукою, в ній знаходили сенс буття.
Последние комментарии
12 часов 27 минут назад
12 часов 27 минут назад
12 часов 35 минут назад
12 часов 44 минут назад
13 часов 42 минут назад
14 часов 21 секунд назад